Постанова

від 31.01.2018 по справі 914/842/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2018 р. Справа № 914/842/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет б/н від 17.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5638/17 від 30.11.2017 р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 13 червня 2017 року (суддя Іванчук С.В., повне рішення складено 15.06.2017 р.)

у справі № 914/842/17

порушеній за позовом

позивача: Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, с. Оброшине, Пустомитівського району, Львівської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет , м. Львів,

про розірвання договору оренди нежитлового приміщення, повернення об'єкта оренди та стягнення заборгованість по орендній платі в сумі 58731,50 грн. (з урахуванням заяви б/н від 13.06.2017 р. (вх. № 2573/17 від 13.06.2017 р.) та стягнення судових витрат.

За участю представників:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3; ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ :

Оброшинська сільська рада Пустомитівського району Львівської області 28.04.2017 р. за вх. № 877 звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет про стягнення заборгованість по орендній платі в сумі 69882,46 грн., з яких: 58731,50 грн. основний борг, 5936,38 грн. пеня, 996,00 грн. 3% річних, 4218,58 грн. інфляційні нарахування; розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 13.03.2015 р. № 113; зобов'язання орендаря повернути об'єкта оренди та покласти на відповідача сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що Оброшинською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 13.06.2017 р. за вх. № 2573/17, до прийняття судом рішення у даній справі, на розгляд суду першої інстанції, подано заяву б/н від 13.06.2017 р., у якій позивач зменшив суму позовних вимог в частині пені, інфляційних втрат та 3% річних, відтак останній просив: розірвати договір оренди нежитлового приміщення, повернути об'єкт оренди та стягнути заборгованість з орендної плати в сумі 58731,50 грн. та судові витрати (а. с .78).

Зазначена заява позивача про зменшення позовних вимог була прийнята місцевим господарським судом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.06.2017 р. у справі № 914/842/17 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет (79070, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39437501) на користь Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81115, Львівська область, Пустомитівський район, с. Оброшине, ідентифікаційний код 04369587) 58731,50 грн. орендної плати. Розірвано договір оренди нежитлових приміщень від 13.03.2015р. укладений між Оброшинською сільською радою Пустомитівського району Львівської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет , зареєстрованого в реєстрі за №113. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет (79070, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39437501) повернути Оброшинській сільській раді Пустомитівського району Львівської області (81115, Львівська область, Пустомитівський район, с. Оброшине, ідентифікаційний код 04369587) об'єкт оренди, шляхом виселення, з нежитлових приміщень загальною площею 488,5кв.м., а саме: нежитлових приміщень № 33, 34, 35 площею 251,2 кв. м. та нежитлового приміщення № 36 площею 237,3 кв. м., що знаходяться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Оброшине, вул. Шевченка, 5 (абзаци перший, другий, третій та четвертий резолютивної частини судового рішення ). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет (79070, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 39437501) на користь Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81115, Львівська область, Пустомитівський район, с. Оброшине, ідентифікаційний код 04369587) 4544,69 грн. судового збору (абзац п'ятий резолютивної частини рішення )(а. с. 83-84, 85-93).

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням місцевого господарського суду, скаржник (Товариство з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет ) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою за вх. № ЛАГС 01-05/5638/17 від 30.11.2017 р., просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/842/17 від 13.06.2017 р. в частині розірвання договору оренди, зобов'язати повернути об'єкт оренди та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в цій частині (а. с. 119-123).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято на підставі неповністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Так, апелянта в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції постановив неправомірне рішення, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано те, що позивачем не було надіслано відповідачеві в порядку ст. 188 Господарського кодексу України пропозицію про розірвання чи зміну договору оренди, оскільки доказів надсилання такої пропозиції позивачем не надано.

Також на думку апелянта позивачем не надано суду доказів істотного порушення відповідачем умов договору, однак судом першої інстанції до спірних правовідносин було застосовано частину 2 статті 651 Цивільного кодексу України, однак, на думку апелянта вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 р. у справі № 6-75цс13).

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі щодо порушення норм процесуального права покликається на ту обставину, що відповідача не було належним чином повідомлено про місце та час судового засідання, відтак оскаржуване рішення суду прийнято без участі апелянта/відповідача та взято до уваги лише доводи позивача.

Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, апелянт вважає, що неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, є підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем було надано заперечення (відзив) на апеляційну скаргу (а. с. 143-146), у якій останній заперечує доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі, покликаючись на те, що сторонами при укладанні спірного договору було дотримано всіх істотних умов, однак, відповідачем в порушення умов договору в частині оплати не було здійснено жодного платежу, що є істотним порушенням спірного договору.

Також, виконавчим комітетом Оброшинської сільської ради для врегулювання спору в добровільному порядку 13 вересня 2016 року за № 743 директору ТзОВ Еліт-Бенкет ОСОБА_5 було направлено лист з вимогою сплатити суму заборгованості орендної лати згідно з попередньо виставленими рахунками. Крім того 01.12.2016 року за № 947 було направлено директору ТзОВ Еліт-Бенкет ОСОБА_5 претензію про повернення боргу з нарахуванням суми орендної плати, пені, інфляційного збільшення боргу, розрахунок 3% річних, про що свідчить квитанція про відправлення № 15/931766 та повідомлення про вручення поштового відправлення від 10.12.2016 року, однак, останнім даний лист та претензію - залишено без відповідачі та задоволення.

Щодо тверджень апелянта в частині недотримання процедури належності його повідомлення про судове засідання, позивач також заперечує, зазначивши, що ухвалу суду від 03.05.2017 р. відповідачу було надіслано за адресою вказаною у позовній заяві, яка є ідентичною адресі /місцезнаходженню/ зазначеній у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

04.12.2017 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 04.12.2017 р. (а. с. 116); ухвалою від 04.12.2017 р. у даній справі прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет , б/н від 17.11.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5638/17 від 30.11.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 13 грудня 2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 141, 142).

Також вищезазначеною ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 р. по даній справі, Товариству з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (п. 2 резолютивної частини ухвали ).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 13.12.2017 р. розгляд справи відкладено на 17.01.2018 р., про що сторони були належним чином повідомлені (а. с. 173/зворот, 174 та клопотанням про відкладення розгляду даної справи вх. № 01-04/779/18 від 31.01.2018 р.).

15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017 року.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відтак суд апеляційної інстанції продовжив розглядати дану справу за правилами Господарського процесуального кодексу України в новій редакції.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 17.01.2018 р. розгляд справи було відкладено на 31.01.2018 р., про що сторони були належним чином повідомлені (а. с. 173/зворот, 174 та клопотанням про відкладення розгляду даної справи вх. № 01-04/779/18 від 31.01.2018 р.).

В судове засідання 31.01.2018 р. представник апелянта/відповідача, повторно, не прибув, через канцелярію суду подав, повторно, клопотання б/н від 30.01.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/779/18 від 31.01.2018 р.) про відкладення розгляду справи, в якому зазначає, що керівник відповідача ОСОБА_5 немає можливості з'явитись у судове засідання 31.01.2018 р. у зв'язку із продовженням хвороби. Також останній повідомляє суд, що особисто бажає взяти участь в судовому засіданні та надати суду пояснення по суті спору.

Крім того, апелянт у клопотанні звертає увагу суду на те, що із ухвали суду від 17.01.2018 р. вбачається про надання відзиву на апеляційну скаргу та доказів, які долучені до справи. Про те, за інформацією з місцезнаходження відповідача на його адресу не надходили описані документи. В ухвалі від 17.01.2018 р. також не описано про подання позивачем доказів надсилання відзиву на адресу відповідача.

Враховуючи викладене у клопотанні апелянт вважає, що такі обставини є порушенням ч. 4 ст. 263 ГПК України та процесуальних прав відповідача. Для ознайомлення із такими документами також необхідний додатковий час, що зумовлює необхідність відкладення розгляду справи. В іншому випадку як відзив так і докази не можуть бути взяті судом до уваги.

Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/842/17 від 13.06.2017 р. в частині розірвання договору оренди, зобов'язати повернути об'єкт оренди та прийняти нове про відмову в задоволенні позову в цій частині (а. с. 119-123).

Від позивача в судове засідання представники прибули, проти повторного відкладення розгляду справи з тих самих підстав заперечили, пояснили, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 273 ГПК України), тому на думку представника у суду відсутні підстави для повторного відкладення розгляду даної справи, також заперечили проти доводів апеляційної скарги з підстав зазначених у запереченнях на апеляційну скаргу, доводи наведені у запереченнях на апеляційну скаргу підтримали, просять залишити рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2017 р. по справі № 914/842/17 без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ Еліт-Бенкет - без задоволення.

Колегія суддів розглянувши клопотання б/н від 30.01.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/779/18 від 31.01.2018 р.) про відкладення розгляду справи та враховуючи усні заперечення представника позивача щодо повторного відкладення розгляду даної справи, зазначає наступне.

Як уже було вище зазначено у цій постанові апелянт/відповідач у клопотанні б/н від 30.01.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/779/18 від 31.01.2018 р.) про відкладення розгляду справи просить суд врахувати продовження хвороби керівника відповідача ОСОБА_5 та намір останнього особисто приймати участь в судовому засіданні та надати суду пояснення по суті спору.

З приводу наведеного слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 р. у справі № 914/842/17 було прийнято апеляційну скаргу апелянта до провадження та з підстав зазначених в ухвалах суду від 13.12.2017 р. та від 17.01.2018 р. - розгляд справи відкладався, в т.ч. на 31.01.2018 р., про що сторони, в т.ч. апелянт, були належним чином повідомлені (докази - в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

З огляду на наведене слід зазначити, що останнім днем розгляду справи в суді апеляційної інстанції є 02.02.2018 р.

Згідно ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2018 р. у справі № 914/842/17 участь уповноважених учасників справи обов'язковою не визнавалась (а. с. 171-173).

Щодо тверджень апелянта в частині порушення позивачем процесуальних прав відповідача, а саме: не надсилання на адресу останнього заперечення (відзиву) на апеляційну скаргу з додатками, слід зазначити, що дані документи подані через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду, зареєстровані та внесені в діловодство спеціалізованого суду за вх. № 01-04/322/18 від 16.01.2018 р., а тому є долучені до матеріалів справи № 914/842/17.

Статтею 42 ГПК України передбачено права та обов'язки учасників справи, в т.ч. право ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідження доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи і міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб та інші.

Для захисту прав та охоронюваних інтересів сторін в Україні існує адвокатура. Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В даному випадку у суду апеляційної інстанції з урахуванням вищезазначених положень Господарського процесуального кодексу України відсутні правові підстави для задоволення клопотання б/н від 30.01.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/779/18 від 31.01.2018 р.) про відкладення розгляду справи, відтак, у задоволенні зазначеного вище клопотання слід відмовити.

З урахуванням наведених вище обставин, апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення учасників справи, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 13.06.2017 р. у справі № 914/842/17, виходячи з наступного.

Як уже було вищезазанчено у цій постанові, Оброшинською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 28.04.2017 р. за вх. № 877 звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет про стягнення заборгованість по орендній платі в сумі 69882,46 грн., з яких: 58731,50 грн. основний борг, 5936,38 грн. пеня, 996,00 грн. 3% річних, 4218,58 грн. інфляційні нарахування; розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 13.03.2015 р. № 113; зобов'язання орендаря повернути об'єкта оренди та покласти на відповідача сплату судового збору.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем, до прийняття судового рішення в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу (в редакції Закону України до 15.12.2017 р.) було подано заяву б/н від 13.06.2017 р. в якій позивач зменшив суму позовних вимог в частині пені, витрат від інфляцій та 3% річних, відтак останній просив суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення, повернути об'єкт оренди та стягнути заборгованість по орендній платі в сумі 58 731,50 грн. та стягнути судові витрати (а. с .78).

Колегія суддів, перевіривши дотримання судом першої інстанції норми процесуального права в частині прийняття заяви б/н від 13.06.2017 р., яка в процесі прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом була прийнята до розгляду та винесено рішення у справі з урахуванням такої заяви встановив, що такі дії суду першої інстанції, в силу статті 22 ГПК України в редакції чинній на момент прийняття цієї заяви, не суперечить приписам ГПК України, виходячи з наступного.

