Рішення

від 22.01.2018 по справі 922/4220/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2018 р.Справа № 922/4220/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків", м. Харків про стягнення 128394,54 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 55 від 19.09.2017 р.

ОСОБА_2, довіреність № 56 від 19.09.2017 р.

відповідача - ОСОБА_3, довіреність № б/н від 09.01.2018 р.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 01/06/15 оренди нежитлових приміщень від 01 червня 2015 року у розмірі 128394,54 грн., з яких: 106202,95 грн. заборгованість із відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги, податку на землю та податку на нерухомість за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно; 18027,72 грн. інфляційні нарахування за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по жовтень 2017 року включно; 4163,87 грн. 3% річних за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по 13 грудня 2017 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області по справі від 18.12.2017 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 10.01.2018 о 11:30.

У судовому засіданні призначеному на 10.01.2018 о 11:30 була оголошена перерва на 16.01.2018 о 10:30.

Представник відповідача 10.01.2018 надав до суду відзив на позовну заяву, який судом долучено до матеріалів справи. Згідно відзиву відповідач просив суд частково відмовити в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 18027,72 грн. та 3% річних у розмірі 4163,87 грн., посилаючись на положення п.5.4. договору № 01/06/15 оренди нежитлових приміщень від 01.06.2015 та не надання позивачем доказів надання відповідачу рахунків на сплату платежів за користування приміщеннями.

Представник позивача 11.01.2018 надав до суду відповідь на відзив, яка судом долучена до матеріалів справи. У відповіді на відзив представник позивача вказував, що сплата орендної плати, а також відповідальність за порушення її сплати не є предметом даного спору, а тому положення п. 5.4. договору не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами щодо інших платежів за договором. Крім того, представник позивача зазначав, що наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку виконання умов договору.

16.01.2018 судом розгляд справи було відкладено на 22.01.2018 о 12:45.

Представник відповідача 18.01.2018 надав до суду заперечення на відповідь відповідача, які судом долучені до матеріалів справи. У наданих запереченнях представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, оскільки позивачем до позовної заяви не додано доказів надання відповідачу рахунків на сплату платежів за користування приміщеннями, у зв'язку з чим неможливо встановити момент настання виникнення зобов'язання щодо сплати заборгованості по даному рахунку.

Представники позивача у судовому засіданні 22.01.2018 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.01.2018 проти задоволення позову заперечував.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, всебічно та повно дослідивши надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" (орендар) та Відкритим акціонерним товариством "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (орендодавець, ПАТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект") було укладено договір №01/06/15 оренди нежитлових приміщень від 01.06.2015 (надалі - договір), за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у платне користування нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Харків, пр. Московський, 10/12, 3 поверх загальною площею 211 кв.м., 4 поверх загальною площею 19,6 кв.м., 1 поверх загальною площею 77,4 кв.м.

На виконання умов договору між сторонами було складено та підписано акт прийому - передачі приміщень від 01.06.2015 р.

Пунктом 7.2. договору було передбачено, що строк дії договору починає свій перебіг з дня підписання акту прийому-передачі приміщення та закінчується 31.05.2016.

Між сторонами до договору були укладені наступні додаткові угоди: № 1 від 31.12.2015, № 2 від 30.05.2016, № 3 від 30.12.2016, № 4 від 31.01.2017, № 5 від 01.03.2017, № 6 від 29.05.2017 та № 7 від 30.06.2017.

31 грудня 2016 року між сторонами був складений акт прийому-передачі приміщень.

Додатковою угодою № 6 від 29.05.2017 було продовжено строк дії договору до 30.06.2017 р.

Додатковою угодою № 7 від 30.06.2017 р. було розірвано 30.06.2017 договір №01/06/15 оренди нежитлових приміщень від 01.06.2015.

30.06.2017 р. між сторонами був складений акт прийому-передачі приміщень за договором, відповідно до якого орендар повернув, а орендодавець прийняв орендовані нежитлові приміщення.

Згідно пункту 3.4. договору, в термін не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку, що надається орендодавцем, за користування приміщеннями 3-го поверху орендар відшкодовує орендодавцю фактичні витрати за комунальні послуги , а також податок на землю в розмірі, визначеному у додатку № 6 до даного договору.

Відповідно пункту 3.5 договору, в термін не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку, що надається орендодавцем, за користування приміщеннями 1-го та 4-го поверхів орендар відшкодовує орендодавцю фактичні витрати за теплоенергію, а також податок на землю в розмірі, визначеному у додатку № 6 до даного договору.

Згідно додатку № 6 сума відшкодування податку на землю на місяць складає 389,04 грн. без ПДВ.

Згідно позову позивач вказує, що у зв'язку із зменшенням орендованої площі з 01 січня 2017 року між сторонами було проведено перерахунок відшкодування податку на землю, який з 01 січня 2017 року склав 291,28 грн. без ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 31.12.2015 з 01 січня 2016 року відповідач взяв на себе окремо обов'язок щодо щомісячного відшкодування позивачу податку на нерухомість у сумі 707,37 грн. без ПДВ, крім того ПДВ у сумі 141,47 грн.

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 31.01.2017 до договору з 01.02.2017 відшкодування податку на землю було встановлено у розмірі 417,40 грн. без ПДВ, крім того ПДВ у сумі 83,48 грн.; відшкодування податку на нерухомість було встановлено у розмірі 614,93 грн. без ПДВ, крім того ПДВ у сумі 122,99 грн.

Відповідно до додаткової угоди № 5 від 01.03.2017 року з 01.03.2017 року відшкодування податку на землю складає 353,95 грн., крім того ПДВ 70,79 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за період червень 2015 року - червень 2017 року у відповідача утворилась заборгованість за договором зі сплати податку на землю, податку на нерухомість, електроенергії, водопостачання та водовідведення на загальну суму 106202,95 грн., про що свідчать складені між сторонами акти виконаних робіт за договором та складені позивачем рахунки фактури (том 1 а.с. 40 - 88).

Також, суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідачем була визнано, що за час оренди приміщень у відповідача утворилась заборгованість із відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги, податку на землю та податку на нерухомість у розмірі 106202,95 грн. за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно. При цьому, відповідачем було зазначено про те, що дана заборгованість утворилася внаслідок фінансових труднощів підприємства.

Крім того, судом встановлено, що згідна листа № 11/11-1 від 11.11.2015 р. відповідач просив позивача надати йому відстрочку з оплати заборгованості за договором у зв'язку з великими фінансовими труднощами.

Дослідивши складені між сторонами акти виконаних робіт за договором, судом було встановлено, що сторонами в даних актах було зазначено про те, що вони є основою для проведення між сторонами взаємних розрахунків і платежів за договором.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження оплати відповідачем заявлених до стягнення 106202,95 грн. заборгованість із відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги, податку на землю та податку на нерухомість за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно; 18027,72 грн. інфляційних нарахувань за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по жовтень 2017 року включно; 4163,87 грн. 3% річних за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по 13 грудня 2017 року.

Щодо посилань відповідача на п.5.4. договору, суд зазначає, що дані посилання не приймаються судом до уваги, оскільки положеннями п.5.4. врегульовані питання відповідальності за затримку оплати лише орендної плати, а не інших платежів за договором. Сплата орендної плати, а також відповідальність за порушення її сплати не є предметом даного спору, а тому положення п. 5.4. договору не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами щодо інших платежів за договором.

Крім того, суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати за договором.

Отже, з урахуванням вищевикладених обставин суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджуються наявність у відповідача заборгованості за договором зі сплати податку на землю, податку на нерухомість, електроенергії, водопостачання та водовідведення у розмірі 106202,95 грн. за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно, яку відповідач повинен був сплатити позивачу в строки передбачені пунктами 3.4. та 3.5. договору.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми ст.ст. 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами ст. 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості регулювання грошових зобов'язань встановлено статтею 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. (ст. 74 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, перевіривши розрахунки заявлених позивачем до стягнення сум, суд визнає позовні вимоги позивача обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином, судовий збір у розмірі 1600,00 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 611, 614, 617, 625, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" (61003, м. Харків, пр. Московський, буд. 10/12, ідентифікаційний код 37761674) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (61003, м. Харків, пр. Московський, буд. 10/12, ідентифікаційний код 14078902) заборгованість із відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги, податку на землю та податку на нерухомість за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно у розмірі 106202,95 грн.; інфляційні нарахування за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по жовтень 2017 року включно у розмірі 18027,72 грн.; 3% річних за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по 13 грудня 2017 року у розмірі 4163,87 грн. та 1925,92 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено 26.01.2018 р.

Суддя ОСОБА_4