Постанова

від 24.01.2018 по справі 922/2752/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. Справа № 922/2752/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.,

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,

за участю:

прокурора - Ногіної О.М., службове посвідчення № 032167 від 11 лютого 2015 року,

за участю представників:

1-го позивача - ОСОБА_1, довіреність № 32-20-0.14,2-5/62-18 від 05 січня 2018 року,

2-го позивача - не з'явився;

1-го відповідача - ОСОБА_2, довіреність № б/н від 03 січня 2017 року;

2-го відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" (вх. №3480 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 01 листопада 2017 року у справі №922/2752/17,

за позовом Першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський в інтересах держави в особі 1)Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

2)Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, смт. Старовірівка,

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест", с.Статичне,

2)Нововодолазької районної Державної адміністрації Харківської області смт. Н.Водолага,

про визнання недійсним договору,-

ВСТАНОВИЛА:

Перший заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області, м. Первомайський звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі 1) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків; 2) Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, смт. Старовірівка; до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест", с.Статичне; 2) Нововодолазької районної Державної адміністрації Харківської області, смт. Н.Водолага, в якій позивач просить визнати недійсним договір оренди землі, укладений між першим та другим відповідачами від 05 грудня 2007 року та зобов'язати 1-го відповідача повернути земельну ділянку (кадастровий номер 6324285500:01:000:0088), площею 14,6237 га у власність держави.

Позов обґрунтовано тим, що спірний договір оренди землі укладено без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є предметом оренди за договором, та подальшого визначення з її урахуванням розміру орендної плати. При цьому позивач посилався на приписи статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статей 1, 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статей 22, 26 Закону України "Про землеустрій", статей 13, 18 Закону України "Про оцінку земель".

Рішенням Господарського суду Харківської області від 01 листопада 2017 року у справі №922/2752/17 позовні вимоги задоволено в повному обсязі в порядку статті 215 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі" з підстав відсутності на момент укладення договору оренди актуальних даних щодо нормативно грошової оцінки орендованої земельної ділянки (її непроведення з боку органу місцевого самоврядування), а відтак і встановлення неправомірного розміру орендної плати.

Не погоджуючись з позицією суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" в апеляційній скарзі вказує про неправильне застосування судом статті 215 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 1, 5, 13, 18 Закону України "Про оцінку земель", оскільки на момент укладення договору розрахунок орендної плати здійснювався сторонами за вимогами постанови Кабінету Міністрів України № 1724, з використанням розміру нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського проведеної станом на 01 липня 1995 року.

У судове засідання, яке відбулось 11 грудня 2017 року, з'явились прокурор, представник першого позивача та представник першого відповідача.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, пояснення сторін, колегія суддів встановила наступні обставини справи.

25 жовтня 2006 року Нововодолазькою районною державною адміністрацією винесено розпорядження "Про надання дозволу ТОВ "Агролатінвест" на виготовлення технічної документації щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок".

Розпорядженням голови Нововодолазької районної державної адміністрації від 12 листопада 2007 року №777 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення за рахунок земель запасу на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області ТОВ "Агролатінвест".

На підставі вказаного розпорядження між Нововодолазькою районною державною адміністрацією та ТОВ "Агролатінвест" в особі генерального директора ОСОБА_3 05 грудня 2007 року укладено договір оренди землі строком на 20 років (Том 1, а.с.16-27).

Так, договором оренди землі зареєстрованим у Нововодолазькому районному Харківської регіональної філії ДН "Центр ДЗК" 29 грудня 2007 року за № 040770000486 та який є чинним на сьогоднішній день, ТОВ "Агролатінвест" надано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6324285500:01:000:0088), площею 14,6237 га, яка розташована на території Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області.

Відповідно до пункту 15 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного і сільськогосподарського виробництва.

Згідно пункту 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 147731,76 грн.

Відповідно до пункту 6 договору земельна ділянка, яка передається в оренду, немає недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.

Договір укладається на термін 20 років (пункт 8 договору). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку ії внесення і перегляду та відповідальності за ії несплату.

Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю" (в редакції Закону на час укладення договору).

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 Цивільного кодексу України тощо.

Наголошуючи, що спірний договір оренди землі укладено без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, суд першої інстанції з посиланням на ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст. 21 Закону України "Про оренду землі", статтями 215, 216 Цивільного кодексу України зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Втім місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки чинному на момент виникнення спірних правовідносин законодавству, та не звернув увагу на таке.

Згідно статті 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку і визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (ст. 23 Закону України "Про плату за землю").

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

При цьому підставою для проведення оцінки земель (бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду (ст.15 Закону України "Про оцінку земель").

Технічна документація з бонітування грунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст. 23 Закону України "Про оцінку земель").

Зі змісту наведених норм випливає, що законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не надавало платнику орендної плати (орендарю) права самостійно визначати нормативну грошову оцінку землі, визначаючи підставою для її проведення рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, або договір між зацікавленими особами.

Як свідчать матеріали справи Нововодолазькою районною радою рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, які передавалася в оренду Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" в 2007 році не приймалося, про що вказує прокурор в своєму позові та визначено у листі Нововодолазької районної ради від 22 травня 2017 року (Том 1, а.с.29).

В той же час колегія суддів звертає увагу, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство встановлювало механізм нарахування орендної плати у випадку її непроведення з боку органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1724 від 13 грудня 2006 року № 1724 "Деякі питання оренди землі" було затверджено форму розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, і за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких проведена, згідно з додатками 1 і 2.

Формула розрахунку орендної плати наведена у додатку №1 до даної постанови передбачала використання даних нормативно грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, Автономній Республіці Крим визначеної станом на 01 липня 1995 р.

З наявної у матеріалах справи копії рішення Нововодолазької районної ради від червня 1995 року №245 "Про затвердження матеріалів грошової оцінки сільськогосподарського призначення по господарствах Нововодолазького району" (Том 1, а. с. 31), вбачається затвердження Нововодолазькою районною радою матеріалів грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення по господарствах району.

Отже, в силу дії постанови Кабінету Міністрів України № 1724 від 13 грудня 2006 року № 1724 відповідачі мали законні підстави для використання при розрахунку розміру орендної плати даних грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення по господарствах району по господарствах Нововодолазького району, встановлених станом на 01 липня 1995 року, та не мали обов'язку у проведенні додаткової нормативно грошової оцінки на момент укладення договору.

У витягу з грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення КСП "Маяк" від 04 грудня 2007 року (Том 1, а. с.33), виданого відділом земельних ресурсів у Нововодолазькому районі 04 грудня 2007 року міститься інформація щодо розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 6324285500:01:000:0088 - 147731, 76 грн.

Вказаний розмір нормативно-грошової оцінки земельної ділянки було використано сторонами при розрахунку вартості орендної плати, який являє собою додаток до договору оренди (Том 1, а. с.21).

Дослідивши форму та зміст (його складові) даного розрахунку (Том 1, а.с.21) колегія суддів встановила, що останній являє собою формулу розрахунку орендної плати, передбачену додатком №1 постановою Кабінету Міністрів України № 1724 від 13 грудня 2006 року № 1724 "Деякі питання оренди землі", а відтак у повній мірі відповідає вимогам законодавства, чинним на момент укладення спірного договору.

Колегія суддів, проаналізувавши вищенаведені норми земельного законодавства, дослідивши копію договору оренди від 05 грудня 2007 року з додатками, копію розпорядження Нововодолазької районної ради від 12 листопада 2007 року про "Про затвердження технічної документації із землеустрою", копію рішення Нововодолазької районної ради від червня 1995 року "Про затвердження матеріалів грошової оцінки сільськогосподарського призначення по господарствах Нововодолазького району", копію витягу з грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення КСП "Маяк" від 04 грудня 2007 року дійшла висновку про правомірність розрахунку відповідачами суми орендної плати, яка підлягала сплаті з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест",

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що проведений на момент укладення договору оренди від 05 грудня 2007 року відповідачами розрахунок орендної плати повністю узгоджується з вимогами статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 1, 5, 13, 18 Закону України "Про оцінку земель", що свідчить про непорушення відповідачами жодних прав та інтересів позивачів, а відтак і безпідставність позовних вимог.

