Постанова

від 31.01.2018 по справі 910/22961/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2018 року

м. Київ

справа № 910/22961/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 (головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Зеленін В.О., Агрикова О.В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 (суддя Цюкало Ю.В.) у справі № 910/22961/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" до Дочірнього підприємства "Хумана піпл ту піпл Україна", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" (далі - Позивач) звернулось з позовом до Дочірнього підприємства "Хумана піпл ту піпл Україна" (далі - Відповідач) про стягнення 696770,66 грн основного боргу, 16299,53 грн пені, 14431,22 грн 3% річних, 51305,97 грн інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідачем (Орендар) та Споживчим товариством "Діамед" (Орендодавець) 01.04.2009 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 22/9. В подальшому, право власності на об'єкт оренди перейшло до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" і між зазначеною особою та Позивачем 01.11.2016 укладено договір відступлення права вимоги, за яким Банк передав Позивачеві право вимоги за договором оренди №22/9 від 01.04.2009. Пунктом 1.4 договору відступлення визначено, що станом на дату укладення цього договору, борг Відповідача з орендної плати перед Банком за період 29.01.2016 - 23.06.2016 складає 696770,66 грн (з ПДВ) (орендна плата з розрахунку 52000,00 грн на місяць).

Оскільки Відповідачем не погашено заборгованість за договором оренди №22/9, Позивач вважає, що стягненню підлягають основний борг за період 29.01.2016-23.06.2016, пеня, 3% річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 303007,20 грн основного боргу, 45417,55 грн пені, 5286,90 грн 3% річних, 22113,64 грн інфляційних втрат, 5637,40 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції погодився з доводами Позивача, що період заборгованості має обчислюватись з 29.01.2016 по 23.06.2016, проте не погодився з сумою орендної плати, яка має бути врахована при визначенні заборгованості. Так, судом взято до уваги додаткову угоду від 11.06.2015 до договору оренди, суму орендної плати за якою з 01.07.2015 визначено на рівні 50501,20 грн (без ПДВ), а тому заборгованість, яка підлягає стягненню з Відповідача становить лише 303007,20грн. Також зроблено перерахунок заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2017 залучено до участі у справі № 910/22961/16 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача - Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва скасовано частково. Викладено п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Стягнути з Дочірнього підприємства "Хумана піпл ту піпл Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" грошові кошти: основного боргу - 105889,61 грн, пені - 20057,43 грн, 3% річних - 2555,68 грн, втрат від інфляції - 11 200,28 грн та судовий збір за подання і розгляд позовної заяви - 2095,54 грн". В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з огляду на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 в іншій справі №910/6637/16, яким зобов'язано Орендодавця прийняти приміщення з підписанням акту прийому-передачі від 31.03.2016 у зв'язку з закінченням строку дії договору, орендну плату слід обраховувати за інший період з 29.01.2016 до 31.03.2016, тобто до дати складання акту прийому-передачі Орендарем, а не дати фактичного прийняття Орендодавцем приміщення з оренди (23.06.2016) на виконання рішення суду. Враховуючи суму орендної плати, встановлену в додатковій угоді від 11.06.2015 з розрахунку 50501,20 грн (без ПДВ), стягненню з відповідача підлягає основна заборгованість в сумі 105 889,61 грн. Відповідно зроблено перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю, а рішення місцевого господарського суду скасувати в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача кошти в частині незадоволених позовних вимог.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій з тих підстав, що відповідно до ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення; судами попередніх інстанцій не враховано положення п. 3.3 та п. 3.9 договору оренди, а тому невірно розраховано суму заборгованості; апеляційним господарським судом невірно визначено період заборгованості з 29.01.2016 по 31.03.2016, тоді як такий період має обраховуватись з 29.01.2016 по 23.06.2016 - день фактичного підписання акту від 31.03.2016; Користування об'єктом оренди Відповідачем включно до 23.06.2016 є фактом, встановленим у справі № 910/6637/16; додаткова угода від 11.06.2015 є незаконною та неукладеною, а тому сума орендної плати, яка зазначена в ній, не може бути взята до уваги судами при розрахунку суми основного боргу. До того ж, додаткова угода є додатком до договору № 22, тоді як предметом розгляду у даній справі є заборгованість за договором № 22/9; обставини, встановлені в рішенні у справі № 910/6637/16 не можуть бути преюдиціальними у даній справі, оскільки акт повернення приміщення на виконання зазначеного рішення суду, підписано саме по договору № 22. На думку скаржника, судами не повно досліджено обставини справи, а саме договір №22/9 від 01.04.2009, що стало підставою для неправильного визначення суми заборгованості по орендній платі, та, відповідно, пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 у справі №910/22961/16 без змін.

Відзив Відповідача мотивований тим, що станом на дату підписання додаткової угоди від 11.06.2015, Орендодавець вже не був платником ПДВ, а тому ПДВ, визначене пунктом 3.9 договору оренди, не повинно донараховуватись; суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначив датою повернення приміщення 31.03.2016, а тому вірно розрахував орендну плату до 31.03.2016; розбіжність в номерах договору пояснюється тим, що в оригіналі договору віддруковано № 22 та від руки дописано "/9", а тому деякі документи мають посилання на договір № 22, однак це один і той самий документ і його оригінал надавався представником Відповідача в кожне судове засідання.

Третя особа не надала відзив на касаційну скаргу Позивача, що у відповідності до ч. 3 ст. 295 ГПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ) не перешкоджає перегляду оскаржуваних ухвали постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі №910/22961/16 у касаційному порядку.

Учасники справи в судове засідання 31.01.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що пунктом 3.1 договору оренди № 22/9 від 01.04.2009, укладеного між Відповідачем (Орендар) та Споживчим товариством "Діамед" (Орендодавець) визначено, що за оренду приміщення, зазначеного в п. 1.1 цього договору, Орендар сплачує Орендодавцю щомісячно орендну плату в розмірі 50000,00 грн. В подальшому, 11.06.2015 сторонами укладено додаткові угоди до договору, в яких з 01.07.2015 зафіксовано остаточну вартість орендної плати в сумі 50 501,20 грн за календарний місяць користування приміщення (без ПДВ) та продовжено строк дії договору оренди до 30.03.2016.

Господарські суди з'ясували, що право власності на орендовані за договором №22/9 приміщення перейшло до Публічного акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - Третя особа) і, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2016 в іншій справі №910/6637/16, Третьою особою прийнято, а Відповідачем повернуто приміщення за актом прийому-передачі від 31.03.2016. Датою підписання акта є 23.06.2016.

В подальшому, 01.11.2016 між Третьою особою (Первісний кредитор) та Позивачем (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, за яким Первісний кредитор передав Новому кредиторові право вимоги за договором оренди №22/9 від 01.04.2009. Пунктом 1.4 договору визначено, що станом на дату укладення цього договору, борг Відповідача з орендної плати перед Первісним кредитором за період 29.01.2016 - 23.06.2016 складає 696770,66 грн (з ПДВ) (орендна плата з розрахунку 52000,00 грн на місяць).

Оскільки, як дослідили попередні судові інстанції, Відповідачем не погашено заборгованість за договором оренди, Позивач, посилаючись на умови договору відступлення, просив стягнути основну заборгованість по договору оренди в сумі 696770,66 грн за період з 29.01.2016 - 23.06.2016, пеню, розраховану на підставі п.4.1 договору оренди, 3% річних та інфляційні втрати.

Суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог та стягнення заборгованості з орендної плати, пені, 3% річних, інфляційних втрат, врахувавши при цьому вартість орендної плати, встановлену в додатковій угоді від 11.06.2015 до договору, проте, суд першої інстанції визначив періодом заборгованості 29.01.2016 - 23.06.2016 з огляду на умови договору відступлення.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати, пені, 3% річних, інфляційних втрат, проте, здійснивши перегляд рішення в апеляційному порядку, дійшов висновку, що періодом заборгованості є 29.01.2016 по 31.03.2016.

Судом враховано, що Відповідач здійснював дії щодо повернення приміщення, проте, Третя особа ухилялась від обов'язку прийняти його за актом від 31.03.2016, що встановлено в рішенні суду у справі № 910/6637/16 і, оскільки на виконання зазначеного рішення приміщення було повернуто Орендодавцю за актом приймання-передачі від 31.03.2016, то сума заборгованості з орендної плати має розраховуватись саме по 31.03.2016.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (абз. 1 ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Встановивши неналежне виконання Відповідачем умов договору оренди № 22/9 та наявність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати за період з 29.01.2016 по 31.03.2016, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 105889,61 грн основного боргу. Також, суд, здійснивши перерахунок пені, заявленої до стягнення відповідно до п. 4.1 договору з урахуванням вимог ст. 549 ЦК України, ст. 230, ч. 6 ст. 232 ГК України, 3% річних та інфляційних втрат згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України, задовольнив зазначені вимоги Позивача частково.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд повно та всебічно дослідив фактичні обставини справи, здійснив перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосував законодавство під час розгляду справи.

Посилання Позивача в касаційній скарзі на норму ст. 785 ЦК України, якою передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки за час прострочення, колегія суддів відхиляє з тих підстав, що скаржником не обґрунтовано, яким чином дана норма права мала бути застосована під час розгляду спору у даній справі. Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, пеню Позивачем було заявлено до нарахування на підставі п.4.1 договору оренди, а не у відповідності до наведеної норми права.

Стосовно доводів касаційної скарги, що факт користування Відповідачем майном по 23.06.2016 включно встановлено рішенням у справі №910/6637/16, є помилковими з огляду на те, що рішення у зазначеній скаржником справі прийнято 12.05.2016.

Твердження Позивача, що додаткова угода від 11.06.2015 є незаконною та неукладеною, спростовується рішенням у справі №910/21482/16, в якій, як досліджено попередніми судовими інстанціями, відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсною додаткової угоди від 11.06.2015 до договору оренди №22/9. Посилання скаржника на відмінність нумерації в договорі та додатковій угоді спростовується зазначеним рішенням у справі № 910/21482/16.

Доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не враховано положення п. 3.3 та п. 3.9 договору оренди щодо визначення розміру орендної плати, колегією суддів не приймаються, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Водночас, судами встановлено, що розмір орендної плати сторони узгодили у додатковій угоді від 11.06.2015. Питання ж нарахування податку на додану вартість не є предметом договірних відносин, а регулюється законодавством про оподаткування.

Стосовно доводів скаржника, що обставини, встановлені в рішенні у справі №910/6637/16 не можуть бути преюдиціальними у даній справі, колегія суддів зазначає, що в своїй позовній заяві Позивач (скаржник) зазначив, що факти, встановлені в рішенні суду у справі №910/6637/16 мають преюдиціальне значення для даної справи. Зазначене свідчить про непослідовність позиції Позивача відносно наведеного.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамед-1" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 у справі № 910/22961/16 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 у справі № 910/22961/16 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.