Постанова

від 18.01.2018 по справі 910/17483/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа№ 910/17483/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю секретаря судового засідання: Бойко І.О.

За участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 18.01.2018.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 (повний текст рішення складено 29.05.2017)

у справі № 910/17483/16 (головуючий суддя Усатенко І.В.)

За позовом Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат"

до 1) Фонду державного майна України

2) Державної казначейської служби

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство "Тепличний комбінат"

про стягнення 25 254 255,48 грн.

За зустрічним позовом Фонду державного майна України

до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Тепличний комбінат".

про стягнення збитків у розмірі 27 146 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Колективне сільськогосподарське підприємство "Тепличний комбінат" до Фонду державного майна України, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача державне підприємство "Тепличний комбінат" про стягнення коштів в сумі 2525455,48 грн., з яких: 12199073,94 грн. основна сума, 10869374,88 грн. інфляційні втрати, 1092903,33 грн. 3% річних, 1092903,33 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами.

Суть спору за первісним позовом: з урахуванням постанови Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 по справі № 27/201/10, якою договір купівлі-продажу майна № 183 визнано недійсним, на підставі акту цивільного законодавства, а саме ч. 2 ст. 4, ч. 3 ст. 11, ст. 216 ЦК України у відповідача перед позивачем починаючи з 25.09.2013 виникло грошове зобов'язання в сумі 12 199 073, 94 грн.

Ухвалою суду від 05.12.2016 залучено до участі у справі іншого відповідача - Державну казначейську службу України.

14.12.2016 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Фонду державного майна України надійшла зустрічна позовна заява до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат"; третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Тепличний комбінат" про стягнення збитків у розмірі 27146000,00 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що в зв'язку з передачею майна за недійсним правочином з затримкою, були завдані збитки Фонду державного майна у вигляді упущеної, у розмірі орендної плати за користування цілісним майновим комплексом.

Ухвалою суду першої інстанції від 15.12.2016 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Фонду державного майна України до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат"; третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Тепличний комбінат".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 у справі № 910/17483/16 первісний позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Фонду державного майна України на користь Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" кошти, сплачені на виконання договору купівлі-продажу майна з розстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат" № 183 від 07.05.2010, визнаного недійсним згідно постанови Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 по справі № 27/201/10, у розмірі 12199073 (дванадцять мільйонів сто дев'яносто дев'ять тисяч сімдесят три) грн. 94 коп.

В іншій частині первісного позову відмовлено.

Присуджено до стягнення з Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" на користь Державного бюджету України суму відстроченого судового збору у розмірі 150801,75 грн.

Присуджено до стягнення з Фонду державного майна України на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 89 198,25 грн.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Фонд державного майна України звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 у справі № 910/17483/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовільнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не досліджено всіх обставин справи та не надано належної оцінки доказам у справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу Фонд державного майна зазначив, що кошти сплачені КСП "Тепличний комбінат" в рамках приватизаційного договору, були зараховані до Державного бюджету України, а тому задоволення позову шляхом стягнення з Фонду суми коштів, суперечить чинному законодавству, обставинами справи та свідчать про порушення норм матеріального права.

Крім того, внаслідок користування у період з 25.09.2013 по 19.10.2015 державним майном КСП "Тепличний комбінат" завдало державі збитки (втрачена вигода) у вигляді недоодержаної орендної плати на суму 27 146 000, 00 грн. чого судом першої інстанції враховано небуло.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Фонду державного майна України у справі №910/17483/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Майданевича А.Г., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2017 апеляційну скаргу Фонду державного майна України прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.07.2017.

13.07.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

16.08.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача-1 надійшло клопотання про призначення судової експертизи, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

У зв'язку із зміною колегії суддів справа неодноразово відкладалась.

10.10.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника відповідача-1 надійшло клопотання про витребування доказів, в якому зазначено, що Фонд державного майна України листом від 31.07.2017 №10-25-14877 звернувся до Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області в якому просив надати копії податкової звітності КСП "Тепличний комбінат". Енергодарська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Запорізькій області листом від 18.08.2017 № 3371/10/08-23-08- 09 повідомила про конфіденційність запитуваної інформації. З огляду на вказане, Фонд державного майна України в клопотанні просить суд витребувати в Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області документи податкової звітності КСП "Тепличний комбінат" за період з 25.09.2013 по 19.10.2015.

Розпорядженням заступника начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 № 09-53/4080/17, у зв'язку із перебування судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючою суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17483/16.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Фонду державного майна України у справі №910/17483/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Коротун О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 апеляційну скаргу Фонду державного майна України прийнято до провадження новою колегією суддів та відкладено на 02.11.2017.

В судове засідання, призначеному на 02.11.2017, представники третьої особи (за первісним позовом) не з'явились.

Суд поставив на обговорення клопотання відповідача-1 про витребування у Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області документи податкової звітності КСП "Тепличний комбінат" за період з 25.09.2013 по 19.10.2015.

Представники позивача заперечували проти клопотання про витребування доказів. Представник відповідача-2 підтримала клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 розгляд апеляційної скарги Фонду державного майна України відкладено на 28.11.2017. Задоволено клопотання Фонда державного майна України про витребування доказів, доручено останньому скерувати ухвалу суду до Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області. Зобов'язано Енергодарську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області надати представнику Фонду державного майна України (для наступного подання до суду) належним чином завірені документи податкової звітності Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат" за період з 25.09.2013 по 19.10.2015. Розгляд клопотання про призначення судової експертизи відкладено до наступного судового засідання.

27.11.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшли заперечення щодо задоволення клопотання про призначення судової експертизи; 28.11.2017 представник відповідача-1 надав клопотання про долучення документів та представник позивача надав клопотання, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 28.11.2017, повноважні представники відповідача-2 та третьої особи не з'явилися.

Суд поставив на обговорення питання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з долученими документами. Представники сторін не заперечували проти відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 апеляційну скаргу Фонду державного майна України у зв'язку із неявкою представників відповідача-2 та третьої особи відкладено на 12.12.2017.

Розпорядженням начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 № 09-53/4909/17, у зв'язку із участю судді Коротун О.М., яка не є головуючою суддею (суддею-доповідачем), у тренінгу, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17483/16.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Фонду державного майна України у справі №910/17483/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 апеляційну скаргу Фонду державного майна України прийнято до провадження новою колегією суддів.

12.12.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про долучення до матеріалів справи платіжного доручення та представник відповідача-1 подав клопотання, які колегією суддів були оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 12.12.2017, повноважні представники відповідача-2 (за первісним позовом) та третьої особи (за первісним позовом) не з'явилися.

Враховуючи наведене, у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважних представників відповідача-2 (за первісним позовом) та третьої особи (за первісним позовом), а також з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, нова колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, про необхідність відкладення розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 апеляційну Фонду державного майна України відкладено на 18.01.2018.

Крім того, 12.12.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшло клопотання щодо задоволення клопотання Фонду державного майна України про призначення судової економічної експертизи, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

18.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від представника позивача надійшло клопотання про витребування енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області документи податкової звітності КСП "Тепличний комбінат" за період з 07.05.2010 по 25.09.2013, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Розглянувши клопотання відповідача-1 про призначення у справі судової економічної експертизи колегія суддів вважає його необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас згідно, із частиною 1 статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до частини 2 статті 99 ГПК України у разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Предметом первісного позову є реституція, тобто стягнення з відповідачів за первісним позовом отриманого за недійсним правочином. Відповідач-1 вважає безпідставним включення в ціну первісного позову: сплачених позивачем за зустрічним позовом пені, податку на додану вартість та невірний розрахунок 3% річних та втрат від інфляції.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У цій дефініції слід вирізнити два аспекти. По-перше, доказами є будь-які відомості про певні факти. По-друге, це - відомості про певні обставини, які поділяються на дві групи: 1) обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; 2) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

Таким чином, заявляючи клопотання про проведення експертизи, відповідач-1 жодним чином не обґрунтував підстав, чому вказаний розрахунок він вважає невірним та яким чином встановлені експертизою питання вплинуть на предмет доказування. Крім того, колегія відзначає, що для роз'яснення питань, які виникають при вирішенні даного спору, відсутня потреба у спеціальних знаннях, оскільки з'ясувати вказані обставини можливо під час розгляду справи по суті, за наявними матеріалами справи.

Тому, клопотання Фонду державного майна України є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Що стосується заявленого клопотання відповідача-1 про витребування у Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області документи податкової звітності КСП "Тепличний комбінат" за період з 07.05.2010 по 25.09.2013.

В силу положень ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

2. У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Обов'язок по доведенню обставин покладено положеннями Господарського процесуального кодексу України на сторін у справі, а судом надається оцінка доводам сторін з урахуванням представлених ними доказів.

При зверненні з клопотанням про витребування доказів, сторона має довести перед судом обставини на які зроблені посилання в обґрунтування необхідності вчинення відповідних дій, а не стверджувати про можливе підтвердження отриманими відомостями своїх припущень.

Колегія суддів відзначає, що ухвалою від 02.11.2017 було задоволено клопотання Фонду державного майна про витребування доказів у Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції та згідно із клопотанням про долучення до матеріалів справи від 28.11.2017, Фондом державного майна долучено до матеріалів справи копії податкової звітності КСП "Тепличний комбінат", а тому відсутні підстави в порядку ст. 81 ГПК України їх витребовувати. За таких умов, документи, що просить витребувати фонд не впливають на обставини, що підлягають доказуванню у даній справі.

Відповідач-1 при зверненні з клопотаннями про витребування доказів не дотримався вимог ст. 81 ГПК України а його клопотання обґрунтоване необхідністю підтвердження припущень.

Тому, дане клопотання Фонду державного майна України судом визнане необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні 18.01.2018 представник відповідача-1 за первісним позовом надав пояснення по суті спору, підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 у справі № 910/17483/16 скасувати повністю прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов Фонду задовільнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 18.01.2018 представник позивача за первісним позовом надав пояснення по суті спору, заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Фонду державного майна України, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 по справі № 910/17483/16 залишити в силі.

В судове засідання, призначене на 18.01.2018, повноважні представники відповідача - 2 та третьої особи не з'явилися.

Колегією суддів враховано, що відповідно до частини 2 статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, в свою чергу частиною 3 статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно із частиною 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Колегією суддів, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача - 2 та третьої особи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів на підставі ч. 7 ст. 270 ГПК України надано учасникам судової справи можливість виступити у судових дебатах, яке учасниками справи реалізовано.

Згідно з частиною 1 статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Міністерства аграрної політики України від 15.01.2009 № 18 створено ДП "Тепличний комбінат" та передано йому основні засоби ДП "Агроспецсервіс".

На підставі наказів ФДМ України від 27.01.2010 № 94 та від 29.01.2010 № 122 функції управління майном ДП "Тепличний комбінат" передані Фонду державного майна України, що підтверджується актом приймання-передавання функцій управління майном державного підприємства "Тепличний комбінат".

Відповідно до наказів Фонду державного майна України від 20.01.2010 № 44, від 30.01.2010 № 127 та від 25.03.2010 № 399, КСП "Тепличний комбінат" створено в процесі приватизації Державного підприємства "Тепличний комбінат".

Заступником голови ФДМ України 29.04.2010 затверджено передавальний акт, згідно якого частина майна ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 36180433) передано КСП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 36180433) та визнано КСП "Тепличний комбінат" правонаступником ДП "Тепличний комбінат" в частині майна, яке включено до пайового фонду КСП "Тепличний комбінат" згідно даних інвентаризації, передавального балансу та акту оцінки станом на 31.01.2010.

В подальшому, 07.05.2010 між Фондом державного майна України та КСП "Тепличний комбінат" укладено договір № 183 купівлі-продажу майна з розстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат", відповідно до якого орган приватизації - Фонд державного майна України (продавець) зобов'язується передати КСП "Тепличний комбінат" (покупець) майно цілісного майнового комплексу (крім об'єктів, які не підлягають приватизації, а передаються до комунальної власності) державного підприємства "Тепличний комбінат", що знаходиться за адресою: 71500, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Комунальна, буд. 1, згідно з планом приватизації державного підприємства "Тепличний комбінат", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 25.03.2010 р. № 399, а покупець зобов'язується прийняти державне майно в порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Даний договір купівлі-продажу № 183 від 07.05.2010 був посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Міхірьовою О.А. та відповідно зареєстрований під № 1820.

Згідно із підпунктами 1.3, 1.4 пункту 1 договору вартість майна, яке викупляється відповідно до цього договору, становить 16616034,00 грн. Майно, вартістю 7330966,00 грн., передається покупцю безоплатно відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" для подальшого розподілу серед працівників покупця відповідно до трудової участі за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених).

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 договору передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю в десятиденний термін після перерахунку покупцем зі свого рахунку на рахунок органу приватизації податку на додану вартість у розмірі, зазначеному у підпункті 1.2.1 цього договору, шляхом підписання акта приймання-передачі.

Підпунктом 1.2.1 пункту 1 цього договору визначено, що податок на додану вартість на продаж об'єкта приватизації становить 4789400,00 грн.

Згідно із пунктом 3 договору майно вартістю 16616034,00 грн. передається під виплату строком на 5 років з моменту укладення цього договору шляхом сплати по 20% належної до сплати суми - до 01 травня 2011 року, до 01 травня 2012 року, до 01 травня 2013 року, до 01 травня 2014 року, 01 травня 2015 року, з урахуванням індексу інфляції за зазначений період. Індекс інфляції визначається згідно з офіційним повідомленням Державного комітету статистики України. У разі, коли індекс інфляції у будь-якому місяці, становить менше 1, для розрахунку береться його значення, що дорівнює 1.

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 договору право власності на майно, що є предметом цього договору, переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта.

Підпунктом 5.2 пункту 5 договору визначено, що покупець зобов'язаний здійснити серед працівників покупця розподіл майна, безоплатно переданого відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" після повної сплати за майно згідно з цим договором.

25.09.2013 Постановою Донецького апеляційного господарського суду справа № 27/201/10 позов Фонду державного майна України, м. Київ до Колективного сільськогосподарського підприємства "Тепличний комбінат", м. Енергодар Запорізької області про визнання недійсним договору №183 купівлі-продажу майна від 07.05.2010 задоволено. Визнано недійсним договір № 183 купівлі-продажу майна з розстроченням платежів державного підприємства "Тепличний комбінат" від 07.05.2010 р, укладений між Фондом державного майна України та Колективним сільськогосподарським підприємством "Тепличний комбінат", посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Міхірьовою О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1820.

Згідно із частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, на виконання договору купівлі-продажу № 183 від 07.05.2010 позивач за первісним позовом перерахував Фонду державного майна України грошові кошти у розмірі 12199073,94 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 178 від 09.08.2010 на суму 1466193,20 грн.; № 256 від 14.09.2010 на суму 3323206,80 грн.; № 261 від 27.04.2012 на суму 2186190,27 грн.; № 171 від 28.04.2011 на суму 3633594,32 грн.; № 267 від 04.05.2012 на суму 160000,00 грн.; № 269 від 08.05.2012 на суму 320000,00 грн.; № 305 від 11.05.2012 на суму 150000,00 грн.; № 312 від 11.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 320 від 14.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 321 від 15.05.2012 на суму 100000,00 грн.; № 323 від 16.05.2012 на суму 150000,00 грн.; № 335 від 17.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 340 від 18.05.2012 на суму 90000,00 грн.; № 363 від 23.05.2012 на суму 150000,00 грн.; № 369 від 28.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 372 від 28.05.2012 на суму 50000,00 грн.; № 373 від 29.05.2012 на суму 100000,00 грн.; № 387 від 31.05.2012 на суму 25000,00 грн.; № 400 від 08.06.2012 на суму 35000,00 грн.; № 391 від 08.06.2012 на суму 50000,00 грн.; № 576 від 07.09.2012 на суму 9889,35 грн.

Таким чином на виконання договору купівлі-продажу, який в подальшому рішенням суду визнаний недійсним позивач за первісним позовом перерахував відповідачу-1 за первісним позовом грошові кошти у розмірі 12199073,94 грн.

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

При визнанні недійсним договору купівлі-продажу № 183 від 07.05.2010 сторонами не було заявлено вимоги про повернення отриманого за недійсним правочином.

У відповідності до частин 1, 3, 5, 6 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Отже, у зв'язку з визнанням договору № 183 від 07.05.2010 недійсним за рішенням суду від 25.09.2013 № 27/201/10, на підставі статті 216 ЦК України у сторін виник обов'язок по поверненню отриманого за недійсним правочином.

Відповідно до наказу ФДМ України від 26.12.2014 № 2893 утворено на базі Єдиного майнового комплексу колишнього ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662).

04.09.2015 Фондом державного майна України видано Наказ № 1304 "Щодо проведення інвентаризації державного майна єдиного майнового комплексу "Тепличний комбінат" (отриманий КСП "Тепличний комбінат" 09.09.2015 згідно журналу реєстрації вхідної кореспонденції). Вказаним наказом зобов'язано провести інвентаризацію державного майна єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат" станом на 30.09.2015 до 01.10.2015 та подати результати інвентаризації до 07.10.2015 на затвердження до Фонду державного майна України. Наказом від 07.10.2015 № 1487 внесено зміни до наказу № 1304 від 04.09.2015, відповідно до яких зобов'язано інвентаризаційну комісію у строк до 09.10.2015 провести інвентаризацію плодів, продукції, доходів та всіх активів, у тому числі залишку грошових коштів на поточних рахунках та у касах відокремлених підрозділів, отриманих в результаті використання державного майна єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат". Результати інвентаризації до 13.10.2015 подати до Фонду державного майна України на затвердження. В.о. директора ДП "Тепличний комбінат" наказано: після затвердження результатів інвентаризації у тижневий строк забезпечити взяття майна на баланс ДП "Тепличний комбінат" з обов'язковим поінформуванням Фонду державного майна України у триденний строк після виконання.

В матеріалах справи наявні копії актів: приймання-передачі № 286 товарно-матеріальних цінностей єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат"(код ЄДРПОУ 36180433), з балансу КСП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 36180433) на баланс ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662) згідно наказу ФДМУ № 1304 від 04.09.2015, затверджений Головою ФДМ України 19.10.2015; приймання-передачі № 287 основних засобів єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат", з балансу КСП "Тепличний комбінат" на баланс ДП "Тепличний комбінат" згідно наказу ФДМУ № 1304 від 04.09.2015, затверджений Головою ФДМ України 19.10.2015; приймання-передачі № 288 капітального будівництва єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат", з балансу КСП "Тепличний комбінат" на баланс ДП "Тепличний комбінат" згідно наказу ФДМУ № 1304 від 04.09.2015, затверджений Головою ФДМ України 19.10.2015; приймання-передачі грошових коштів єдиного майнового комплексу колишнього державного підприємства "Тепличний комбінат", з балансу КСП "Тепличний комбінат" на баланс ДП "Тепличний комбінат" згідно наказів ФДМУ № 1304 від 04.09.2015 та № 1487 від 07.10.2015, затверджений Головою ФДМ України 28.12.2015. Вказаними актами підтверджено передачу КСП "Тепличний комбінат" товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, капітального будівництва та грошових коштів на баланс ДП "Тепличний комбінат".

Позивач за первісним позовом на виконання наказу № 1304 від 04.09.2015 крім майна, перерахував третій особі грошові кошти, в тому числі отримані від реалізації продукції доходи, що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 186 від 13.10.2015 на суму 340000,00 грн.; № 188 від 15.10.2015 на суму 293164,00 грн.; № 189 від 15.10.2015 на суму 100000,00 грн.; № 190 від 19.10.2015 на суму 15000,00 грн.; № 191 від 19.10.2015 на суму 85913,50 грн.; № 193 від 20.10.2015 на суму 102580,00 грн.; № 200 від 20.10.2015 на суму 29552,50 грн.; № 201 від 20.10.2015 на суму 26000,00 грн.; № 211 від 21.10.2015 на суму 72800,00 грн.; № 212 від 21.10.2015 на суму 2057840,56 грн.; № 218 від 22.10.2015 на суму 79732,22 грн.; № 220 від 23.10.2015 на суму 41387,00 грн.; № 221 від 23.10.2015 на суму 174000,00 грн.; № 222 від 26.10.2015 на суму 73754,30 грн.; № 223 від 27.10.2015 на суму 125629,00 грн.; № 224 від 28.10.2015 на суму 220115,50 грн.; № 225 від 29.10.2015 на суму 129360,00 грн.; № 232 від 04.11.2015 на суму 1240638,95 грн.; № 247 від 06.11.2015 на суму 91994,00 грн.; № 269 від 16.11.2015 на суму 379000,00 грн.; № 276 від 19.11.2015 на суму 132000,00 грн.; № 292 від 20.11.2015 на суму 50000,00 грн.; № 294 від 23.11.2015 на суму 11758,00 грн.; № 298 від 26.11.2015 на суму 17576,80 грн.; № 301 від 30.11.2015 на суму 44656,80 грн.; № 303 від 01.12.2015 на суму 50000,00 грн. Загальна сума, перерахована КСП "Тепличний комбінат" на рахунок ДП "Тепличний комбінат" згідно вказаних платіжних доручень складає 6043267,13 грн. за користування майном.

На виконання умов договору № 183 від 07.05.2010 який визнаний був у судовому порядку недійсним, позивач за первісним позовом перерахував відповідачу-1 за первісним позовом грошові кошти у розмірі 12199073,94 грн.

Посилання відповідача-1 за первісним позовом, що позивач за первісним позовом є неналежним позивачем щодо повернення отриманих за недійсним правочином коштів, в зв'язку з тим, що єдиний майновий комплекс набувався у власність трудовим колективом. Судом вони не приймаються до уваги, оскільки, договір купівлі-продажу № 183 від 07.02.2010, визнаний судом недійсним, укладався не трудовим колективом, а КСП "Тепличний комбінат" і грошові кошти, згідно платіжних доручень, також перераховувались Фонду державного майна України платником - КСП "Тепличний комбінат", про що вірно вказав суд першої інстанції.

Окрім того слід наголосити, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.09.2013 № 27/201/10 встановлено, що "Пунктами 1, 2 статті 23 Закону України "Про колективні сільськогосподарські підприємства" від 14.02.1992 №2114-ХІІ встановлено, що вищим органом самоврядування у підприємстві є загальні збори його членів або збори уповноважених. У період між зборами справами підприємства управляє правління. Повноваження загальних зборів (зборів уповноважених) і правління визначаються статутом підприємства. Відповідно до Статуту КСП "Тепличний комбінат", що затверджений на конференції трудового колективу ДП "Тепличний комбінат" протокол № 2 від 10.03.2010 р. (зареєстрований 05.05.2010 р.), КСП "Тепличний комбінат" засноване трудовим колективом державного підприємства "Тепличний комбінат" на підставі рішення зборів уповноважених від 10 лютого 2001 р. протокол № 1. У підпункті 9.1 пункту 9 цього Статуту встановлено, що вищим органом самоврядування підприємства є загальні збори (збори уповноважених) трудового колективу. Уповноваженими особами вважаються члени підприємства яких вибрав трудовий колектив для участі у конференції підприємства. Згідно п. 9.6 Статуту до виняткових правил загальних зборів (зборів уповноважених) підприємства належать, зокрема обрання голови та членів правління - представників трудового колективу і їх заміна. Загальні збори (збори уповноважених) мають право приймати будь-які ухвали, пов`язані з їх статутною діяльністю. Відповідно до п.п. 9.20, 9.21 п. 9 Статуту КСП "Тепличний комбінат" голова правління обирається на загальних зборах (збори уповноважених) на п'ять років. Голова правління має право приймати будь-які рішення і виконувати будь-які управлінські функції, що відповідають положенням цього Статуту, крім ухвал і функцій, що належать до виняткової компетенції загальних зборів (збори уповноважених) працівників, Правління і інших органів, що їх загальні збори (збори уповноважених) або Правління наділили винятковими правами. Отже, і Законом України "Про колективні сільськогосподарські товариства" і Статутом КСП "Тепличний комбінат" встановлено, що вирішення питання обрання голови правління колективного сільськогосподарського підприємства повинно вирішуватися загальними зборами (зборами уповноважених) підприємства. Згідно протоколу № 2 конференції уповноважених трудового колективу державного підприємства "Тепличний комбінат" від 10.03.2010 р., на конференції уповноважених трудового колективу Дадику А. А. було обрано головою правління КСП "Тепличний комбінат" та надані йому повноваження на підписання договору безоплатної передачі майна трудовому колективу та договору купівлі-продажу майна підприємства. Разом з тим, як було зазначено вище, обрання голови правління відноситься до виключної компетенції загальних зборів підприємства. Обрання голови правління конференцією уповноважених трудового колективу Статутом КСП "Тепличний комбінат" не передбачено, повноваження цього органу статутними документами не визначені.

Таким чином, члени трудового колективу реалізують своє право на управління КСП шляхом участі у загальних зборах та через виконавчі органи, а не безпосередньо всім трудовим колективом.

Що стосується доводів відповідача-1, що він не являється розпорядником коштів державного бюджету, а тому з нього не можуть бути стягнуті кошти за недійсним правочином слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про приватизацію державного майна" кошти, одержані від продажу державного майна, у тому числі від продажу земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації (збір за подання заяви про приватизацію; реєстраційний збір за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо), зараховуються до Державного бюджету України у повному обсязі.

У платіжних дорученнях, якими перераховувались кошти за недійсним правочином зазначено, що КСП "Тепличний комбінат" (платник) перераховувало Фонду державного майна України (отримувач), банк отримувача Державна казначейська служба України. Отже отримувачем коштів є Фонд державного майна України, а не Державна казначейська служба України.

Пунктами 1, 2 положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів.

Відповідно до пунктів 4, 16 Положення казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема: здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; здійснює відкриття і закриття рахунків в національній валюті, проводить операції на рахунках, формує та видає виписки з рахунків; здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства; здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету; здійснює бюджетне відшкодування податку на додану вартість; здійснює операції з повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; проводить відповідні розрахунки між державним та місцевими бюджетами, між місцевими бюджетами, а також між учасниками бюджетного процесу та суб'єктами господарювання; формує та веде єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів і базу даних мережі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; формує і доводить до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витяги з розпису державного бюджету, витяги з розпису державного бюджету за територіями, територіальний розподіл за міжбюджетними трансфертами та зміни до них; здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; здійснює платежі за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до законодавства, в тому числі платежі, пов'язані з виконанням зобов'язань, взятих під державні та місцеві гарантії; перераховує міжбюджетні трансферти; здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду; здійснює інші повноваження, визначені законом. Казначейство України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі України.

Таким чином, відповідач-2 є суб'єктом, який обслуговує кошти, що надійшли до державного бюджету, а не є їх розпорядником чи отримувачем.

Згідно із пунктами 2, 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Статтями 1, 14 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення Фонду державного майна України здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідач-1 є самостійним суб'єктом господарських відносин, що фінансується за рахунок державного бюджету та отримав кошти від позивача за первісним позовом. Відповідач-2 в свою чергу, є суб'єктом, що обслуговує кошти державного бюджету, але не є їх розпорядником чи особою, зобов'язаною повернути кошти, отримані відповідачем-1. Відповідач-2 відповідно до законодавства України здійснює лише безспірне списання коштів з рахунків державного бюджету на підставі рішень судів (виконавчих документів).

З огляду на наступне, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача-2 грошових коштів, отриманих відповідачем-1 за недійсним правочином.

З огляду на припис частини 5 статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи господарський суд може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача.

Згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача-1 за первісним позовом отриманих за недійсним правочином коштів у розмірі 12199073,94 грн. є обґрунтованою, належним чином доведеною та такою, що підлягає задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Що стосується вимог позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача-1 за первісним позовом інфляційних втрат у розмірі 12611402,64 грн., 3% річних у розмірі 1213222,97 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6799563,26 грн., вказані вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як вже зазначалося, у зв'язку з визнанням правочину недійсним в судовому порядку, на підставі статті 216 ЦК України та рішення суду у сторін виник обов'язок з повернення отриманого за недійсним правочином.

Проте, статтями 216 та 1212 ЦК України не встановлено строк, протягом якого отримане за недійсним правочином має бути повернуто, тобто не встановлено строк виконання обов'язку з повернення отриманого.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що КСП "Тепличний комбінат" не звертався до Фонду державного майна України з вимогою про повернення йому сплачених за недійсним правочином коштів, а тому строк виконання обов'язку по поверненню коштів у відповідача-1 не настав і він не є таким, що прострочив виконання зобов'язання повернути кошти за недійсним правочином.

Відповідно до п статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), грошовим зобов'язанням, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Статтею 625 ЦК України визначено,що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, зобов'язання повернути кошти, отримані за недійсним правочином, що виникає на підставі статті 216 ЦК України не є грошовим зобов'язанням. В зв'язку з вищезазначеним, відсутні підстави для стягнення з відповідача-1 на підставі статті 625 ЦК України втрат від інфляції та 3% річних.

Що стосується стягнення на підставі статті 536 ЦК України відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із частиною 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач за первісним позовом визначив розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі статтей 231, 232 ГК України.

Частиною 6 статті 231 та частиною 4 статті 232 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Тобто, статті 231, 232 ГК України передбачають стягнення відсотків, як штрафних санкцій та не можуть застосовуватись для визначення розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Таким чином, оскільки законом та зобов'язанням між сторонами не визначено розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6799563,26 грн., є безпідставними та не обґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Крім того, одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.

Враховуючи вищевикладене, слід відмовити й у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 12611402,64 грн., 3% річних у розмірі 1213222,97 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 6799563,26 грн.

Що стосується, заяви відповідача-1 про застосування строку позовної давності щодо стягнення втрат від інфляції, 3% річних та відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, заява відповідача-1 за первісним позовом про застосування позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Тобто, оскільки судом першої інстанції відмовлено в цій частині позовних вимог по суті в зв'язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, то питання порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.

Окрім того, слід наголосити, що втрати від інфляції, 3% річних та відсотки за користування чужими грошовими коштами не є неустойкою і до них застосовується загальний трирічний строк позовної давності.

Що стосується зустрічних позовних вимог про стягнення з відповідача за зустрічним позовом упущеної вигоди у розмірі орендної плати за час користування майном після визнання правочину недійсним.

Позивач за зустрічним позовом просив стягнути з відповідача за зустрічним позовом за період з 25.09.2013 до 19.10.2015 розмір орендної плати у сумі 27146000,00 грн.

Зі змісту зустрічної позовної заяви та та наявних в матеріалах справи доказів, вбачається, що згідно Наказу ФДМ України від 26.12.2014 № 2893 утворено на базі Єдиного майнового комплексу колишнього ДП "Тепличний комбінат" (код ЄДРПОУ 39583662), якому відповідач за зустрічним позовом зобов'язаний був передати єдиний майновий комплекс.

Посилання позивача за зустрічним позовом на те, що відповідач за зустрічним позовом перешкоджав йому зареєструвати ДП "Тепличний комбінат" чим перешкоджав передачі майна новоствореній юридичній особі не заслуговують на увагу, оскільки, оскарження до суду рішень органу приватизації не перешкоджало позивачу за зустрічним позовом здійснювати державну реєстрацію та проводити інвентаризацію майна ЄМК.

Також слід зауважити, що позивач за зустрічним позовом, наголошуючи на перешкодах в поверненні майна з боку КСП "Тепличний комбінат", в свою чергу не звертався в судовому порядку, про повернення йому майна, отриманого відповідачем за зустрічним позовом на підставі недійсного правочину.

12.02.2015 листом № 10-21/2077 Фонд звернувся до КСП "Тепличний комбінат" та новоствореного ДП "Тепличний комбінат" з проханням в найкоротші строки вжити заходів щодо проведення інвентаризації державного майна та постановки його на баланс новоствореного державного підприємства у порядку, встановленому законодавством.

Тобто, з вимогою про повернення майна за недійсним правочином Фонд звернувся лише 12.02.2015, що є підставою для виникнення зобов'язання в розумінні статті 530 ЦК України.

Отже, до 2015 року у відповідача за зустрічним позовом не виникало зобов'язання щодо повернення єдиного майнового комплексу, отриманого за недійсним правочином.

Відповідно до пункту 2 Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32 (далі - Порядок) якщо у державну власність повертаються інші об'єкти приватизації, проводиться: інвентаризація та оцінка об'єкта; приймання його державним органом приватизації; прийняття державним органом приватизації рішення про повторний продаж поверненого у державну власність об'єкта приватизації.

Згідно із пунктом 6 Порядку інвентаризація об'єкта приватизації (крім пакетів акцій), який повертається у державну власність, проводиться інвентаризаційною комісією згідно з Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Мінфіну від 11 серпня 1994 р. № 69, станом на день прийняття судом, господарським судом відповідного рішення. Склад інвентаризаційної комісії та порядок її роботи визначаються державним органом приватизації. Результати інвентаризації затверджуються державним органом приватизації.

Таким чином, відповідач за зустрічним позовом без проведення інвентаризації комісією, затвердженою органом приватизації, не мав можливості передати єдиний майновий комплекс без порушення порядку передачі, встановленого законодавством.

Наказ про проведення інвентаризації був виданий 04.09.2015.

За наслідками проведення інвентаризації 19.10.2015 було складено відповідний акт приймання-передачі єдиного майнового комплексу від КСП "Тепличний комбінат" на баланс ДП "Тепличний комбінат".

Як вже зазначалося, позивач за зустрічним позовом звернувся з вимогою про повернення майна лише у лютому 2015 року, а обов'язкову інвентаризацію провів у жовтні 2015, в зв'язку з чим відповідач за зустрічним позовом не мав можливості передати отримане за недійсним правочином майно, одразу після звернення до нього з вимогою.

Статтями 614, 623 ЦК України та статтею 226 ГК України визначено, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Відповідно до статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому згідно із частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у вигляді не отриманої орендної плати. Проте позивачем за зустрічним позовом не доведено, що ним були вчинені дії, за яких прибуток міг бути реально ним отриманий, не довів, що відповідач за зустрічним позовом діяв неправомірно і саме його дії позбавили позивача за зустрічним позовом прибутку, що являється збитками у вигляді упущеної вигоди.

Крім того, згідно дефініції статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування

Недійсний правочин є договором купівлі-продажу, а тому в зв'язку з визнанням його недійсним кожна зі сторін мала повернути іншій все отримане за вказаним правочином. Відповідач за зустрічним позовом повернув майно, а позивач за зустрічним позовом має повернути кошти.

Згідно із статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Статтею 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини 2, 3 статті 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно із пунктом 8, 9 Порядку № 32 з метою виявлення збитків, що могли бути завдані об'єкту приватизації під час володіння ним покупцем, результати інвентаризації та оцінки об'єкта приватизації, отримані згідно з пунктами 6 і 7 цього Порядку, звіряються з відповідними результатами, отриманими на день відчуження цього об'єкта державним органом приватизації. Порядок проведення звіряння та визначення наявності збитків визначається Фондом державного майна. При цьому враховуються всі результати господарювання покупця на об'єкті. У разі виявлення збитків, завданих державі покупцем об'єкта приватизації за час володіння ним, їх розмір визначається згідно з методикою оцінки майна, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Тобто, законодавством обумовлено особливості реституції, зокрема стягнення збитків, щодо правочинів, пов'язаних з приватизацією. Порядком № 32 визначено, що збитки можуть стягуватись, у разі їх виявлення в процесі інвентаризації і тільки у вигляді реально понесених витрат, а не можливої упущеної вигоди у вигляді орендної плати. Інвентаризацію було проведено, та не встановлено понесення реальних збитків з вини відповідача за зустрічним позовом. Акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей від 19.10.2015 між КСП "Тепличний комбінат" та ДП "Тепличний комбінат" затверджений Головою Фонду Державного майна України.

Таким чином, при поверненні об'єкта приватизації в державну власність передбачено порядок визначення розміру реальних збитків та методика їх оцінки застосовується не до визначення розміру упущеної вигоди.

Крім того, слід наголосити, що відсутня протиправна поведінка відповідача за зустрічним позовом, а відповідно і причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача за зустрічним позовом і заподіяною позивачу за зустрічним позовом шкодою. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Тобто, причинно-наслідковий зв'язок між збитками та правопорушенням є залежністю факту настання майнової шкоди (та її розміру) від правопорушення, чи неналежного виконання зобов'язання. Це означає, що господарське правопорушення повинно передувати виникненню збитків. Крім того, не доведено вину відповідача за зустрічним позовом у заподіянні збитків.

Позивач за зустрічним позовом не вчинив передбачених законодавством дій, які є передумовою для виникнення у нього права вимагати передачі майна. Крім того, законодавством, що регулює правовідносини між сторонами недійсного правочину, пов'язаного з приватизацією, не передбачено стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, а унормовує відшкодування лише реально понесених збитків та завданої шкоди. Подані позивачем за зустрічним позовом докази не підтверджують його позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача за зустрічним позовом щодо стягнення збитків у розмірі 27 146 000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 у справі № 910/17483/16 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 у справі № 910/17483/16 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 267-270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2017 у справі № 910/17483/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/17483/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська