Постанова

від 16.01.2018 по справі 914/726/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2018 р. Справа № 914/726/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2М.(директор), ОСОБА_3 (адвокат).

від відповідача - ОСОБА_4 (адвокат ).

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Синевирка» від 17 липня 2017 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2017 року, суддя Юркевич М.В., повний текст складено - 30.06.2017 року,

у справі № 914/726/17

За позовом : приватного підприємства «Синевирка» , м. Дубляни Львівська область

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пам'ять-плюс» , м.Львів,

про: стягнення 722 658,90 грн. збитків, завданих втратою товару прийнятого відповідачем на зберігання

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27 червня 2017 року у справі № 914/726/17 в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства Синевирка відмовлено повністю, стягнуто з Приватного підприємства Синевирка 10 839,88 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач своїми діями (бездіяльністю), яка виявлялася у несплаті заборгованості по оренді, сам сприяв у продовженні дії оперативно-господарської санкції, застосованої відповідачем як обмеження доступу до майна, не вчинив всіх необхідних та достатніх дій для припинення такого обмеження та повернення товару, не було волевиявлення сторін на укладення договору зберігання, оскільки вилучення відповідачем товару здійснювалося не як умова договору зберігання, а як правомірне застосування оперативно-господарської санкції, що передбачена договором оренди. Крім того, вказується, що в акті вилучення з користування нежитлових приміщень від 25 липня 2014 містилося повідомлення про те, що відповідач приймає на зберігання на 12 місяців вилучене майно , але в будь-якому випадку до погашення заборгованості позивачем. Зазначено, що акт не є договором зберігання, оскільки суду не дано належних доказів, які підтверджували б укладення між сторонами договору зберігання із безумовним дотриманням всіх обов'язкових істотних умов такого договору, а відтак, відносини сторін у даній справі не можуть кваліфікуватися як такі, що виникли із договору зберігання.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/726/17 від 27.06.2017 року скасувати повністю та прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги Приватного підприємства Синевирка задоволити, обґрунтовуючи апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не врахував, що правовідносини із зберігання виникли після припинення договору оренди та з моменту складення 25 липням 2014 року акта вилучення з користування нежитлових приміщень, а відповідно відпали підстави застосування оперативно-господарської санкції з моменту припинення договору оренди. Наголошує, що в акті про прийняття товару на зберігання немає прив'язки до повернення товару із моменту погашення заборгованості зі сплати орендної плати. Також, посилаючись на судову практику, скаржник зазначає, що наслідком складення Акту вилучення з користування нежитлових приміщень від 25 липня 2014 року за котрим вилучено майно є виникнення правовідносин з договору зберігання.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, мотивуючи це тим, що позивач свої зобов'язання щодо внесення орендної плати вчасно та у повному обсязі не виконував, починаючи з травня 2014 року. За наслідками порушення позивачем зобов'язань щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди, відповідачем 27.06.2014 року було застосовано до позивача обумовлену договором оперативно-господарську санкцію у вигляді обмеження права користування об'єктом оренди. Зазначає, що усі обставини по застосуванню оперативно-господарської санкції були предметом розгляду в межах справи № 914/3496/15, за результатами якої в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 року, залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 року, встановлено факт правомірності застосування до позивача оперативно-господарської санкції, а також відсутність вини відповідача у понесених позивачем матеріальних витратах. Акт, на підставі якого відповідачем було прийнято товар на зберігання по своїй суті є технічним документом та не може вважатися двостороннім правочином (договором зберігання) та регулювати відносини у сфері зберігання. Вказує, що вилучення відповідачем товару здійснювалося як правомірне застосування оперативно-господарської санкції, що передбачена договором оренди, а не як умова договору зберігання. Зазначає, що відповідачем не вчинено будь-яких активних дій на отримання товару, у частини товару на дату обмеження доступу до приміщення сплив строк придатності, а той факт, що кількість товару за позиціями, згідно накладних, із товаром, описаним в акті вилучення, - співпадає, ще не свідчить саме цей товар перебував у приміщенні.

14 грудня 2017 року представником Приватного підприємства Синевирка було додатково подано письмові пояснення, в яких наведено співвідношення товару, зазначеного в акті вилучення, із товаром, зазначеним у накладній № 47 від 19 червня 2016 року, розхідній накладній № У00000001 від 2 червня 2016 року, розхідній накладній № У0000000734 від 8 червня 2014 року. Позивач вказує, що в акті та у первинних бухгалтерських документах товар обраховується різними величинами, а також на те, що односторонні дії щодо складення акту від 25 липня 2014 року без повідомлення Приватного підприємства Синевирка про проведення вилучення товару призвели до неточності відображення відомостей щодо кількісних та істотних характеристик товару.

15 січня 2018 року представником Приватного підприємства Синевирка було також подано клопотання про долучення копій документів із матеріалів кримінального провадження № 12014140060002317. Позивач звертає увагу на протокол допиту керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять-плюс , в якому директор вказав, що товар Приватного підприємства Синевирка в липні 2015 року було вивезено за межі приміщення, незважаючи на те, що відповіддю вих. № 186 від 07 грудня 2015 року, № 1 від 12 січня 2016 року пропонувалось повернути товар в будь-який робочий день. Вказує на придатність товару на дату обмеження доступу до орендованого приміщення, так і на дату складення відповідачем акту вилучення з користування нежитлових приміщень.

Апеляційний суд долучив зазначені копії документів до матеріалів справи для огляду, оскільки частина з них вже міститься в матеріалах даної справи, а інші документи виготовлені після прийняття оскаржуваного рішення суду.

Слід зазначити, що 15.12.2017 року набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України в редакції ЗУ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Приватного підприємства Синевирка слід задоволити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов про стягнення 722 658, 9 грн. збитків - задоволити.

Судом встановлено , що 11.04.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять-плюс та Приватним підприємством Синевирка укладено договір оренди нежитлових приміщень №06 (надалі - договір оренди), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне користування нежитлові приміщення за адресою: вул. Городоцька, 367 у м. Львові, загальною площею 253,62 кв.м., а саме: складські приміщення, площею 219,42 кв.м., що знаходяться в будівлі літера Б-1 та офісні приміщення, площею 34,20 кв.м., що знаходяться в будівлі літера Б-5, строком з 11.04.2014 року до 31.12.2014 року.

У п.6.5 договору оренди сторони погодили, що орендодавець може обмежити право орендаря користуватися об`єктом оренди і не допускати орендаря до приміщень об`єкту оренди відповідно до правил вказаних нижче (п.п.6.5.1.-6.5.6) у випадку порушення орендарем зобов`язань, щодо внесення орендної плати, вимог щодо цільового використання об`єкту оренди, порушення орендарем санітарних норм і правил, норм техніки безпеки, а також протипожежних норм і правил.

Орендодавець не несе відповідальності за збитки, понесенні орендарем внаслідок обмеження права користування Об'єктом оренди, якщо Орендар був належним чином повідомлений Орендодавцем про застосування такого обмеження (п. 6.5.5. договору оренди).

Надалі, відповідачем було заблоковано позивачу доступ до орендованих приміщень та майна, що там знаходилося, у зв`язку з порушенням зобов'язань щодо внесення орендної плати, про що позивачем 27.06.2014 року разом з представниками покупців було складено акт про блокування і заборону допуску до орендованих приміщень та протидію законній господарській діяльності. Вказана обставина сторонами не оспорюється та встановлена матеріалами справи.

Приватним підприємством Синевирка надано первинні бухгалтерські документи, що на дату блокування доступу - в орендовані приміщення було поставлено товар, який відображений в накладній № 47 від 19.06.2014 року, розхідній накладній № У00000001 від 2.06.2014, розхідній накладній № У0000000734 від 8.06.2014 року, - згідно товаро-транспортної накладної № 49 від 19.06.2014 року, товаро-транспортної накладної № У000018 від 2.06 2014 року, товаро-транспортної накладної № У000020 від 8.06.2014 року на загальну суму 722 658, 90 грн.

Апеляційний суд зазначає, що з зазначених товаро-транспортних накладних вбачається, що пунктом розвантаження є адреса орендованих приміщень, а саме - м.Львів, вул. Городоцька, 367.

02.07.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій зазначив, що на складі знаходиться товар з коротким строком придатності.

Відповідачем було надано відповідь на претензію (№ 64 від 07.07.2014 р.), в якій відповідач посилався на умови договору щодо права орендодавця обмежити право орендаря користуватися об'єктом оренди і не допускати орендаря до орендованих приміщень у випадку порушення орендарем зобов'язання щодо внесення орендної плати. Крім того, у зв'язку з наявною заборгованістю згідно договору, у вказаній відповіді на претензію відповідач наполягав на її погашенні позивачем протягом семи календарних днів з дня отримання даного листа.

Надалі, Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять-плюс на підставі п.п. 3.3, 3.5.1, 3.5 договору оренди письмово повідомлено позивача про одностороннє розірвання вказаного договору (повідомлення вих. №69 від 15.07.2014 р.) у зв'язку з систематичним простроченням оплати за оренду нежитлового приміщення.

25.07.2014 р. відповідачем односторонньо складено Акт вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря (акт вилучення). У вказаному акті вилучення наведено перелік майна орендаря, яке виявлено при проведенні огляду приміщень. При складенні зазначеного Акту відповідач не зазначив усіх необхідних ідентифікуючих ознак усього товару, разом з тим, вказано кількість товару. Як зазначено в Акті, майно за описом приймається Орендодавцем на зберігання на термін 12 календарних місяців.

У матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про наміри проводити опис та складення акту вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря разом із поміщеним у нього майном.

Листом за вих. №26 від 28.08.2014 р. позивачем направлено відповідачу письмову пропозицію щодо розв'язання ситуації стосовно орендованих приміщень, в якій висловлено умови, зокрема, про те, щоб орендодавець надав орендарю час для вивезення з орендованих приміщень належного йому майна. Відповіддю від 07.10.2014 р. вих. № 99 відповідач наполіг на погашенні позивачем заборгованості згідно договору оренди та зазначив про можливість отримання майна після цього.

24.11.2015 р. позивачем відповідачу направлено пропозицію (вих. № 01/11) щодо повернення майна, товарів та перевірки їх наявності.

Відповіддю від 07 грудня 2015 року за вих. № 186, від 12 січня № 1 відповідач повідомив, що готовий передати майно позивача в будь-який робочий день. 03 березня 2016 року на підставі Акта приймання-передачі позивачу було передано лише офісну техніку.

10.03.2016 р. позивачем знову направлено відповідачу запит про отримання інформації щодо місцезнаходження товару. 13.02.2017р. позивач направив вимогу-претензію про повернення майна. Відповіді на вимогу-претензію не було надано, товару не повернуто.

Зважаючи на те, що протягом тривалого часу відповідачем не було повернуто позивачу майно, яке знаходиться у заблокованих приміщеннях, які орендувались позивачем згідно договору оренди, позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про зобов'язання передати майно та про стягнення 722 658,90грн. завданих збитків з підстав, передбачених договором оренди приміщень. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.03.2016р. у справі № 914/3496/15 задоволено позовні вимоги в частині стягнення 722 658,90 грн. завданих збитків. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2016 р., залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 р., рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2016 р. - скасовано та відмовлено в задоволені позову. Апеляційний суд свої висновки мотивував тим, що зміст застосування оперативно-господарської санкції включає обмеження доступу орендаря не лише до орендованих приміщень, а й до розміщеного у них майна. Правомірно застосоване обмеження доступу орендаря до орендованих приміщень має об'єктивним наслідком і обмеження можливості доступу до розташованих у таких приміщеннях об'єктів.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що предмет та підстава у розглянутій справі №914/3496/15 та у справі №914/726/17 є різними. Предметом спору у справі №914/3496/15 було стягнення з відповідача збитків, завданих неправомірними діями щодо обмеження доступу до орендованого приміщення внаслідок застосування оперативно-господарської санкції на підставі договору оренди, в той же час у справі № 914/726/17 - відшкодування збитків завданих відповідачем шляхом втрати товару взятого на зберігання.

Відповідно до п. 3.5.1 договору оренди орендодавець має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку у випадку порушення Орендарем порядку та строків сплати, передбаченим Розділом 4 даного Договору.

У Повідомленні вих. № 69 від 15 липня 2014 року, направленим на адресу позивача, відповідачем зазначено про розірвання достроково в односторонньому порядку договору оренди нежитлових приміщень.

Відповідно підстави для застосування оперативно господарської санкції, передбаченої п.6.5 договору, також припинилася, проте майно позивачу повернуте не було.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти. (ч. 1, 2 статті 11 ЦК України)

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Таким чином, акт відповідача від 25.07.2014 р. про вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря є одностороннім правочином, який спрямований на встановлення відносин із зберігання. Аналогічна позиція щодо визнання односторонніх дій правочином та поширення на них договірних відносин зберігання висловлена Вищим господарським судом України у постанові від 16 грудня 2014 року по справі № 926/112/13. Відповідач в односторонньому порядку вилучив майно та взяв його на зберігання, про що чітко зазначив в акті - дане майно за описом приймається Орендодацем на зберігання на термін 12 календарних місяців .

Відповідно до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України).

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу (ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України).

Зокрема, ч.3 ст. 937 Цивільного кодексу України передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України).

Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 Цивільного кодексу України).

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 Цивільного кодексу України).

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 Цивільного кодексу України).

Відповідно ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Статтею 951 Цивільного кодексу України, визначено, що збитки завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство Синевирка неодноразово зверталося до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять-плюс про повернення товару, зокрема листами від 02.07.2014р., від 28.08.2014р., 24.11.2015р., 10.03.2016р., 13.02.2017р., однак відповідачем товар не повернуто, докази такого в матеріалах справи - відсутні.

Виходячи з того, що на неодноразові звернення відповідач товар не повернув, беручи до уваги пояснення директора ПП Синевирка та його представника про те, що директор ПП Синевирка не був допущений з працівниками правоохоронних органів до орендованих приміщень, щоб забрати товар, враховуючи також короткий термін придатності товару, те, що представник відповідача у судових засіданнях зазначив, що товар було виставлено за ворота, але доказів повідомлення позивача про таке не надав, тому товар Приватного підприємства Синевирка , що був поставлений та знаходився на об'єкті оренди, є втраченим із вини зберігача.

У даному контексті слід зазначити, що відмова Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять-плюс у поверненні товару у зв'язку із несплатою орендної плати є необґрунтованою, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 05.03.2015 р. по справі № 914/4639/14 стягнуто з Приватного підприємства Синевирка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім Пам'ять - Плюс заборгованість зі сплати орендної плати згідно договору оренди нежитлових приміщень № 06 від 11.04.2014 р. у розмірі 16 337, 89 грн. Відповідач скористався своїм правом у порядку та у спосіб визначений законом на звернення до суду та отримав судове рішення, яке підлягає виконанню у порядку встановленому законом. Відмова у повернені товару у зв'язку із несплатою орендної плати порушує суб'єктивне право позивача на володіння, користування і розпоряджання майном та є неправомірною також і з тієї підстави, що договір оренди нежитлових приміщень № 06 від 11.04.2014 р. припинив свою дію до складення акту вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря, а відповідно із 25.07.2014 р на відносини сторін щодо повернення товару поширюються положення договору зберігання.

Апеляційний суд також звертає увагу на неспіврозмірність заборгованості орендаря в сумі 16337, 89 грн. із вартістю товару, до якого було обмежено відповідачем доступ у заблокованих приміщеннях.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив доводи позивача щодо застосування до спірних відносин положень договору зберігання.

