Постанова

від 15.01.2018 по справі 922/2701/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2018 р. Справа № 922/2701/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

першого відповідача - ОСОБА_1

другого відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу розглянувши апеляційну скаргу першого відповідача (вх. №3721 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 21.11.17 у справі

за позовом ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", м. Київ,

до

1) ТОВ "АПК "Україна Нова", с. Закутнівка,

2) СТОВ Агрофірма "Україна Нова" с. Закутнівка

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Україна Нова" про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 6875,44 грн, зв'язку з виплатою позивачем страхового відшкодування у розмірі 6875,44 грн. внаслідок настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 24.08.2016р. за участю транспортного засобу "ВАЗ 2101", державний реєстраційний № НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, та транспортного засобу "САЗ 3507", державний реєстраційний № АХ 8946АТ, під керуванням водія ОСОБА_4. Витрати з оплати судового збору позивач просить стягнути з відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.11.2017 року позовні вимоги задоволеною. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Україна Нова" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" суму страхового відшкодування у розмірі 6875,44 грн.

В обґрунтування свого рішення місцевий господарський суд зазначив про те, що положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено обов'язок страхувальника повідомити страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки перший відповідач цього обов'язку не виконав, та враховуючи встановлене пунктом 38.1.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності" право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог до першого відповідача.

Перший відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги перший відповідач зазначає, що водій, який був визнаним у вчиненні ДТП не є його працівником, а транспортний засіб не перебував у володінні першого відповідача. Тому, враховуючи положення частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, підстави для стягнення суми страхового відшкодування саме з першого відповідача - відсутні.

Представник позивача в судове засідання не прибув, направив на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи та забезпечення проведення наступного судового засідання у режимі відеоконференції. В обґрунтування заявленого клопотання представник позивача зазначив про свою зайнятість в інших судових засіданнях.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів відмовляє у його задоволенні, оскільки представником позивача не зазначено конкретних обставин неможливості участі в судовому засіданні, а тому у суду відсутні будь-які підстави вважати такі обставини поважними.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах « Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, « Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

24 серпня 2016 року о 12 год. 00 хв. в с. Лозовенька Балаклійського району Харківської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "ВАЗ 2101", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та транспортного засобу "САЗ 3507", державний номерний знак НОМЕР_2, що належить ТОВ "АПК "Україна Нова" під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого всі транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

В результаті ДТП було пошкоджено транспортний засіб "ВАЗ 2101", державний номерний знак НОМЕР_1.

Постановою Балаклійського районного суду Харківської області по справі 610/3066/16-п від 09 вересня 2016 року винним у дорожньо-транспортній пригоді визнано ОСОБА_4 та притягнено до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "САЗ 3507", державний номерний знак НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована у Приватному акціонерному товаристві Страхова компанія Українська страхова група відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортний засобів (поліс АІ/8509213), який на момент ДТП був діючим.

13 вересня 2016 року потерпілий (ОСОБА_5) звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування та надав всі необхідні документи.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 9 Закону України Про страхування визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" на вимогу виконання умов полісу АІ/8509213, на підставі страхового акту №ПССЦВ-801 від 10 березня 2017 року, та розрахунку до нього, ремонтної калькуляції №ПССЦВ-801 від 20.09.2016 р. було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування в сумі 6 875 (шість тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 44 коп. яке було перераховано на рахунок визначений страхувальником, що підтверджується платіжним дорученням №4844 від 15 березня 2017 року.

Позивач на підтвердження факту наявності трудових відносин між винуватцем ДТП та першим відповідачем посилається на Постанову Балаклійського районного суду Харківської області по справі 610/3066/16-п від 09 вересня 2016 року, в якій зазначено, що ОСОБА_4 працює у ТОВ "Україна -Нова"

Перший відповідач в обґрунтування своєї позиції по справі, вказує на те, що винним у дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_4 не був та не є працівником ТОВ АПК Україна Нова , також вказує на те, що перший відповідач - ТОВ АПК Україна Нова передав право володіння та користування транспортним засобом який потрапив у ДТП іншій юридичній особі - СТОВ Агрофірма Україна Нова на підставі договору оренди № 01052015 УН-от 1 від 01.05.2015, також вказує на те, що він не є особою, яка володіла транспортним засобом на час скоєння ДТП, а тому не є особою яка відшкодовує шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Позивач, не погоджуючись з позицією першого відповідача посилається на те, що саме перший відповідач (страхувальник) є власником транспортного засобу "САЗ 3507", державний номерний знак НОМЕР_2, а також ця юридична особа була страхувальником цивільно - правової відповідальності у позивача, що надає останньому право регресної вимоги для стягнення понесених витрат у зв'язку із виплатою страхового відшкодування.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів враховую наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, заподіяну їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Проте, як вірно зазначає місцевий господарський суд, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно з підпунктом "ґ" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на момент вчинення ДТП) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп.33.1.2 п.33.1 ст.33 цього Закону.

Тобто, зазначена правова норма прямо передбачає наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у випадку неповідомлення страхувальником про настання дорожньо-транспортної пригоди.

За викладеного, доводи апеляційної скарги в частині відсутності такого права страховика - відхиляються колегією суддів.

При цьому, відповідно до п. 33.1.4 ст. 33 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених норм законодавства вбачається обов'язок відповідача (страхувальника) невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику відомості про ДТП, що відповідачем зроблено не було.

Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних зі стягненням страхового відшкодування в порядку регресу (постанови ВГСУ від 26.12.12. у справі № 5011-22/10427-2012, від 22.04.13. у справі № 5011-12/15483-2012, від 28.06.13. у справі № 910/2041/13).

Вищевикладене вбачається з аналізу підпункту "ґ" пункту 38.1.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з редакції якого вбачається, що страховик має право подати позов або дострахувальникаа або до водія транспортного засобу, якщо або страхувальник або водій не повідомили страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Викладене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що повідомлення страховика повинно було здійснюватись лише водієм транспортного засобу.

Щодо доводів першого відповідача про необхідність позивачу звернутись з позовом до іншої особи, а не до першого відповідача, слід зазначити, що приписи з п.38.1.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачають наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у випадку неповідомлення страхувальником про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Щодо посилань першого відповідача на положення статті 1187 Цивільного кодексу України, то як вже було зазначено, вказана норма права є загальною порівняно із наведеними вище нормами Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , які є спеціальними та, відповідно, підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню та до стягнення з першого відповідача на користь позивача підлягає сума страхового відшкодування в розмірі 6875,44 грн.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22.01.2018 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.