Рішення

від 19.01.2018 по справі 821/1366/17

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2018 р.м. ХерсонСправа № 821/1366/17 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кузьменко Н.А.,

при секретарі - Рябчич А.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про скасування наказу від 23.06.2017 р. № 21-2772/18-17-СГ,-

встановив:

11 вересня 2017 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1В.) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області) про скасування наказу державного органу, а саме:

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області від 23.06.2017 року №21-2772/18-17-СГ «Про припинення права користування частиною земель державної власності сільськогосподарського призначення» .

Ухвалою суду від 12 вересня 2017 р. позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків. Позивач вимоги суду виконав, недоліки позову усунув.

Ухвалою від 20 вересня 2017 року відкрито провадження в справі та призначено судовий розгляд на 12 жовтня 2017 року.

12 жовтня 2017 року за клопотанням представника відповідача, відповідно до п.4 ч.2 ст.156 КАС України зупинено провадження в справі. 07 листопада 2017 року провадження в справі поновлено.

07 листопада 2017 року за клопотанням представника позивача, відповідно до п.4 ч.2 ст.156 КАС України зупинено провадження в справі. 19 грудня 2017 року провадження в справі поновлено.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 01 вересня 2017 року йому стало відомо про видання наказу Про припинення права користування частиною земель державної власності сільськогосподарського призначення №21-2772/18-17-СГ від 23 червня 2017 року. Відповідним наказом припинено право користування частиною земель державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 75,1 га в тому числі 48,2 га пасовища 26,9 га рілля раніше наданих ОСОБА_3 згідно державного акту на право користування землею серії ІІІ-ХС №009573, який зареєстровано в Книзі реєстрації актів на право постійного користування землею 17 листопада 1999 року за №186. 02 червня 2017 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_4 відкрита спадкова справа після померлої матері позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка померла 12 грудня 2016 року. Оскільки за ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, позивач вважає, що він як спадкоємець має право на постійне користування спірною земельною ділянкою. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про скасування наказу від 23.06.2017 р. № 21-2772/18-17-СГ.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на обставини викладені в запереченнях на адміністративний позов від 12.10.2017 року

Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено.

На підставі акту на постійного користування землею ІІІ-ХС№009374 від 17 листопада 1999 року, виданого на виконання рішення Білозерської районної ради народних депутатів Білозерського району Херсонської області №64 від 25 лютого 1999 року, ОСОБА_3 надана у постійне користування земельна ділянка площею 81,4 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Киселівської сільської ради та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів направо постійного користування землею за №186.

Ці землі увійшли до створеного фермерського господарства Струмок , головою якого є ОСОБА_1

12 грудня 2016 року громадянка ОСОБА_3 померла, а 02 червня 2017 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_4 відкрита спадкова справа після померлої.

23 червня 2016 року відповідач виніс наказ Про припинення права користування частиною земель державної власності сільськогосподарського призначення №21-2772/18-17-СГ, пунктом першим якого припинено право користування частиною земель державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 75,1 га, в тому числі ріллі 48,2 га та пасовища 26,9 га, раніше надане ОСОБА_3 згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ХС №009374, у зв'язку з її смертю.

Підставою для видання спірного наказу став лист Білозерського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області №777/14.1-13 від 01 квітня 2017 року.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

При цьому, між власником спірних земельних ділянок та головою СФГ Струмок (код ЄДРПОУ 30144054), оскільки спірні земельні ділянки увійшли до цього господарства, не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками.

Разом з тим, СФГ Струмок не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки для оформлення своїх прав на користування нею.

За таких обставин, суд зазначає, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і не передається спадкоємцям у порядку спадкування за законом без укладення відповідного договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року в справі №6-2329цс16.

Оскільки доказів укладання такого договору сторони суду не надали, у відповідача були наявні всі правові підстави для винесення спірного наказу.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України)

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Позивач належними доказами не підтвердив правомірність своїх вимог.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Адміністративний позов - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 31 січня 2018 року.

Суддя Кузьменко Н.А.

кат. 6.3.