Проаналізувавши обставини справи, апеляційний суд доходить висновку, що відповідачем допущено порушення положень статті 953 Цивільного кодексу України , згідно з якою зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Неодноразові вимоги повернення товару свідчать про активні дії зі сторони позивача на повернення товару.

Слід зазначити також, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження повідомлення позивача про застосування обмеження у користуванні об'єктом оренди у відповідності до п. 6.5.5. договору оренди нежитлових приміщень № 06 від 11.04.2014р. Згідно даного пункту Орендодавець не несе відповідальності за збитки, понесенні орендарем внаслідок обмеження права користування Об'єктом оренди, якщо Орендар був належним чином повідомлений Орендодавцем про застосування такого обмеження (п. 6.5.5. договору).

Статтею 224 Господарського кодексу України зазначається, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (ст. 225 Господарського кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, що з'ясовано та перевірено судом, на дату блокування в орендованих приміщеннях знаходився товар, зазначений у накладній № 47 від 19 червня 2014 року, № У00000001 від 2 червня 2014 року, № У0000000734 від 8 червня 2014 року, поставлений згідно товаро-транспортних накладних № 49 від 19 червня 2014 року, № У000018 від 2 червня 2014 року, № У000020 від 8 червня 2014 року. Загальна вартість втраченого товару по згаданих первинних бухгалтерських документах становить 722 658, 90 грн.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача, що співпадіння кількості товару за позиціями згідно накладних із товаром, описаним в акті вилучення, не свідчить про перебування саме цього товару у приміщенні, оскільки відомості про поставлений товар містяться в первинних бухгалтерських документах. ОСОБА_3 того, з моменту блокування доступу до приміщення, позивач не мав можливості оглянути товар, перевірити його кількість, та не був повідомлений про намір відповідача вилучити і описати його, а відтак не брав участі при складанні акта вилучення з користування нежитлових приміщень від 25 липня 2014 року, що з об'єктивної сторони, та з незалежних від волі позивача обставин призвело до неточностей, відображених відповідачем відомостей щодо кількісних характеристик реально поставленого товару згідно згаданих вище первинних бухгалтерських документів. Таким чином, позивачу завдано збитків на суму вартості товару реально поставленого на об'єкт оренди, з якого товар взято на зберігання.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства Синевирка підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню.

Апеляційним судом у резолютивній частині постанови здійснюється розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Слід також зазначити, що судом першої інстанції здійснено стягнення судового збору без врахування часткової сплати позивачем 1600,0 грн. судового збору при поданні позовної заяви.

При поданні апеляційної скарги скаржником було сплачено 1852,40 грн. судового збору, а сплату решти судового збору апеляційним судом було відстрочено до ухвалення рішення у даній справі.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Синевирка» від 17 липня 2017 року - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2017 року - скасувати повністю. Ухвалити нове рішення.

3. Позов приватного підприємства «Синевирка» , м. Дубляни Львівська область, до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Пам'ять-плюс» , м.Львів, про стягнення 722 658, 90 грн. збитків - задоволити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПАМ'ЯТЬ-ПЛЮС» (79040, м.Львів, вул. Городоцька, 367, ідентифікаційний код 35327681) на користь Приватного підприємства «СИНЕВИРКА» (80381, Львівська область, м. Дубляни, вул. Львівська,1, ідентифікаційний код 36587090) 722 658,90 грн. збитків.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПАМ'ЯТЬ-ПЛЮС» (79040, м.Львів, вул. Городоцька, 367, ідентифікаційний код 35327681) 20911,35 грн. судового збору в доход Державного бюджету України за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПАМ'ЯТЬ-ПЛЮС» (79040, м.Львів, вул. Городоцька, 367, ідентифікаційний код 35327681) на користь Приватного підприємства «СИНЕВИРКА» (80381, Львівська область, м. Дубляни, вул. Львівська,1, ідентифікаційний код 36587090) - 1852,40 грн. судового збору, сплаченого Приватним підприємством Синевирка у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складений 23.01.2018 року.

ОСОБА_5 Бонк

Суддя С.М. Бойко

Суддя Г.Г. Якімець