Рішення

від 25.01.2018 по справі 905/2849/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.01.2018                     Справа № 905/2849/17                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Турко А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рукав-ГСТ» (вул. Університетська, буд. 231/8, м. Мелітополь, Запорізька область, 72314)

до відповідача Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (вул. Перемоги, буд. 9, м. Родинське, Донецька область, 85310)

про стягнення грошової суми в розмірі 672 964,55грн.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Рукав-ГСТ", м.Мелітополь Запорізька область звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Державного підприємства "Вугільна компанія "Краснолиманська", м.Родинське, Донецька область про стягнення 672964,55грн., з яких: 598498,83грн. – основний борг; 13970,44грн. – 3% річних та 60495,28грн.- інфляційні нарахування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №11/01-2 від 11.01.17р. в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем товару.

Згідно з протоколом автоматичного розподілу справ між суддями від 08.12.17р., сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/2849/17.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.12.17р. порушено провадження у справі №905/2849/17 та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 10.01.18р.

27.12.17р. до суду від позивача надійшло клопотання №б/н від 19.12.17р., у якому останній просить суд розглянути справу без участі представника позивача. Також у наданому клопотанні містяться пояснення щодо періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

09.01.18р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній визнає заборгованість в сумі 598498,83 в повному обсязі, проте просить суд позовну заяву ТОВ "Завод Рукав-ГСТ" залишити без задоволення та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки в договорі та специфікаціях до договору не визначений строк оплати за поставлений товар.

10.01.18р. господарським судом постановлено ухвалу, якою визначено справу №905/2849/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, а також визначено, що судове засідання призначене на 10.01.18р. є підготовчим засіданням.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.01.18р. у зв'язку з неявкою представників сторін підготовче засідання відкладено на 25.01.18р.

25.01.18р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання № 01/11-13/1 від 19.01.18р. в якому останній просить суд розглянути справу без участі предствника відповідача та прийняти рішення по суті справи відповідно до норм діючого законодавства.

Ухвалою за результатами підготовчого засідання 25.01.18р. закрито підготовче провадження та суд перейшов до розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини справи та подані докази, господарський суд

встановив:

11.01.17р. між позивачем, ТОВ “Завод Рукав-ГСТ” та ДП “Вугільна компанія «Краснолиманська» укладений договір поставки №11/01-2 за умовами якого постачальник (позивач) зобов'язується поставити, а покупець (відповідач) - прийняти та оплатити товар, на умовах, визначеним даним договором (п.1.1 договору).

Найменування товару, його номенклатура, технічні характеристики вказуються у специфікаціях. Кожна специфікація з моменту її підписання є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2. договору).

Згідно п.2.1. договору, поставка товару здійснюється у строки та на умовах, визначених у специфікаціях.

Сторони встановлюють, що право власності на товар переходить до покупця після підписання накладної (акта прийому-передачі), після чого товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем (п2.3. договору).

Відповідно до п.3.1., 3.2., 3.3. договору, ціни на товар визначаються у відповідності до специфікацій.

Згідно п.3.2. договору, розрахунки за товар, який постачається згідно даного договору, здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника у строки, обумовлені у специфікаціях.

Загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору. У випадку відхилення кількості фактично поставленої продукції від узгодженої до поставки кількості, загальна вартість договору, змінюється пропорційно кількості фактичної поставленої продукції з розрахунку її ціни, вказаної у відповідних специфікаціях до договору (п.3.3. договору).

Пунктом 5.1. договору визначено, що постачальник зобов'язується повідомляти покупця про відвантаження товару, а також в день відвантаження надати покупцю (його представнику) наступні документи:

- рахунок-фактуру на товар;

- податкову накладну;

- копії залізничних квитанцій (накладних) та/або товаросупровідний документ;

- дозвіл Держнаглядохоронпраці (у випадку передбаченому законодавству);

- сертифікат (посвідчення) якості;

Оригінали вищевказаних документів передаються покупцю або вказаному ним представнику (з рук у руки).

Згідно до п.9.1 даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.17р., а за взаєморозрахунками – до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Сторонами договору підписані специфікації від 13.02.17р. на суму 1 240 800,00 грн., від 10.05.17р. на суму 16 758,07грн. та на суму 28 754,76грн., від 09.06.17р. на суму 39 186,00грн. які визначають найменування продукції, кількість, ціну та загальну вартість.

Умови оплати за поставлений товар у специфікаціях не визначені.

Як вбачається з матеріалів справи, поставка товару за договором №11/01-2 від 11.01.17р. відбувалася за видатковими накладними №РН-0000010 від 13.02.17р. на суму 1 240 800,00грн., №РН-0000018 від 11.04.17р. на суму 16 758,07грн., №РН-0000022 від 16.05.17р. на суму 28 754,76грн., №РН-0000024 від 16.06.17р. на суму 39 186,00грн. та товаро-транспортними накладними на загальну суму 1 325 498,83грн.

Вказані видаткові та товаро-транспортні накладні підписані представниками сторін без зауважень та заперечень до них.

Відповідачем здійснена часткова оплата поставленого за договором №11/01-2 від 11.01.17р. товару в сумі 727 000,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по особовим рахункам.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений по договору №11/01-2 від 11.01.17р. та специфікацій до нього товар становить 598 498,83грн.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 598 498,83грн., а також на підставі ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 13 970,44грн. та інфляційні нарахування у розмірі 60 495,28грн.

Відповідач в наданому суду відзиві визнає наявність заборгованості перед позивачем за договором №11/01-2 від 11.01.17р. в сумі 598 498,83грн., проте вважає, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки в договорі та специфікаціях до договору не визначений строк оплати за поставлений товар, а отже права позивача відповідачем не порушені.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 Господарського кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати за товар продавець має право вимагати оплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

          Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦУ України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого за видатковою накладною від 13.02.17р. товару сторони не надали.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

З наведених підстав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 598 498,83грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушення зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних за період з 20.02.17р. по 01.12.17р. в розмірі 13 970,44грн. та інфляцію за період з лютого 2017р. по жовтень 2017р. в розмірі 60 495,28грн.

Згідно з п.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утриманими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до положень п.3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Разом з ти, згідно п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. «Про деякі питання практики застосування про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунку мають включатися й період часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З наведених положень законодавства вбачається, що втрати від інфляції можуть бути нараховані починаючи з наступного місяця у якому мав бути здійснений платіж, тобто початком періоду є наступний місяць, за тим, що вказаний у розрахунку.

Якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується. Прострочення платежу за менший, ніж місяць, період, не тягне за собою таких нарахувань.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 07.07.15р. у справі №914/251/15.

Таким чином, враховуючи дату поставки товару - 13.02.17р. індекс інфляції підлягає до стягнення у період березень - жовтень 2017 року.

Судом здійснено розрахунок, відповідно до якого загальний розмір інфляційний втрат становить 55241,37грн. Решта позовних вимог в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано та не доведено належними та допустимими доказами неправомірності нарахування та пред'явлення до стягнення позивачем інфляційних втрат.

Перевіркою правильності нарахування 3% річних, судом встановлено, що розрахунок 3% річних є арифметично вірним, та таким, що відповідає законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.509, 525, 526, 530, 610, 629, ч.2 ст.625, 692, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 175, 193, 265 Господарського кодексу України, ст.ст.12, 13, 46, 73-74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 237-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (85310, Донецька область, м.Родинське, вул. Перемоги, буд.9; ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Рукав-ГСТ» (72314, Запорізька область, м.Мелітополь вул. Університетська, буд. 231/8; код ЄДРПОУ 36307933) основний борг в сумі 598498,83грн., 3% річних в сумі 13970,44грн., інфляція в сумі 55241,37грн.; судовий збір в сумі 10015,69грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В решті позову відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 25.01.2018р.

Суддя М.О. Лейба