Постанова

від 24.01.2018 по справі 495/9475/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/1078/18

Номер справи місцевого суду: 495/9475/16-ц

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Драгомерецький М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.

суддів колегії: Громіка Р.Д.,

Черевка П.М.,

при секретарі: Бахірко А.Г.,

за участю: прокурора Шивцової С.А., представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2017 року за позовною заявою прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И Л А:

01 грудня 2016 року прокуратура Одеської області в інтересах Одеської обласної державної адміністрації звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4, треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року зобов'язано відділ Держкомзему України в Білгород-Дністровському районі Одеської області, ДП Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам в Одеській області видати особам, зазначених в списку громадян, учасникам судового процесу, вказаних в додатку до розпорядження голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 27 лютого 2008 року № 566-А-2008 державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вказаної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, ОСОБА_6 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 27 жовтня 2010 року, на підставі якого у власність останньої передано земельну ділянку площею 0,1000 га., цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1(за межами населеного пункту).

У подальшому, 30 вересня 2015 року вказану земельну ділянку, на підставі договору купівлі-продажу, відчужено на користь відповідачки.

Позивачі вважають, що відповідно до ст. 116, 122 Земельного Кодексу України єдиним власником земель, які передано для індивідуального дачного будівництва є Одеська обласна державна адміністрація, як орган уповноважений виконувати функції з розпорядження землею вказаної категорії, яка жодних рішень щодо передачі земель не приймала, а тому звернулись до суду із вказаним позовом та просили його задовольнити у повному обсязі з наведених в позовній заяві правових підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, просив суд у їх задоволені відмовити, вказуючи, що у позивача взагалі відсутнє порушене право, позов є безпідставним та необґрунтованим і , як наслідок, підлягає залишенню без задоволення.

Рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі прокуратура Одеської області в інтересах Одеської обласної державної адміністрації просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 та представник Відділу Держгеокадастру у Б.-Дністровському районі Одеської області не з'явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток. Крім того, інтереси відповідача ОСОБА_4 представляє її довірена особа. Тому у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка зазначених осіб в судове засідання не перешкоджає розглядові справи та їх доступі до суду апеляційної інстанції.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 лютого 2008 року, ОСОБА_6 звернулась до Білгород - Дністровської районної державної адміністрації із заявою про отримання у власність земельної ділянки із земель державної власності площею 0,10 га. для індивідуального дачного будівництва.

Під час проходження процедури оформлення права власності на земельну ділянку, між особами, що претендували на такі земельні ділянки та Білгород - Дністровською районною державною адміністрацією виник спір щодо законності дій останнього, а саме розпорядження Білгород - Дністровської райдержадміністрації від 11.04.2008 року опротестовані Білгород - Дністровською міжрайонною прокуратурою. Протести обґрунтовувались тим, що затвердження містобудівного обґрунтування розміщення індивідуальних дачних будинків громадянам України, на земельних ділянках на території АДРЕСА_1 за межами населеного пункту виходить за межі компетенції голови Білгород - Дністровської райдержадміністрації відповідно зазначені розпорядження прийняті без наявності затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації і проектів об'єктів нерухомості які мають споруджуватися на цих землях.

За результатами розгляду протесту 11 квітня 2008 року Білгород - Дністровською райдержадміністрацією прийняте розпорядження №888/А-208 Про відміну розпоряджень райдержадміністрації , якою відмінені розпорядження від 27.02.2008 року № 566/А-2008, від 17.03.2008 року №677/А-2008, від 26.03.2008 року № 798/А-2008, від 25.03.2008 року, № 786/А-2008, від 25.03.2008 року № 787/А-2008, від 30.03.2008 року за №803/А, від 20.03.2008 року № 725/а-2008, від 28.03.2008 року № 802/А-2008, від 31.03.2008 року № 813/А-2008, що і послугувало підставою для звернення осіб до Одеського окружного адміністративного суду, постановою якого від 03 грудня 2009 року позовні вимоги задоволено частково та суд постановив визнати протиправним та скасувати розпорядження Білгород - Дністровської районної державної адміністрації №888/А-2008 від 11 квітня 2008 року, у задоволені решти позовних вимог відмовлено (а.с. 15-22). Не погоджуючись з вказаною постановою суду сторонами була подана апеляційна скарга.

В подальшому, на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, справа №2а-7932/08/1570 та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року, справа №2а-7932/08/1570, за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га у межах згідно з планом, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1(за межами населеного пункту), та видано державний акт серії НОМЕР_1 (а.с.10-13,15-22).

На підставі вказаної постанови суду, ОСОБА_6 отримала земельну ділянку розміром 0,10 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1

У вказаній справи приймала участь Білгород - Дністровська міжрайонна прокуратура Одеської області, апеляційна скарга заступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області була залишена постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року без задоволення.

Вищевказана постанова набрала законної сили та не оскаржувалася в касаційному порядку Білгород - Дністровською міжрайонною прокуратурою, яка приймала участь у справі.

09 вересня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Білгород - Дністровського районного нотаріального округу Базан Т.П., відповідно до якого ОСОБА_6 відчужила на користь ОСОБА_4 спірну земельну ділянку.

Відповідачка ОСОБА_4 зареєструвала своє право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.12-14).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 116 Земельного Кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Таким чином, при виникненні такого права на земельну ділянку, як постійне користування, право власності залишається за державою або громадою.

Згідно ч. 3 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам проводиться, зокрема, у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом. Межі безоплатної норми встановлюються статтею 121 ЗК України і для земель під індивідуальне дачне будівництво встановлюється розмір 0,10 га..

За приписами частини 6 ст. 118 ЗК України, в редакції дійсній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Встановлено, що єдиним органом, на час виникнення спірних правовідносин, який мав право передати спірну земельну ділянку на підставі безоплатної приватизації ОСОБА_6 є - Білгород - Дністровська державна районна адміністрація в Одеській області.

Відповідність процедури приватизації зазначеної спірної земельної ділянки вимогам законодавства встановлена постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року по справі № 2а-7932/08/1570, відповідно до висновків якої позивачами та третіми особами вчинено усі дії встановлені положеннями ст. 118 ЗК України які необхідні для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. (а.с. 15-22).

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в судовому засіданні доведено, що відповідачка ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку правомірно й не порушує права позивача - Одеської обласної державної адміністрації на вказане майно, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України право позивача не підлягає судовому захисту.

Посилання заступника прокурора Одеської області Горностаєвої Т. в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом першої інстанції не враховано, що спірна земельна ділянка вибула із власності Одеської обласної державної адміністрації не з волі власника, тому відповідачка не набула право власності на це майно й порушує права позивача на здійснення права власності на належне майно, не приймається до уваги за таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 316 та ч.1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчу жене особою, яка не мала на це права, добросо вісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України передбачено, що, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У пунктах 5, 23, 24, 25, 26 постанови № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07 лютого 2014 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав роз'яснив, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.

Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.

Разом із тим відплатність придбання майна сама по собі не свідчить про добросовісність набувача.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Таким чином, за змістом ст. ст. 387, 388 ЦК України позивачем за віндикаційним позовом може бути влас ник майна або титульний володілець майна. При цьому позивач повинен довести, що він справді є власником спірного майна, надавши суду необ хідні докази, а титульний володілець у свою чер гу має надати суду докази, що засвідчать наяв ність правової підстави його володіння. Також позивачем може бути особа, яка має речові пра ва на спірне майно.

Власник має право витребувати своє майно в особи, в якої воно фактично перебуває у незакон ному володінні. Позов, пред'явлений до особи, в незаконному володінні якої це майно перебувало але в якої на момент розгляду справи в суді його немає, не може бути задоволений.

Отже, належним відповідачем за віндикаційним позовом може бути його незаконний володі лець, який: 1) фактично володіє річчю; 2) володіє нею без належної правової підстави.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15 та у постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-3090цс15.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу прокуратура була зобов'язана довести в судовому засіданні ті обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, а саме те, що Одеська обласна державна адміністрація є володільцем спірного майна - земельної ділянки, а відповідачка володіє вказаним майном без правової підстави.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу у підтвердженні того, що Одеська обласна державна адміністрація є власником спірного майна й того, що відповідачка набула право власності на спірну земельну ділянку неправомірно.

Навпаки, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що єдиним органом який на момент виникнення спірних правовідносин мав право передати спірну земельну ділянку на підставі безоплатної приватизації ОСОБА_6 - є Білгород - Дністровська державна районна адміністрація в Одеській області.

Отже, Одеська обласна державна адміністрація, у рамках процедури безоплатної передачі земельної ділянки, ніколи не була власником цієї землі, не має взагалі ніякого відношення до розпорядження нею, і приймати участь у процедурі безоплатної передачі цієї землі або у судовому процесі - не могла і не повинна була.

Як вже зазначалось вище, за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду(частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. А також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси (ст. ст. 56, 57 ЦПК України).

У абзаці 2 п. 11 постанови № 14 Пленуму Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналізуючи зазначені норми права, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, з'ясовуючи вказані обставини та наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що в судовому засіданні прокурором не доведено належними та допустимими доказами те, що Одеська обласна державна адміністрація є власником спірної земельної ділянки й відповідачка порушує її права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що, оскільки в судовому засіданні не доведено порушення прав позивача відповідачем, тому у відповідності до ст. ст. 15,16 ЦК України його вимоги не підлягають захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та вірно виходив з того, що законних підстав для задоволення позову немає.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й у ухвалення нового рішення про задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст . 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено: 30 січня 2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: М.М.Драгомерецький

Р.Д.Громік

П.М.Черевко