Постанова

від 23.01.2018 по справі 910/10348/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа№ 910/10348/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання: Малайдах А.І.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 23.01.2018 року по справі №910/10348/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2017, повний текст якого складено та підписано 31.10.2017

у справі №910/10348/17 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕквітіБрок"

до Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА"

про стягнення 50 261,33 грн.

В С Т А Н О В И В :

В червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕквітіБрок" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" (далі-відповідач) заборгованості по виплаті дивідендів у розмірі 35 110,88 грн, інфляційних втрат у розмірі 12 968,45 грн та 3% річних у розмірі 2 182,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 у справі №910/10348/17 позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем не надано доказів виплати позивачу дивідендів у строки, встановленні рішеннями загальних зборів, та у порядку, передбаченому законодавством.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 20.10.2017, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; на порушення та неправильне застосування норм матеріального права, а саме: ч.1 ст.117, 509, 625 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.ст.88, 173, 176 Господарського кодексу України та ст.29 Закону України Про акціонерні товариства .

08.12.2018 через канцелярію суду позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, судова колегія встановила наступне.

Позивач є акціонером відповідача, що підтверджується залученими до позову обмеженими виписками про стан рахунку в цінних паперах, наданих депозитарною установою, станом на 20.10.2014 та 03.08.2015.

10.10.2014 відбулися позачергові загальні збори акціонерів відповідача, оформлені протоколом позачергових загальних зборів акціонерів №22 від 10.10.2014, на яких було прийнято рішення про виплату дивідендів за 2011-2013 роки, а саме (пункт 9):

- за 2011 рік суму 2181612957,30 грн, що складає 99,99% чистого прибутку, вирішено направити на виплату дивідендів акціонерам; розмір дивідендів, що припадає на одну акцію, становить 40,23 грн; встановлено дату складання перелік осіб, що мають право на отримання дивідендів - 20.10.2014; виплату дивідендів вирішено здійснити у строк з 20.10.2014 по 10.04.2015; перерахування дивідендів іншим акціонерам, крім НАК "Нафтогаз України", вирішено здійснити відповідно до частини 5 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства";

- за 2012 рік суму 1427836668,30 грн, що складає 99,98 % чистого прибутку, вирішено направити на виплату дивідендів акціонерам; розмір дивідендів, що припадає на одну акцію, становить 26,33 грн; встановлено дату складання перелік осіб, що мають право на отримання дивідендів - 20.10.2014; виплату дивідендів вирішено здійснити у строк з 20.10.2014 по 10.04.2015; перерахування дивідендів акціонерам, крім НАК "Нафтогаз України", вирішено здійснити відповідно до частини 5 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства";

- за 2013 рік суму 189799785 грн, що складає 99,95 % чистого прибутку, вирішено направити на виплату дивідендів акціонерам; розмір дивідендів, що припадає на одну акцію, становить 3,50 грн; встановлено дату складання перелік осіб, що мають право на отримання дивідендів - 20.10.2014; виплату дивідендів вирішено здійснити у строк з 20.10.2014 по 10.04.2015; перерахування дивідендів акціонерам, крім НАК "Нафтогаз України", вирішено здійснити відповідно до частини 5 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства".

22.07.2015 відбулися загальні збори акціонерів відповідача, оформлені протоколом загальних зборів акціонерів №23 від 22.07.2015, на яких було прийнято рішення про виплату дивідендів за 2014 рік, а саме (п. 9):

- за 2014 рік направити на виплату дивідендів акціонерам 100% або максимально наближений до 100%, але не менший ніж 99,9 % розмір чистого прибутку Товариства за 2014 рік за даними річної фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком; розмір дивідендів, що припадає на одну акцію, становить 23,32 грн; встановлено дату складання перелік осіб, що мають право на отримання дивідендів - 03.08.2015; виплату дивідендів здійснити у строк з 03.08.2015 по 03.10.2015; перерахування дивідендів акціонерам, крім НАК "Нафтогаз України", вирішено здійснити відповідно до частини 5 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог законодавства не виконав належним чином зобов'язання з виплати позивачу, як акціонеру ПАТ "Укрнафта", дивідендів за 2011 - 2014 роки, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму невиплачених дивідендів та застосувати до відповідача відповідальність, передбачену ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до п.9 п.1 Перехідних положень ГПК України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

У відповідності до ч.1 ст.116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Згідно із ч.1 ст.154 Цивільного кодексу України установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів (ст. 10 Закону України "Про господарські товариства").

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про депозитарну систему України" (в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) підтвердженням прав на цінні папери та прав за цінними паперами, що існують в бездокументарній формі, а також обмежень прав на цінні папери у певний момент часу є обліковий запис на рахунку в цінних паперах депонента в депозитарній установі.

Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами депонента (у разі зарахування цінних паперів на депозит нотаріуса - відповідного кредитора) є виписка з рахунка в цінних паперах депонента, яка видається депозитарною установою на вимогу депонента або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах.

Як встановлено вище та не заперечується учасниками справи, позивач є акціонером відповідача, що підтверджується обмеженими виписками про стан рахунку в цінних паперах, наданих депозитарною установою, станом на 20.10.2014 та 03.08.2015.

Статтею 41 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства, до компетенції яких належить, зокрема, затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів).

У відповідності до п.6.20 Статуту відповідача рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами відповідача, і відповідно до підпункту 14 пункту 9.1.6 Статуту відповідача до виключної компетенції загальних зборів також відноситься затвердження розміру річних дивідендів.

Згідно із ч.1 ст.30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Відповідно до ч. 5 ст. 30 указаного Закону в редакції, чинній на момент прийняття загальними зборами вищезазначених рішень та виникнення у відповідача обов'язку здійснити виплату - закінчення вставлених рішеннями строків, 10.04.2015 та 03.10.2015 відповідно, для виплати дивідендів товариство в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, перераховує дивіденди Центральному депозитарію цінних паперів на рахунок, відкритий у Розрахунковому центрі з обслуговування договорів на фінансових ринках для зарахування на рахунки депозитарних установ та депозитаріїв-кореспондентів для їх подальшого переказу депозитарними установами на рахунки депонентів або сплати депонентам іншим способом, передбаченим договором, а також для їх подальшого переказу депозитаріями-кореспондентами особам, які мають права на отримання доходів та інших виплат відповідно до законодавства іншої країни.

Доказів, що відповідачем було виплачено належну позивачу суму дивідендів у строки, встановлені вищезазначеними рішеннями загальних зборів, та у порядку, передбаченому законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, матеріали справи не містять.

У відповідності до ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" отримання дивідендів - це право учасника.

Посилання відповідача на відсутність у нього виникнення обов'язку перерахувати дивіденди позивачеві в зв'язку із відсутністю письмової вимоги, судова колегія оцінюється критично, оскільки до обов'язків учасника визначених у ст. 11 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 29 Закону України "Про акціонерні товариства", не входить обов'язок акціонера висувати до емітента письмову вимогу щодо отримання нарахованих дивідендів.

При цьому, судовою колегією враховано, що захист цивільних прав та інтересів відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України повинен відбуватися у встановленому договором або законом порядку, і станом на момент звернення позивача до суду редакція до ч. 5 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" змінила редакцію та звучить таким чином, що акціонерне товариство в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, здійснює виплату дивідендів через депозитарну систему України або безпосередньо акціонерам.

Відтак, позивач за законом на власний вибір вправі вимагати виплати дивідендів безпосередньо на свою користь.

Твердження відповідача, що вищезазначеними рішеннями загальних зборів акціонерів було встановлено чіткий проміжок у часі, протягом якого позивач повинен був реалізувати своє право на отримання дивідендів, але він його не реалізував, тому наразі права вимагати виплати дивідендів не має, судовою колегією відхиляються, оскільки законодавством права позивача, не звужуються і не обмежуються.

Натомість відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відтак, зобов'язання відповідача з виплати дивідендів за спірний період наразі не є припиненими.

Крім того, а ні в ст.117 Цивільного кодексу України, а ні в ст.11 Закону України "Про господарські товариства", ст.29 Закону України "Про акціонерні товариства" та Статуті відповідача не закріплено такого обов'язку акціонера як звернення до товариства з вимогою про виплату йому дивідендів після прийняття зборами рішення про виплату цих дивідендів. Отже, з моменту прийняття рішення загальними зборами, виплата дивідендів акціонеру стає обов'язком цього товариства, належне виконання якого покладається саме на це товариство і не залежить від будь-яких дій акціонера. При цьому, відповідно до ч.2 ст.14 Цивільного кодексу України особа (акціонер) не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідач кількість акцій по яким слід виплатити дивіденди, та обрахований позивачем розмір дивідендів не спростував.

Доказів того, що у встановлені рішеннями загальних зборів строки було виплачено позивачу дивіденди відповідачем не надано, і обґрунтованих підстав такої невиплати спірної суми дивідендів також не довів.

З огляду на викладе та оскільки право на отримання частки прибутку (дивідендів) акціонером передбачено ст.116 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" і з цього питання було прийнято рішення загальними зборами відповідача, які оформленні протоколами №22 від 10.10.2014, №23 від 22.07.2015, однак останній виплату дивідендів не здійснив, чим порушив свої зобов'язання і права позивача на мирне володіння майном, судова колегія здійснивши перерахунок вважає, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати дивідендів у розмірі 35 110,88 грн за 2011-2014 роки.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок, судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні витрати у розмірі 12 968,45 грн та 3% річних у розмірі 2 182,00 грн.

Стосовно посилань відповідача на те, що спірні правовідносини не є грошовими, а тому до нього не може бути застосована відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, судова колегія визнає їх безпідставними виходячи з наступного. .

За змістом ст. ст. 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання щодо сплати коштів.

Частиною 1 статті 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Cтаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книга 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання й поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Так, відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків може бути і рішення загальних зборів про виплату дивідендів.

Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, й факту прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Таким чином, правовідносини, в яких товариство у разі прийняття рішення загальними зборами про виплату акціонеру дивідендів, зобов'язане здійснити таку виплату, є грошовим зобов'язанням, а тому судом першої інстанції правомірно застосовано до даних правовідносин положення ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також, судова колегія визнає безпідставними посилання відповідача на порушення судом норм ст.176 Господарського суду України, оскільки вказана стаття розкриває зміст організаційно-господарських відносин і визначає їх, як господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень. Цим відносинам характерна управлінсько-господарська (організаційна) дія і такі відносини не повинні мати майнового характеру, однак відносини, які виникли між сторонами щодо виплати товариством позивачу дивідендів мають майновий характер і є грошовими.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які підлягаю задоволенню у повному обсязі.

Наведеної в даному судовому рішення правої позиції також дотримується Верховний Суд, яка викладена в постанові від 17.01.2018 у справі №910/11316/17.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Доводи відповідача (апелянта) з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені апелянтом в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-285 та розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРНАФТА" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 по справі №910/10348/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 по справі №910/10348/17 залишити без змін.

3. Повернути матеріали справи №910/10348/17 до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24.01.2018

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна