Постанова

від 29.01.2018 по справі 632/1064/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 р. м. ХарківСправа № 632/1064/17 Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Старостіна В.В.

суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машура Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області на постанову, суддя Библів С.В., Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2017 по справі № 632/1064/17

за позовом ОСОБА_1

до Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області

про визнання протиправними дії, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Первомайського міськрайонного суду Харківської області з адміністративним позовом до Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області, з адміністративним позовом, в якому просив: визнати неправомірними дії Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин; визнати протиправним та скасувати рішення ХІХ сесії VІІ скликання Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області від 16.08.2017 року щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин; зобов'язати Верхньобишкинську сільську раду Первомайського району Харківської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звертався до Верхньобишкинської сільради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га, що розташована в межах с. В.Бишкин Первомайського району Харківської області, для ведення особистого селянського господарства. Проте, 16.08.2017 року сільрада своїм рішенням ХІХ сесії VІІ скликання відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, дане рішення не мотивоване, а містить лише перелік нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини між сторонами. З яких саме підстав відмовлено у наданні відповідного дозволу позивачу не відомо.

Постановою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2017 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІХ сесії VІІ скликання Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області від 16.08.2017 року щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин. Зобов'язано Верхньобишкинську сільську раду Первомайського району Харківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2017 року № М-36/02-15 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в межах села Верхній Бишкин, з урахуванням висновків суду по даній справі з наданням відповідного дозволу або відповідної вмотивованої відмови. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою закрити провадження по справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржувана постанова не відповідає нормам чинного законодавства, що полягає у порушенні норм матеріального та процесуального права, постанова є необґрунтованою та незаконною, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Позивач, посилаючись на обставини, викладені в наданому до суду відзиву на апеляційну скаргу, вважає що прийняте судом першої інстанції рішення законне, обґрунтоване, а тому просив постанову Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2017 року залишити без змін.

В судове засідання сторони не з'явились, були повідомленні належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що на звернення ОСОБА_1 на підставі ст. 116 та ст. 118 Земельного кодексу Украйни до Верхньобишкинської сільради, в якій останній надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,0 га, яка розташована в межах населеного пункту с. В.Бишкин Первомайського району Харківської області, позивач отримав рішення сільради ХІХ сесії VІІ скликання від 16.08.2017 року про відмову у наданні такого дозволу (а.с. 12). При цьому, дане рішення не мотивоване, а містить лише перелік нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини між сторонами. З яких саме підстав відмовлено у наданні відповідного дозволу не відомо.

Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Згідно до положень ч. 6 та ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, законодавцем встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Колегія суддів зазначає, що рішення відповідача від 16.08.2017 року щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і викладена в ньому позиція (фактично відмова) у надані дозволу, не містить визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що не може бути визнано судом правомірним.

Разом з тим, з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), слід зазначити, що адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Колегія суддів звертає увагу на те, що аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 року № 21-11а14.

Враховуючи, що Верхньобишкинська сільська рада, розглянувши заяву позивача по суті та у встановленому законом порядку, фактично необґрунтовано відмовила у наданні дозволу на розроблення документації, у суду немає підстав для зобов'язання останньої надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Поряд із цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 11 та ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішені справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Водночас, ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, враховуючи положення ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача.

На підставі ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі № 826/4418/14).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.

Між тим, з урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та, з метою належного відновлення порушених прав, вважає за необхідне задовольнити позовну заяву шляхом зобов'язання визнання протиправним та скасування рішення сільради щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою із зобов'язанням сільради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання такого дозволу чи надання мотивованої відмови у його наданні.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої існтанції про неправомірність дій відповідача, що полягають у прийнятті немотивованого рішення за результатом розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що само по собі є протиправним. Оскільки наслідком протиправних дій відповідача стало прийняття протиправного рішення, колегія суддів вважає, що цілком достатньо для захисту порушених прав позивача буде визнати таке рішення протиправним та скасувати його, а відтак є необхідним зобов'язати Верхньобишкинську сільраду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та за результатом його розгляду прийняти рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Верхньобишкинської сільської ради Первомайського району Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2017 по справі № 632/1064/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, встановлених ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)В.В. Старостін Судді (підпис) (підпис) А.О. Бегунц С.С. Резнікова Повний текст постанови складено 06.02.2018 року