Постанова

від 25.01.2018 по справі 322/1316/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 322/1316/15Головуючий у 1-й інстанції Гасанбеков С.С. Пр. № 22-ц/778/512/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Гончар М.С.

судді Кочеткова І.В., Маловічко С.В.

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІДЕР на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІДЕР (надалі - ТОВ ЛІДЕР ) до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої вчиненням протиправних дій

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ТОВ ЛІДЕР звернулось до суду із вищезазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача завдану йому майнову шкоду (збитки) вчиненням неправомірних дій, в розмірі 67484,56 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 22.11.2013 між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі строком на 10 років, кадастровий номер земельної ділянки 2323683500:10:011:0002, площа 3,47 га рілля. Земельна ділянка № 490, що знаходиться в контурі поля № 323.

23.09.2015 працівник позивача ОСОБА_4, побачивши, що на вказаній земельній ділянці відповідач своїм комбайном збирає насіння соняшника, зателефонував до Новомиколаївського РВ ГУМВС України в Запорізькій області та повідомив про цей факт. За наслідками проведеної перевірки ознаки кримінального правопорушення не встановлені, тому за рішенням начальника Новомиколаївського РВ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_5 кримінальне провадження відкрито не було.

На думку позивача, є достатні докази того, що відповідач вчинив протиправні дії та завдав йому майнової шкоди, зібравши насіння соняшника на земельній ділянці, яка знаходиться в користуванні позивача. Розмір завданої відповідачем шкоди за розрахунком позивача становить 67484,56 грн.

19.11.2015 позивач направив відповідачу вимогу про сплату майнової шкоди у вищезазначеному розмірі, яку відповідач не виконав.

24.02.2016 позивач надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що вважає договір оренди, укладений 27.12.2010 між ОСОБА_3 та ФГ ОСОБА_2М. , таким, що не відбувся, у зв'язку з відсутністю акту приймання-передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012.

13.04.2016 позивач надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що посилання відповідача на те, що у нього теж є укладений договір оренди на вказану земельну ділянку, є безпідставними, так як наданий відповідачем договір укладений 27.12.2010 між ОСОБА_3 та ФГ ОСОБА_2М. зареєстрований 03.06.2011 зовсім на іншу земельну ділянку з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012. Крім того, відповідно до додатків до цього договору - схеми розташування земельної ділянки, земельна ділянка з вказаним кадастровим номером розташована у контурі 323 за номером 488.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року (т.с. 2 а.с.88-90) в задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ТОВ ЛІДЕР у своїй апеляційній скарзі (т.с. 2 а.с.96-97) просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 червня 2016 року (судді Спас О.В., Воробйова І.А., Поляков О.З. т. с. 2 а.с. 124-125) апеляційну скаргу ТОВ ЛІДЕР задоволено частково, рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року скасовано, провадження у цій справі закрито на підставі ст. 205 ч. 1 п.1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, має місце спір між суб'єктами господарської діяльності - ТОВ Лідер та ФГ ОСОБА_2М. .

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року (т.с. 2 а.с. 157-158) касаційну скаргу ТОВ ЛІДЕР задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 червня 2016 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

В автоматизованому порядку у цій справі визначено склад колегії суддів апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 160).

Суддею - доповідачем справу прийнято до провадження (т.с. 1 а.с. 161) та колегією суддів призначеного до апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 162).

У судове засідання 25 січня 2018 року належним чином повідомлені апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (т.с. 2 а.с. 164-165), всі особи, які беруть участь у справі, не з'явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

Встановлено, що апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито ще до 15.12.2017 року (ухвала апеляційного суду т.с. 2 а.с. 110).

В силу вимог п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 року № 2147-VІІ, якій набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалила розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю всіх нез'явившихся осіб, які беруть участь у справі.

В силу вимог ст. 247 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі неявки в судове засіданні всіх учасників справи…, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ ЛІДЕР не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 88, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із того, що позов ТОВ ЛІДЕР пред'явлений до неналежного відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (13 квітня 2016 року).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає у повному обсязі.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що спір між сторонами виник з приводу права користування земельною ділянкою, яка належала ОСОБА_6, з огляду на таке.

ОСОБА_3 за життя була власником земельної ділянки площею 3,47 га, розташованої на території Новоіванківської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЗП № 005638, виданого Новомиколаївською районною державною адміністрацією Запорізької області 30.05.2002, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3168 (далі - державний акт серії ІІІ-ЗП № 005638).

27 грудня 2010 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та фермерським господарством ОСОБА_2М. (орендар) в особі ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування вищезазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012 (п. 1 договору). Строк дії договору - 10 років (п. 8 договору). Даний договір пройшов державну реєстрацію 03.06.2011 за № 232360004000203.

Спадкоємцем ОСОБА_3, яка померла 02.12.2011 є її син ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21.11.2013, виданим приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, зареєстрованим в реєстрі за № 1004, на земельну ділянку розміром 3,47 га, розташовану на території Новоіванківської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, що належала спадкодавцю на підставі державного акту серії ІІІ-ЗП № 005638.

Проте, у свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 21.11.2013 № 1004 зазначено, що земельна ділянка, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акту серії ІІІ-ЗП № 005638, має кадастровий № 2323683500:10:011:0002. Цей кадастровий номер зазначено нотаріусом на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2300352722013 від 23.08.2013.

22 листопада 2013 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ Лідер (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до якого в оренду строком на 10 років було передано земельну ділянку площею 3,47 га з кадастровим номером 2323683500:10:011:0002 (п. 2, п. 8 договору). Право оренди за цим договором було зареєстровано 10.06.2014, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 22919815 від 12.06.2014.

ОСОБА_3 помер 07.12.2013, а земельну ділянку з кадастровим номером 2323683500:10:011:0002 успадкували його син - ОСОБА_8, дочка - ОСОБА_9, дружина - ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 01.10.2014, виданими приватним нотаріусом Новомиколаївського районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_7, зареєстрованим в реєстрі за № 3-597, № 3-598, № 3-599 відповідно.

Як встановлено судом першої інстанції за результатами огляду публічної кадастрової карти, яка є загальнодоступним джерелом інформації в мережі Інтернет за посиланням: http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta, на земельну ділянку з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012 накладається така сама за площею земельна ділянка з кадастровим номером 2323683500:10:013:0030.

До того ж, факт накладання земельних ділянок з кадастровими номерами 2323683500:10:013:0012 та 2323683500:10:013:0030, крім публічної кадастрової карти, також підтверджується додатками до договорів оренди землі (експлікацією земельних угідь та схемою розташування земельної ділянки), від 27.12.2010 між ОСОБА_3 та ФГ ОСОБА_2М. , від 23.11.2010 між ОСОБА_11 та ТОВ ЛІДЕР , з порівняння яких випливає майже повна ідентичність координат та площ цих ділянок, з різницею в довжині західної та східної межі цих ділянок лише в 1 см кожна, та що обидві ділянки розташовані в контурі поля 323 під номером 488.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2323683500:10:013:0030 станом на 17.03.2016 належить на праві власності ОСОБА_12, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2302018872016 від 17.03.2016, та як було роз'яснено представником позивача, юридично знаходиться в користуванні ТОВ ЛІДЕР на підставі договору оренди землі від 23.11.2010, укладеного між ОСОБА_11, спадкоємцем якої є ОСОБА_12, та ТОВ ЛІДЕР , а фактично обробляється ФГ ОСОБА_2М. в обмін на іншу ділянку, на підставі усної домовленості між ТОВ ЛІДЕР та ФГ ОСОБА_2М. .

Водночас, згідно з відомостями Державного земельного кадастру, станом на 17.03.2016 в Державному земельному кадастрі зареєстровано всі три вищезазначені земельні ділянки, при чому:

- власником земельної ділянки з кадастровим номером 2323683500:10:013:0012 значиться ОСОБА_6, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2302018892016 від 17.03.2016;

- власниками земельної ділянки з кадастровим номером 2323683500:10:011:0002 є ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, по 1/3 кожен, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2302018842016 від 17.03.2016.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Новоіванківської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області від 10.02.2016 № 121 ФГ ОСОБА_2М. обробляє земельну ділянку (пай) ОСОБА_6 з 01.06.2004 по теперішній час. Договір оренди земельної ділянки площею 3,47 га, кадастровий номер 2323683500:10:013:0012, укладений з ОСОБА_6 27.12.2010.

Разом з цим, довідкою Новоіванківської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області від 16.03.2016 № 184 підтверджується те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2323683500:10:011:0002, яка належала ОСОБА_3 знаходиться в оренді ТОВ ЛІДЕР , згідно з реєстром пайщиків по підприємству ТОВ ЛІДЕР .

Згідно з висновком про результати розгляду звернення громадянина № 963 від 06.10.2015 та відповідно до пояснень представника позивача, ТОВ ЛІДЕР в 2015 році не засівало земельну ділянку № 490 в контурі поля № 323. ОСОБА_2 під час відібрання у нього пояснень зазначив, що він є головою ФГ ОСОБА_2М. з 1993 року та має орендовані земельні ділянки між с. Сторчове та с. Каштанівка Новомиколаївського району Запорізької області, які в 2015 році він засіяв насінням соняшника. 23.09.2015 вдень він побачив, що біля його земельних ділянок стоять невідомі особи, які повідомили йому, що вони є представниками ТОВ ЛІДЕР та охороняють земельну ділянку, що належить даному товариству. Після чого, ОСОБА_2 поїхав до дому та повернувся на комбайні на дані земельні ділянки і почав збирати врожай соняшника.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За правилами ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1); збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п. 2 ч. 2).

Згідно з пунктами а , б частини першої статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі, а також право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 № 973-IV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Пунктом в ч. 1 ст. 12 Закону № 973-IV визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Ч. 1 ст. статті 14 Закону № 973-IV визначено, що фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право: самостійно господарювати на землі (п. б ); власності на посіви і насадження сільськогосподарських культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію (п. в ).

Як правильно було встановлено судом першої інстанції з вищенаведених доказів сторін, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи, ОСОБА_2 від самого початку виникнення спірних правовідносин, тобто з дня збирання ним врожаю соняшника на земельній ділянці № 490 в контурі поля № 323, посилався на наявність права оренди на вказану земельну ділянку у ФГ ОСОБА_2М. , що спростовує доводи позивача про те, що ОСОБА_2 діяв самостійно, як фізична особа, а не як голова фермерського господарства.

За змістом статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Разом з цим, згідно з нормою статті 79-1 ЗК України, земельна ділянка набуває ознак об'єкта цивільних прав з моменту її сформування, тобто з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено, що земельна ділянка, яка належала ОСОБА_6 на підставі державного акту серії ІІІ-ЗП № 005638 була сформована двічі: вперше з присвоєнням їй кадастрового номеру 2323683500:10:013:0012 (ділянка № 488 в контурі поля № 323), що знаходиться в користуванні ФГ ОСОБА_2М. , а вдруге - з присвоєнням кадастрового номеру 2323683500:10:011:0002 (ділянка № 490 в контурі поля № 323), що знаходиться в користуванні у ТОВ ЛІДЕР . При цьому, місце розташування цих ділянок за координатами не співпадає.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність спору саме між двома землекористувачами - юридичними особами, ТОВ ЛІДЕР та ФГ ОСОБА_2М. . Отже належним відповідачем у даній справі є саме ФГ ОСОБА_2М. , а відтак позов пред'явлено до неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України, суд може замінити первісного відповідача належним лише за клопотанням позивача. Позивач такого клопотання під час розгляду справи у суді першої інстанції не заявив.

Втім, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, підвідомчі господарським судам.

При вищевикладених обставинах, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову позивача у цій справі, оскільки останній пред'явлений до неналежного відповідача.

Доводи апеляційної скарги позивача ТОВ ЛІДЕР є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, викладену в його позові у цій справі, та яку позивач та його представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

ТОВ ЛІДЕР мало право в силу вимог ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, на звернення до суду із вищезазначеним позовом в порядку цивільного судочинства саме до фізичної особи ОСОБА_2

Оскільки, виключним правом позивача є право здійснювати захист свого права на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

Однак, в силу вимог ст. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб… у спосіб, визначений законами України.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року,належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року,обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року,).

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року,).

Підстави для звільнення позивача ТОВ ЛІДЕР від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України, у цій справі відсутні .

Позивач ТОВ ЛІДЕР та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги ТОВ ЛІДЕР .

Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, ТОВ ЛІДЕР апеляційному суду при новому апеляційному розгляді цієї справи не надані.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ТОВ ЛІДЕР , як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 88 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року, оскаржуємим рішенням вирішено у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміні.

Крім того, у разі відмови позивачу ТОВ ЛІДЕР у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останнє не має права на компенсацію за рахунок відповідача ОСОБА_2 будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі вигляді судового збору у розмірі 1339,80 грн. (т. с. 2 а.с. 95), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст. ст. 3-4, 10-11, 58-61, 88, 212 - 215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст.ст. 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІДЕР залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2016 року цій справі залишити без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня його прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови у цій справі апеляційним судом складено 02 лютого 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя ОСОБА_1 ОСОБА_13ОСОБА_14