Постанова

від 01.02.2018 по справі 915/825/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року м. ОдесаСправа № 915/825/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді : Величко Т.А.,

суддів: Бєляновського В.В., Філінюка І.Г.

(Склад колегії сформовано на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями)

при секретарі: Клименко О.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_1;

від позивача -1- ОСОБА_2;

від позивача-2 - не з'явився;

від відповідача -1- не з'явився;

від відповідача-2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017р.

по справі №915/825/16

за позовом прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України

2. ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України

до відповідачів:

1. Виконавчого комітету Миколаївської міської ради

2. Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності,

суддя суду першої інстанції: ОСОБА_5

час та місце ухвалення рішення: 01.11.2017 р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, господарський суд Миколаївської області, зал судових засідань № 1(912), судове засідання тривало з 10:00 год. до 10:15 год.

повний текст рішення складений 01.11.2017 р.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 01.02.2018р. згідно ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

27.07.2016р. прокурор Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (надалі - відповідач, Виконком Миколаївської міськради), Публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України (надалі - відповідач, ПАТ ДПЗК України ), в якому просив суд:

- визнати недійсним та скасувати підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р.;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ №495115 від 21.01.2012р. про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством Державна продовольча зернова компанія України .

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що в результаті реорганізації ДП Державна продовольчо-зернова компанія України до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу ПАТ Державна продовольчо-зернова компанія України увійшов адміністративний корпус по вул. Слобідській першій, 122/1 у м.Миколаєві. Разом з цим, цей адміністративний корпус належав ДАК Хліб України Миколаївський портовий елеватор (діяльність якого була припинена наказом від 25.10.2010р.). Згідно вимог ЗУ Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації Миколаївський портовий елеватор (адмінкорпус по вул.Слобідській першій,122/1 у м.Миколаєві) не підлягає приватизації, а у Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, зазначене підприємство відсутнє. Виконавчим комітетом Миколаївської міськради за відсутності рішення власника про зміну правового режиму майна ПАТ ДПЗКУ з державної у приватну власність, при наявності заборони на приватизацію майна Миколаївського портового елеватора прийнято п.п.1.7 п.1 рішення №1256 від 21.12.2011р., яким фактично змінено правовий режим спірного майна та порушено права власника майна - держави в особі Кабінету Міністрів України. Отже вищезазначений пункт рішення та свідоцтво про право власності, видане на його підставі, підлягають скасуванню.

З посиланням на приписи ч.ч.1,5 ст.141 ГК України, ч.ч.2-4 ст.145 ГК України, ч.1 ст.21 ЦК України, ст.391, ч.2 ст.393 ЦК України прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.11.2016 року (суддя Коваль Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.03.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.03.2017 та рішення господарського суду Миколаївської області від 23.11.2016 скасовано, справу № 915/825/16 передано на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Як зазначено касаційною інстанцією, суди обох інстанцій не врахували, що предметом позову у цій справі є вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого наприкінці 2011 року та свідоцтва про право власності, оформленого на початку 2012 року, без достатніх правових підстав відхилили доводи прокурора про те, що проміжок часу, який сплинув з моменту прийняття спірного рішення та видачі свідоцтв про право приватної власності, не є тривалим. Більше того, підставами позовних вимог у справі, що переглядається у касаційному порядку, є приписи законодавства, що встановлюють пряму заборону на вчинення дій щодо оформлення права власності на спірне майно товариством. Отже відсутні підстави вважати, що зі спливом часу втрачено надійність доказів, якими обґрунтовано позовні вимоги.

Крім того, господарськими судами залишено поза увагою твердження прокурора про те, що заявлення вимог про скасування оскаржуваних рішення та свідоцтва має на меті захист інтересів держави, спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про відчуження об'єкта права державної власності на користь юридичної особи, що у підсумку впливає на дотримання критерію пропорційності, який передбачає справедливу рівновагу (баланс) між інтересами держави (суспільства) та особи.

При новому розгляді, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 17.08.2017р. прийнято справу №915/825/16 до провадження судді Фролова В.Д., строк розгляду справи розпочато заново з призначенням до розгляду в судовому засіданні.

05.09.2017р. від прокурора надійшли письмові пояснення з врахуванням постанови ВГСУ від 24.07.2017р., відповідно до яких останній зазначив, що йому про спірні свідоцтва про право власності стало відомо у червні 2016р. при проведенні вивчення стану законності у сфері державної власності, за результатами оцінювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Матеріали справи не містять доказів про обізнаність позивачів щодо порушення їх прав до звернення прокурором з відповідним позовом до суду. Отже, передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтв про право власності на спірне майно пропущено з поважних причин, у зв'язку із чим відповідно до ч.5 вказаної статті порушене право підлягає захисту.

07.09.2017р. від Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області надійшли письмові пояснення по справі з врахуванням постанови ВГСУ від 24.07.2017р., відповідно до яких останній зазначив, що він підтримує позов прокурора Миколаївської області, поданий в інтересах КМУ та вважає його таким, що підлягає задоволенню.

Зазначив, що власником майна Миколаївського портового елеватору є держава в особі Кабінету Міністрів України. Органом, уповноваженим управляти корпоративними правами ПАТ ДПЗКУ є Мінагрополітики. При цьому приватизація майна Миколаївського портового елеватору заборонена на законодавчому рівні. Отже, оскаржуване рішення порушує права держави в особі Кабінету Міністрів України та Мінагрополітики, як власника нерухомого майна, а тому підлягає скасуванню як незаконне.

Щодо строків позовної давності, зазначив, що позивачам - Кабінету Міністрів України та ОСОБА_4 аграрної політики і продовольства України до 2016 року не було відомо про існування рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р. та порушення їх прав вказаним рішенням. Докази, які б це спростовували, в матеріалах справи відсутні.

07.09.2017р. від ПАТ ДПЗКУ надійшли додаткові пояснення по справі з врахуванням постанови ВГСУ від 24.07.2017р., відповідно до яких останній просив суд відмовити прокурору Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ОСОБА_4 аграрної політики і продовольства України у задоволенні позовних вимог повністю та зазначив, що з моменту оприлюднення рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р. та реєстрації права приватної власності за ПАТ ДПЗКУ на адміністративну будівлю за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Слобідська перша, буд. 122/1, прокурор та позивачі знали та в будь-якому випадку могли дізнатися про порушення свого цивільного права в строк передбачений законодавством України для оскарження.

Таким чином, позовна заява прокурора подана після спливу позовної давності.

20.09.2017р. від Виконавчого комітету Миколаївської міської ради надійшли пояснення по справі з врахуванням постанови ВГСУ від 24.07.2017р., відповідно до яких останній зазначив, що він визнає позов прокурора Миколаївської області.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017р. (суддя Фролов В.Д.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011. Визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 495115 від 21.01.2012 про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за публічним акціонерним товариством «Державна продовольча зернова компанія України» . Стягнуто з Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (54001, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, код 04056612) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код 02910048; р/р 35215058000340, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, вул. Саксаганського, 1, м. Київ, код 37243279) на користь Прокуратури Миколаївської області (54030, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код 02910048; р/р 35215058000340, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду обґрунтовано посиланням на норми ст.ст. 73, 74, ч.11 ст. 81 , ст.136, п.п.1,2,5 ст. 141, ст.ст. 145, 167 ГК України, ст.ст. 15,16, 256, 261,319,326, 386 ЦК України, ЗУ Про акціонерні товариства , ЗУ Про управління об'єктами державної власності , ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (Тимчасове положення), затвердженим наказом ОСОБА_4 юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, Постановою пленуму ВГСУ №10 від 29.05.2013р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів та вмотивовано тим, що приймаючи оскаржуване рішення Виконавчий комітет Миколаївської міської ради не з'ясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право приватної власності за ПАТ «ДПЗКУ» , тобто діяв за відсутності підстав, передбачених законодавством України.

Щодо позовних вимог у частині визнання недійсним та скасування спірного свідоцтва, суд визнав її також визнав правомірною, так як це свідоцтво видано на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, і їх дія порушує право власності держави на зазначену нерухомість.

Відмовляючи ПАТ ДПЗКУ в задоволенні заяви стосовно строку позовної давності суд, посилаючись на ч. 1 ст. 261 ЦК, п.1 п.4.1 Постанови Пленум Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року зазначив, що оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор. Про порушення вимог законодавства при оформленні права власності Кабінету Міністрів України стало відомо з запиту Прокуратури Миколаївської області (в 2016 році), оскільки чинним на час прийняття рішення законодавством не встановлено обов'язку повідомляти позивач-1 про проведення державної реєстрації права власності, видачі свідоцтв про право власності.

Про порушення вимог законодавства при оформленні права власності ОСОБА_4 аграрної політики та продовольству України стало відомо 24.10.2016 після направлення запиту Прокуратури Миколаївської області.

В відповіді ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України зазначено, що будь-які рішення щодо зміни статусу власності і майна ДП «Новополтавський елеватор» ДАК «Хліб України» та ДП «Врадіївський елеватор» ДАК «Хліб України» Мінагрополітики не приймався, судові позови з данного питання не подавались, зазначено, що у позивача-2 відсутня будь-яка інформація про прийняття спірного рішення.

Не погодившись з рішенням суду, ПАТ ДПЗКУ звернулося до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017р. у справі №915/825/16, прийняти нове рішення, яким відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог прокурору Миколаївської області.

Доводи скаржника ґрунтуються на порушеннях судом норм матеріального та процесуального права, зокрема:

- суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ПАТ ДПЗКУ щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності та практиці Верховного Суду України щодо застосування строків позовної давності;

- господарський суд Миколаївської області, в порушення норм процесуального права, не врахував, що прокурор, Кабінет Міністрів України та ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України, як орган управління відповідача-2, мали об'єктивну можливість та обов'язок знати про стан свої майнових прав, а саме про реєстрацію ПАТ ДПЗКУ права власності. Твердження суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення позивачів про оформлення свідоцтв на право власності є безпідставним;

- суд безпідставно задовольнив позовні вимоги та не взяв до уваги, що Держава не може бути одночасно власником майна, переданого до статутного капіталу на суму 867 мл. грн. та власником акцій на суму 867 млн. грн.,оскільки вказане суперечить ч.2 ст. 80 ГК України.

Скаржник окремо зазначив, що ПАТ ДПЗКУ здійснюючи заходи з оформлення права власності на нерухоме майно, передане до його статного капіталу, зокрема, і на адміністративну будівлю за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Слобідська перша, буд. 122/1, жодним чином не порушило інтересів Держави, а лише реалізувало свою право на отримання правовстановлювальних документів на це майно - майно, в обмін на яке Держава стала акціонером Товариства та набула весь обсяг прав з управління юридичною особою.

Також, ПАТ ДПЗКУ зазначає, що вимоги про визнання недійсним свідоцтва серії САЕ №495115 від 21.01.2012р. про право приватної власності ПАТ ДПЗКУ на адміністративну будівлю за адресою: Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Слобідська перша, буд. 122/1 не підлягають розгляду господарськими судами України, оскільки свідоцтво про право приватної власності не є актом в розумінні ст. 12 ГПК України (в редакції до 15.12.2017р.) та ст. 21 ЦК України, а також не є правочином тому, що правочином у даному випадку є акт прийому-передачі майна до статутного капіталу.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017р. апеляційну скаргу ПАТ «ДПЗКУ» прийнято до провадження з призначенням до розгляду в судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу від 24.11.2017р. прокурор просив суд апеляційну скаргу ПАТ ДПЗКУ залишити без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017р. без змін.

