Рішення

від 15.01.2018 по справі 826/11575/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 січня 2018 року № 826/11575/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просить суд:

- Визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в наданні публічної інформації на запит від 27.06.2017 відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації ;

- Зобов'язати відповідача розглянути запит від 27.06.2017 та надати запитувану інформацію відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що відповідачем неправомірно відмовлено в наданні вказаної інформації/документів, адже вказана інформація/документи, на переконання позивача, не є конфіденційною інформацією.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що витребувана позивачем інформація/документи є конфіденційною інформацією про конкретну особу, що не може бути надана без письмової згоди такої особи.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.08.2017) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України за поданим сторонами письмовим клопотанням про розгляд справи за їх відсутності в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.06.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (далі - Відповідач) з Запитом на доступ до публічної інформації.

У даному Запиті Позивач просив Відповідача надати публічну інформацію щодо розміру щомісячної орендної плати, сплаченої у 2016 та 2017 роках платником податків - ПрАТ Укргіпроцукор (ЄДРПОУ 00334416) за користування земельною ділянкою комунальної власності, розташованої за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 та переданої в оренду платнику податків згідно договору оренди від 24.06.2003 № 82-6-00097.

За результатами розгляду Запиту, листом № 7907/Г/26-15-12-04-13 від 04.07.2017 року Відповідач відмовився надати запитувану інформацію, посилаючись на те, що дана інформація є конфіденційною.

Правова позиція заявника даного адміністративного позову полягає в тому, що вказана вище запитувана інформація не підпадає під визначення конфіденційної інформації, внаслідок чого, на переконання ОСОБА_1, контролюючим органом неправомірно відмовлено в наданні вказаної у запиті запитуваної інформації.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Закону України Про доступ до публічної інформації , запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Частиною 1 статті 1 Закону України Про доступ до публічної інформації N 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь - якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Частиною 2 ст.1 цього Закону встановлено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку коли інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Пунктом 1 ч.1 ст. 6 Закону України Про доступ до публічної інформації встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація.

Водночас, статтею 7 Закону України Про доступ до публічної інформації встановлено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

Аналогічні за змістом положення містяться в Законі України Про інформацію , статтею 20 якого визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно статті 5 Закону України Про інформацію реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У відповідності до ст. 21 вказаного Закону, інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (ч.2 ст. 21 Закону України Про інформацію ).

В той же час, статтею 32 Конституції України визначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Виходячи з положень частини першої статті 7 Закону № 2939, частини другої статті 21 Закону № 2657-XII та статті 32 Конституції України, конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:

- особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);

- коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;

- коли закон дозволяє певним суб'єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб'єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;

- коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України Про інформацію після застосування трискладового тесту (додатково див. пункт 5.5).

При цьому, ч.2 ст.29 Закону Про інформацію містить обмеження щодо суспільного інтересу, а саме: предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Проаналізувавши запит позивача на отримання публічної інформації, Судом встановлено, що в даному запиті відсутній предмет суспільного інтересу, визначений ч.2 ст.29 Закону Про інформацію , а отже отримання позивачем інформації про сплату юридичною особою податків на підставі ст.29 зазначеного Закону не є можливим.

В той же час, Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2657 податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями) (далі - Кодекс) встановлено, що платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Крім того, підпунктом 21.1.6 пункту 21.1. ст.21 Кодексу передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Поряд з цим, частиною третьою статті 10 Закону №2939 передбачено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані, зокрема, вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї третіх осіб.

Враховуючи зазначене, відповідач позбавлений можливості без згоди платника податків розголошувати відомості про такого платника третім особам, внаслідок чого суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість відмови позивачу в отриманні інформації про сплачені ПрАТ Укргіпроцукор податки.

Посилання позивача на ч.5 ст.6 Закону України Про доступ до публічної інформації , Судом відхиляються, з урахуванням наступного.

Так, вказаною нормою Закону передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про: 1) розпорядження бюджетними коштами, 2) володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Інформацію про розмір щомісячної орендної плати, на переконання Суду, не охоплюється питанням розпорядження бюджетними коштами або питанням володіння, користування, розпорядження державним чи комунальним майном.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович