Постанова

від 21.08.2018 по справі 820/4111/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року

Київ

справа №820/4111/17

адміністративне провадження №К/9901/51011/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду 22.01.2018 (судді - Донець Л.О., Бенедик А.П., Мельнікова Л.В.)

у справі №820/4111/17

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ДФС) від 12.05.2017 та вимоги про сплату боргу.

Позов мотивовано тим, що ДФС здійснивши перевірку безпідставно дійшла висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства під час визначення суми податку на доходи фізичних осіб, податку з військового збору та єдиного внеску.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017 року (суддя - Заічко О.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року задоволено апеляційну скаргу позивача, скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено адміністративний позов:

- скасовано податкові повідомлення-рішення ДФС від 12.05.2017 №0000201315, №0000191315, рішення №0000181315 від 12.05.2017 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000061315 від 12.05.2017.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції ДФС звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2017. При цьому скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази. Зокрема, судами не враховано, що відповідач безпідставно відніс до складу витрат суми, сплачені у якості орендної плати та земельного податку.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.

19.12.2017 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача, як самозайнятої особи, щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, ДФС складено акт від 24.04.2017.

В акті викладено висновки про порушення позивачем:

- п. 177.2, п. 177.4, пп. 177.5.3 п. 177.5 ст. 177 Податкового Кодексу України - заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 23 489, 53 грн.;

- абз. 1 п. 2 ч. 1 ст. 7, п. 2 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого донараховано єдиний внесок на загальну суму 37 935, 77 грн.;

- ст. ст. 168,176, пп.1.2, 1.6 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України - заниження податкових зобов'язань зі сплати військового збору на загальну суму 2 090, 55 грн.

На цій підставі відповідачем 12.05.2017 прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0000201315, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 2 613, 18 грн., у тому числі за основним платежем - 2 090, 55 грн., за штрафними ( фінансовими) санкціями - 522, 63 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0000191315, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 29 361, 91 грн., у тому числі за основним платежем - 23 489, 53 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 872, 38 грн.;

- рішення №0000181315 про застосування штрафних санкцій у розмірі 5 781, 11 грн. за своєчасно не нарахований єдиний внесок;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000061315 якою нараховано недоїмку з єдиного соціального внеску в загальному розмірі 37 935, 77 грн.

ДФС дійшла висновку про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат плати за оренду земельної ділянки в сумі 139 370, 68 грн.

Відповідно до залучених до матеріалів справи доказів ОСОБА_2 здійснює підприємницьку діяльність та знаходиться на загальній системі оподаткування.

Спірні правовідносини регламентуються положеннями Податкового Кодексу України у відповідній редакції.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, внормовано положеннями статті 177 Податкового Кодексу України.

Пунктом 177.2. цієї статті обумовлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому, згідно підпунктом 177.4.4. пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких, зокрема, відносяться витрати на оплату оренди.

Позивачем до складу витрат включено 139 370, 68 грн., які було сплачено у якості орендної плати за оренду землі, розташованої за адресою : АДРЕСА_1, загальною площею 0,1719 га, кадастровий номер НОМЕР_1, на підставі договору оренди земельної ділянки від 12.12.2014 року укладеного між ОСОБА_2 та Харківською міською радою.

На вказаній земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомості, що належить позивачу на праві власності.

Відповідачем не заперечується тієї обставини, що вищезазначена земельні ділянки комунальної власності, які орендуються позивачем та використовуються останнім у його господарській діяльності.

З огляду на це, судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок про те, що включення позивачем до складу витрат орендної плати за землю відповідає положенням підпункту 177.4.4. пункту 177.4 статті 177 ПК України, оскільки ці витрати є документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.

Помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні положень статті 177 Податкового Кодексу України є посилання відповідача нате, що орендна плата за землю, як обов'язковий платежі не охоплюються дією підпункту 177.2.4. пункту 177.2 статті 177 ПК України.

Аналогічну правову позицію з приводу можливості віднесення до витрат безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів плати за землю, яка здійснюється на підставі договорів оренди земельної ділянки комунальної та державної власності, за умови використання землі у господарській діяльності, викладено в постановах Верховного Суду України від 27 лютого 2018 року у справі №821/274/17 та від 22 березня 2018 року у справі №820/3255/17.

Таким чином, доводи касаційної скарги ДФС не спростовують правильність доводів якими мотивовано судове рішення, не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер