Ухвала

від 17.01.2013 по справі 511/2712/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження № 22-ц/785/1637/14

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі :

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Виноградової Л.Є.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Жус І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 листопада 2013 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Трансойл Компані про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановила:

10 вересня 2013 року позивач ОСОБА_3 звернувся з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Трансойл Компані (далі - ТОВ Трансойл Компані ) та просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію матеріальної шкоди в розмірі 5101,90 грн., компенсацію моральної шкоди у розмірі 10000 грн., та у разі задоволення позовних вимог - відповідно до ст.117 КЗпП України визначити розмір відшкодування за затримку виплати йому заробітної плати.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що з 20 жовтня 2012 року по 20 червня 2013 року він працював у відповідача на посаді фахівець . При звільненні він отримав розрахунковий лист за час праці на посаді, відповідно до якого у грудні 2012 року та січні, лютому і травні 2013 року у якості відшкодування нестачі з нього було утримано загалом 777,28 грн. (у грудні 2012 року - 300,00 грн.; у січні 2013 року - 128,43 грн.; у лютому 2013 року - 178,13 грн.; у травні 2013 року - 170,72 грн.). Однак, як зазначив позивач, він не підписував договір про матеріальну відповідальність - ні особисту, ні колективну, службових розслідувань за наслідками проведення інвентаризацій не проводилося, відповідних пояснень з цього приводу він не надавав.

Крім того позивач пояснив, що з 22.03.2013 року до 07.04.2013 року його напарник ОСОБА_4 перебував на лікарняному. В цей час позивач фактично виконував роботу напарника, що підтверджується копією табелю, а також журналами щоденного інструктажу і таким чином, на його думку, він відпрацював додатково 9 робочих днів (змін) по 12 годин кожної, за які йому повинні сплатити у подвійному розмірі, а саме 4296,24 грн. (9 днів по 12 годин по 19,89 грн. у подвійному розмірі). З урахуванням виплаченої йому винагороди за заміщення (відповідно до розрахункового листка - 324,90 грн.) ця сума складає 3971,34 грн. Заяви про заміщення позивач не писав, відпрацьовані години та зміни є нічим іншим як надурочним часом. Крім того позивачу за травень 2013 року недонараховано 353,28 грн.

Таким чином, загальний розмір матеріальної шкоди, яку позивач просив стягнути з відповідача, склав 5101,90 грн. (777,28+3971,34+353,28).

Також позивач зазначив, що відповідач своїми неправомірними діями, щодо невиплати йому належних коштів, завдав йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних з пошуком грошей для нормального життя, у зв'язку з чим погіршився стан його здоров'я та психологічний стан як позивача, та і членів його сім'ї. Моральну шкоду позивач оцінив у 10000 грн.

Представники відповідача позов не визнали, підтримали свої письмові пояснення на позов від 26.09.2013 року, в яких зазначили, що позов є безпідставним, позивач не притягувався до надурочних робіт, у березні-квітні 2013 року він виконував обов'язки тимчасово відсутнього працівника, тобто заміщав його, оплата за заміщення проведена в розмірі 100% від його заробітної плати. Заміщення проводилося за узгодженням як з позивачем, так і з іншими працівниками під час прийому на роботу, оскільки є суттєвою умовою трудового договору, з огляду на те, що АЗС працює без вихідних. Погодинна тарифна ставка позивача затверджена наказом №49/1 від 01.04.2013 року та складає 18,05 грн., а не 19,89 грн., як безпідставно стверджує позивач.

Зазначили, що твердження позивача щодо безпідставного вирахування з його заробітної плати сум нестачі товарно-матеріальних цінностей, виявлених під час проведення інвентаризації в грудні 2012 - травні 2013 року, не відповідають дійсності, оскільки всі працівники АЗС ознайомлювалися з результатами інвентаризації в момент її закінчення, більш того, приймали у ній участь. Проти відрахування цих сум позивач не заперечував та надав свою згоду на їх здійснення.

Враховуючи, що протиправних рішень та дій у відношенні позивача відповідач не вчиняв, останній також заперечував проти стягнення з нього моральної шкоди.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 листопада 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено частково та було стягнуто з ТОВ Трансойл Компані на його користь утриману нестачу за період з грудня 2012 року по травень 2013 року у загальній сумі 777,28 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн. та судові витрати у справі. В іншій частині позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного рішення суду із ухваленням нового про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення ухвалено із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач безпідставно вирахував із заробітної плати позивача суму нестачі у загальному розмірі 777,28 грн., а тому стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму кошів.

З даним висновком суду погоджується колегія суддів. Між тим рішення суду в зазначеній частині фактично не оскаржується.

Що стосується інших позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми недоплаченої заробітної плати, то ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів зазначених обставив, враховуючи, що матеріали справи свідчать про безпідставність зазначених позовних вимог.

Колегія суддів повністю погоджується із даним висновком суду, з огляду на наступні обставини.

Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що позивач ОСОБА_3 працював на посаді фахівця АЗС №01/4 ТОВ Трансойл Компані з 20 жовтня 2012 року. Згідно наказу №122-К від 14 червня 2013 року по особовому складу - ОСОБА_3 було звільнено з посади фахівця АЗС 01/4 за ст.36 п.1 КЗпП (за угодою сторін) з 20 червня 2013 року.

При звільненні бухгалтерією проведено розрахунок та позивачу виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку у кількості 16 діб за робочий період з 20.10.2012 року по день звільнення, що було підтверджено позивачем в судовому засіданні.

Що стосується посилання заявника апеляційної скарги щодо невиплати йому заробітної плати за відпрацьовані надурочні години в подвійному розмірі, то колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ст. 105 КЗпП України, заміщення - це виконання обов'язків тимчасово відсутнього робітника без вивільнення від основної роботи. За виконання обов'язків тимчасово відсутнього робітника проводиться доплата, розмір якої встановлюється відповідно до чинного законодавства.

У ТОВ Трансойл Компані розмір таких доплат становить 100% посадового окладу тимчасово відсутнього працівника.

У відповідності до ст. 106 КЗпП України, надурочною визнається робота понад встановленого продовження робочого часу, яка виконується працівником по розпорядженню або з відома адміністрації підприємства протягом робочого дня. Надурочна робота оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що позивач притягувався до надурочних робіт. В березні-квітні 2013 року він виконував обов'язки тимчасово відсутнього працівника, тобто, заміщав його. Оплата за заміщення тимчасово відсутнього робітника проведена йому в розмірі 100% від його заробітної плати, що підтверджується розрахунковими відомостями.

Так, згідно з табелем обліку робочого часу за березень та квітень 2013 року позивач заміщав тимчасово відсутнього працівника ОСОБА_4 протягом 3 днів у березні та протягом 3 днів у квітні 2013 року.

ОСОБА_4 знаходився у відпустці терміном з 21 березня по 04 квітня 2013 року, а не з 22 березня по 07 квітня 2013 року, як стверджує позивач, та одночасно на лікарняному з 25 березня 2013 року по 01 квітня 2013 року. Відпустка на кількість днів, що ОСОБА_4 перебував на лікарняному, не продовжувалась за його згодою.

У вказаному місяці позивач виконував обов'язки тимчасово відсутнього працівника протягом 3 робочих днів (змін), а саме 26,27,28 березня. Це підтверджується табелем робочого часу та розрахунковою відомістю АЗС №01 4 за березень. Оплата заміщення проведена в розмірі 100% посадового окладу.

У квітні 2013 року позивач заміщав тимчасово відсутнього працівника протягом 3 днів, що також підтверджується табелем робочого часу. Оплата за заміщення тимчасово відсутнього працівника теж проведена в розмірі 100% погодинної ставки.

Таким чином, в порядку ст.116 КЗпП України при звільненні позивача у встановлені законом строки відповідач провів з ним повний розрахунок.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду про те, що погодинна тарифна ставка позивача, яка була затверджена наказом №49/1 від 01.04.2013 року, складає 18,05 грн., а не 19,89 грн., як безпідставно стверджував позивач у позовній заяві. Проведені позивачу ОСОБА_3 виплати відповідають його погодинній тарифній ставці.

В ОСОБА_1 перевірки №15-13-037/0601 від 30.05.2013 року Територіальної державної інспекції з питань праці в Одеській області, на який посилається позивач, як на доказ порушення відповідачем його трудових прав, відсутні відомості про встановлення інспекцією у діяльності ТОВ Трансойл Компані будь-яких порушень прав позивача.

Таким чином, вимоги позивача про необхідність стягнення на його користь з відповідача надурочних у подвійному розмірі та недоплачених 353,28 грн. при звільненні, не доведені матеріалами справи та доказами, дослідженими судом.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд правомірно врахував вимоги ст.237-1 КЗпП України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, засади розумності і справедливості та обґрунтовано визначив необхідним і достатнім для відшкодування моральної шкоди позивачу за безпідставне стягнення з позивача суми нестачі в розмірі 1000 грн.

Враховуючи, що в задоволенні інших позовних вимог позивачу ОСОБА_3 належить відмовити, є безпідставними його позовні вимоги щодо стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 10000 грн.

Що стосується вимог заявника апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України, то вони задоволенню не підлягають, оскільки при його звільненні відповідач здійснив з ним повний розрахунок.

Що ж стосується грошових коштів у сумі 777,28 грн., які суд стягнув з відповідача на користь позивача, то зазначені суми не є заборгованістю по заробітній платі, а є поверненням йому неправомірно утриманих грошових коштів за нестачу ТМЦ.

Кім того, заявником апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надані квитанції про понесені ним витрати на оплату правової допомоги у загальному розмірі 1000 грн. (а.с.84-86), то зазначені кошти не підлягають йому відшкодуванню, оскільки такої вимоги позивач не ставив ні перед судом першої, ні перед судом апеляційної інстанції.

Крім того, із вказаних квитанцій не вбачається, чи виплачені грошові кошти фахівцю в області права, чи має він право на надання правової допомоги, та не додано розрахунку участі зазначеної особи у справі.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судова колегія зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 11 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_5

ОСОБА_2