Рішення

від 18.01.2018 по справі 906/701/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. м. Житомир Справа № 906/701/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

при секретарі: Малярчуку Р.А.

за участю представників сторін:

від прокурора: Рудченко М.М. - посв. № 038664;

від відповідачів: 1) ОСОБА_1 - директор

2) ОСОБА_2 - дов. від 15.01.2018 № 02-9/129

від третіх осіб: не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави

до 1) Селянського (фермерського) господарства "Промінь" (с.Терехове Бердичівського району Житомирської області)

2) Бердичівської районної державної адміністрації (м. Бердичів Житомирської області)

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Головне управління Держгеокадастру України у Житомирській області (м. Житомир)

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Семенівська сільська рада (с.Іванківці Бердичівського району)

про визнання незаконним та скасувати розпорядження від 01.03.2013 №65, визнання недійсним договір оренди земельної ділянки №292-13 від 17.05.2013, зобов'язання повернути земельну ділянку площею 17,42 га

Керівник Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся з позовом до суду до Селянського (фермерського) господарства "Промінь" та Бердичівської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасувати розпорядження від 01.03.2013 №65, визнання недійсним договір оренди земельної ділянки №292-13 від 17.05.2013, зобов'язання повернути земельну ділянку, площею 17,42 га, до земель запасу Терехівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що розташована за межами населеного пункту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі порушили чинне законодавство при укладенні договору оренди земельної ділянки водного фонду № 292-13 від 17.05.2013.

Ухвалою суду від 10.10.2017 прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі за правилами ГПК України, які були чинними до 15.12.2017 та залучено до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру України у Житомирській області.

Ухвалою господарського суду від 10.10.2017 у справі №906/701/17 залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів: Терехівську сільську раду, яка згідно ухвали від 02.11.2017 була замінена на її правонаступника - Семенівську сільську раду.

Суд зазначає, що ухвалою суду від 18.12.2017, відповідно до редакції ГПК України, яка набула чинності з 15.12.2017, розгляд справи №906/701/17 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема зазначив, що орендна плата в оспорюваному договорі оренди встановлена без проведення нормативно-грошової оцінки, що підтверджується п. 5 договору оренди земельної ділянки водного фонду № 292-13 від 17.05.2013. Також, під час передачі оренду спірної земельної ділянки порушені приписи земельного та водного законодавства в частині обов'язку проведення земельних торгів. Відповідно до ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Представники відповідача-1 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, з підстав викладених у запереченнях (а.с. 47-49). Зокрема зазначили, що не було необхідності в проведенні земельних торгів, відповідно до абзацу 24 ч.2. ст. ЗК України. Орендна плата сплачувалася відповідно до закону.

Представник відповідача - 2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, з підстав викладених у відзиві (а.с. 85-89). Також, додав, про пропущення прокурором строку позовної давності.

Третя особа - 1 повноважного представника в судове засідання не направила, але направила до суду 17.01.2018 клопотання про розгляд справи без її участі.

Третя особа -2 повноважного представника в судове засідання не направила, про причини неявки не повідомила, хоча про дату, час і місце засідання суду повідомлена своєчасно та належним чином.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області від 02.07.2012 №302 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду С(Ф)Г Промінь .

Крім того, відповідно до розпорядження Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області від 01.03.2013 №65 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду та передачі її в оренду С(Ф)Г Промінь .

На підставі вказаного розпорядження, 17.05.2013 між Бердичівською районною державної адміністрацію (відповідач-2) та Селянським (фермерським) господарством "Промінь" (відповідач-1) було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду № 292-13 від 17.05.2013 (а.с.17-19), згідно з умов якого господарство отримало в оренду строком на 24 років земельну ділянку площею 17,42 га, кадастровий номер 1820886800:04:000:1004.

Прокурор зазначив про те, що прийняте Бердичівською районною державною адміністрацією розпорядження № 65 від 01.03.2013 та укладений на його підставі договір оренди не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки надання земельної ділянки в оренду відбулось без проведення земельних торгів, договір оренди укладений всупереч встановленому законодавством принципу одночасної передачі в оренду як земельної ділянки так і водного об'єкту, площею 17,42 га.

При дослідженні документів наявних в матеріалах справи та чинного законодавства на момент оскаржуваних правочинів, господарський суд встановив наступне.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За змістом постанови Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390 "Про Концепцію розвитку водного господарства України" водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості.

Частиною 1 ст.51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Отже, оскільки поняття "водне господарство" та "рибне господарство" не є тотожними, Бердичівська районна державна адміністрація не мала повноважень передавати спірну земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів в оренду саме для ведення рибного господарства, адже такі повноваження відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України належать Житомирській обласній державній адміністрації.

Відтак, позивачем у даній справі має бути Житомирська обласна державна адміністрація.

Згідно статті 4 ГПК України, прокурору надано право на звернення до господарського суду.

Відповідно ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, захист прав усіх об'єктів господарювання тощо. Оскільки поняття "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулось або може відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Відповідно ч.2 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Так, частиною 4 статті 23 ЗУ "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Господарський суд констатує, що в матеріалах справи відсутні докази звернення до Житомирської ОДА з повідомленням про порушення їхнього права. Також, відсутні докази що така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

З огляду на положення ст. 33 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" Житомирська ОДА повинна була і могла знати про прийняття Бердичівською РДА оскаржуваних розпоряджень та в подальшому спірного договору, у зв'язку з чим не була позбавлена права на звернення до суду самостійно.

Така правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.08.2017 у справі № 906/1243/16, в якій зазначено наступне.

У п. 1 та 3 постанови "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" від 23 березня 2012 року № 7 (із змінами) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що право прокурора на здійснення представництва в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави виникає у випадках нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва у порядку, передбаченому ч. 2 або 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Слід враховувати, що прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду із представництвом інтересів держави або громадянина, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. Зазначені обставини повинні перевірятися судом при зверненні прокурора з відповідною заявою або скаргою до суду.

Отже, після 15.07.2015 року, прокурор звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва. Відповідно, наявність одного факту порушення інтересів держави недостатньо для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді. Таке право, в тому числі право подавати позов, прокурор має лише, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

При цьому, у випадках відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор безсумнівно має право на подання позову в інтересах держави.

Якщо ж такий орган існує, то в такому разі прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати та довести наявність підстав для здійснення представництва. Доведення цих підстав здійснюється у загальному порядку, шляхом подання належних та допустимих доказів. Зокрема, такими доказами можуть бути: докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків (ст. 14 Закону України "Про державну службу", який діяв до 01.05.2016 року; глава 2 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року 889-VIII), тощо).

Водночас, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав. Зокрема, Європейський суд у низці справ роз'яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої співмірної посадової особи може розглядатися як порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції" від 12.04.2006). Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони почуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції" від 07.06.2001). Підтримка прокуратурою однієї зі сторін, безумовно, може бути виправданою за належних обставин, наприклад, зокрема, коли захисту потребують державні інтереси.

Слід також відзначити нагадування Європейського суду, що принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції" від 24.07.2003, рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії" від 18.02.1997).

Відтак, саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не достатньо для прийняття судом цієї заяви та рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після встановлення судом правових підстав для представництва.

Водночас, господарський суд вважає за доцільне зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини, принцип "належного урядування", як правило не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської республіки"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської республіки"; "Гаші проти Хорватії" та ін.

За вказаних обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову прокурора.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 29.01.18

Суддя Маріщенко Л.О.

Друк:

1 - у справу,

2,3 - відповідачам (рек. з повід.),

4,5 - третім особам (рек.з повід),

6 - прокуратурі Жит.обл.