Постанова

від 22.01.2018 по справі 820/4111/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Заічко О.В.

22 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/4111/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії :

головуючого судді: Донець Л.О.

суддів: Бенедик А.П. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2017, повний текст складено 12.10.17 по справі № 820/4111/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

12.09.2017 року, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківської області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000201315 від 12.05.2017 року; №0000191315 від 12.05.2017 року; рішення № 0000181315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.05.2017 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000061315 від 12.05.2017 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в яких просить суд апеляційної інстанції скасувати судове рішення, та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з неповним з'ясуванням обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушенням норм матеріального права, зокрема, Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач зареєстрований як самозайнята особа, та знаходиться на податковому обліку у відповідача.

Працівниками відповідача проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року, про що складений акт від 24.04.2017 року № 3055/2040-13-04/НОМЕР_3.

Порушення виявлені під час перевірки склали у порушенні пп.177.2, 177.4, пп.177.5.3 п.177.5 ст.177 ПК України, а саме: заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевіряється, в сумі 23489,53 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 8712,79 грн в сумі 14776,74 грн; абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, п.2 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 37935 грн, в тому числі за 2015 рік - 19875,35 грн, 2016 рік - 18060,42 грн; статей 168,176, пп.1.2 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а саме: заниження податкових зобов'язань зі сплати військового збору на загальну суму 2090, 55 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 859,16 грн та 2016 рік в сумі 1231,39 грн.

За результатами перевірки прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000201315 від 12.05.2017 року; № 0000191315 від 12.05.2017 року; рішення № 0000181315 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.05.2017 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000061315 від 12.05.2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про те, що орендна плата є обов'язковим платежем у складі податку на майно, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, та сплачується фізичною особою - підприємцем орендарем за користування земельною ділянкою державної і комунальної власності, ця сума не включається до валових витрат підприємницької діяльності.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до пункту 177.4 статті 177 ПК України (редакції чинній до 01.01.2017 року, час охоплений перевіркою), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

У відповідності до пп. 177.4.1 - 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, чинній після 01.01.2017 року, на час прийняття оскаржуваних рішень), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми податків, зборів, які пов'язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов'язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Аналізуючи викладені вище норми, колегія суддів дійшла до висновку про те, плата за оренду визначена відноситься до переліку витрат на підставі підпункту 177.4.4 ПК України, редакція якої не змінилась на час прийняття оскаржуваних рішень, та те що законодавчо не встановлено обмежень різновиду оренди, сплата якої відноситься до інших витрат (наприклад оренда землі).

Податковим органом ставиться до вини позивачу неправильне внесення до складу валових витрат позивачем сплату за оренду за користування земельною ділянкою в сумі 139 370,68 грн на виконання умов договору оренди земельної ділянки від 12.12.2014 року з Харківською міською радою, оскільки у відповідності до п.177.4 ст.177 ПК України до складу витрат можуть входити лише суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Матеріали справи свідчать про те, що в своїй господарській діяльності позивач користується земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,1719 га, кадастровий номер НОМЕР_4 на підставі договору оренди землі від 12.12.2014 року з Харківською міською радою.

Наведена вище земельна ділянка передана на умовах оренди у користування позивачу для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. Д-1 (цех).

Використання даного приміщення в господарській діяльності позивачем не заперечується відповідачем, та встановлено під час перевірки.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що даний спір регулюється саме підпунктом 177.4.4 ПК України, а не підпунктом 177.4.3 ПК України, як помилково зазначає суд першої інстанції погоджуючись з доводами акту перевірки.

Відповідно до пп. 14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно до пп.14.1.147 п. 14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Статею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об'єктів, крім випадків, передбачених законом.

Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Якщо орендарем земельної ділянки є ініціатор створення індустріального парку, така земельна ділянка або її частини передаються ним у суборенду учасникам індустріального парку відповідно до земельного законодавства України без попереднього погодження з орендодавцем, якщо це не суперечить договору оренди такої земельної ділянки.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

У разі створення індустріального парку на землях державної чи комунальної власності земельна ділянка надається в оренду на строк не менше 30 років.

Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років.

Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які є земельними ділянками меліорованих земель і на яких проводиться гідротехнічна меліорація, не може бути меншим як 10 років.

Підпунктами 288.1, 288.2, 288.3, 288.4 ст.288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до п. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 28.07.2000р. №181 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" регламентує, що належна за користування об'єктом операційної оренди плата визнається витратами згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" на прямолінійній основі протягом строку оренди або з урахуванням способу одержання економічних вигод, пов'язаних із використанням об'єкта операційної оренди.

Пунктом 14 Наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" до складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема плата за оренду земельних і майнових паїв.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що згідно із Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" та 16 "Витрати", підприємства мають включати орендну плату за землю та земельний податок у свої витрати.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає що оскаржувані рішення прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.

Судом першої інстанції порушені норми матеріального права, зокрема, статей 177, 288 Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України від 28.07.2000 року №181 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 Оренда ; наказу Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку , статті 93 Земельного кодексу України, тому судове рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

В силу приписів ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 по справі № 820/4111/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000201315 від 12.05.2017р., №0000191315 від 12.05.2017р., рішення №0000181315 від 12.05.2017р., вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000061315 від 12.05.2017р.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л.О. Донець Судді А.П. Бенедик Л.В. Мельнікова

Повний текст постанови складено 01.02.2018.