Рішення

від 15.01.2018 по справі 826/9399/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 січня 2018 року № 826/9399/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Київського міжрайонного відділу УДСО при ГУМВС України в м.

Києві

до Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2016р.

№0001041402,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київський міжрайонний відділ УДСО при ГУМВС України в м. Києві звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2016р. №0001041402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року відкрито провадження у справі.

У зв'язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровича П.О.

Ухвалою Суду від 19.05.2017 прийнято адміністративну справу №826/9399/16 до провадження суддею Григоровичем П.О. та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми інших операційних витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечує, про що надав відповідні письмові заперечення, які наявні в матеріалах справи. Посилається на те, що під час проведення перевірки встановлено відсутність документів, що підтверджують обґрунтованість віднесення позивачем до інших операційних витрат суми в розмірі 317 000 грн.

За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України (в редакції від 03.08.2017), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття в судове засідання представника відповідача належним чином повідомленого про дату час та місце проведення судового засідання, справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2016 року відповідачем на підставі акта перевірки №65/26-15-14-02-01/36281774 від 11.03.2016, прийнято наступне оскаржуване податкове повідомлення-рішення:

- 0001041402, яким позивачу за порушення п.п. 7, 9.2, 20 П(С)БО 16 Витрати , п.п. 134.1.1, 44.1 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності на суму 57 060 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання, стали наступні обставини.

Так, контролюючий орган зазначає, що позивачем до складу інших операційних витрат у 2015 році віднесено суму централізованих відрахувань на користь Департаменту державної служби охорони при МВС України в розмірі 317000 грн, втім до перевірки не надано документального підтвердження, яке було б підставою для включення вказаних витрат до складу інших операційних витрат та не доведено пов'язаність понесених витрат з господарською діяльністю позивача.

Відтак, контролюючий орган дійшов висновку про: 1) відсутність зв'язку централізованих відрахувань на утримання Департаменту з господарською діяльністю позивача; 2) помилковість віднесення позивачем суми в розмірі 317 000 до інших операційних витрат, хоча на думку ДПІ вказана сума має бути віднесена до попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; 3) відсутність первинних документів, що підтверджують правомірність перерахування позивачем коштів в сумі 317 000 грн на користь Управління.

Не погоджуючись з обґрунтованістю вказаних доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю оскаржуваного ППР, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 №615 (надалі - Положення), Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ (далі - Державна служба охорони) створена для здійснення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, тимчасового зберігання валютних цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах в порядку, встановленому законодавством.

Державна служба охорони є підпорядкованою Міністру внутрішніх справ єдиною централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ (далі - Департамент), яка складається з управлінь, відділів Державної служби охорони при головних управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управліннях МВС в областях та м. Севастополі (далі - управління, відділи) та підпорядкованих їм підрозділів охорони: міських, районних, міжрайонних відділів, відділень, підрозділів воєнізованої охорони та охоронних підрозділів (далі - цивільна охорона), стройових підрозділів міліції охорони, спеціальних підрозділів "Титан", інкасації та груп затримання, пунктів централізованого спостереження, у тому числі на окремих об'єктах, а також установ та навчальних закладів професійної підготовки працівників охорони (далі - навчальні заклади).

Департамент виконує завдання, передбачені абзацами третім та четвертим пункту 3, підпунктами 4, 6, 7 і 10 пункту 4, підпунктом 2 пункту 5 цього Положення, і є органом управління Державною службою охорони та її майном, діяльність якого не має на меті одержання прибутку (пп.1 п.6 Положення).

Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності Департаментом, управліннями, відділами і підрозділами охорони здійснюється відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджених Мінфіном.

Департамент визначає порядок володіння, користування і розпорядження майном та коштами Державної служби охорони згідно із законодавством (п. 9 Положення).

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 жовтня 2005 року № 878 затверджено Положення про Департамент Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України.

Пунктом 4 Положення №878 визначено, що Департамент є органом управління, діяльність якого не передбачає отримання прибутку, фінансування видатків якого здійснюється за рахунок централізованих відрахувань підпорядкованих підрозділів ДСО.

Разом з цим, відповідно до п.10 Положення №878, Департамент має необхідні оборотні кошти для придбання товарно-матеріальних цінностей, видачі грошового утримання та заробітної плати, створення резервного фонду від суми централізованих відрахувань з прибутку УДСО (ВДСО), підпорядкованих підрозділів ДСО. Департамент у встановленому законодавством порядку має право вирішувати питання щодо придбання основних фондів для УДСО (ВДСО), підпорядкованих підрозділів ДСО та їх реалізації, передання та списання, у тому числі автотранспорту, устаткування, засобів обчислювальної техніки зв'язку, технічних засобів охоронного призначення та іншого майна.

Матеріалами справи підтверджується, що Департаментом у 2008 році було створено Відділ Державної служби охорони Захист Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в м. Києві (наказ від 11.11.2008 № 225), який згодом було перейменовано в Київський міжрайонний відділ Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в м. Києві відповідно до Наказу від 25.12.2013 № 262.

Відповідно до п.1.2. Положення Про Київській міжрайонний відділ УДСО при ГУМВС України в м. Києві (а.с.91 том 1), Департамент є органом управління позивача.

Відділ витрачає грошові кошти за напрямками та в межах, визначених законодавством та Департаментом, забезпечуючи їх ефективне цільове використання (п.3.4 Положення про Відділ).

Аналіз зазначених вище норм дає змогу дійти висновку, що оскільки позивач заснований Департаментом, а утримання Департаменту є однією з обов'язкових складових частин витрат позивача, то сума таких відрахувань цілком правомірно включалась до річного плану доходів і видатків Відділу, а щомісячна сума такого відрахування доводилась до відома позивача відповідним листом Департаменту, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 185-193 том 1).

До того ж, відповідно до п.75 Положення про облікову політику Відділу (а.с. 119 том 1), витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованих послуг (адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати), слід кваліфікувати відповідно до П(с) БО 16 Витрати , а саме: до складу інших операційних витрат відносити витрати, які не можуть бути віднесені до адміністративних витрат та витрат на збут, у тому числі, відрахування на утримання вищестоящої організації.

Як свідчить акт перевірки (а.с.26-28), посадовими особами контролюючого органу залишено поза увагою імперативність норм вказаних вище Постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615 та Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 13 жовтня 2005 року № 878, хоча вказані документи є нормативно-правовими актами та перебувають у вільному доступі, в тому числі в мережі Інтернет, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про неправомірність віднесення позивачем до Інших операційних витрат суми в розмірі 317 000 грн централізованих відрахувань на користь Департаменту.

Посилання контролюючого органу на те, що витрати в сумі 317 000 грн не підтверджені документально (договорами, актами надання послуг), Судом відхиляються, адже як встановлено вище, перерахування позивачем коштів на Департамент відбувалось не в договірному порядку за наслідками господарських взаємовідносин, а в обов'язковому порядку відповідно до нормативних документів Кабінету Міністрів України та Міністерства внутрішніх справи України.

При цьому, акт перевірки свідчить на користь того, що під час проведення контрольного заходу контролюючим органом детально здійснено аналіз платіжних доручень, на підставі яких було перераховано вказану суму. Жодних зауважень до оформлення вказаних платіжних документів акт перевірки в собі не містить.

Разом з цим, проаналізувавши платіжні доручення, надані позивачем до матеріалів справи, що за реквізитами відповідають платіжним дорученням, наданим до перевірки, Суд встановив, що вони містять в собі всі реквізити, обов'язковість наявності яких визначається ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , дають змогу чітко ідентифікувати платника та отримувача коштів, а також призначення платежу - перерахування централізованих відрахувань за періоди та на підставі документів, що вказані в цих платіжних дорученнях.

Враховуючи зазначене, не прийняття контролюючим органом до уваги під час проведення перевірки платіжних доручень, на переконання Суду, є необґрунтованим.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність складання відповідачем оскаржуваного акту індивідуальної дії, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню як протиправне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.03.2016р. №0001041402, складене Головним управлінням ДФС у м. Києві.

3. Стягнути судові витрати в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн коп. на користь КИЇВСЬКОГО МІЖРАЙОННОГО ВІДДІЛУ УДСО ПРИ ГУМВС УКРАЇНИ В М.КИЄВІ (код ЄДРПОУ 36281774, адреса: 04050, м. Київ, ВУЛИЦЯ СТУДЕНТСЬКА, будинок 9) шляхом їх безспірного списання з рахунків Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович