Рішення

від 24.01.2018 по справі 826/3691/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 січня 2018 року № 826/3691/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді-доповідача Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті, треті особи - Голова ліквідаційної комісії УМВС України на залізничному транспорті Козелько Євген Анатолійович, Міністерство внутрішніх справ України, про визнання протиправними дій, та стягнення заборгованості з грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті та просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку та одноразової допомоги при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до судового рішення його поновлено на роботі на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління МВС України на транспорті з 23 січня 2007 року із встановленням посадового окладу 145, 00 грн.

З 01 січня 2008 року позивачу був встановлений посадовий оклад у розмірі 1100, 00 грн за тією ж посадою.

20 липня 2009 року ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас збройних сил України через скорочення штатів, сплачено суму грошового забезпечення у розмірі 27 135,72 грн. Проте з розміром нарахованої та виплаченої суми грошового забезпечення позивач не погоджується, оскільки він не відповідає, на його думку, фактичним виплатам, які належать йому за законодавством у зв'язку зі звільненням, та надає розрахунок суми у загальному розмірі 38 170, 66 грн., яка включає недоплачену суму грошового забезпечення, суму грошового забезпечення при скороченні штату, одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані відпустки.

Зазначаючи, що на його письмові звернення щодо добровільної виплати належних при звільнені сум відповідач не відреагував, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Представник відповідача - Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті проти позову заперечував, стверджуючи, що всі належні за законодавством суми при звільненні позивачу вже виплачені, а позовні вимоги будуються на помилковому сприйнятті позивачем правових норм, на підтвердження чого надав суду письмові заперечення, які долучені до матеріалів справи.

Представники третіх осіб до суду не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

За умов відсутності заперечень від представників сторін ухвалою від 06 червня 2017 року (протокольною) відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вчинення процесуальної дії) суд перейшов у письмове провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року у справі № 9991/5441/12 ОСОБА_2 поновлено на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті з 23 січня 2007 року, зобов'язано відповідача виплатити на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 23 січня 2007 року.

На виконання зазначеного судового рішення ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті видано наказ № 1 л/к від 05 грудня 2016 року та поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах сектору боротьби з незаконним обігом наркотиків Управління МВС України на транспорті з встановленням таких видів грошового забезпечення:

- Посадовий оклад - 145,00 грн;

- Оклад за спеціальним званням - 130,00 грн;

- 30% надбавка за вислугу років - 82,50 грн;

- 100% надбавка за особливі умови служби - 137,50 грн.

(всього: 852,50 грн.)

У подальшому, у зв'язку зі змінами умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 07 листопада 2007 року № 1294 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу , позивачу з 01 січня 2008 року встановлені такі види грошового забезпечення:

- посадовий оклад - 1100,00 грн;

- оклад за спеціальним званням - 130,00 грн;

- 30% надбавка за вислугу років - 369,00 грн;

(всього: 1599,00 грн.)

При цьому, загальна сума виплаченого позивачу грошового забезпечення за період вимушеного прогулу була обчислена відповідачем за один календарний рік (з 23 січня 2007 року по 22 січня 2008 року) та склала 10 759,45 грн.

У зв'язку з ліквідацією Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ від 15 травня 2009 року № 220 Про реорганізацію підрозділів транспортної міліції та від 19 травня 2009 року № 222 Про організаційно-штатні заходи щодо реорганізації підрозділів транспортної міліції ОСОБА_2 звільнено зі служби за пунктом 64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) у зв'язку зі скороченням штатів з 20 липня 2009 року відповідно до наказу Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті від 05 грудня 2016 року № 2 л/к по особовому складу.

Як зазначає відповідач, відповідно до положень статті 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб позивачу, як особі начальницького складу органів внутрішніх справ, при звільненні зі служби за скороченням штатів передбачалася виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Тому, при звільненні зі служби позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу за вислугу 21 рік в календарному обчисленні в сумі 16 789,50 грн з такого розрахунку: 1599,00 грн - розмір грошового забезпечення на момент звільнення х 50% х 21 рік.

Отже, загалом позивачу нараховано грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та одноразової грошової допомоги при звільненні 27 548,95 грн (10 759, 45 грн + 16 789,50 грн), та за вирахуванням податків та зборів сума склала 27 135,72 грн.

З таким нарахуванням не погоджується позивач та стверджує, що період вимушеного прогулу не обмежується річним терміном та охоплює період з 23 січня 2017 року по день звільнення - 20 липня 2009 року, а тому дійсний розмір грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу складає 38 768,74 грн, тому відповідачем не доплачено суму 11 633,02 грн.

Оцінюючи в зазначеній частині обставини справи та надані до матеріалів справи докази, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У резолютивній частині постанови Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року у справі № К/9991/5441/12 серед іншого зазначено: зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті виплатити на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 23 січня 2007 року.

Отже, судове рішення не містить обмеження часу вимушеного прогулу позивача лише річним строком та не вказує іншого строку, до якого слід провести нарахування та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Разом з тим, із змісту цього ж судового рішення вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про скасування наказу про звільнення протиправним та поновлення на роботі ще у лютому 2007 року, а постанова Вищого адміністративного суду України, якою завершився розгляд зазначеної справи, ухвалена 17 червня 2015 року.

Таким чином, заява про поновлення на роботі розглядалася судами більше одного року не з вини працівника - ОСОБА_2, з чого слідує, що нарахування та виплату грошового забезпечення незаконно звільненому працівнику слід проводити за весь час вимушеного прогулу, у даному випадку за період з 21 січня 2007 року по 20 липня 2009 року.

У цьому зв'язку суд критично ставиться до тверджень відповідача, що абзац другий пункту 24 Положення № 114, у редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин, та на час поновлення позивача на роботі і його звільнення, встановлював, що у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу але не більше як за один рік , тому зазначений пункт зобов'язував відповідача, як суб'єкта владних повноважень, виплатити позивачу грошове забезпечення за період не більше ніж один рік.

Суд зазначає, що у даному випадку Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті не є органом, який розглядав трудовий спір, а згаданий абзац та пункт Положення № 114 лише дублює зміст статті 235 Кодексу Законів про Працю України.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем вірно обраховано період вимушеного прогулу з 21 січня 2007 року по 20 липня 2008 року, та суму грошового забезпечення, яка складає загалом 38 768,74 грн., разом з тим позивачем невірно зазначено суму вже сплаченого відповідачем грошового забезпечення у розмірі 27 135, 72 грн., тоді як в цій частині у дійсності відповідачем нараховано та сплачено суму у розмірі 10 759,45 грн.

При цьому суд бере до уваги, що в рамках зазначеного періоду часу вимушеного прогулу (з 01 травня 2008 року) збільшилася сума надбавки за вислугу років з 30% до 35%, оскільки вислуга років позивача склала більше 20 років, тому відповідно збільшилася й сума щомісячного грошового забезпечення з 1 599,00 грн до 1 660,50 грн. Доказів протилежного відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення недоплаченої суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підлягають задоволенню (з урахуванням вже сплаченої відповідачем суми у розмірі 10 759,45 грн.) у сумі 28 009,29 грн.

Крім того, відповідно до положень статті 9 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб позивачу, як особі начальницького складу ОВС при звільненні зі служби за скороченням штатів передбачалася виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В цій частині відповідачем нараховано та виплачено позивачу грошову допомогу при звільненні за вислугу років 21 рік в календарному обчисленні в сумі 16 789,50 грн з такого розрахунку: 1 599,00 грн (розмір грошового забезпечення на момент звільнення) х 50% х 21 рік.

Разом з тим, як вже встановлено судом, на момент звільнення розмір щомісячного грошового забезпечення позивача складав 1 660, 50 грн, тому розмір одноразової грошової допомоги при звільненні має обчислюватися таким чином: 1 660,50 (розмір грошового забезпечення на момент звільнення) х 50% х 21 рік = 17 435, 25 грн.

Отже, з урахуванням нарахованої та виплаченої позивачу суми одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 16 789,50, відповідачем не доплачено йому 645,75 грн., які підлягають стягненню.

Відповідно до частини першої статті 83 Кодексу Законів про Працю України та частини першої статті 24 Закону України Про відпустки у редакції на час виникнення спірних правовідносин у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Позивачем надано до матеріалів справи детальний розрахунок належної йому компенсації за невикористану відпустку, яка загалом за період його роботи складає 103 доби. Згідно з розрахунком, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати - 56,13 грн. сума компенсації за зазначені позивачем періоди складає 5 781,39 грн. і підлягає стягненню з відповідача, як не нарахована та не виплачена відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

При цьому, суд зазначає, що не ґрунтується на нормах законодавства посилання відповідача на абзац 1 пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 114 від 29 липня 1991 року із змінами та доповненнями (далі - Положення № 114), відповідно до якого особам начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за скороченням штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення. Особам начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану відпустку в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Твердження відповідача в зазначеній частині, що відповідно до норм спеціального законодавства грошова компенсація особам начальницького складу за невикористану відпустку передбачена лише за відпустку у році звільнення, та лише у випадку, якщо особа звільняється не з підстав, визначених в абзаці 1 пункту 56 Положення № 114, тобто не за скороченням штату, є помилковим, оскільки норми Положення № 114 не відміняють наведені вище в цій частині норми Кодексу Законів про Працю України та Закону України Про відпустки , якими має керуватися працедавець поруч із спеціальним законодавством, яке має вищу юридичну силу ніж постанови Кабінету Міністрів України.

Водночас, суд відхиляє вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача сплатити йому грошове забезпечення за 2 місяці у зв'язку зі звільненням за скороченням штату. Заявляючи такі вимоги, позивач посилається на підпункт 3.4.8 пункту 3.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України № 499 від 31 грудня 2007 року Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499), відповідно до якого особам рядового і начальницького складу, звільненим з посад у зв'язку з скороченням штатної посади, з дня, наступного за днем звільнення із займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).

Пункт 3.4 Інструкції № 499 був доповнений підпунктом 3.4.8 відповідно до наказу МВС України від 20 квітня 2015 року № 453, тобто вже після звільнення позивача з органів внутрішніх справ, і не міг застосовуватися на момент нарахування та виплати позивачу належних при звільненні сум грошового забезпечення.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірності та правильності нарахувань, здійснених та виплачених позивачу, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті, що полягає у недоплаті ОСОБА_2 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні та не нарахуванні і невиплаті компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

3. Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України на залізничному транспорті (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19, код ЄДРПОУ 25577060) на користь ОСОБА_2 (08140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1):

- суму недоплаченого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 28 009, 29 грн (двадцять вісім тисяч дев'ять грн.) 29 коп.;

- суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 645,75 грн (шістсот сорок п'ять грн.) 75 коп.;

- компенсацію за невикористані відпустки за весь час роботи у розмірі 5 781,39 грн. (п'ять тисяч сімсот вісімдесят одна грн.) 39 коп.,

а всього: 34 436,43 грн (тридцять чотири тисячі чотириста тридцять шість грн.) 43 коп. за вирахуванням з цієї суми податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску.

В решті позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя-доповідач В.І. Келеберда