Постанова

від 23.01.2018 по справі 910/13031/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа№ 910/13031/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Буравльова С.І.

за участю секретаря судового засідання: Добрицької В.С.

за участю учасників справи:

позивача не з'явився

відповідача 1 не з'явився

відповідача 2 Митяй А.О. довіреність № (ордер) ЧН 012468 від 08.01.18

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фінанс Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017

у справі №910/13031/17 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінанс Банк"

до 1. Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця-Центр плюс"

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ФІНАНС БАНК" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця - центр плюс" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, а саме:

1. Договору купівлі-продажу головного виробничого корпусу (літера А) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 2452,90 кв. м., вартість продажу: 4 618 084,43 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6946;

2. Договору купівлі-продажу гаража (літера Г) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 47,20 кв. м., вартість продажу: 88 863, 62 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6947;

3. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Гараж (літера Ж) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 19,20 кв. м., вартість продажу: 36 147,92 грн., посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6948;

4. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Малярський цех (літера М) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 264,0 кв. м., вартість продажу: 497 033,83 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6949;

5. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Склад готової продукції (літера Н) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 65,50 кв. м., вартість продажу: 123 317, 11 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6950;

6. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Малий склад (літера Е) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 37,60 кв. м., вартість продажу: 70 789,67 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6951;

7. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Допоміжні складські приміщення (літера Б) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 539,50 кв. м., вартість продажу: 1 015 718,78 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6952;

8. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Службове приміщення (літера Д) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 417,70 кв. м., вартість продажу: 786 405,42 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6953;

9. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Столярний цех (літера В) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 446,80 кв. м., вартість продажу: 841 192,11 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6954;

10. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Дільниця газового зварювання (літера 3) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 176, 00 кв. м., вартість продажу: 331 335, 89 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6955;

11. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Склад лакокрасильних матеріалів (літера И) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 94,30 кв. м., вартість продажу: 177 538, 98 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6956;

12. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Експертний цех (літера К) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 183,90 кв. м., вартість продажу: 346 229, 25 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6957;

13. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Склад паливно-мастильних матеріалів (літера Л) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 43,50 кв. м., вартість продажу: 81 897, 62 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6958;

14. Договору купівлі-продажу, предметом якого є Склад балонів скрапленого газу (літера П) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 2,40 кв. м., вартість продажу: 4 518,49 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6959;

15. Договору купівлі-продажу, предметом якого с Склад напівфабрикатів (літера О) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 14,40 кв. м., вартість продажу: 27 110, 94 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6970 (далі по тексту - Договори).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/13031/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Фінанс Банк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі № 910/13031/17 скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким позов ПАТ "Фінанс Банк" задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що нерухоме майно (виробничий комплекс (літера А), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, буд. 23А) надане в іпотеку в 2013 році в рахунок забезпечення зобов'язань за кредитним договором №1305-Ф від 31.05.2013, є незаконно викраденим та привласненим Відповідачем 2 в 2004 році, а тому Позивач вважає, що купівля Відповідачем-2 нерухомого майна в 2004 році була здійснена з метою подальшого вчинення злочинних дій з нерухомим майном в 2013 році, а саме отримання кредитних коштів у особливо великих розмірах без мети їх належного повернення, а також при укладанні вищевказаних договорів порушено приписи ст. 203 та 215 ЦК України, і державою в особі Фонду державного майна Україна не надано дозволу на укладення зазначених договорів, а отже відсутнє волевиявлення держави.

Зокрема за твердженням позивача спірні Договори купівлі-продажу суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави, оскільки при їх укладанні було порушено Наказ Фонду держаного майна України "Про затвердження положення про порядок відчуження основних засобів, що є державою власністю" від 30.07.1999 №1477;

На думку апелянта ДП "Укрінтеравтосервіс" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для відчуження нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А, яке належало на момент відчуження до державної власності.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2017, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фінанс Банк" у справі №910/13031/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Андрієнко В.В., судді Власов Ю.Л., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фінанс Банк" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 05.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 розгляд справи відкладено на 16.01.2018.

15.12.2017 набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В судове засідання, яке відбулось 16.01.2018 з'явились представники позивача та відповідача 2, представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився.

У зв'язку з необхідністю ознайомлення з додатковими поясненнями у справі та відзивом на апеляційну скаргу суд вирішив оголосити перерву у розгляді справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 у розгляді справи № 910/13031/17 оголошено перерву до 23.01.2018 на 16 год. 15 хв.

В судове засідання 23.01.2018 не з'явились представники позивача та відповідача 1. При цьому про перерву у судовому засіданні до 23.01.2018 позивач був повідомлений під розписку, що міститься в матеріалах справи. Ухвала, направлена судом за адресою відповідача 1, була ним отримана, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи викладене, а також те, що сторони у справі були повідомлені про дату, час і місце судового розгляду належним чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача 1.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

31.05.2013 між Публічним акціонерним товариством "ФІНАЙС БАНК" та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір №1305-Ф, відповідно до умов якого позичальником отримано кредиту сумі 6 500 000,00 грн, із встановленими відсотками за кредитом у розмірі 26% річних на строк до 20.05.2016.

31.05.2013 в рахунок забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, між позивачем та ТОВ "РКК" (поручитель), від імені якого діяв директор ТОВ "РКК" - ОСОБА_4, укладено Договір іпотеки за реєстровим №5153, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською Оленою Володимирівною, відповідно до якого Поручитель передав в іпотеку позивачу нерухоме майно, а саме: виробничий комплекс (літера А), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська. буд. 23 а.

08.09.2004 між Українським державним підприємством по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "Укрінтеравтосервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Столиця-Центр плюс" укладено ряд наступних договорів, а саме:

1) Договір купівлі-продажу головного виробничого корпусу (літера А) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 2452,90 кв. м., вартість продажу: 4 618 084,43 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6946;

2) Договір купівлі-продажу гаража (літера Г) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 47,20 кв. м., вартість продажу: 88 863,62 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6947;

3) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Гараж (літера Ж) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 19,20 кв. м., вартість продажу: 36 147,92 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6948;

4) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Малярський цех (літера М) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 264,0 кв. м., вартість продажу: 497 033,83 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6949;

5) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Склад готової продукції (літера Н) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 65,50 кв. м., вартість продажу: 123 317,11 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6950;

6) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Малий склад (літера Е) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 37,60 кв. м., вартість продажу: 70 789,67 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6951;

7) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Допоміжні складські приміщення (літера Б) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 539,50 кв. м., вартість продажу: 1 015 718,78 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6952;

8) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Службове приміщення (літера Д) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 417,70 кв. м., вартість продажу: 786 405,42 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6953;

9) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Столярний цех (літера В) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 446,80 кв.м., вартість продажу: 841 192,11 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6954;

10) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Дільниця газового зварювання (літера 3) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 176,00 кв. м., вартість продажу: 331 335,89 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6955;

11) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Склад лакокрасильних матеріалів (літера И) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 94,30 кв. м., вартість продажу: 177 538,98 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6956;

12) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Експертний цех (літера К) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 183,90 кв. м., вартість продажу: 346 229,25 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6957;

13) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Склад паливно-мастильних матеріалів (літера Л) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 43,50 кв. м., вартість продажу: 81 897,62 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6958;

14) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Склад балонів скрапленого газу (літера П) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 2,40 кв. м., вартість продажу: 4 518,49 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим № 6959;

15) Договір купівлі-продажу, предметом якого є Склад напівфабрикатів (літера О) за адресою: м. Київ, вул. Златоустівська, 23А загальною площею 14,40 кв. м., вартість продажу: 81 897,62 грн, посвідченого ПНКМНО Фоєю Л.Г. за реєстровим №6970.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без творення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Тобто, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і . охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права, а не ті, які ніколи не мали місця (аналогічної правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові від 29.06.2010 №2-2/4818-2009).

Колегією суддів встановлено, що на момент вчинення оспорюваних договорів купівлі-продажу в 2004 році не було порушено прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.

При цьому умовою звернення до суду із позовом є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача.

Факт купівлі нерухомого і майна в 2004 році Відповідачем-2 не порушує прав та охоронювані законом інтереси Позивача в 2013 році. Позивач не був учасником у правовідносинах, які відбувалися у 2004 році між відповідаче-1 та відповідачем-2. До передачі приміщення виробничого корпусу (Літера А) в іпотеку у 2013 році Позивач не мав жодного відношення до нерухомого майна, крім того, Відповідач-2 не має жодного відношення до укладення Кредитного договору та договору іпотеки, на які посилається позивач, а нерухоме майно, яке передано в іпотеку, декілька разів змінювало свого власника.

Тому у ПАТ "ФІНАНС БАНК" відсутнє права на звернення до суду з позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки його права та охоронювані законом інтереси не були порушені в 2004 році під час укладення оспорюваних договорів, а захисту підлягає порушене право, а не те, яке можливо було порушено третіми особами у 2013 році.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, Позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає чинному законодавству України.

В даному випадку, чинним законодавством не передбачено такого способу захисту, який обрано Позивачем.

Фактично Позивач звертається до суду з вимогою про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що не призводить до захисту прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав Позивача, а з боку Відповідачів не мало місця порушення інтересів Позивача, оскільки Позивач не був учасником правовідносин, які оспорює, а укладені договори купівлі-продажу не зачіпали жодним чином прав та інтересів Позивача.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Апелянт вказує, що відповідач-1 не мав необхідний обсяг цивільної дієздатності для відчуження нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Золотоустівська, 23 А.

Твердження апелянта про те, що оспорювані договори були укладені Відповідачем-1, який не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, є необґрунтованими, оскільки цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.4 ст. 91 ІІК України). Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ст. 92 ЦК України).

Дієздатність юридичних осіб у певних сферах підприємницької діяльності виникає лише після отримання у встановленому порядку відповідної ліцензії. Дієздатність юридичних осіб може обмежуватися законом (наприклад, юридичних осіб, утворених об'єднаннями громадян, політичними партіями) або засновниками юридичних осіб відповідно до установчих документів. Відсутність в учасника правочину достатньої дієздатності може перешкодити настанню за правочином очікуваного правового результату, в тому числі призвести до визнання його недійсним.

Однак, Позивачем не доведено наявність правових підстав для визнання недійсними Договорів купівлі-продажу, оскільки доказів того, що договори з боку Відповідача-1 підписано особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності для вчинення таких дій, Позивачем суду не надано.

Відповідно до ст. 36 ЦК України, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище, порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України, цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Щодо тверджень апелянта про те, що оспорювані ним вище договори купівлі-продажу нерухомого майна укладені з порушенням чинного законодавства та в супереч інтересам держави, оскільки відсутня згода на приватизацію Фонду державного майна України, колегія суддів відзначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з п. 2.1. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.1. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону

Відповідно до п. 2.6. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 239 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п. 3.1. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

З матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно відповідачем-2 придбано шляхом його продажу з аукціону.

Організатором проведення аукціону була Універсальна товарна біржа Контрактовий дім УМВБ", в обов'язки Біржі зокрема і входила перевірка відсутності обмежень на реалізацію рухомого майна. Крім того, всі договори купівлі-продажу були посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоєю Людмилою Григорівною, якою також було перевірено можливість відчуження нерухомого майна дотримання вимог чинного законодавства України.

Крім того Міністерством транспорту України видано Наказ №647 від 16.07.2004, відповідно до якого генеральному директору УДП "Укрінтеравтосервіс" дозволено відчуження шляхом продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів (згідно додатку), що знаходяться на балансі УДП "Укрінтеравтосервіс" та розташовані у м. Києві за адресою: вул. Золотоустівська, 23а (лист-погодження Укравтотранспорту від 14.07.2004 №25/1-11-145п).

Позивач посилається на Наказ Фонду держаного майна України "Про затвердження положення про порядок відчуження основних засобів, що є державою власністю" від 30.07.1999 №1477 (далі по тексту - Положення №1477), однак відповідно до п. 4 Положення відчуження майна державного підприємства, його структурного підрозділу, функції управління яким в установленому порядку передані державним органам приватизації, здійснюється безпосередньо підприємством після отримання погодження державного органу приватизації, який здійснює функції управління цим підприємством.

Однак, Позивачем не надано до матеріалів справи документ, який містить інформацію про те, що функції управління майном Відповідача-1 в установленому порядку передані державним органам приватизації.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Аналогічна норма міститься у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори". При цьому встановлено, що якщо міжнародним договором України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція) та визнано юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" також закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

В абзаці 2 пункту 1 постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами, внесеними згідно з постановами пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001) зазначено: "Відповідно до ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини та основних свобод, яка, як і інші міжнародні договори, підлягає застосуванню при розгляді справ судами".

Відповідно до вищевикладеного судові органи України мають використовувати на пріоритетній основі практику Європейського суду з прав людини як джерела права в Україні.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку, що відповідач-2 був добросовісним набувачем нерухомого майна. Виходячи з цього, добросовісний набувач не повинен нести відповідальності за можливі допущені порушення під час укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна з боку органів державної влади, зокрема не отримання погодження. Дане твердження закріплене в Рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 в справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (заява №44277/98).

Отже, неприпустимість визнання недійсним договорів купівлі-продажу нерухомого майна, через можливі неправомірні дії органів державної влади підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 41 рішення від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (заява №44277/98) Європейського суду з прав людини викладено такий висновок: "...Суд визнає, що в цій справі відбулося непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, і тому констатує, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність достатніх правових підстав для визнання спірних Договорів недійсними.

Сукупність вищезазначеного дає підстави дійти висновку про не порушення місцевим господарським судом вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, розгляду всіх обставин справи, підтверджених наявними у справі доказами, які мали бути досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи в їх сукупності, керуючись законом та нормами матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Вищезазначені обставини свідчать про безпідставність вимог Публічного акціонерного товариства "Фінанс Банк", викладених у апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/13031/17.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/13031/17 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Публічне акціонерне товариство "Фінанс Банк".

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фінанс Банк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2017 у справі №910/13031/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13031/17.

Повний текст постанови складений та підписаний 30.01.2018.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді Ю.Л. Власов

С.І. Буравльов