Постанова

від 23.01.2018 по справі 922/3944/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа № 922/3944/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач – не з'явився;

відповідач – не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №43Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 11 грудня 2017 року у справі №922/3944/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ХІПП-Ужгород”, с. Кибляри Закарпатська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Астан”, м. Мерефа Харківська обл.

про стягнення 52460,97 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11 грудня 2017 року у справі №922/3944/17 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астан" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХІПП-Ужгород" - 37178,41 грн. заборгованості; 2009,29 грн. 3 % річних; 8997,18 грн. інфляційних; 553,79 грн. пені; 3717,84 грн. штрафу; 1599,86 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Відповідач подав апеляційну скаргу на вказане рішення господарського суду, в якій вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим, просив скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.01.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено її до розгляду на 23.01.2018 року.

Через канцелярію суду ТОВ "ХІПП-Ужгород" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що вважає апеляційну скаргу безпідставною, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також, ТОВ "ХІПП-Ужгород" надіслало клопотання, в якому просило відкласти розгляд справи.

У судове засідання учасники процесу не з'явились, повноважних представників до суду не направили.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, а також положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю учасників справи, за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2012 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ХІПП-Ужгород" (продавцем) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Астан" (покупцем) було укладено Договір № 80 (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого продавець зобов'язався постачати покупцю у власність продукцію дитячого харчування торгових марок “НІРР”, “Bebivita” і товари дитячого призначення торгової марки “НіРР Babysanft” (продукція), а покупець (відповідач) зобов'язався приймати та оплачувати продукцію за цінами та в порядку, встановленому Договором.

Згідно з умовами п.п.6.1.3. вищевказаного Договору, покупець (відповідач) зобов'язався оплачувати отримані партії продукції у термін, встановлений п.7.2. Договору.

Умовами п. п. 7.1., 7.2, 7.3., 7.4. Договору сторони погодили та встановили порядок здійснення розрахунків за даним Договором.

Так, згідно з умовами п. 7.1. Договору, оплата кожної поставленої партії продукції здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок подавця, вказаний в Договорі.

Оплата кожної партії продукції повинна бути проведена в повному обсязі в термін, що не перевищує тридцяти календарних днів від дати поставки відповідної партії продукції. Підставою для оплати являється видаткова накладна або рахунок-фактура, отримані від подавця (п. 7.2. Договору).

У відповідності до п. 7.3. Договору, відсутність оплати у встановлений в даному пункті термін вважається протермінуванням оплати і тягне за собою застосування до покупця санкцій, встановлених статтею 8 Договору.

Зобов'язання покупця перед продавцем по оплаті партії продукції вважається виконаним після зарахування грошових засобів на розрахунковий рахунок подавця (п. 7.4.           Договору).

Згідно з умовами п.п. 2.1., 2.2. , 2.3., 2.4., ціни на продукцію встановлюються в гривнях на основі поточного прайс-листа продавця, який діє на момент підтвердження замовлення.

Продавець має право самостійно, без узгодження з покупцем, змінювати ціни на Продукцію.

          При підписанні даного Договору продавець передає покупцеві прайс-лист на продукцію, що діє на дату укладення Договору. В подальшому про зміну цін та/або асортименту продукції продавець повідомляє покупця шляхом передачі нового прайс-листа по факсу або по електронній пошті.

          Покупець оплачує продукцію за цінами, вказаними у видатковій накладній або рахунку-фактурі на кожну партію продукції.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищевказаного Договору, у період 2014-2015 років позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 127756,58 грн., про що свідчать видаткові накладні за вказаний період, які підписані уповноваженими представниками сторін без будь - яких зауважень, підписи скріплено печатками підприємств.

Позивач зазначає, що відповідачем протягом зазначеного вище періоду за отриману продукцію було сплачено грошові кошти у сумі 84226,08 грн. та повернуто продукції на суму 3585,76 грн.

Отже, враховуючи переплату станом на 01.01.2014 р. у сумі 2766,33 грн., сума боргу відповідача перед позивачем за поставлену протягом 2014-2015 років продукцію становить 37178,41 грн., про що свідчать видаткові накладні.

Також, між сторонами здійснено звіряння взаєморозрахунків за вказаним Договором № 80 від 22.11.2012 та складено відповідний Акт звірки взаєморозрахунків станом на 21.09.2016 за період з: 01.01.2016 - 21.09.2016, підписаний уповноваженими представниками сторін, підписи скріплено печатками.

Так, у зв'язку із наявною заборгованістю, 02.06.2017 року на адресу відповідача позивачем було направлено Претензію за вих. №81/17 від 01.06.2017 року з вимогою сплатити наявну заборгованість у розмірі 37178,41 грн. у термін 5 робочих днів.

Проте, відповідач відповіді на Претензію не надав та вимоги позивача про сплату боргу не виконав, що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Приписами статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, за якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Отже, господарський суд, з урахуванням викладеного дійшов правомірного, на думку судової колегії, висновку про те, що оскільки відповідач не надав суду доказів належної оплати продукції за Договором № 80 від 22.12.2012, не спростував обставин, повідомлених позивачем при розгляді даної справи, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за вказаним Договором № 80 від 22.12.2012 у розмірі 37178,41 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати продукції 3% річних у розмірі 2013,75 грн., нараховані за період з 27.01.2016 по 15.11.2017 та інфляційні витрати у розмірі 8997,18 грн., нараховані за період: лютий 2016 р. по жовтень 2017 р., колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо інфляційних витрат у розмірі 8997,18 грн, колегія суддів зазначає, що погоджується з висновком місцевого суду щодо нарахованих інфляційних витрат у розмірі 8997,18 грн, як таким, що відповідає обставинам справи.

Стосовно заявлених до стягнення 3 % річних у розмірі 2013,75 грн, колегія суддів також погоджується із здійсненим судом попередньої інстанції перерахунком 3% річних, стягненням 3% річних у розмірі 2009,29 грн і відмови 3% річних у частині 4,46 грн.

Стосовно вимоги про стягнення пені у розмірі 553,79 грн. та штрафу 10 % від вартості неоплаченої у термін продукції у розмірі 3717,84 грн. слід зазначити наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Умовами п. 8.2. Договору № 80 від 22.12.2012 сторони передбачили, що у випадку порушення терміну і повноти оплати за поставлену продукцію, покупець (відповідач) зобов'язаний сплатити продавцеві пеню у розмірі 0,5% від вартості неоплаченої в термін продукції за кожний день протермінування, а при протермінуванні оплати продукції більше, ніж на 30 календарних днів додатково штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченої в термін продукції.

Таким чином, погодивши умови п. 8.2. Договору відповідач погодився з викладеними у ньому умовами.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить вимогам чинного законодавства та ст.61 Конституції України.

Отже, нараховані суми пені та штрафу відповідають обставинам справи та вимогам законодавства, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 553,79 грн. та штрафу в розмірі 3717,84 грн.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що рішення суду попередньої інстанції про часткове задоволення позову прийняте при повному з'ясуванні обставин справи, тому підстав для його скасування та задоволення скарги немає.

У той час як твердження відповідача, викладені у скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11 грудня 2017 року у справі №922/3944/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до вимог статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписаний 29.01.2018 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.          

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.