Рішення

від 25.01.2018 по справі 925/1230/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          25 січня 2018 року           Справа № 925/1230/17                    

          Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Козоріз О.І.,

за участі представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1 – представник за довіреністю,

від відповідача – ОСОБА_2 - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Хардіс”, м. Київ

до приватного підприємства “АвтоМен”, м. Черкаси

про стягнення 684 415 грн. 54 коп.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області з позовом звернулося товариство з обмеженою відповідальністю “Хардіс” до приватного підприємства “АвтоМен” про стягнення з відповідача боргу, у зв’язку з невиконанням останнім умов договору поставки нафтопродуктів №17/11-01 від 17 листопада 2016 року в розмірі 684 415 грн. 54 коп., а саме: 571 228 грн. 10 коп. борг та 113 187 грн. 44 коп. штрафні санкції (ціну позову визначено судом з урахуванням вимог ст. 55 ГПК України).

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 27 листопада 2017 року справу №925/1230/17 прийнято до свого провадження суддею Васяновичем А.В. та призначено розгляд справи на 12 грудня 2017 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 12 грудня 2017 року на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 09 січня 2018 року.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 09 січня 2018 року було оголошено перерву до 25 січня 2018 року.

25 січня 2018 року від позивача надійшло уточнення позовних вимог, в яких останній просив суд стягнути з відповідача 571 228 грн. 10 коп. заборгованості, 57 122 грн. 81 коп. штрафних санкцій, 9 223 грн. 93 коп. 3% річних та 46 840 грн. 70 коп. інфляційних втрат.

При цьому судом встановлено, що ціна позову не змінилася, позивач в своїй заяві лише детально розписав з чого саме складається заявлена до стягнення сума штрафних санкцій в розмірі 113 187 грн. 44 коп.

Також від позивача надійшло клопотання про стягнення 21 685 грн. 00 коп. понесених витрат, пов’язаних з правничою допомогою.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, проте відзиву на позов суду не надав.

Водночас, у своєму клопотанні про витребування доказів відповідач вказував, що додаткову угоду №3 від 16 січня 2017 року до договору поставки нафтопродуктів №17/11-01 від 17 листопада 2016 року та видаткову накладну №4 від 23 січня 2017 року директор приватного підприємства “АвтоМен” не підписував.

В судовому засіданні, яке відбулося 25 січня 2018 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1230/17.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, а також заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі договору поставки продав відповідачу нафтопродукти на умовах визначених договором №17/11-01 від 17 листопада 2016 року та укладених до нього додаткових угод, проте свій обов’язок щодо оплати придбаного товару відповідач виконав частково, у зв’язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 571 228 грн. 10 коп. боргу.

Крім того на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 9 223 грн. 93 коп. 3% річних та 46 840 грн. 70 коп. інфляційних втрат, та 57 122 грн. 81 коп. штрафу з урахуванням вимог п. 5.7. договору.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 17 листопада 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Хардіс” (постачальник) та приватним підприємством “АвтоМен” (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів за №17/11-01 (а.с.9-14).

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов’язався передати покупцю у власність нафтопродукти (далі-товар), а покупець - прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах, викладених у договорі, найменування, кількість та ціна яких вказується в накладних документах на товар та додатках до договору, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Товар поставляється погодженими партіями відповідно до письмової заявки, яку надає покупець постачальнику, та у відповідності із рахунком-фактурою на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується видатковими накладними на товар, підписаними представниками обох сторін (п. 2.2. договору).

Позивач стверджував, що на виконання умов договору здійснив три поставки нафтопродуктів відповідачу, а саме:

-           15 грудня 2016 року на суму 1 068 095 грн. 96 коп., згідно видаткової накладної від 15 грудня 2016 року за №28;

-           13 січня 2017 року на суму 1 394 348 грн. 87 коп., згідно видаткової накладної від 13 січня 2017 року за №1;

-           23 січня 2017 року на суму 2 514 182 грн. 33 коп., згідно видаткової накладної від 23 січня 2017 року за №4.

Згідно п. 4.2. договору покупець зобов’язується оплатити повну вартість партії товару в розмірі 100% (в тому числі ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунках-фактурах наданих постачальником, до дати бажаного відвантаження товару.

Строки та порядок оплати товару покупцем, вказані в п. 4.2., за домовленістю сторін можуть бути переглянуті, і відображені письмово в Додатку до договору, підписаному та скріпленому печатками обох сторін, який буде невід’ємною частиною цього договору (п. 4.2.1 договору).

У своєму позові позивач зазначав, що 16 січня 2017 року сторонами було укладено додаткову угоду за №3 до договору поставки нафтопродуктів, пунктом 5 якої сторони визначили, що покупець зобов’язаний оплатити повну вартість партії товару (в тому числі ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунку на оплату наданих постачальником, до 26 лютого 2017 року.

Відповідач у своєму клопотанні (а.с.88-89) даний факт заперечував, та просив суд витребувати у позивача оригінал вказаного письмового доказу, а також оригінал видаткової угоди №4 від 23 січня 2017 року.

Суд ухвалою від 27 листопада 2017 року зобов’язав позивача надати суду оригінали доданих до позовної заяви документів.

Позивач вимоги ухвали суду від 27 листопада 2017 року виконав.

Під час дослідження письмових доказів, зокрема оригіналу додаткової угоди №3 від 16 січня 2017 року та видаткової накладної №4 від 23 січня 2017 року судом встановлено, що вказану угоду відповідачем підписано не було, а копія додаткової №3, яка міститься в матеріалах справи не відповідає оригіналу вказаного документа.

За таких обставин суд не бере до уваги вказаний доказ.

Водночас, оригінал видаткової накладної №4 від 23 січня 2017 року відповідає копії, що знаходиться в матеріалах справи.

Клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи для дослідження підпису покупця у видатковій накладній від сторін до суду не надходило.

Підпис скріплено печаткою приватного підприємства “АвтоМен”.

Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Додаткову угоду №3 від 16 січня 2017 року сторонами в письмовій формі укладено не було, а тому слід дійти висновку, що під час виконання своїх зобов’язань сторони повинні керуватися умовами, що передбачені договором, та додатковими угодами №1 та №2.

Посилання відповідача на ті обставини, що видаткову накладну №4 від 23 січня 2017 року зі сторони відповідача не було підписано директором підприємства належними та допустимими доказами не доведено, а доводи позивача не спростовано.

Як вже зазначалося вище, підпис на видатковій накладній скріплено печаткою підприємства.

Загальна сума поставленого товару за видатковими накладними від 15 грудня 2016 року за №28, від 13 січня 2017 року за №1 та від 23 січня 2017 року за №4 становить 4 976 627 грн. 16 коп.

Сплачено відповідачем 4 405 399 грн. 06 коп., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.22-47).

В платіжних дорученнях в призначенні платежу вказано, що оплата здійснювалась за дизельне паливо згідно договору №17/11-01 від 17 листопада 2016 року.

Оскільки відповідачем сплачувалась вартість дизельного пального і після 23 січня 2017 року, а сума поставленого товару по двом попереднім накладним складає лише 2 462 444 грн. 83 коп., слід дійти висновку, що поставка товару за видатковою накладною №4 від 23 січня 2017 року відбулася в межах чинного договору поставки, а товар було прийнято відповідачем і навіть частково ним оплачено.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов‘язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов‘язку не встановлений або визначений моментом пред‘явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов‘язок у семиденний строк від дня пред‘явлення вимоги, якщо обов‘язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, строки та порядок оплати товару покупцем за домовленістю сторін можуть бути переглянуті і відображені письмово в додатку до договору (п. 4.2.1. договору).

07 січня 2017 року сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору поставки, п. 5 якого визначено, що покупець зобов’язаний оплатити повну вартість партії товару (в тому числі ПДВ) за товар в сумі, відображеній в рахунку на оплату наданих постачальником, до 20 січня 2017 року.

Крім того, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (п.1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”.

Пальне було поставлено відповідачу за накладною №4 від 23 січня 2017 року, що підтверджується видатковою накладною.

Тобто, строк оплати товару по договору станом на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного здійснення, на підставі умов договору поставки, розрахунку з позивачем за поставлені нафтопродукти.

Водночас, надані позивачем суду докази є достатніми в розумінні ст. 79 ГПК України, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування, зокрема, про наявність невиконаного грошового зобов’язання відповідача перед позивачем по договору №17/11-01 від 17 листопада 2016 року.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином заборгованість в розмірі 571 228 грн. 10 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов’язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно п. 5.7. договору у разі прострочення покупцем строків оплати за товар, у випадку якщо сторони узгодили надання відстрочки по оплаті для покупця, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості відвантаженого, але неоплаченого товару.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача на користь позивача 57 122 грн. 81 коп. штрафу, що складає 10% від суми боргу (неоплаченого товару).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 46 840 грн. 70 коп. боргу, що виник внаслідок інфляції та 9 223 грн. 93 коп. 3% річних нарахованих за період з 27 лютого по 11 вересня 2017 року на суму боргу 571 228 грн. 10 коп.

Здійснивши перевірку правильності нарахування 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій “ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3.” судом встановлено, що річні нараховано позивачем в меншому розмірі, однак позивач самостійно визначив суму річних, а тому з відповідача підлягає стягненню 9 223 грн. 93 коп. річних.

Інфляційні втрати нараховано не вірно, оскільки за період з 27 лютого по 11 вересня 2017 року розмір інфляційних складає 33 255 грн. 98 коп.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню 57 122 грн. 81 коп. штрафу, 9 223 грн. 93 коп. річних та 33 255 грн. 98 коп. інфляційних втрат, а в решті стягнення інфляційних слід відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Як вказувалося вище, від позивача надійшло клопотання про стягнення 21 685 грн. 00 коп. понесених витрат, пов’язаних з правничою допомогою.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Копії доказів, що додані до клопотання позивач відповідачу не надсилав, і такі докази у відповідача відсутні, а тому суд не бере їх до уваги.

При цьому, відповідач був позбавлений можливості відповідно до ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України заявити суду клопотання про зменшення витрат та надати суду свої докази (за наявності), що підтверджують неспівмірність витрат позивача.

Отже, позивачем не доведено на підставі доказів розмір витрат на правничу допомогу в сумі 21 685 грн., 00 коп., а тому підстав для їх стягнення з відповідача немає.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 126, 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з приватного підприємства “АвтоМен”, вул. Пацаєва,7, м. Черкаси, ідентифікаційний код 33684434 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Хардіс”, вул. Ю.Гагаріна, 14, м. Київ, ідентифікаційний код 40163576 – 571 228 грн. 10 коп. боргу, 9 223 грн. 93 коп. 3% річних, 33 255 грн. 98 коп. інфляційних втрат, 57 122 грн. 81 коп. штрафу та 10 061 грн. 93 коп. витрат на сплату судового збору.

3.          В решті вимог – в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішення суду законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 30 січня 2018 року.

Суддя                     А.В.Васянович