Окрім цього, сторони також не позбавлені права вчинити правочин щодо внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом.

Так, відповідно до п. 2. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутність актуальної проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а для внесення відповідних змін до таких договорів та спонукання орендаря до вчинення відповідних дій.

Крім того, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції (далі Конвенція).

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 р., "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Прессос Компанія та інші проти Бельгії" від 28.10.1995 р., визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань користуватися орендованим майном, так і самого майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до зазначеної вище Конвенції та національного законодавства України.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003 року, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Так, за змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Слід зазначити, що порушення вимог законодавства, на які прокурор вказує як на підставу позову у даній справі - укладення спірних договорів без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вчинено насамперед з боку державних органів, а саме, Шевченківською районної державної адміністрації Харківської області, так як укладення спірних договорів оренди землі без зазначення нормативно-грошової оцінки було здійснено за участі державного органу, наділеного відповідною компетенцією щодо недопущення включення у спірні договори умов, які б порушували земельне законодавство.

При цьому слід зазначити, що оскільки сама місцева влада -орендодавець (на яку Конвенцією як на національний орган у земельних відносинах покладено обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення) при укладенні договору оренди вважала, що вона правильно визначила в договорі розмір орендної плати, то орендар міг на розумних підставах сподіватися на виконання умов цього договору, і не міг піддати сумніву правильність визначення місцевою радою розміру орендної плати.

Отже перший відповідач не може бути позбавлений через допущені органом місцевого самоврядування порушення норм земельного законодавства права мирно володіти своїм майном у вигляді титульного права оренди спірної землі та законних сподівань здійснювати таке право оренди.

Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією, вказаною Вищим господарським судом України у своїй постанові від 23.03.2016р. у справі №918/31033/15.

Одночасно колегія суддів зазначає про пропущення позивачами строку позовної давності на звернення з даним позовом, як правової можливості для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" про застосування наслідків пропущення строку позовної давності (вх.№29100 Том 1, а.с.41-43).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №3-194гс14, від 23.03.2015 у справі №3-21гс15, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

До 2013 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності надавалися в оренду за рішенням районних державних адміністрацій (ст. 122 Земельного кодексу України в редакції до 2013 року).

Згідно з положеннями п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України, в редакції що діяла на час укладання спорюваного договору оренди землі, до розмежування земель державної та комунальної власності щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених у абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснювали відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів відповідні органи виконавчої влади.

Законом України від 06.09.2012 № 5245-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (який набрав чинності 01.01.2013) внесено зміни до Земельного кодексу України відповідно до яких з 01.01.2013 повноваження щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до Центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 1. Реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком згідно з додатком 2 (п. 2). Установити, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (п. 3).

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №294-р питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у звязку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Таким чином, з 01.01.2013 від імені та в інтересах держави України право власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності здійснював центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи, саме з цієї дати розпочався перебіг позовної давності для позовних вимог про визнання цього правочину недійсним.

Оскільки даний позов заявлено у серпня 2017 року і прокурором та позивачем не наведено поважних причин пропуску позивачем позовної давності за заявленими вимогами, можливим в даному випадку є застосування частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

При цьому факт одночасного звернення прокурора в інтересах держави в особі Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області не впливає на питання своєчасності звернення прокурора до суду за захистом порушених прав, оскільки Старовірівська сільська рада Нововодолазького району Харківської області не є суб'єктом розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, а тому вказане рішення слід скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити .

Керуючись статтею 275,276 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 01 листопада 2017 року у справі №922/2752/ 17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролатінвест" та Нововодолазької районної Державної адміністрації Харківської області відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 січня 2018 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя В.С.Хачатрян