Прокурор зазначає, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що приймаючи оскаржуване рішення виконком Миколаївської міської ради не з'ясував належності права власності на спірну нерухомість і безпідставно визнав на неї право приватної власності за ПАТ ДПЗКУ . Також, оскільки відповідачу видано свідоцтво про право власності на комплекси нежитлових будівель на підставі вказаного незаконного рішення виконкому, дія якого порушує право власності держави на зазначену нерухомість, суд правомірно погодився з вимогами прокурора про їх недійсність та скасування. Крім того прокурор зазначив, що суд першої інстанції правомірно зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

05.12.2017р. від ПАТ ДПЗКУ надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи, а саме: роздруківку з ЄДРСР постанови ВГСУ від 01.11.2017р. у справі №917/140/17, роздруківку з ЄДРСР постанови ВГСУ від 21.11.2017р. у справі №906/916/16, роздруківку з ЄДРСР постанови ВГСУ від 23.11.2017р. у справі №925/743/17 та врахувати їх при розгляді справи по суті.

11.12.2017р. від Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області надійшли пояснення, в яких просило відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.12.2017р. продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів - до „05» лютого 2018 року. Відкладено розгляд апеляційної скарги на 01.02.2018р. об 11:00.

В засіданні суду апеляційної інстанції прокурор та відповідач-1 заперечували проти доводів та вимог апеляційної скарги з підстав законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Представник відповідача-2 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017р. N2147-VIII (який набрав чинності 15.12.2017р.) Господарський процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.

Пунктом 9 частини 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р. установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст.269 ГПК України (в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р.) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається та встановлено господарським судом першої інстанції, ПАТ «ДПЗК України» засновано на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 р. № 593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 р. № 764» . Згідно цієї постанови Уряд України погодив пропозицію Мінагропроду щодо перетворення державного підприємства «ДПЗК України» (далі - ДП «ДПЗК України» ) на державне ПАТ «ДПЗК України» , повноваження з управління корпоративними правами якого поклав на Мінагропрод, та встановив, що 100 % акцій державного ПАТ «ДПЗК України» , які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України, при цьому ввів обмеження відносно державного ПАТ «ДПЗК України» щодо розпорядження майном, а саме, що товариство не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, в тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

На виконання наведених вище приписів Мінагропродом прийнято наказ 07.07.2011 р. № 325, яким реорганізовано ДП «ДПЗК України» шляхом його перетворення на ПАТ «ДПЗК України» та встановлено, що статутний капітал останнього формується на базі майна ДП «ДПЗК України» (п. 4 наказу № 325).

Згідно акту оцінки від 26.09.2011 р., вартість майна ДП «ДПЗК України» до котрого ввійшла спірна адміністративна будівля дочірнього підприємства «Миколаївський портовий елеватор» , станом на 31.07.2011 р., становила суму 867717000 грн. (а.с. 155-160).

Наказом ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року «Про деякі питання діяльності Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (том 1 а.с. 43-44):

- створено Публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та затверджено його Статут,

- здійснено емісію акцій Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на весь розмір його статутного капіталу - 867 717 000,00 грн. Випущено 8 677 170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100,00 грн. кожна,

- створено філії Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» згідно з додатком.

Відповідно до переліку філій Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» , що створюються (том 1 а.с. 42), який є додатком до наказу ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України № 634 від 17.11.2011 року, створено філію Миколаївський портовий елеватор, ідентифікаційний код 37506172.

06.12.2011 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку видала свідоцтво № 529/1/11 про реєстрацію випуску акцій (том 1 а.с. 154), яким засвідчила випуск емітентом Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» 8 677 170 штук простих іменних акцій номінальною вартістю 100,00 грн. на загальну суму 867 717 000,00 грн.

Філія «Миколаївський портовий елеватор» ПАТ «ДПЗКУ» листом від 30.11.2011 року звернулась до КП «ММ БТІ» та просила видати свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно ПАТ «ДПЗКУ» (том 1 а.с. 40).

Підпунктом 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами» вирішено оформити право власності на об'єкт нерухомого майна, нежитлову будівлю за літ. А-3 загальною площею 1411.3 кв.м., яка розташована по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (том 1 а.с. 38).

На підставі вказаного рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1256 від 21.12.2011 за Публічним акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» зареєстровано право власності на вищезазначений нежитловий об'єкт, що складається з нежитлової будівлі за літ. А-3 загальною площею 1411.3 кв.м., яка розташована по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві (свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 495115 від 21.01.2012 року) (том 1 а.с. 45).

Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор Миколаївської області просить визнати недійсним та скасувати підпункт 1.7 пункту 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1256 від 21.12.2011р.; визнати недійсним та скасувати свідоцтво серії САЕ №495115 від 21.01.2012р. про право приватної власності на адміністративну будівлю літ. А-4 загальною площею 1411,3 кв.м. по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством Державна продовольча зернова компанія України .

Прокурор зазначив, що відповідач - ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» неправомірно набув спірне майно, яке вибуло із державної власності поза волею держави за відсутності рішення власника спірного майна про зміну його правового режиму з державної власності на приватну та всупереч вимогам Закону України «Про управління об'єктами державної власності» , Закону України «Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації» , положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

У відповідності до статуту ПАТ «ДПЗК України» , засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України; акціонерами товариства є, зокрема, держава в особі Мінагропроду - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства (п.п. 1.4, 7.1 статуту). ПАТ «ДПЗК України» є правонаступником усіх прав і обов'язків ДП «ДПЗК України» (пп. 1.6 статуту). До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100 % акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави (пп. 6.6 статуту). Статутний капітал товариства становить 867717000 грн. та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником (пп. 5.1 статуту).

Відповідно до ч.1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ст. 73 ГК України).

Згідно з ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Право господарського відання - це речове право осіб, які не є власниками.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, на корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство) (ст. 74 ГК України в редакції від 21.04.2011). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 2 ст. 1 Законом України "Про акціонерні товариства" передбачено, що діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ст. 145 ГК України).

Здійснивши аналіз наданих сторонами доказів та врахувавши вимоги законодавства, господарський суд дійшов до правильного висновку, що держава в особі КМУ здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП "ДПЗК України" на ПАТ "ДПЗК України", і визначила останнього розмір статутного капіталу, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі на спірні об'єкти, у власність ПАТ "ДПЗК України" переданий не був.

Право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту.

Чинним законодавством України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своє власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ст.ст. 15, 386 ЦК України).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, приймаючи оскаржуване рішення ВК Миколаївської міської ради не з'ясував належності права власності на спірне майно та безпідставно визнав на нього право власності за ПАТ "ДПЗК України", а тому суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання незаконним спірного рішення та недійсним свідоцтва про право власності.

Разом з цим, 15.08.2016р., під час розгляду даної справи відповідачем-2 - ПАТ "ДПЗК України" було подано до суду заяву про застосування позовної давності, в якій просило відмовити у задоволенні позову, оскільки позовна заява по даній справі подана прокурором після спливу позовної давності

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК України).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органів державної влади, права та інтереси яких він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-126гс15).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у справі, що розглядається, в особі КМУ, ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності відповідного клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема: від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16.

Як вбачається з матеріалів справи (т.1, а.с.134-138) ПАТ ДПЗК України 28.03.2012р. направило ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України лист №130-2-802/2-15/2032, в якому, крім іншого, зазначило про те, що Товариством вже отримано свідоцтво про право приватної власності на об'єкт, що розташований за адресою: м.Миколаїв, вул.Слобідська перша, 122/1 (свідоцтво САЕ №495115 від 21.01.2012р., філія Миколаївський портовий елеватор ).

У вищезазначеному листі зазначено, що викладена у ньому інформація надається на виконання доручення першого заступника міністра аграрної політики та продовольства України від 26.03.2012 № 11-3/95 щодо надання інформації про об'єкти нерухомого майна для формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності ПАТ ДПЗК України .

Отже місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачу по справі - ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення ПАТ ДПЗК України права приватної власності на спірне майно з 24.10.2016р. після направлення запиту прокурора Миколаївської області.

ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України (т.1, а.с.261) від 24.10.2016р. №37-27-3-15/16914 (на який суд посилається як на доказ тієї обставини, що ОСОБА_4 не було відомо при прийняття оскаржуваного рішення та видачу спірного свідоцтва про право власності) не є належним доказом, оскільки в ньому зазначено наступне:

ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України розглянуло лист прокуратури Миколаївської області від 18.08.2016 № 05-659вих-16, надісланий листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 29.08.2016 № 3065671 /1 -16 щодо надання інформації і повідомляє.

Будь-які рішення щодо зміни статусу власності і майна дочірнього підприємства "Новополтавський елеватор" ДАК "Хліб України" та дочірнього підприємства "Врадіївський елеватор" ДАК "Хліб України" Мінагрополітики не приймались, судові позови із зазначеного питання не подавались.

Додатково повідомляємо, що в Мінагрополітики відсутня будь-яка інформація щодо прийняття виконавчими комітетами Новополтавської сільської ради, Врадіївської селищної ради, а також Миколаївської міської ради, зазначених у листі рішень .

Зі змісту вищевказаного листа ОСОБА_4 від 24.10.2016р. №37-27-3-15/16914 неможливо встановити, що в останньому йдеться саме про адміністративну будівлю по вул. Слобідській першій, 122/1 у місті Миколаєві, оскільки в листі йдеться мова про майно ДП Новополтавський елеватор та ДП Врадіївський елеватор , в той час як вищезазначена адміністративна будівля належала ДП Миколаївський портовий елеватор ДАК Хліб України (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 09.03.2004р. - т.1, а.с.221).

З матеріалів справи вбачається що прокурор Миколаївської області звернувся до суду з позовною заявою в даній справі 27.07.2016р., тобто після спливу строку, в межах якого ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України могло звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що у відповідності до приписів ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У зв'язку із тим, що ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України стало відомо про оформлення ПАТ "ДПЗК України" права приватної власності на спірне майно з 28.03.2012 (ПАТ "ДПЗК України" направило ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України лист № 130-2-802/2-15/2032 на виконання доручення Першого заступника Міністра аграрної політики та продовольства України № 11-3/95 від 26.03.2012 щодо надання інформації про об'єкти нерухомого майна для формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності ПАТ "ДПЗК України"), а прокурор з позовом до суду звернувся 27.07.2016, то господарський суд дійшов до помилкового висновку про відсутність в матеріалах справи доказів повідомлення позивачі про оформлення свідоцтв на право приватної власності.

При цьому, КМУ, ОСОБА_4 аграрної політики та продовольства України, набувши статусу позивачів, доказів поважності причин пропуску звернення до суду не надали.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

За таких обставин, суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відхилив заяву відповідача-2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності та не відмовив у задоволенні позову прокурора Миколаївської області.

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

2. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

3. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

4. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017р. підлягає скасуванню, позовні вимоги прокурора Миколаївської області залишенню без задоволення.

Відповідно до п. в ч.4 ст.282 ГПК України (в діючій редакції) постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на прокуратуру Миколаївської області.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 240, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283 ГПК України,

суд постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 01.11.2017р. у справі №915/825/16 - скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Стягнути з прокуратури Миколаївської області на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» 3031,60 грн. судового збору за апеляційне провадження.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02.02.2018р.

Головуючий суддя Т.А. Величко

Суддя В.В. Бєляновський

Суддя І.Г. Філінюк