Постанова

від 18.01.2018 по справі 910/13725/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа№ 910/13725/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судового засідання матеріали №НЮ-16-62/17ас від 13.11.2017 (вх №09-08.1/9677/17 від 17.11.2017) Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017

у справі №910/13725/17 (суддя - Сташків Р.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю ІВІСА ГРУП

про стягнення 2 627 591,40 грн

за участю представників сторін:

від позивача - Помазанова М.В., договір про надання правової допомоги б/н від 16.01.2018

від відповідача - Свінцицький А.В., довіреність б/н від 01.08.2017

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Українська залізниця (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ІВІСА ГРУП (відповідач у справі) про стягнення 2 530 273,20 грн пені та 97 318,20 грн штрафу, нарахованих позивачем за неналежне виконання відповідачем договору підряду №ПЗ-Е-161378/НЮ від 13.12.2016.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю ІВІСА ГРУП взятих на себе за договором підряду №ПЗ-Е-161378/НЮ від 13.12.2016 зобов'язань щодо виконання робіт у строк, який обумовлений договором, у зв'язку з чим позивачем відповідно до умов договору нараховані до стягнення пеня та штраф.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 (повний текст рішення складено 06.11.2017) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ІВІСА ГРУП на користь Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця 97 318,20 грн штрафу, 253 027,32 грн пені, а також 39 413, 87 грн судового збору. В іншій частині позові відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту прострочення виконання робіт по договору. Суд першої інстанції з урахуванням умов договору та приписів Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) дійшов висновку про існування підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді пені та штрафу, разом з цим скориставшись правом, передбаченим ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК України) суд зменшив пеню, заявлену до стягнення, зазначивши про її неспіврозмірність з допущеним порушенням та наслідками такого порушення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач, Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , 14.11.2017 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки, на думку апелянта, у місцевого господарського суду були відсутні підстави, згідно ст. 83 ГПК України, ст. 233 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України) для зменшення заявленої до стягнення пені. З огляду на викладене, апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду в частині часткового задоволення пені та просить стягнути з відповідача пеню в повному обсязі, який заявлений позивачем.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Жук Г.А., судді: Мальченко А.О., Буравльов С.І. та призначено розгляд справи на 05.12.2017.

05.12.2017 до Київського апеляційного господарського суду від відповідача у справі надійшов відзив б/н від 05.12.2017 (вх. №09-11/22998/17) на апеляційну скаргу, в якому ТОВ ІВІСА ГРУП стверджує про правомірність та обґрунтованість висновків місцевого господарського суду в частині зменшення заявленої до стягнення пені, а тому просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 залишити без змін.

У судовому засіданні 05.12.2017 Київським апеляційним господарським судом відповідно до ч.3 ст. 69 ГПК України було оголошено перерву до 18.01.2018.

У судовому засіданні 18.01.2018 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача у справі у судовому засіданні 18.01.2018 заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 залишити без змін.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

13.12.2016 між ПАТ Українська залізниця (замовник за договором, позивач у справі) та ТОВ ІВІСА ГРУП (підрядник за договором, відповідач у справі) було укладено договір підряду №ПЗ/Е-161378/НЮ (а.с. 25-27), відповідно до п. п. 1.1.-1.2 якого підрядник зобов'язався за завданням замовника виконати роботи по зовнішньому електропостачанню будівель та споруд для ведення садівництва на землях Нещерівської селищної ради ГО СТ Анастасія в Обухівському районі Київської області, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити роботи, виконані підрядником.

Згідно з п. п. 3.1, 4.2-4.3 договору, загальна сума договору становить 1 390 260,00 грн. Замовник здійснює оплату по договору на підставі підписаного акту приймання виконаних робіт в строк не пізніше 20-ти банківських днів від дня їх підписання уповноваженими представниками сторін. Підрядник надає замовнику форму КБ-2в, КБ-3 до 30 числа звітного місяця, а документи (накладні, рахунки), що підтверджують фактичну вартість використовуваних матеріальних ресурсів - за 5 днів до надання Акту приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.1-5.2. договору початок робіт встановлюється - з моменту погодження сторонами заявки замовника. Завершення робіт та здача їх замовнику - 30.12.2016.

Пунктами 5.5-5.6. договору передбачено, що робота вважається виконаною після підписання акту приймання виконаних робіт замовником або уповноваженою ним особою. Виконані роботи приймаються замовником шляхом оформлення акту приймання виконаних робіт (форма КБ-2в), який підписується уповноваженими представниками замовника та підрядника, та є підставою для розрахунків між сторонами.

Після виконання всього обсягу робіт складається акт введення об'єкта в експлуатацію (п.5.7 договору).

Згідно з п. 10.1 договору, він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2016.

30.12.2016 сторонами підписана Додаткова угода №1 до договору (а.с. 29), якою сторони змінили п. 10.1. договору та визначили, що договір вступає в дію після підписання його сторонами і діє до 28.02.2017.

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції було надано копію листа №16/01/16 від 16.01.2017 (а.с. 86), з якого вбачається, що відповідач повідомляв позивача про те, що затримка у виконанні робіт по договору спричинена затримкою погодження кошторисних розрахунків на відповідність нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим ТОВ ІВІСА ГРУП просило прискорити погодження кошторисних розрахунків. Дані обставини були визнані позивачем, а тому листом №ЕЧ-1-1/233 від 20.01.2017 позивач погодив продовжити дію договору.

Додатковою угодою №2 від 28.02.2017 до договору (а.с. 30), сторонами викладено п. 10.1. в новій редакції та визначено, що договір вступає в дію після підписання його сторонами і діє до 30.06.2017.

Листами, наявними в матеріалах справи від 14.12.2016, від 10.04.2017 (а.с. 51-52) позивач вимагав від відповідача виконання зобов'язань, зокрема виконання робіт, передбачених договором.

Однак, ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду сторонами не надано жодного підписаного уповноваженими представниками сторін акту приймання виконаних робіт, які б у відповідності до п.п. 5.5-5.7. договору підтверджували проведення ТОВ ІВІСА ГРУП робіт.

Посилання відповідача на часткове виконання робіт, вірно відхилено місцевим господарським судом, оскільки пунктом 5.5 договору передбачено, що робота вважається виконаною після підписання акту приймання виконаних робіт замовником або уповноваженою ним особою, але такого акта - про виконання робіт по зовнішньому електропостачанню будівель та споруд для ведення садівництва на землях Нещерівської селищної ради ГО СТ Анастасія , відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду надано не було.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки за підписом заступника начальника виробничого підрозділу Київської дистанції електропостачання та в.о. головного бухгалтера виробничого підрозділу Київської дистанції електропостачання Регіональної філії Південно-західна залізниця ПАТ Українська залізниця (а.с. 50) роботи по договору відповідачем не виконувались, акти приймання виконаних робіт у відповідності до п.п.5.5-5.8. сторонами не підписувались, оплата за договором не проводилась.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України ).

Згідно з ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зі змісту укладеного договору вбачається, що за своєю правовою природою, договір є договором підряду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 ст. 838 ЦК України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525 , 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт та їх фактичним невиконанням, позивач заявив до стягнення пеню та штраф, які передбачені сторонами у договорі.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 ГК України унормовано, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що за порушення з вини підрядника строків виконання робіт, передбачених цим договором, останній сплачує замовнику 1% від вартості несвоєчасно виконаних робіт за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Місцевий господарський суд на підставі умов договору дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем за порушення строків виконання робіт одночасно пені та штрафу. Однак з таким висновком Господарського суду міста Києва суд апеляційної інстанції не погоджується та вважає його таким, що суперечить нормам матеріального права, з огляду на наступне.

За змістом ст.611 ЦК України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з п. 7.3. договору сторонами передбачена можливість стягнення і пені, і штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, а саме за порушення строків виконання зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування судом за одне й те саме порушення - строків виконання зобов'язань за договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України (спільної палати у цивільних та господарських справах) від 11.10.2017 справа №6-1374цс17.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що сторонами у договорі як основну міру відповідальності за порушення строків виконання робіт визначено саме пеню, штраф, як передбачено п. 7.3. договору, стягується додатково.

З урахуванням вищенаведеного, а також, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду України, згідно якої одночасне стягнення пені та штрафу є таким, що порушує положення ст. 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що правомірним є стягнення з відповідача лише пені, нарахованої у відповідності до положень ЦК України та умов договору як основного виду відповідальності за порушення строків виконання зобов'язань.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що Господарським судом міста Києва невірно застосовано норми матеріального права в частині можливості одночасного стягнення пені та штрафу за одне і теж правопорушення, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 в частині стягнення 97 318,20 грн підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у стягненні 97 318,20 грн штрафу.

Перевіривши розрахунок пені у сумі 2 530 273,20 грн, наданий позивачем до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що він є арифметично вірним, а тому висновок Господарського суду міста Києва про правомірність нарахування позивачем пені є обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинам справи.

В апеляційній скарзі апелянт не погоджується з тим, що Господарський суд міста Києва, скориставшись правом, передбаченим ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, дослідивши обставини, що склались між сторонами та визначивши ступінь виконання зобов'язання зі сторони всіх учасників відносин, зменшив заявлену пеню та стягнув з відповідача 253 027,32 грн пені.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що, виходячи з загальних принципів застосування санкцій при їх визначенні повинно бути взято до уваги: характер і ступінь вчиненого порушення та винної поведінки правопорушника, з дотриманням базових принципів правової держави - принцип пропорційності, який є складовою частиною принципу верховенства права.

Зокрема, вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й заходів з позбавлення особи її майна, держава повинна подбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться. Отже принцип пропорційності означає адекватне застосування законів, зберігаючи пропорції та співрозмірність між цілями певного закону і тягарем або санкціями, які можуть бути покладеними на відповідну особу.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою. Відповідно до частини першої ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004 установив, що … Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність… Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню .

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи статтю 233 ГК України суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).

З матеріалів справи вбачається, що ціна договору та вартість підрядних робіт, які повинен був виконати відповідач становить 1 390 260,00 грн, в той час як пеню позивач просить стягнути у розмірі 2 530 273,20 грн, тобто нарахована пеня майже вдвічі більша, ніж вартість робіт за договором. При цьому, позивач не надав до суду апеляційної інстанції в обґрунтування доводів апеляційної скарги доказів понесення збитків, чи укладення з іншими особами договорів на виконання робіт та їх оплату, чи доказів сплати штрафних санкцій, що свідчили б про співрозмірність понесених позивачем збитків із заявленою до стягнення пенею у розмірі 2 530 273,20 грн.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що прострочення виконання робіт було зумовлено не лише виною самого відповідача, але і діями/бездіяльністю позивача. Так, з наявної в матеріалах справи переписки між сторонами (а.с. 86-87) вбачається, що затримка у виконанні робіт виникла у зв'язку з тривалим погодженням позивачем кошторисних розрахунків, у зв'язку з чим сторони вчиняли дії щодо продовження строку виконання робіт та дії договору, що підтверджується представленими в матеріали справи копіями Додаткових угод №1 від 30.12.2016 та №2 від 28.02.2017 (а.с. 29, 30).

З огляду на те, що пеня, яку просить стягнути позивач є неспіврозмірною з вчиненим відповідачем порушенням, з урахуванням того, що зі сторони двох сторін мало місце недобросовісність виконання зобов'язань, беручи до уваги недоведеність позивачем співрозмірності заявленої пені з спричиненими внаслідок порушення відповідачем зобов'язання збитками, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно зменшено розмір пені до 253 027,32 грн, а відтак підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва в частині стягнення пені не вбачається.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення згідно з ч. 1-2 ст. 276 ГПК України є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи, однак враховуючи невірне застосування норм матеріального права в частині можливості стягнення пені та штрафу одночасно, дійшла висновку про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 в частині стягнення 97 318,20 грн штрафу та прийняття в цій частині нового рішення про відмову у стягненні 97 318,20 грн штрафу. В решті частини рішення суду залишається без змін, а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця залишається без задоволення.

Враховуючи вимоги ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів здійснює перерозподіл судових витрат за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 278-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2017 скасувати частково - в частині стягнення штрафу в сумі 97 318,20 грн, змінити в частині стягнення судового збору.

Прийняти в даній частині нове рішення.

Відмовити в позові в частині стягнення штрафу в сумі 97 318,20 грн.

В решті частині рішення залишити без змін.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІВІСА ГРУП (Донецька обл., місто Слов'янськ, вул. Карла Маркса, 38, квартира 204; ідентифікаційний код 40028220) на користь Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (м. Київ, вул. тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії Південн-Західна залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (м. Київ вул. Лисенка, 6; ідентифікаційний код 40081221) 253 027 (двісті п'ятдесят три тисячі двадцять сім) грн. 32 коп пені, 38 103 (тридцять вісім тисяч сто три) грн. 68 коп судового збору.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.І. Буравльов

Повний текст постанови складено 22.01.2018