Постанова

від 16.01.2018 по справі 925/937/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2018 р. Справа№ 925/937/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кобець О.С. (дов. від 03.07.2017 р.);

відповідача - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дрепт"

на рішення господарського суду Черкаської області від 10.10.2017 р.

по справі № 925/937/17 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дрепт"

про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Дрепт" про стягнення 210 200 грн. боргу, 31 096 грн. 98 коп. пені, 18 707 грн. 80 коп. втрат внаслідок інфляції та 42 541 грн. 45 коп. відсотків річних за неналежне виконання грошових зобов'язань по розрахунках за договором поставки від 18.10.2016 р. № 181016.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 10.10.2017 р. у справі № 925/937/17 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" задоволено повністю: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Дрепт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" 210 200,00 грн. боргу, 31 096,98 грн. пені, 18 707,80 грн. втрат внаслідок інфляції; 42 541,45 грн. відсотків річних

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що доказів здійснення оплати поставленого товару відповідно до умов договору № 181016 відповідач не надав, а тому позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу , пені, втрат від інфляції та трьох відсотків річних підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Дрепт" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 10.10.2017 р. у справі № 925/937/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказав на те, що в момент укладення спірного договору поставки відповідачем було сплачено за товар 20 000,00 грн., про що було видано позивачем квитанцію до прибуткового касового ордеру, проте вказану квитанцію не було прийнято до уваги судом першої інстанції. Крім того, апелянт зазначає щодо неможливості сплати грошей за товар неналежному кредитору, оскільки ТОВ Зелена Садиба змінило своє найменування на ТОВ Мегаплант .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2017 р. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 925/937/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 р. розгляд справи було відкладено до 16.01.2018 р.

В судовому засіданні 16.01.2018 р. представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судове засідання 16.01.2018 р. представник відповідача не з'явився, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомленні належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.10.2016 р. між товариством з обмеженою відповідальністю Зелена Садиба , яке змінило своє найменування на товариство з обмеженою відповідальністю "Мегаплант" (позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дрепт" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 181016 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити (передати у власність покупця) товари в порядку, визначеному цим договором, а покупець зобов'язався прийняти товари і оплатити їх вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором. (а.с.11-12).

Відповідно до п. 2.1. договору загальна вартість товару (ціна договору) складається з суми вартості товарів за всіма видатковими накладними на товари.

Згідно з п. 2.3. договору розрахунок за цим договором здійснюється покупцем шляхом оплати 100 % вартості товару згідно накладної протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

Умовами п 3.3 договору сторони передбачили, що товари вважається поставленими покупцеві у момент підписання сторонами видаткових накладних на товари.

У пункті 8.1. договору зазначено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2017 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про небажання продовжувати цей договір, даний договір вважається продовжений на тих же умовах на один календарний рік, зазначений порядок продовження цього договору застосовується кожний наступний календарний рік.

Найменування товару, номенклатура, асортимент, кількість, вартість товару була погоджена сторонами у Специфікаціях № 1 та № 2 (а.с. 13-18).

На підтвердження постачання товару позивачем до матеріалів справи було долучено видаткові накладні № 248 від 19.10.2016 р. на суму 75 400,00 грн., № 249 від 19.10.2016 р. на суму 45 150,00 грн., № 250 від 20.10.2016 р. на суму 52 500,00 грн., № 251 від 20.10.2016 р. на суму 153 750,00 грн., № 252 від 27.10.2016 р. на суму 23 400,00 грн., відповідно до яких постачальник відвантажив, а покупець отримав партію продукції на загальну суму 350 200,00 (а.с. 16-18, 33-34)

Вказані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.

В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків станом на жовтень 2016 р., відповідно до якого станом на 31.10.2016 р. заборгованість на користь позивача становить 350 200,00 грн. (а.с. 19)

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково оплачено заборгованість за поставлений товар на загальну суму 140 000,00 грн., що підтверджується банківською довідкою № 240-2854/17 від 27.07.2017 р. ПАТ Кредобанк , а саме повністю оплачено товар за видатковими накладними № 248 від 19.10.2016 р. на суму 75 400,00 грн., № 249 від 19.10.2016 р. на суму 45 150,00 грн. та частково оплачено заборгованість за видатковою накладною № 250 від 20.10.2016 р. на суму 19 450,00 грн. (а.с. 32)

Оскільки відповідач заборгованість за поставлений товар повністю не погасив, позивач звернувся до господарського суду Черкаської області з позовними вимогами до відповідача про стягнення з останнього 210 200 грн. боргу, 31 096 грн. 98 коп. пені, 18 707 грн. 80 коп. втрат внаслідок інфляції та 42 541 грн. 45 коп. відсотків річних.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, позивач належним чином виконав зобов'язання за договором поставки № 181016 від 18 жовтня 2016 року, а відповідач зобов'язання щодо оплати за поставлений товар виконав не в повному обсязі, що є підставою для стягнення заборгованості в розмірі 210 200 грн. та неустойки у вигляді пені 31096, 98 грн. на підставі п.5.2 договору, втрат від інфляції 18 707, 80 грн. та трьох відсотків річних 42 541, 45 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено, на підтвердження постачання товару позивачем до матеріалів справи було долучено видаткові накладні № 248 від 19.10.2016 р. на суму 75 400,00 грн., № 249 від 19.10.2016 р. на суму 45 150,00 грн., № 250 від 20.10.2016 р. на суму 52 500,00 грн., № 251 від 20.10.2016 р. на суму 153 750,00 грн., № 252 від 27.10.2016 р. на суму 23 400,00 грн., відповідно до яких постачальник відвантажив, а покупець отримав партію продукції на загальну суму 350 200,00 грн.

Відповідачем не заперечується факт отримання від позивача зазначеного товару на загальну суму 350 200,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 350 200,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи належними доказами.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було частково оплачено заборгованість за поставлений товар на загальну суму 140 000,00 грн., а саме повністю оплачено товар за видатковими накладними № 248 від 19.10.2016 р. на суму 75 400,00 грн., № 249 від 19.10.2016 р. на суму 45 150,00 грн. та частково оплачено заборгованість за видатковою накладною № 250 від 20.10.2016 р. на суму 19 450,00 грн.

Стосовно посилання відповідача на те, що в момент укладення спірного договору поставки відповідачем було сплачено за товар 20 000,00 грн., про що позивачем було видано квитанцію до прибуткового касового ордеру № 774 від 18.10.2016 р., колегія суддів зазначає наступне.

Постановою правління Національного банку України № 637 від 15.12.2004 р. було затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

Відповідно до п. 1.1. вказано положення касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України.

Згідно з п. 3.3. положення приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

У додатку 2 до вказаної постанови наведена типова форма прибуткового касового ордеру.

В той же час, надана відповідачем квитанція до прибуткового касового ордеру № 774 від 18.10.2016 р. не засвідчена печаткою відповідача, а містить лише штамп. Крім того, на вказаній квитанції відсутній підпис головного бухгалтера або особи, уповноваженої керівником підприємства.

Також, зі змісту зазначеної квитанції не можливо встановити, що оплата коштів у сумі 20 000,00 грн. (а.с. 57) була здійснена за спірним договором, оскільки в графі підстава зазначено Договір: с покупателем по заказам ГРН , та не можливо встановити, що вказані кошти були оплачені саме відповідачем, оскільки в графі прийнято від зазначено кінцевий споживач , що не може ідентифікувати відповідача, як платника вказаних коштів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що квитанція до прибуткового касового ордеру № 774 від 18.10.2016 р. не може бути належним та допустимим доказом оплати товару за спірним договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з п. 2.3. договору розрахунок за цим договором здійснюється покупцем шляхом оплати 100 % вартості товару згідно накладної протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що за договором поставки № 181016 від 18.10.2016 р. позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 350 200,00 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар був оплачений частково на суму 140 000,00 грн., у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки № 181016 від 18.10.2016 р. у сумі 210 200,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача за поставлений товар у сумі 210 200,00 грн., а тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Стосовно доводів відповідача щодо правовідносин із позивачем, який змінив після укладання вищевказаного договору найменування з ТОВ Зелена Садиба на ТОВ Мегаплант , колегія суддів зазначає, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів.

Із статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаплант", ідентифікаційний код - 34501857, затвердженого позачерговими загальними зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Садиба", на підставі протоколу від 18.05.2017 р. № 21 вбачається, що зміни (найменування) внесені в ст. 3 цього Статуту, а місцезнаходження, ідентифікаційний код та інші статті Статуту товариства не змінювались. Відповідні зміни були внесені до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.22-28).

Тобто, в даному випадку позивачем було здійснено лише зміну найменування юридичної особи, що не тягне за собою припинення правовідносин сторін договору № 181016 від 18.10.2016 р.

Стосовно нарахування і стягнення пені, колегія суддів вважає за можливе зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як унормовано вимогами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

За приписами пункту 5.2. договору у випадку прострочення покупцем строку оплати товару відповідно до п. 2.3. договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки за весь період прострочення.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Разом з тим п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання з своєчасної оплати поставленого товару не здійснив, враховуючи строки, визначені в п. 2.3. договору, колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується з ним та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 31 096,98 грн. за період з 11.11.2016 р. по 10.05.2017 р. за видатковими накладними № 250 від 20.10.2016 р. та № 251 від 20.10.2016 р. на загальну суму 206 250,00 грн. та за період з 18.11.2016 р. по 17.05.2017 р. за видатковою накладною № 252 від 27.10.2016 р. на суму 23 400,00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позовних вимог в цій частині зважаючи на наступне.

Статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 26.04.2017 р. у справі № 3-1522гс16.

За приписами пункту 5.2. договору поставки № 181016 від 18 жовтня 2016 року сторони передбачили, що у випадку прострочення покупцем строку оплати товару відповідно до п. 2.3. договору, покупець сплачує постачальнику річні в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки за весь період прострочення.

Таким чином, сторонами у договорі поставки був передбачений інший розмір процентів, що узгоджується з вимогами ст. 625 ЦК України.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Таким чином, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання з своєчасної оплати поставленого товару не здійснив, враховуючи строки, визначені в п. 2.3. договору, колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок процентів річних та інфляційних втрат, погоджується з ним та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню проценти річних у сумі 42 541,45 грн. за період з 11.11.2016 р. по 24.07.2017 р. за видатковими накладними № 250 від 20.10.2016 р. та № 251 від 20.10.2016 р. на загальну суму 206 250,00 грн. з урахуванням часткових проплат у сумі 19 450,00 грн. та за період з 18.11.2016 р. по 24.07.2017 р. за видатковою накладною № 252 від 27.10.2016 р. на суму 23 400,00 грн. та інфляційні втрати у сумі 18 707,80 грн. за загальний період з грудня 2016 р. по червень 2017 р.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене .

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Черкаської області від 10.10.2017 року у справі № 925/937/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дрепт" на рішення господарського суду Черкаської області від 10.10.2017 року у справі № 925/937/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Черкаської області від 10.10.2017 року у справі № 925/937/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/937/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 23.01.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко