Ухвала

від 08.07.2014 по справі 520/476/13- ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/6550/14

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.07.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 березня 2014 року та ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним рішення сесії, визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування, третя особа - ОСОБА_4,

встановила:

11 січня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, який уточнила в ході судового засідання та просила суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: місто Одеса, вулиця Макарова, 23, площею 0,0547 га, в тому числі по угіддях: 0,0547 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями у межах згідно з планом; кадастровий номер - 5110136900:50:014:0010, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_3 будівлі гаражу, що збережена Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради №487 від 03 травня 2006 року Про збереження будівлі гаражу по пр. Свободи, 78. гр. ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати (т.1, а.с.206-211).

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 17.09.2010 року за договором дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_5 безоплатно передала у власність ОСОБА_4 вищевказану земельну ділянку.

Однак, ОСОБА_3 самовільно без дозволу та будь-яких інших законних підстав побудувала гараж на земельній ділянці за адресою: місто Одеса, вулиця Макарова, 23, чим створила ОСОБА_4 перешкоди, що заважають їй володіти і користуватися земельною ділянкою.

12 серпня 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із самостійним позовом, в якому після уточнення позовних вимог просила суд поновити строк на звернення до суду з позовною заявою, визнати незаконним (недійсним) рішення Одеської міської ради від 10.07.2008 року за №3351-V про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки пл. 0,0547 га, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Макарова, 23; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0547 га, серія ЯИ №137622 від 10.11.2009 року, виданий ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), який зареєстровано в книзі реєстрації записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010950500894; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0547 га, розташованої за вищевказаною адресою, за №4653 (т.1, а.с.151-155).

Свої позовні вимоги мотивувала тим, що вона є власником 9/50 частини домоволодіння, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, пр-т Свободи, б. 78, кв. 14, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 13 серпня 1998 року та на гараж, яким користувалася ОСОБА_3, що знаходиться за вказаною вище адресою (т.1, а.с.169).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20.12.2013 року вказані позови були об'єднані в одне провадження (т.1, а.с.146).

Справа була розглянута у відсутність відповідача за зустрічним позовом - представника Одеської міської ради (далі - ОМР).

Рішенням Київського районного суду м ОСОБА_1 від 21 березня 2014 року позовну заяву ОСОБА_4 було задоволено, а в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_4 відмовити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07 квітня 2014 року апеляційне провадження у даній справі було відкрито (т.1 а.с. 308).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2914 року за заявою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 справу було повернуто до Київського районного суду м. Одеси для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення (т.1 а.с. 340-341).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року в ухваленні додаткового рішення у справі було відмовлено (т.2 а.с. 15-16).

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування вищевказаної ухвали та направлення справи стосовно ухвалення додаткового рішення на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та такою що постановлена із порушенням норм процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 та про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог останньої, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки, яка розташована за адресою: місто Одеса, вулиця Макарова, 23, площею 0.0547 га, в тому числі по угіддях: 0,0547 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями у межах згідно з планом; кадастровий номер - 5110136900:50:014:0010 (далі - спірна земельна ділянка).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В свою чергу, ОСОБА_3 без достатніх для того підстав, користується гаражем, який розташований на земельній ділянці, яка в установленому законом порядку їй не була відведена для розміщення гаражу, при цьому останній частково знаходиться на спірній земельній ділянці, яка належить ОСОБА_4

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд виходив із того, що у ОСОБА_3 відсутні правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку та гараж.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 була власником спірної земельної ділянки, що підтверджується Державним актом серії ЯИ, № 137622, виданого на підставі Рішення Одеської міської ради від 10 липня 2008 року, № 3351-V (т.1, а.с.7).

В подальшому, за договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17.09.2010 року, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 спірну земельну ділянку (т.1, а.с.6).

Разом з тим, на частині спірної земельної ділянки розташований гараж, яким без відповідних правовстановлюючих документів користується ОСОБА_3

Таким чином, ОСОБА_3 створює ОСОБА_4 перешкоди в належному володінні і користуванні спірною земельною ділянкою, що є порушенням її прав.

У відповідності до ч.1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, здійснювати перебудову, однак за певних обмежень, які передбачені ч.3 вказаної статті, зокрема право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.

Згідно з ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, суд дійшов обгрунтованого висновку про необхідність усунення перешкод ОСОБА_4 у володінні і користуванні спірною земельною ділянкою, на якій розміщений гараж.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_4 і обгрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалась на те, що згідно листа КП Дирекція єдиного замовника Чорноморське Київського району від 03.10.2005 року №341, КП ДЕЗ Чорноморський не заперечує проти вводу в експлуатацію кам 'яного гаражу, збудованого без правовстановлюючих документів... (т.1, а.с. 35).

Однак, не дивлячись на це, а також на те, що необхідність розроблення проектної документації на будівництво та видача дозволу на виконання будівельних робіт, передбачено ст. ст. 28, 29 Закону України Про планування і забудову територій ОСОБА_3 без належної на те документації та не дотримуючись будівельних і архітектурних норм та правил, здійснила будівництво гаражу, на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_4

При цьому, як було зазначено вище, земельна ділянка у власність чи в користування ОСОБА_3 відведена не була.

Що стосується Розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради №487 від 03 травня 2006 року Про збереження будівлі гаражу по пр. Свободи, 78, гр. ОСОБА_3М. (т.1, а.с.157), на який посилається ОСОБА_3 як на підставу законності користування гаражем, то колегія суддів зазначає, що дане Розпорядження не може бути підставою для користування ОСОБА_3 гаражем, оскільки земельна ділянка, на якій він розміщений, належить ОСОБА_4

Що стосується доводів ОСОБА_3 про те, що частина спірної земельної ділянки, на якій розміщений спірний гараж, є прибудинковою територією будинку №78 по проспекту Свободи в м. Одесі, частка якого належить на праві приватної власності ОСОБА_3, то ці доводи не знайшли жодного підтвердження в матеріалах справи.

Так, згідно відповіді Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 18.10.13 №1752/01-11 натуральні показники площ прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків комунальної власності м. Одеси затверджені рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.07.2008 року №924, зокрема, прибудинкова територія будинку №78 по проспекту Свободи в м. Одесі складає: асфальт вулиці -175 кв. м., газон вулиці - 232 кв.м.

Акт державної реєстрації на земельну ділянку та інформація щодо надання в оренду земельної ділянки, на якій знаходиться вказаний будинок, в КП ЖКС Чорноморський відсутні (т.1, а.с. 213-214).

Згідно відповіді Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 07.05.2014 року на даний час відсутні матеріали землевідведення відносно будинку 78 по проспекту Свободи в м. Одесі (т.2, а.с. 38).

Посилання ОСОБА_3 на викопіровку із плану будівельного кварталу № 1364 (т.2, а.с.59), згідно якого на її думку спірний гараж знаходиться на прибудинковій території будинку № 78 по проспекту Свободи в м. Одесі, то вони є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що за вказаним багатоквартирним будинком закріплена прибудинкова територія, на частці якої розміщений спірний гараж.

Так, згідно Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005 року, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Із листа Управління Держземагенства у м. Одесі від 30.04.2013 року №01-5-03/2030 вбачається, що згідно наявних в управлінні Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі та других примірників державних актів та примірників договорів оренди землі станом на 31.12.2012 р. в управлінні відсутня інформація щодо реєстрації права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: м. Одеса. вул. Проспект Свободи, 78 (т.1, а.с.79).

Крім того, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, яка проведена ПП Одеський науково-дослідний центр експертних досліджень ім. Скибинського С.С. за №095/2013 від 10.09.2013 року, в даному випадку має місце порушення ОСОБА_3 правил землекористування, а саме порушення меж земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Макарова, 23, площею 0,0547 га, у тому числі по угіддях: 0,0547 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями в межах згідно з планом; кадастровий номер - 5110136900:50:014:0010, згідно правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку будівля гаражу, площею 18,0 кв.м., яка була збережена Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради за №487 від 03 травня 2006 року Про збереження будівлі гаражу по пр. Свободи, 78, гр. ОСОБА_3М. , фактично знаходиться на території земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Макарова, 23, площею 0,0547 га, кадастровий номер - 5110136900:50:014:0010, яка належить ОСОБА_5 (т.1, а.с. 104-136).

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_3 порушила межі земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Макарова, 23, яка належить ОСОБА_4 та здійснює перешкоди в користуванні вказаною земельною ділянкою.

Таким чином, доводи ОСОБА_3 про те, що рішенням Одеської міської ради від 10.07.2008 року за №3351-У про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0547 га за адресою м. Одеса, вул. Макарова, 23, порушуються її права, як користувача спірним гаражем, є безпідставними і необгрунтованими.

При цьому, суд правомірно виходив із вимог, передбачених ч. 1 ст. 21 ЦК України, п. г ч. 3 ст. 152 ЗК України, у відповідності до яких суд визнає незаконними та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 не надала суду доказів того, що вищезазначене рішення Одеської міської ради за № 3351-V суперечить вимогам закону та порушує права інших осіб, у суду не було правових підстав для визнання недійсним вказаного правового акту індивідуальної дії органу місцевого самоврядування.

Що стосується доводів ОСОБА_3 про те, що приватизацією спірної земельної ділянки були порушені норми ст.ст. 140-149 ЗК України, з посиланням на те, що земельна ділянка у розмірі 18 кв. м., яка ввійшла до складу приватизованої ділянки, була передана у власність ОСОБА_5 без дотримання встановленого законом порядку щодо припинення права користування цією земельною ділянкою попереднім його користувачем й відповідно без вилучення земельної ділянки у її попереднього користувача та подальшого прийняття рішення про передачу цієї земельної ділянки у користування іншій особі, то вони є безпідставними.

Так, як було зазначено вище, ОСОБА_3 як на момент приватизації спірної земельної ділянки, так і по теперішній час не мала і не має права користування земельною ділянкою під будівлею гаражу, оскільки дана споруда побудована самочинно на земельній ділянці, якою користувалась ОСОБА_5, та яка її приватизувала і в подальшому подарувала ОСОБА_4

При цьому суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що документами, які посвідчують право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, є державний акт, цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в установленому законом порядку, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою, свідоцтво про спадщину та інші визнані чинним законодавством України.

Жодного правовстановлюючого документу на своє ім'я, або стосовно того, що земельна ділянка, на якій розміщений гараж, входить до складу прибудинкової території будинку № 78 по проспекту Свободи в м. Одесі, ОСОБА_3 суду не надала.

З підстав викладеного суд також дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_3 не є суб'єктом, якому надано право звертатись до суду з вимогою про позбавлення права власності чи права користування земельною ділянкою іншої особи.

Так, для того, щоб ОСОБА_3 мала право пред'явити вимогу про визнання рішення органів місцевого самоврядування недійсним (незаконним), внаслідок порушення, на її думку, прав на земельну ділянку, вона повинна мати необхідний обсяг прав та обов'язків щодо користування нею, тобто ОСОБА_3 повинна мати законне право на користування земельною ділянкою, яка знаходиться під будівлею гаражу.

Крім того, суд також правомірно виходив із того, що ОСОБА_3 не є стороною договору дарування спірної земельної ділянки від 17.09.2010 року та даний договір ніяким чином не впливає та не порушує її права, у зв'язку з чим вона не має достатнього об'єму прав для звернення до суду з вимогою про визнання недійсним даного договору.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_4 та зобов'язання ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_4 в користуванні спірною земельною ділянкою, шляхом знесення за рахунок ОСОБА_3 будівлі гаражу, та відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 у повному обсязі.

Що стосується апеляційної скарги ОСОБА_4 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, то колегія суддів також погоджується з висновком суду, з огляду на наступні обставини.

Так, звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, позивач ОСОБА_4 посилалась на Договір про надання правової допомоги № 12/10/22-1 від 22 жовтня 2012 року, Акт прийому передачі наданих адвокатських послуг № 1, в якому міститься розрахунок про кількість затраченого часу для надання правової допомоги при розгляді даної справи, а також квитанцію про оплату правової допомоги у сумі 15974,42 грн. (т.1, а.с.222-224).

Однак, в матеріалах справи є лише копія ордеру адвоката ОСОБА_8 на надання правової допомоги в Одеському міському управлінні земельних ресурсів Одеської міської ради (т.1, а.с.66).

У відповідності до ч.2 ст.84 ЦПК України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно зі ст.1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах , розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Згідно з Узагальненням про практику застосування судами законодавства про стягнення судових витрат при розгляді цивільних справ від 22.08.2013 р., витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат, якщо адвокат в судових засіданнях участі не брав.

При визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги.

Також відповідно до Узагальнень про практику застосування судами законодавства про стягнення судових витрат при розгляді цивільних справ від 22.08.2013 р., якщо ордер на участь адвоката у справі та докази оплати юридичної допомоги при цьому у матеріалах справи відсутні, то за таких обставин підстав для стягнення витрат по оплаті допомоги адвоката у суду немає.

Таким чином, адвокат ОСОБА_8 не надала суду доказів своєї участі у справі, а також того, що нею складались будь-які правові документи по даній справі, що виключає оплату на її користь витрат на правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, у розгляді справи приймала участь представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7, на користь якої грошові кошти не сплачувались.

У зв'язку з цим, зазначені витрати не підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та доводів апеляційних скарг.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, судові рішення ухвалені у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід відхилити, оскаржувані судові рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, п.1 ч.2 ст. 307, ст.ст. 308, 312, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси 21 березня 2014 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена, в частині залишення без змін рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 березня 2014 року, шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвала апеляційного суду, в частині залишення без змін ухвали Київського районного суду м. Одеси від 30 травня 2014 року, касаційному оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_10

ОСОБА_2