Постанова

від 31.01.2018 по справі 826/245/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/5557/18 справа №826/245/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Кармазіна О.А. від 26 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Шостака О.О., Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л. від 16 грудня 2014 року по справі за позовом Приватного підприємства Компанія Автодок до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Компанія Автодок (далі - позивач/Підприємство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 вересня 2013 року №0004162208 та №0004172208.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із постачальником та відсутності підстав для формування відповідних податкових вигод не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2013 року №0004162208 та №0004172208.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що операції між позивачем та його постачальником є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням судів, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, оскільки за результатами проведеної перевірки ФОП ОСОБА_1 не встановлено реальності господарських взаємовідносин підприємця з платниками податків та наявності у постачальника необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства складено акт від 13 вересня 2013 року №190/1-22-08-3642897, за висновками якого позивачем порушено, зокрема, вимоги:

1) підпункту 139.1.9. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у 4 кварталі 2011 року на суму 644379 грн.;

2) пунктів 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у загальній сумі 560329 грн., з яких у жовтні 2011 року - 310 748 грн., у листопаді 2011 року - 249 581 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2013 року:

- №0004162208, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 644379 грн. за основним платежем,

- №0004172208, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 560329 грн. за основним платежем та на 140082,25 грн. за штрафними санкціями.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно же з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум валових витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується Інспекцією у касаційній скарзі, між позивачем (покупець) та ФОП ОСОБА_1 (продавець) укладено договір поставки №03/10/11 від 03 жовтня 2011 року, за умовами якого продавець зобов'язався поставити позивачу макулатуру марок МС-5Б-1, МС-5Б-2, МС-5Б-3, МС-6Б-1, МС-6Б-2, МС-6Б-3; ДСТУ 3500:2009. Обумовлена загальна кількість - 5000 тн. по ціні 1275 грн. за тону (без ПДВ), загальною вартістю 7650000 грн. (з ПДВ 1275000 грн.).

Згідно пунктів 4.2, 4.4 договору доставка здійснюється продавцем до місця, вказаного покупцем, за рахунок покупця. Моментом передачі товару, тобто моментом поставки, вважається дата штемпеля на залізничній накладній станції призначення або відмітка в товарно-транспортній накладній при доставці автотранспортом.

До договору укладено специфікації №1 від 03 жовтня 2011 року, №2 від 17 жовтня 2011 року, в яких деталізована вартість; місце поставки - ВАТ Жидачівський ЦАК - Львівська обл., м. Жидачів, вул. Фабрична, 4 (транспортування здійснюється за рахунок покупця); спосіб транспортування - залізничним транспортом або автотранспортом; спосіб пакування.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактична поставка товару постачальником підтверджується: видатковими накладними про поставку товару в асортименті; податковими накладними; товарно-транспортними накладними, які датовані періодом взаємовідносин позивача з його контрагентом щодо поставки/перевезення макулатури, у яких вказано замовника, вантажовідправника, пункти навантаження та розвантаження товару, відомості про перевізників та відомості щодо задіяного у перевезенні автотранспорту, відомості щодо одержання вантажу.

Розрахунки за отриманий товар, як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, здійснені на підставі платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача до матеріалів справи залучено договір від 03 довтня 2011 року №1056, укладений позивачем з ВАТ Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат щодо поставки комбінату макулатури з додатками та специфікаціями до нього; листи-підтвердження комбінату про одержання макулатури із деталізацією автотранспорту, яким перевозилась макулатура, кількості, вологості, засміченості сировини; накладні на поставку комбінату вторинної сировини (макулатури), які супроводжуються копіями довіреностей на отримання матеріальних цінностей; податкові накладні; платіжні доручення, проведені банком, щодо перерахування комбінатом позивачу коштів в оплату макулатури; картку рахунку 361 щодо бухгалтерського обліку таких операцій; акти звірки із комбінатом.

Згідно встановлених судами обставин наявність у контрагента (ФОП ОСОБА_1) трудових ресурсів підтверджується копіями трудових договорів з працівниками, у т.ч. укладених в період вересня 2011 року, а також звітністю з податку на доходи фізичних осіб щодо декларування податку за трудовими відносинами з трьома працівниками, звітністю з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Також встановлено, що наявність у контрагента складських ресурсів та основних засобів підтверджується копіями договорів від 08 жовтня 2010 року №08/10-1 відносно оренди приміщень в с. Трушки, Білоцерківського району (засоби захисту рослин), а також від 01 вересня 2010 року №2 відносно оренди акумуляторної в с. Миронівка Київської області; актів обстеження Таращанського районного полігону твердих побутових відходів та складських приміщень контрагента, складених 11 жовтня 2011 року Рокитнянською МДПІ тощо.

Наявність у контрагента автотранспорту, як встановлено судами попередніх інстанцій, підтверджується залученими до матеріалів справи копіями договорів оренди: від 04 січня 2010 року №040110-18 стосовно оренди автомобіля DAF, державний номер НОМЕР_1, який орендований для виконання робіт по перевезенню вантажів; від 11 січня 2010 року №010110-16 щодо оренди вантажного автомобіля Mercedes-Benz, державний номер НОМЕР_2; а також свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів за ОСОБА_1

Колегія суддів вважає, що на підставі зазначених обставин та наведених доказів, правова оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом документально підтверджені та фактично здійсненні з метою використання в оподатковуваних операціях.

Посилання ж відповідача на акт про проведення перевірки контрагента позивача від 15 грудня 2011 року №15/1701/НОМЕР_3 та наявність у ньому інформації про відсутність його за юридичною адресою, необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій з огляду набрання законної сили постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року у справі №2а-398/12/2670, якою визнано протиправним та скасовано наказ Рокитнянської МДПІ від 14 грудня 2011 року №262 Про проведення документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 , на підставі якого складено вищезгаданий акт, а також визнано протиправними дії Рокитнянської МДПІ щодо проведення вказаної документальної позапланової перевірки, що виключає наявність правових наслідків такої перевірки та підстави врахування її висновків.

Доречним є й відхилення судами попередніх інстанцій доводів Інспекції про відсутність у контрагента необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності з огляду на недоведеність податковим органом кількості працівників та обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні. Судами ж в ході розгляду даної справи встановлено наявність у останнього трудових, транспортних та інших ресурсів, необхідних для здійснення спірних операцій.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції та кореспондується з частиною 2 статті 77 чинного на даний час Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що в ході розгляду справи відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.

За таких обставин, доводи відповідача, наведені в касаційній скарзі про відсутність фактичної поставки товарів позивачу не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність скасування податкових повідомлень-рішень від 24 вересня 2013 року №0004162208 і №0004172208 та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 360 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко