Постанова

від 02.04.2018 по справі 826/11575/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11575/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року (повний текст виготовлено 15 січня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2017 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві щодо відмови у наданні публічної інформації на запит від 27 червня 2017 року відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації ;

зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві розглянути запит від 27 червня 2017 року та надати інформацію відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, позивач посилається на те, що запитувана інформація не відноситься до конфіденційної, а відповідь на його запит не відповідає вимогам чинного законодавства України. Крім зазначеного, позивач вказує на порушення судом норм процесуального права у частині невідповідності мотивувальної та резолютивної частин.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що 27 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління ДФС у м. Києві з запитом на доступ до публічної інформації у якому просив надати публічну інформацію щодо розміру щомісячної орендної плати, сплаченої у 2016 та 2017 роках платником податків - ПрАТ Укргіпроцукор (ЄДРПОУ 00334416) за користування земельною ділянкою комунальної власності, розташованої за адресою місто Київ, вулиця Євгена Коновальця (Щорса), 31, кадастровий номер 8000000000:82:052:0020 та переданої в оренду платнику податків згідно договору оренди від 24 червня 2003 року № 82-6-00097.

Листом № 7907/Г/26-15-12-04-13 від 04 липня 2017 року відповідач відмовив позивачу у наданні такої інформації, посилаючись на те, що дана інформація є конфіденційною.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив та вказав, що інформація про розмір щомісячної орендної плати, не охоплюється питанням розпорядження бюджетними коштами або питанням володіння, користування, розпорядження державним чи комунальним майном.

Даючи правову оцінку викладеним фактичним обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, згідно з ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України Про доступ до публічної інформації , публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону № 2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб'єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону № 2939-VІ).

Згідно з вимогами ст. 20 Закону України Про доступ до публічної інформації , розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з тексту запиту позивача, останній просив надати інформацію щодо розміру щомісячної орендної плати, сплаченої у 2016 та 2017 роках платником податків - ПрАТ Укргіпроцукор (ЄДРПОУ 00334416) за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Підставою для відмови у наданні такої інформації відповідач зазначив те, що така інформація є конфіденційною та не може бути розголошена без дозволу ПрАТ Укргіпроцукор . Про розгляді запиту позивача, відповідач керувався нормами Податкового кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України Про доступ до публічної інформації , метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України Про доступ до публічної інформації , усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

З аналізу норм діючого законодавства слідує, що Закон України Про доступ до публічної інформації як спеціальний закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації незалежно від спеціального законодавства, що регулює їх діяльність.

Тобто, відповідач, при вирішенні питання про доступ до запитуваної позивачем інформації, повинен був керуватися не Податковим кодексом України, а Законом України Про доступ до публічної інформації .

За приписами ч. 2 ст. 6 Закону України Про доступ до публічної інформації , обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України Про доступ до публічної інформації , інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України Про доступ до публічної інформації , розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Законодавцем визначений вичерпний перелік для відмови у задоволенні запиту про надання інформації.

Однак, відповідач не надав обґрунтувань того, що запитувана позивачем інформація належить до інформації з обмеженим доступом, яка містить конфіденційну інформацію, керуючись нормами Закону України Про доступ до публічної інформації .

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, на переконання суду першої інстанції, відповідь на запит позивача не відповідає критерію обґрунтованості та законності.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у м. Києві щодо відмови у наданні публічної інформації на запит ОСОБА_3 від 27 червня 2017 року відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації ;

Зобов'язати Головне управління ДФС у м. Києві розглянути запит ОСОБА_3 від 27 червня 2017 року та надати інформацію відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації .

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 03.04.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма