Постанова

від 29.05.2018 по справі 922/4220/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2018 р. Справа № 922/4220/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач - Барчук А.В.;

відповідач - Макарова І.О. - після перерви не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" (вх. № 490Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 22 січня 2018 року (повне рішення складено 26.01.2018, суддя А.М. Буракова) по справі №922/4220/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків", м. Харків

про стягнення 128394,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором № 01/06/15 оренди нежитлових приміщень від 01 червня 2015 року у розмірі 128394,54 грн., з яких: 106202,95 грн. заборгованість із відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги, податку на землю та податку на нерухомість за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно; 18027,72 грн. інфляційні нарахування за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по жовтень 2017 року включно; 4163,87 грн. 3% річних за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по 13 грудня 2017 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22 січня 2018 року у справі №922/4220/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" заборгованість із відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги, податку на землю та податку на нерухомість за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно у розмірі 106202,95 грн.; інфляційні нарахування за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по жовтень 2017 року включно у розмірі 18027,72 грн.; 3% річних за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по 13 грудня 2017 року у розмірі 4163,87 грн. та 1925,92 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Ухвалою суду від 23 березня 2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" на рішення господарського суду Харківської області від 22.01.2018 року. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 263 ГПК України, а також докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 10.04.2018 року.

Через канцелярію суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, при прийнятті рішення суд правильно дослідив докази і застосував норми матеріального права. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін.

Ухвалою суду від 16.04.2018 року призначено справу №922/4220/17 до розгляду на 26 квітня 2018 року на 10:00 год.

У судовому засіданні 26 квітня 2018 року оголошено перерву до 29.05.2018 року до 10:00 год.

У судове засідання 29.05.2018 року представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату і місце судового розгляду, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи те, що явка представників не була визнана обов'язковою, те, що неявка відповідач не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, а також враховуючи строк розгляду апеляційної скарги, встановлений статтею 102 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши представника позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" (орендар) та Відкритим акціонерним товариством "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект" (орендодавець, ПАТ "Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут "Енергопроект") було укладено договір №01/06/15 оренди нежитлових приміщень від 01.06.2015 (Договір), за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у платне користування нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Харків, пр. Московський, 10/12, 3 поверх загальною площею 211 кв.м., 4 поверх загальною площею 19,6 кв.м., 1 поверх загальною площею 77,4 кв.м.

На виконання умов Договору між сторонами було складено та підписано акт прийому - передачі приміщень від 01.06.2015 року.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 7.2. Договору сторони передбачили, що строк дії договору починає свій перебіг з дня підписання акту прийому-передачі приміщення та закінчується 31.05.2016 року.

Між сторонами до Договору були укладені наступні додаткові угоди: № 1 від 31.12.2015, № 2 від 30.05.2016, № 3 від 30.12.2016, № 4 від 31.01.2017, № 5 від 01.03.2017, № 6 від 29.05.2017 та № 7 від 30.06.2017.

Також, 31 грудня 2016 року між сторонами був складений акт прийому-передачі приміщень.

Додатковою угодою № 6 від 29.05.2017 було продовжено строк дії Договору до 30.06.2017 року.

Додатковою угодою № 7 від 30.06.2017 року розірвано 30.06.2017 договір №01/06/15 оренди нежитлових приміщень від 01.06.2015 року.

У відповідності до акту прийому-передачі приміщень від 30.06.2017 року орендар повернув, а орендодавець прийняв орендовані нежитлові приміщення.

Згідно з пунктом 3.4. Договору, в термін не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку, що надається орендодавцем, за користування приміщеннями 3-го поверху орендар відшкодовує орендодавцю фактичні витрати за комунальні послуги, а також податок на землю в розмірі, визначеному у додатку № 6 до даного Договору.

Відповідно пункту 3.5 Договору, в термін не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку, що надається орендодавцем, за користування приміщеннями 1-го та 4-го поверхів орендар відшкодовує орендодавцю фактичні витрати за теплоенергію, а також податок на землю в розмірі, визначеному у додатку № 6 до Договору.

Згідно з додатком №6 сума відшкодування податку на землю на місяць складає 389,04 грн. без ПДВ.

Позивач зазначає, що у зв'язку із зменшенням орендованої площі з 01 січня 2017 року між сторонами було проведено перерахунок відшкодування податку на землю, який з 01 січня 2017 року склав 291,28 грн. без ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 31.12.2015 з 01 січня 2016 року відповідач взяв на себе окремо обов'язок щодо щомісячного відшкодування позивачу податку на нерухомість у сумі 707,37 грн. без ПДВ, крім того ПДВ у сумі 141,47 грн.

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 31.01.2017 до договору з 01.02.2017 відшкодування податку на землю було встановлено у розмірі 417,40 грн. без ПДВ, крім того ПДВ у сумі 83,48 грн.; відшкодування податку на нерухомість було встановлено у розмірі 614,93 грн. без ПДВ, крім того ПДВ у сумі 122,99 грн.

Відповідно до додаткової угоди № 5 від 01.03.2017 року з 01.03.2017 року відшкодування податку на землю складає 353,95 грн., крім того ПДВ 70,79 грн.

Як встановлено господарським судом попередньої інстанції, за період червень 2015 року - червень 2017 року у відповідача утворилась заборгованість за Договором зі сплати податку на землю, податку на нерухомість, електроенергії, водопостачання та водовідведення на загальну суму 106202,95 грн., про що свідчать складені між сторонами акти виконаних робіт за договором та складені позивачем рахунки фактури.

Також, суд зазначає, що відповідач визнав заборгованість за час оренди приміщень із відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги, податку на землю та податку на нерухомість у розмірі 106202,95 грн. за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно. При цьому, відповідачем було зазначено про те, що дана заборгованість утворилася внаслідок фінансових труднощів підприємства.

Листом № 11/11-1 від 11.11.2015 року відповідач просив позивача надати йому відстрочку з оплати заборгованості за договором у зв'язку з великими фінансовими труднощами.

Матеріали справи не містять доказів в підтвердження оплати відповідачем заявленої до стягнення 106202,95 грн. заборгованості із відшкодування фактичних витрат за комунальні послуги, податку на землю та податку на нерухомість за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно; 18027,72 грн. інфляційних нарахувань за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по жовтень 2017 року включно; 4163,87 грн. 3% річних за прострочення відшкодування фактичних витрат з липня 2015 року по 13 грудня 2017 року.

Судом першої інстанції не взято до уваги посилання відповідача на п.5.4. Договору, оскільки цими положеннями сторони врегулювали питання відповідальності за затримку оплати лише орендної плати, а не інших платежів за Договором. Сплата орендної плати, а також відповідальність за порушення її сплати не є предметом даного спору, а тому положення п. 5.4. Договору не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами щодо інших платежів за Договором.

Крім того, суд зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплати за договором.

Отже, з урахуванням вищевикладених обставин суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджуються наявність у відповідача заборгованості за Договором зі сплати податку на землю, податку на нерухомість, електроенергії, водопостачання та водовідведення у розмірі 106202,95 грн. за період з червня 2015 року по червень 2017 року включно, яку відповідач повинен був сплатити позивачу в строки передбачені пунктами 3.4. та 3.5. Договору.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Норми ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України кореспондуються із нормами ст. 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності доказів. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Перевіривши розрахунки заявлених позивачем до стягнення сум, враховуючи факт доведеності позивачем обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу, суд першої інстанції, на думку судової колегії, правомірно задовольнив позов.

Частина 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.

Керуючись статтями 269, п.1, ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наномедцентр-Харків" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22 січня 2018 року по справі №922/4220/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287, ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.06.2018 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.