Постанова

від 11.01.2018 по справі 826/9678/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/9678/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Парінова А.Б. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Корона-2000 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Корона-2000 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.04.2016р. № 0002061404, № 0002071404 та № 0002081404.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 01.04.2016р. № 0002061404, № 0002071404 та № 0002081404.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 01.03.2016р. по 09.03.2016р. Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Корона-2000 (код 33444644) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Центрокомбуд (код 39438568) за період з 01.02.2015р. по 28.02.2015р. з ТОВ Медіа Пульсар (код 39577517), ТОВ Консалторгмаркет (код 39546984) за період з 01.04.2015р. по 30.04.2015р.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.2 статті 44 та статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 9 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 998 865 грн. за 2015 рік; пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду у сумі 889 431 грн.: лютий 2015 року - 165 419 грн.; квітень 2015 року - 724 012 грн. та встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 238 419 грн., в тому числі по періодам: лютий 2015 року - 19 532 грн., квітень 2015 року - 218 887 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 15.03.2016р. № 18/26-15-14-04-05/33444644, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.04.2016р.:

- № 0002071404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 357 629,00 грн., у тому числі за основним платежем - 238 419,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 119 210,00 грн.

- № 0002081404, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 889 431,00 грн.

- № 0002061404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 498 298,00 грн., в тому числі за основним платежем - 998 865,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 499 433,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

В силу п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Корона-2000 здійснює діяльність у сфері виробництва фарб, лаків і подібної продукції, друкарських фарб та мастик.

Між ТОВ Корона-2000 (покупець) та ТОВ Центрокомбуд , ТОВ Медіа Пульсар та ТОВ Консалтторгмаркет (постачальники) було укладено типові договори поставки від 17 грудня 2014 року № Т 1/12/14 КЦ, від 27 березня 2015 року № 27/03-15 МП та від 19 березня 2015 року № 01/01-15, відповідно до умов яких, постачальник зобов'язується поставити товар, а покупець прийняти його й оплатити на умовах, обговорених у даному договорі.

Відповідно до пунктів 1.2 договорів від 17 грудня 2014 року № Т 1/12/14 КЦ, від 27 березня 2015 року № 27/03-15 МП та від 19 березня 2015 року № 01/01-15, асортимент, ціна товару узгоджується сторонами шляхом оплати покупцем виставлених постачальником рахунків, які з моменту їхньої оплати є невід'ємною частиною цих договорів.

Згідно з пунктом 2.1 договорів, товар поставляється в кількості й в асортименті, погоджених сторонами в рахунках на товар.

Товар надається довіреній особі покупця, яка засвідчила свої повноваження на одержання товару (п. 2.4 договору).

На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів і послуг для провадження господарської діяльності, позивачем надано копії наступних документів: договори поставки від 17 грудня 2014 року № Т 1/12/14 КЦ, від 27 березня 2015 року № 27/03-15 МП та від 19 березня 2015 року № 01/01-15, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, виписки банку щодо поставки товару; списання ТМЦ у виробництво, Технічні умови на підтвердження фактичного використання придбаного товару; договори поставки та виконання робіт, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та банківські виписки щодо подальшого руху виробленого товару.

Дослідивши подані позивачем документи на підтвердження доводів про правомірність формування ним валових витрат та податкового кредиту за господарськими відносинами з вказаними вище контрагентами, колегія суддів зазначає, що наявність лише зазначених вище документів не є достатніми доказами товарності господарських операцій, за відсутності інших документів, які відображають реальність таких операцій, з врахуванням технічних та трудових ресурсів, наявності технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, тощо.

Так, вказані видаткові накладні не містять всіх обов'язкових реквізитів, передбачених вимогами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , зокрема, підписані невідомою особою, прізвища, ім'я та по батькові осіб, які здійснили відвантаження та одержання товару відсутні, а відтак, не є належними і допустимими доказами, які б підтверджували реальність спірних господарських операцій.

Розділом 3 вказаних договорів передбачено, що якість товару повинна відповідати всім державним стандартам і технічним умовам згідно діючого законодавства України для товарів даного типу.

Постачальник зобов'язаний у момент передачі товару надати в розпорядження покупця оригінали та завірені продавцем копії документів, що засвідчують відповідність товару вимогам стандарту або технічним умовам відповідно до діючого законодавства України.

Товар підлягає обов'язковому маркуванню відповідно до вимог стандартів або технічних умов.

Однак, позивачем не надано жодного документа, що передбачений п. 3 договорів із постачальниками: документів, що підтверджують якість товару, документів, що засвідчують відповідність товару вимогам стандарту або технічних умов відповідно до діючого законодавства України, документів щодо маркування відповідно до вимог стандарту або технічних умов, документів щодо підтвердження пакування товару в тару у відповідності з вимогами відповідних стандартів або технічних умов.

Згідно п. 3.7 договорів поставки, покупець зобов'язаний після отримання товару на свій склад встановити його якість.

Однак, до перевірки позивачем не було надано жодного документа на підтвердження якості товару або проведення будь-яких інших експертиз.

Як вбачається з Акту перевірки, аналізом податкової звітності встановлено, що основним постачальником ТОВ Центрокомбуд за рахунок якого сформовано 97% податкового кредиту було ТОВ Доналд ЛТД та придбало наступні послуги, а саме: БМР з монтажу металоконструкцій на реконструкції МТФ, послуги по ремонту, монтаж сантехнічних інженерних мереж та маркетингові послуги.

Таким чином, ТОВ Центрокомбуд не мав можливості виготовити залізо (ІІІ) ацетилацетонат та діоксид титану, які нібито були поставлені позивачу, а відтак, можна дійти висновку про підміну товарів та їх невідповідність у номенклатурі, що купуючи товар, згідно узагальненої номенклатури ТОВ Центрокомбуд реалізовувало зовсім інший товар.

Крім цього, з Акту перевірки вбачається, що основним постачальником ТОВ Консалторгмаркет , за рахунок якого сформовано 99% податкового кредиту було ТОВ Корнад Груп та придбавало наступні товари та послуги, а саме: теніска Поло, кепка-сендвич 5-ти панельна, футболка Fruit of the loom165 г/м2, рукавички трикотажні, костюм для зварювальника, респіратор, послуги бухгалтерської ревізії та упорядкування бухгалтерського обліку.

Таким чином, ТОВ Консалторгмаркет не мав можливості виготовити кремній металевий (технічний), залізо (ІІІ) ацетилацетонат, лак ПФ 060, діоксин титану, які нібито були поставлені позивачу, а відтак, можна дійти висновку про підміну товарів та їх невідповідність у номенклатурі, що купуючи товар, згідно узагальненої номенклатури ТОВ Консалторгмаркет реалізовувало зовсім інший товар.

Разом з тим, з Акту перевірки також вбачається, що основним постачальником ТОВ Медіа Пульсар за рахунок якого сформовано 100% податкового кредиту було ТОВ Корнад Груп . Податкові наклдані ТОВ Медіа Пульсар від ТОВ Корнад Груп не зареєстровані в ЄРПН, що не дає змоги встановити номенклатуру товарів.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 грудня 2015 року ОСОБА_6, працюючого головним бухгалтером ТОВ Корона-2000 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, було звільнено від кримінальної відповідальності, у зв'язку з відшкодуванням завданих збитків державі.

Як вбачається з вказаної ухвали, 17.12.2014р. між ТОВ Корона-2000 та ТОВ Центрокомбуд укладено договір про постачання товарів № Т1/12/14 КЦ, відповідно до якого, ТОВ Центрокомбуд у грудні 2014 року поставлено ТОВ Корона-2000 залізо ІІІ ацетилацетон , про що засвідчено податковою накладною № 370 від 25.12.2014р. та видатковою накладною ВН № 370.

В подальшому на виконання вказаного договору 25.12.2014р. ТОВ Корона-2000 перераховані кошти в сумі 303 475 грн. (ПДВ 50 579 грн.) на поточний рахунок № 26005183340001 ТОВ Цетрокомбуд , відкритий в ПАТ КБ Євробанк (МФО 380355).

Однак, як вставлено під час розслідування кримінального провадження, зокрема, ТОВ Центрокомбуд є фіктивним підприємством, а його діяльність спрямована на сприяння в ухиленні від сплати податків суб'єктам господарювання реального сектору економіки, шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

В ході досудового розслідування допитана директор ТОВ Центрокомбуд ОСОБА_7 зазначила, що здійснила реєстрацію ТОВ Центрокомбуд за винагороду, жодного відношення до господарської діяльності підприємства не має, службових осіб ТОВ Корона-2000 не знає, жодних документів, які засвідчують факт проведення операції між ТОВ Корона-2000 та ТОВ Центрокомбуд не підписувала.

Таким чином, ТОВ Корона-2000 здійснювало безтоварні операції з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників, зокрема, ТОВ Центрокомбуд , які в дійсності не відбувалися, а лише полягали в документальному їх оформленні (шляхом складання договорів, актів здачі-приймання товарів, робіт (надання послуг), рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних та інших документів). В свою чергу, головний бухгалтер ОСОБА_6 з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів, відображав дані господарських операцій по бухгалтерському та податковому обліках, що призвело до завищення валових витрат з податку на прибуток та завищення податкового кредиту з ПДВ.

Натомість, звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ щодо таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися. Водночас, звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05.03.2012р. у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Викладене кореспондується також з позицією наведеною у постанові Верховного Суду України від 01.09.2009р. № 21-1258во09, а саме: суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач мав фінансово-господарські зв'язки з особами, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною адресою не знаходилися, проти засновників яких порушено кримінальні справи.

Крім цього, Верховний Суд України у постанові від 22 листопада 2016 року (справа № 21-2430а16) зазначив, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

При розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевіряти та оцінювати.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції), висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладеній у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочинами товари поставлені саме цими контрагентами, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими доводи ТОВ Корона-2000 щодо подальшої реалізації придбаного товару на користь інших осіб.

Крім цього, доводи позивача з приводу того, що його контрагенти на момент господарських взаємовідносин були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, не дають підстав вважати, що вони мали на меті настання реальних правових наслідків.

Отже, подані ТОВ Корона-2000 первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами ознак фіктивної діяльності контрагентів позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього Товариства.

Колегією суддів також враховується те, що у своїй постанові від 22 вересня 2015 року по адміністративній справі № 826/16369/13, Верховний Суд України зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень. Хоча чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, складенням яких має оформлюватися господарська операція, документування господарської операції має відповідати законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції, договірним умовам та/або звичаєвій практиці.

Так, надані позивачем рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, виписки банку щодо поставки товару; списання ТМЦ у виробництво, Технічні умови на підтвердження фактичного використання придбаного товару не є достатніми доказами фактичного виконання договорів поставки товарно-матеріальних цінностей.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що платник податку повинен бути розумним та обачним при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагентів як добросовісних партнерів, що гарантують виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників.

Одними із належних рівнів обачності є: відсутність інформації про фактичне місцезнаходження контрагента, а також про місцезнаходження складських (виробничих та/або торгових) приміщень, відсутність інформації про спосіб отримання відомостей про контрагента, відсутність реклами в ЗМІ, рекомендації партнерів або інших осіб, сайту контрагента, тощо).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків.

За наведених обставин, зібраних доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку щодо протиправності відображення даних у податковому обліку за спірними операціями, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 01.04.2016р. № 0002061404, № 0002071404 та № 0002081404 є правомірними та безпідставно скасовані судом першої інстанції.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ТОВ Корона-2000, а тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 вересня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Корона-2000 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Парінов А.Б. Повний текст постанови виготовлено 22.01.2018 року