Постанова

від 29.01.2018 по справі 910/13544/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 910/13544/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Мартюк А.І.

при секретарі Вінницькій Т.В.

за участю представників сторін:

прокурора: не з'явився

від позивача 1: Шевченко Б.В. адвокат за довіреністю №Д-1377/2017 від 24.05.17;

від позивача 2: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 (повне рішення складено 16.11.2017)

у справі № 910/13544/17 (головуючий суддя Отрош І.М.)

за позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" та Державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет"

про стягнення 791822 грн. 67 коп.

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" та Державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" 791822 грн. 67 коп. заборгованості за договором №61/1481 від 26.05.2016 товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 у справі №910/13544/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" на користь Державного підприємства "Миколаївський суднобудівний завод" основний борг у розмірі 791822 грн. 67 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" на користь Військової прокуратури Південного регіону України судовий збір у розмірі 11877 грн. 34 коп.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки між сторонами також був укладений договір підряду від 18.05.2016, за яким відповідачем фактично виконано роботи на суму 791822,67 грн., однак позивач 2 за роботи не розрахувався, тому відповідачем було подано заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, отже відсутній предмет спору і провадження у справі підлягає припиненню.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зеленін В.О., судді: Дикунська С.Я., Мартюк А.І.) порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 29.01.2018.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

29.01.2018 від позивача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржуване рішення без змін, оскільки вимоги не є однорідними і не підлягають зарахуванню.

29.01.2018 від позивача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржуване рішення без змін, оскільки вимоги не є однорідними і не підлягають зарахуванню.

Повноважні представники прокурора, позивача 2 та відповідача у судове засідання не з'явились. Про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали суду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача 1 у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача 1, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

26.05.2016 між Державним підприємством "Суднобудівний завод ім. 61 комунара", найменування якого в подальшому змінено на Державне підприємство "Миколаївський суднобудівний завод" (позивач 2), як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" (відповідач), як покупцем, було укладено договір №61/1481 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати покупцеві, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти товар, номенклатура і ціна якого вказується у специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що оплата за товар здійснюється у національній валюті України.

Оплата товару здійснюється при 100% передоплаті протягом 3 банківських днів згідно з виставленим рахунком. Платіжні реквізити, вказані у рахунку, вважати пріоритетними (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 3.1. Договору поставка товару здійснюється на умова самовивозу зі складу ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" автотранспортом покупця не пізніше 5 робочих днів після оплати.

Відповідно до п. 8.1. Договору, останній вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2017.

На виконання умов Договору сторонами було погоджено специфікацію №1 та специфікацію №2 як додаток №1 та додаток №2 до договору.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, продавцем було виставлено рахунок-фактуру №61-0000134 від 25.05.2016 на суму 576016,51 грн. та рахунок-фактуру №61-0000172 від 14.06.2016 на суму 215806,16 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем 2 було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 791822,71 грн., що підтверджується видатковими накладними №78 від 26.05.2016 на суму 474033,74 грн., №79 від 31.05.2016 на суму 101982,80 грн., №82 від 16.06.2017 на суму 215806,17 грн., які підписані представниками сторін, в тому числі, представником відповідача за довіреністю - директором Бузановим Іллею Григоровичем за довіреністю №2 від 26.05.2016 та №17/06 від 16.06.2016.

Однак, в порушення умов договору відповідач оплату товару у встановлений строк не здійснив, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 791822,67 грн., яку прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 2.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції прийшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов'язки між позивачем 2 та відповідачем у даній справі виникли на підставі договору №61/1481 від 26.05.2016, який за правовою природою є господарським договором поставки. Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним, отже він є обов'язковим для сторін.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.1. договору №61/1481 від 26.05.2016 оплата товару здійснюється при 100% передоплаті протягом 3 банківських днів згідно з виставленим рахунком. Платіжні реквізити, вказані у рахунку, вважати пріоритетними.

Згідно з п. 3.1. Договору поставка товару здійснюється на умова самовивозу зі складу ДП "Суднобудівний завод ім. 61 комунара" автотранспортом покупця не пізніше 5 робочих днів після оплати.

Проте, в порушення зазначених умов Договору відповідач попередню оплату не здійснив, однак позивачем 2 було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 791822,71 грн., що підтверджується видатковими накладними №78 від 26.05.2016 на суму 474033,74 грн., №79 від 31.05.2016 на суму 101982,80 грн., №82 від 16.06.2017 на суму 215806,17 грн. Факт отримання товару по зазначеним видатковим накладним відповідачем не заперечується.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2014 р. у справі N 3-121гс14).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем не надано доказів того, що ним були проведені розрахунки з позивачем 2 за отриманий товар, у зв'язку з чим місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за переданий товар у розмірі 791822 грн. 67 коп. є обґрунтованими та підлягають до задоволення

Щодо посилань відповідача на зарахування зустрічних однорідних вимог, то вказані доводи обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, з огляду на наступне.

15.05.2016 між Державним підприємством "Суднобудівний завод ім. 61 комунара", найменування якого змінено на Державне підприємство "Миколаївський суднобудівний завод", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет", як підрядником, було укладено договір підряду №61/1475, предметом якого є виконання підрядником на свій ризик, власними силами, з використанням власних технічних засобів і технічних засобів замовника, наступних робіт: в місцях, визначених замовником, провести водолазне обслідування на предмет виявлення і підйому лому металів та інших закуплених предметів, виконати гідромеханізовані, підйомні роботи з вилучення з дна акваторії замовника лому металів, інших затоплених предметів, виконати остропку лому металів та інших затоплених предметів для забезпечення їх підйому з дна акваторії.

У пункті 3.1 Договору підряду сторони домовились, що замовник зобов'язується, у тому числі, оплатити роботи підрядника взаємозаліком лому металів.

Пунктом 4.1. Договору підряду встановлено, що вартість робіт по договору складає 40% ваги лому і відходів металів, піднятих підрядником з дна акваторії замовника в процесі проведення робіт за договором.

Відповідно вказаного Договору підряду між позивачем 2 та відповідачем були підписані акти приймання-передачі фактично виконаних послуг від 26.05.2016 на суму 576016,51 грн. та від 16.06.2016 на суму215806,16 грн. з найменуванням робіт "проведення водолазних робіт по огляду ділянок акваторії, очищення акваторії".

01.08.2017 відповідачем було направлено позивачу 2 за вих..№0108/СЗ заяву про припинення зобов'язання шляхом зарахування однорідних вимог від, відповідно до якої відповідачем заявлено про зарахування зустрічних однорідних вимог, які виникли за договором №61/1481 від 26.05.2016 товару, обсяг якого визначений видатковими накладними №78 від 26.05.2016, №79 від 31.05.2016, №82 від 16.06.2016 на суму 791822,67 грн., та вимог, які виникли за договором №61/1475 від 18.05.2016 за актами виконаних робіт від 26.05.2016 та від 16.06.2016 на суму 791822,67 грн.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 ЦК України унормовано, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Частиною 3 статті 203 ГК України унормовано, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов.

По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повинна бути боржником з другого, і навпаки - боржник з першого зобов'язання повинен бути кредитором з другого з них.

По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов'язаннями або за будь-якими іншими зобов'язаннями, предмет яких визначений родовими ознаками. Різнорідні зобов'язання зарахуванням припинені бути не можуть.

По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи визначений моментом затребування.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин (правові позиції Верховного Суду України, викладені в постанові від 24.06.2015 у справі № 914/2492/14).

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що

зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, це означає, що сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); зрілість вимог - необхідно щоб термін виконання зобов'язань вже настав, або був визначений моментом запитання, чи що б термін не був указаний взагалі, тобто виконання можна вимагати в будь-якій момент; ясність вимог.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту Договору підряду вбачається, що у ньому сторони домовились, що розрахунок за договором підряду проводитиметься у натуральній формі, а тому відсутня обов'язкова умова для зарахування зустрічних вимог сторін в порядку ст. 601 ЦК України - їх однорідність, яка випливає з їх юридичної природи і матеріального змісту, відтак у суду відсутні підстави приймати доводи відповідача щодо припинення спірного у даному спорі зобов'язання на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України.

Доводи відповідача про те, що у актах приймання-передачі фактично виконаних послуг визначена грошова вартість робіт, а тому вимоги є грошовими, відхиляються колегією суддів, оскільки, як зазначено вище, умовами договору підряду визначено проведення розрахунків у натуральній формі і сторонами не надано доказів внесення змін до зазначеного договору щодо форми розрахунків.

Крім цього, місцевий господарський суд, з врахуванням положень ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час подання позову), Рішення Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст. 3, 4, 7 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", Постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010р. №1221 "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром", дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор у позовній заяві належним чином вказав - у чому саме полягає порушення державних інтересів у даній справі та вірно визначив орган державної влади, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених прокурором меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 у справі № 910/13544/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мега-Мет" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2017 у справі № 910/13544/17 - без змін.

2. Матеріали справи №910/13544/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.02.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді С.Я. Дикунська

А.І. Мартюк