Рішення

від 18.01.2018 по справі 822/3429/17

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

Справа № 822/3429/17

РІШЕННЯ

іменем України

18 січня 2018 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Петричковича А.І.

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Д" до управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування припису і постанови,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ухвалою від 28.12.2017, суд відкрив провадження і призначив розгляд за правилами спрощеного провадження з викликом осіб у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Д" до Управління Держпраці у Хмельницькій області, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати припис № 22-06/69-ІВ-24 від 03.11.2017 управління Держпраці у Хмельницькій області та постанову управління Держпраці у Хмельницькій області №22/296 від 21.11.2017 про накладення штрафу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що керівництво ТОВ "Діадема Д" не порушило положень ч. 2, ч.3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, ч.2. ст.39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ при звільненні ОСОБА_1 На військову службу під час мобілізації на особливий період він не призивався, повістка військовим комісаріатом йому не надавалася і не надсилалась на адресу підприємства. В даному випадку працівник добровільно пройшов відбір і вступив на військову службу, тому гарантії, передбачені законодавством, на нього поширюватися не можуть і відповідно припис і постанова про накладення штрафу є незаконними.

Відповідно до ухвали суду від 18.01.2018 розгляд справи проводиться у письмовому провадженні ( стор. 139).

Позивачем надано відповідь на відзив управління Держпраці у Хмельницькій області на позов, згідно якої зазначає, зокрема, що положення статей, про які вказує управління Держпраці у Хмельницькій області, поширюються виключно на особливий період або період мобілізації, а якщо відсутній особливий період або мобілізація, то діє загальний порядок припинення трудового договору за ч.3 ст.36 КЗпП України. При цьому, з дати закінчення проведення крайньої черги мобілізації (17.08.2015р.) станом на дату звільнення ОСОБА_1 (12.10.2017 р.) рішення (Указ) Президента України про мобілізацію не приймалося, воєнний стан не вводився, особливий період не діяв (стор.127-133).

16.01.2018 представником відповідача було подано відзив на позов, згідно якого в його задоволенні просить відмовити. Вказує, зокрема, на те, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду; закінчення дії особливого періоду в країні пов'язане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.06.2015 по справі № 21-112а15 та постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 року по справі №800/582/14). Оскільки станом на час підписання працівником позивача ОСОБА_1 контракту із Збройними Силами України на проходження військової служби відсутній Указ Президента України про оголошення демобілізації в розумінні ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", його прийняття на військову службу за контрактом у вересні 2017 року мало місце під час дії особливого періоду (стор.74-79).

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до таких висновків, враховуючи наступне.

Відповідно до наказу від 01.06.2017 за №34/К-2017, товариство з обмеженою відповідальністю "Діадема Д" прийняло ОСОБА_1 на посаду підсобного робітника (стор.42).

В подальшому, 27.09.2017, ОСОБА_1 було укладено з Міністерством оборони України в особі командира військової частини А3211 полковника ОСОБА_2 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, згідно якого громадянин України ОСОБА_1 добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку Контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 та частиною восьмою статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби, та цим Контрактом. Контракт укладено строком на 3 роки (стор.47-48).

Відповідно до довідки ВЧ А3211 від 06.10.2017 за №3093, солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині А 3211 (стор.49).

В зв'язку з укладенням ОСОБА_1 зазначеного контракту, товариством з обмеженою відповідальністю "Діадема Д" наказом від 12.10.2017 за №63/К-2017 звільнено ОСОБА_1 за п.3 ст.36 КЗпП України у зв'язку з вступом працівника на військову службу з 12.10.2017.

Відповідачем на підставі звернення ОСОБА_1 від 27.10.2017 здійснено інспекційне відвідування товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Д", за результатами якого складено ОСОБА_3 перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №22-06/69-ІВ від 03.11.2017. В ОСОБА_3 перевірки відповідачем зроблено висновок, що звільнення з роботи працівника ОСОБА_4 з 12.10.2017 року на підставі п.3 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу за контрактом є таким, що не відповідає ч.2 ст. 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та ст. 119 КЗпП України. Також, станом на 02.11.2017 року адміністрацією ТОВ Діадема Д не нараховано та не виплачено середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом ОСОБА_4, починаючи з 12.10.2017 по даний час, що є порушенням вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України таї ч. 1. ст. 24 Закону України "Про оплату праці", де зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата ( стор.12-28).

03.11.2017 відповідачем складено припис №22-06/69-ІВ-24, згідно якого приписано товариству з обмеженою відповідальністю "Діадема Д" дотримуватись вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1. ст. 24 Закону України Про оплату праці . ( стор. 29-30)

21.11.2017 відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №22/296, якою на підставі абз.5 ч.2 ст.265 КЗпП України вирішено накласти на товариство з обмеженою відповідальністю "Діадема Д" штраф у розмірі 32000 грн. В даній постанові зазначається, що звільнення з роботи працівника ОСОБА_4 з 12.10.2017 року на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв'язку із призовом на військову службу за контрактом є таким, що не відповідає ч.2 ст. 39 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу та ст. 119 КЗпП України. Також вказано, що станом на 02.11.2017 року адміністрацією ТОВ Діадема Д не нараховано та не виплачено середній заробіток за час проходження військової служби за контрактом ОСОБА_4, починаючи з 12.10.2017 року по 03.11.2017 p., що є порушенням вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1. ст. 24 Закону України "Про оплату праці" ( стор. 32-43).

Відповідно до абз.5 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Згідно з п.3 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Також, згідно з ч.2 ст.39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Отже, законодавством передбачено ряд гарантій для працівників (збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві), які зокрема, прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану. При цьому такі гарантії законодавство пов'язує виключно з дією особливого періоду.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оборону України" №1932-XII, особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також, згідно зі ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому, мобілізація, згідно вказаної статті - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Таким чином, згідно наведених норм особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а також воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У разі ж відсутності таких рішень чи стану, чи закінчення строків, встановлених для них, особливий період не діє.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Указ набрав чинності після його затвердження Верховною Радою України Законом України від 15.01.2015 № 113-VІІІ "Про затвердження Указу Президента України Про часткову мобілізацію" та опублікування такого Закону - 20 січня 2015 року, тому тривалість особливого періоду в зв'язку з мобілізацією відповідно до такого Указу Президента України становила 210 діб та закінчилась ще у 2015 році (17.08.2015).

Таким чином, з 18 серпня 2015 року в Україні не діє особливий період, оскільки в подальшому мобілізація не оголошувалась, а інші стани, з якими законодавство пов'язує настання особливого періоду (воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій), не вводились.

Отже, оскільки звільнення позивачем ОСОБА_1 відбулось 12.10.2017, та враховуючи те, що підстави, з якими законодавство пов'язує необхідність збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві були відсутні, таке звільнення відбулось правомірно, і виплачувати в подальшому такій особі середній заробіток у позивача не було підстав.

Стосовно доводів відповідача про те, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду, а закінчення дії особливого періоду в країні пов'язане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію, що відповідає позиції, викладеній в постанові Верховного суду України від 30.06.2015 по справі № 21-112а15, та постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 року по справі №800/582/14, суд зазначає наступне.

В постанові Верховного суду України від 30.06.2015 по справі № 21-112а15 відсутній правовий висновок про те, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду, а закінчення дії особливого періоду в країні пов'язане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію. Тому таке твердження відповідача є помилковим.

Постанова Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 року по справі №800/582/14 містить висновок про те, що "закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду", проте така постанова не є обов'язковою для врахування судом, враховуючи ч.5 ст.242 КАС України.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до вищевказаних Закону України "Про оборону України" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", для настання особливого періоду не потрібно прийняття спеціального акту, яким би було прямо передбачено його настання, оскільки такий настає автоматично з моменту, зокрема, набрання чинності рішенням про мобілізацію. Аналогічно, особливий період закінчується, зокрема, після завершення проведення мобілізації, і не потребує прийняття акту, яким би він припинявся. Крім цього, законодавство не передбачає, що особливий період закінчується прийняттям Указу Президента України про демобілізацію.

Згідно з ч.1-2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень не довів, що діяв у межах закону, а суд не встановив дотримання відповідачем вимог законодавства при прийняття оскаржуваних рішень, тому позов задовольняється.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з платіжними дорученнями від 11.12.2017 №5129 та 20.12.2017 №4669 позивачем сплачено 3200 грн. судового збору за подання позовної заяви, тому такі витрати слід присудити на його користь.

Керуючись Кодексом законів про працю України, статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Д" (вул.Проскурівська,22, м.Хмельницький, код ЄДРПОУ 37921090) до управління Держпраці у Хмельницькій області (вул. Камянецька, 74, м.Хмельницький, код ЄДРПОУ 39793137) про визнання протиправними та скасування припису та постанови, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати припис № 22-06/69-ІВ-24 від 03.11.2017 та постанову №22/296 від 21.11.2017 управління Держпраці у Хмельницькій області.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Д" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. за рахунок бюджетних асигнувань управління Держпраці у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його підписання.

Повне рішення складене 19 січня 2018 року о 16 год.

Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_3 "Згідно з оригіналом" Суддя ОСОБА_3