Постанова

від 18.01.2018 по справі 917/1803/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа №917/1803/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Ільїн О.В.,

при секретарі Пляс Л.Ф.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №2017/118 від 19.06.2017 року (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ№891 від 18.03.2017 року);

відповідача - не з'явився;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл , м.Київ, (вх.№3784П/1-40) на рішення господарського суду Полтавської області від 25.01.2017 року по справі №917/1803/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл , м.Київ,

до Приватного підприємства Медікос , м.Лубни, Полтавська область,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції , м.Харків,

про стягнення 82500,00 грн. попередньої оплати,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства Медікос про стягнення 82500,00 грн. попередньої оплати, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання за укладеним між сторонами 12.10.2015 року договором поставки №34.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.01.2017 року по справі №917/1803/16 (суддя Кульбако М.М.) у позові відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 25.01.2016 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того апелянт просить суд судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що відносини між сторонами повинні бути врегульовані згідно із Законом України Про благодійну діяльність та благодійні організації , а не главою 54 Цивільного кодексу України. Невірними на думку скаржника, також, є висновки місцевого господарського суду щодо платіжного доручення від 23.10.2015 року, згідно якого провадилась оплата за договором поставки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Зазначена ухвала суду була направлена сторонам рекомендованими листами за адресами, зазначеними в апеляційній скарзі і отримана ними 18.12.2017 року та 19.12.2017 року, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, які долучено до матеріалів справи. Однак, відповідач та третя особа у судове засідання не з'явилися, про причини не з'явлення суд не повідомили.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що учасники судового процесу були повідомлені належним чином, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що 15.12.2017 року набув чинності Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зважаючи на вищенаведені положення, суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 18.01.2018 року розпочав розглядати справу по суті спочатку. При цьому, колегія суддів врахувала приписи ч.10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розгляду справи.

У судовому засіданні 18.01.2018 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та наполягав на її задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст.269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.10.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю AT Каргілл (благодійник, позивач у справі), Державним підприємством Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції ДП ДНЦЛЗ (благоотримувач, третя особа у справі) та Приватним підприємством Медікос (постачальник, відповідач у справі) укладено договір поставки №34.

Згідно п. 1.1 договору постачальник (відповідач) зобов'язався здійснити поставку майна, визначеного у додатку №1, який є невід'ємною частиною договору (обладнання - прилад Dr. Lange LP 700 UV-VIS Photometer w. Thermostates LTG012 LTG 013 LTG015 RS-232), благоотримувач (третя особа) зобов'язався прийняти майно, а благодійник (позивач) зобов'язався в рамках благодійної діяльності здійснити оплату за майно на підставі рахунку виставленого постачальником на адресу позивача.

Відповідно до п.1.2 договору право власності на майно переходить до благоотримувача в момент підписання акту приймання-передачі всіма сторонами даного договору.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що постачальник гарантує належну якість майна, а також зобов'язується здійснити заміну майна на протязі 3 (трьох) днів з дати постачання, якщо більший строк не визначено супровідними документами на майно.

Відповідно до п.2.1.1 постачальник зобов'язався передати у власність благоотримувача майно, вказане в додатку №1 до даного договору протягом 60 робочих днів з моменту надходження коштів на рахунок постачальника.

У разі невідповідності якості майна документам про якість або звичайної якості для такого типу майна, постачальник зобов'язаний замінити майно протягом 3 (трьох) робочих днів з дати відповідної вимоги благоотримувача (п. 2.13 договору).

Згідно п. 2.2.1 благодійник зобов'язався протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту підписання цього договору здійснити 100% передоплату по рахунку постачальника.

Благоотримувач зобов'язався прийняти майно та підписати акт прийому-передачі (п. 2.4.1 Договору).

Також сторони у п. 3.2 договору передбачили, що поставка вважається виконаною з дня підписання акту приймання-передачі всіма сторонами договору (дата поставки).

У випадку прострочення поставки майна постачальником проти терміну зазначеного в п. 2.1.1. даного договору, постачальник зобов'язався перерахувати благодійнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. У випадку прострочення поставки майна на термін більше 30 днів, благодійник має право розірвати даний договір в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення постачальника та благоотримувача, а постачальник зобов'язаний повернути на банківський рахунок благодійника всю суму передоплати за даним договором протягом 3 (трьох) банківських днів з дати відповідного повідомлення благодійника (п. 7.1 договору).

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 23.10.2015 року ним було перераховано на банківський рахунок відповідача (постачальника) грошові кошти в розмірі 82500,00 грн. тобто 100% передоплата. Вказане свідчить про виконання в повному обсязі позивачем (благодійником) обов'язку щодо оплати обладнання.

У лютому 2016 року відповідач привіз благоотримувачу прилад. У свою чергу благоотримувач (третя особа у справі) у складі комісії склала акт від 05.02.2016 року про те, що прилад на момент передачі був у несправному стані. Зокрема, виявлено наступні дефекти приладу: відсутній технічний паспорт приладу і гарантійний талон; панель приладу і ванна термостату в плямах від реактивів; підвищений шум, внаслідок зносу рухомих частин або відсутності змазки; відсутній світлофільтр 623 нм; не виконується функція Manual ; не спрацьовують клавіші 5 і 9 ; не завжди спрацьовує клавіша Enter; в принтері відбувається перекіс паперу; здійснюється фотометрування порожніх комірок барабану, у зв'язку з цим на друк виводяться хибні дані.

Таким чином, як стверджує позивач, на момент передачі, прилад був зовсім не придатним для використання у лабораторних дослідженнях.

На виконання пункту 2.1.3 договору благоотримувачем було складено претензію від 16.05.2016 року №70-НП-2/380 на адресу відповідача (постачальника), в якій просив вирішити питання про заміну поставленого прибору.

Однак, матеріали справи свідчать, що відповідач на претензію не відреагував, заміна приладу проведена не була, несправний прилад вивезено не було. Колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи відсутній складений у відповідності до п. 3.2 договору акт прийому-передачі підписаний всіма сторонами договору. Тобто, з огляду на приписи п. 3.2 договору поставка вважається невиконаною.

У зв'язку з викладеними обставинами, 24.06.2016 року ТОВ AT Каргілл (благодійник), користуючись правом наданим йому п. 7.1 договору направив на адресу ПП Медікос цінним листом письмове повідомлення про розірвання договору за вих.№3675 у якому вимагало: вивезти несправний прилад з ДП Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції ДП ДНЦЛЗ ; повернути ТОВ AT Каргілл грошові кошти, сплачені як попередню оплата за договором, в сумі 82500,00 грн.

Вказане поштове відправлення було повернуто підприємством зв'язку позивачу, внаслідок закінчення терміну зберігання.

Згідно оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року №01-06/767/2013 ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу про виконання грошового зобов'язання (відмові від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання повідомлення про надходження рекомендованого листа або цінного листа), не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Неналежне виконання умов договору поставки №34 від 12.10.2015 року, що полягало у не поставці обладнання та не повернення у подальшому на вимогу коштів у розмірі 82500,00 грн. стало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення про відмову в позові, виходив з того, що позивачем надано благодійну допомогу третій особі, а перерахування коштів відповідачу не змінює правовідносин між відповідачем та третьою особою, які виникли в результаті укладення договору поставки, в зв'язку з чим вимоги, які можуть виникнути в зв'язку з не поставкою товару чи поставкою товару неналежної якості можуть бути пред'явлені ДП Державний науковий центр лікарських засобів і медичної продукції , як отримувачем товару за договором, а не благодійником.

Проте колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що вони не відповідають наявними між сторонами правовідносинам та обставинам справи.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наявні між сторонами правовідносини підпадають під ознаки поставки. При цьому, чинним законодавством не заборонено укладати цивільні правочини - договори поставки на користь третьої особи і відповідний правочин буде вважатися багатостороннім.

Правовідносини пов'язані з поставкою регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Господарський кодекс України, а саме ст. 265 також встановлює, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже зазначалося, позивачем було належним чином виконано умови договору поставки, а саме сплачено кошти - 100% передоплату за майно у розмірі 82500,00 грн. Вказане підтверджується відповідним дебетовим повідомленням з банку.

Суд першої інстанції вказав, що в графі примітки призначення платежу (кошти у розмірі 82500,00 грн.) визначено як благодійний внесок рах. акт №12.10.15Б., а позивачем не надано до матеріалів справи жодного рахунку, виставленого відповідачем, як того вимагає п. 2.2.1 договору.

Колегія суддів зазначає, що не виставлення відповідачем рахунку на оплату у відповідності до п. 2.2.1 договору не може бути підставою вважати, що кошти не перераховані. При цьому, ані позивач, ані відповідач як про це свідчать матеріали справи не заперечують того факту, що кошти за договором були перераховані.

При цьому слід відмітити, що з урахуванням умов укладеного між сторонами договору, у випадку не перерахування коштів позивачем за договором у відповідача не виник би обов'язок здійснити поставку майна.

Як вже зазначалося, постачальник зобов'язався передати у власність благоотримувача майно, визначене у додатку №1 до договору, на протязі 60 робочих днів з моменту надходження коштів на рахунок постачальника.

Таким чином, відповідач мав поставити обладнання до кінця січня 2016 року, однак відповідач надав благоотримувачу обладнання у лютому 2016 року, який у свою чергу склав акт, в якому вказав про непридатність поставленого обладнання.

Згідно п. 2.4.1 договору благоотримувач зобов'язався прийняти майно та підписати акт прийому-передачі. Однак, колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі підписаний благоотримувачем, а лише наявний акт, в якому зафіксовано про несправність наданого відповідачем приладу і про його непридатність до використання, що не є тотожним до поняття прийняття поставленого товару (приладу).

За умовами укладеного між сторонами договору, право власності на майно (яке постачається) переходить до благоотримувача в момент підписання акту приймання-передачі всіма сторонами договору, а поставка вважається виконаною також з дня підписання акту приймання-передачі всіма сторонами договору (дата поставка).

Наразі в матеріалах справи відсутній складений та підписаний всіма сторонами договору акт приймання-передачі майна (приладу), що свідчить про те, що поставка є невиконаною.

У п. 7.1. сторони передбачили, що у випадку прострочення поставки майна на строк більше 30 днів, благодійник має право розірвати договір в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення постачальника та благоотримувача, а постачальник зобов'язаний повернути на банківський рахунок благодійника всю суму передплати по договору на протязі 3-х банківських днів з дати відповідного повідомлення.

Матеріали справи свідчать, що позивачем (благодійником) було направлено відповідне повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку та про повернення коштів передплати.

Проте, всупереч ст. 74 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не доведено та необґрунтовано того факту, що ним виконано своє зобов'язання за договором поставки у належному порядку та строки, а також не доведено того, що він на вимогу благодійника повернув йому суму передплати по договору, яка становить 100% вартості договору.

Щодо заперечень відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ч.8 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України і що термін пред'явлення позову сплив 05.08.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вказаної норми права, позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Однак, колегія суддів зазначає, що спір у даній справі виник не у зв'язку з поставкою товару неналежної якості, а у зв'язку з не поставкою товару та у наслідок невиконання відповідачем вимоги позивача щодо розірвання договору та повернення коштів.

Таким чином, заперечення відповідача з огляду на обставини справи є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови в задоволені позову.

Колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, доведені належними доказами, тоді як господарським судом при прийнятті рішення порушено норми права і у зв'язку з чим, не в повній мірі з'ясовані та оцінені обставини у справі, а тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового про задоволення позову, необхідно здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме відшкодувати позивачу витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.1, 4 ст. 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, ч.6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів , колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.01.2017 року по справі №917/1803/16 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства Медікос (37500, АДРЕСА_1, клд ЄДРПОУ 39994710) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл (01601, м.Київ, вул. Мечникова, 3, код ЄДРПОУ 20010397) 82500,00 грн. попередньої оплати, 1378,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 січня 2018 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Ільїн О.В.