Пунктом 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011року № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції встановлено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Під збільшенням та/або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення чи зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно ч. 3 ст. 55 ГПК України у редакції чинній на час постановлення рішення у даній справі, ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Як встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви (а. с. 18-22) до місцевого господарського суду заявлено вимоги про стягнення заборгованість по орендній платі в сумі 69882,46 грн., з яких: 58731,50 грн. основний борг, 5936,38 грн. пеня, 996,00 грн. 3% річних, 4218,58 грн. інфляційні нарахування; розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 13.03.2015 р. № 113; зобов'язання орендаря повернути об'єкта оренди та покласти на відповідача сплату судового збору.

В заяві б/н від 13.06.2017 р., позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по орендній платі в сумі 58731,50 грн., розірвати договір оренди нежитлового приміщення, повернути об'єкт оренди та стягнути судові витрати (а. с .78), що не є порушенням норм процесуального права.

Колегія судів вважає, що місцевий господарський суд правомірно оцінив подану позивачем заяву б/н від 13.06.2017 р., як заяву про зменшення кількісних показників, а саме в частині стягнення пені, витрат від інфляцій та 3% річних.

Передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України, у редакції чинній на дату постановлення судового рішення, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Слід також зазначити, що ГПК України, зокрема, статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або за явлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи із змісту, а також із змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову; чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог; чи

- об'єднання позовних вимог; чи

- зміну предмета або підстав позову.

У даному конкретному випадку, місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що в заява б/н від 13.06.2017 р., не суперечить приписам ст. 22 ГПК України та є правом позивача, прийняв цю заяву до розгляду і в межах зазначених уточнених вимог розглянув спір по суті.

Щодо покликань апелянта, які викладені в апеляційній скарзі в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: не належне повідомлення відповідача про місце, час судового засідання та прийняття місцевим господарським судом без участі представника відповідача рішення у даній справі, колегією судів також досліджено та встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав позов до місцевого господарського суду, за результатами якого, місцевий суд ухвалою від 03.05.2017 р. у справі № 914/842/17 порушив провадження та розгляд справи призначив на 13.06.2017 р., про що сторони, в т.ч. відповідач, були належним чином повідомлені, рекомендованою кореспонденцією, однак, кореспонденція, яка надсилалася на юридичну адресу відповідача та, яка зазначена у позовній заяві, витязі з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (79070, АДРЕСА_2) повернулась на адресу місцевого суду без вручення адресату, з написом на конверті працівником поштового відділення За закінченням терміну зберігання (а. с. 7-8, 9, 10, 11).

Крім того, в матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача/апелянта, з якої вбачається, що місцезнаходження ТзОВ ЕЛІТ-БЕНКЕТ є наступна адреса: 79070, АДРЕСА_3 (а. с. 14-17), тобто та адреса, згідно якої, судом першої інстанції було направлено ухвалу суду від 03.05.2017 р. і рішення суду першої інстанції від 13.06.2017 р. по даній справі, які повернулись на адресу суду без вручення адресату з написом на конверті працівником поштового відділення За закінченням терміну зберігання (а. с. 7-8, 9, 10, 11, 70-73, 98, 99, 100, 101).

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача/апелянта будь-якого іншого місцезнаходження юридичної особи: ТзОВ Еліт-Бенкет - не зазначено, тому не отримання апелянтом поштової кореспонденції з процесуальними документами суду за вказаною вище юридичною адресою - не може відноситися на вину суду.

Отже, за наведених вище обставин, які встановлені судом апеляційної інстанції в процесі розгляду даної справи, є безпідставними покликання апелянта/відповідача про те, що він не був повідомлений про розгляд даної справи місцевим судом, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, відтак не можуть слугувати підставою для скасування судового рішення відповідно до частини третьої статті 104 ГПК України (в редакції закону до 15.12.2017 р.).

Щодо суті заявленого в позовній заяві та апеляційній скарзі колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, 13 березня 2015 року між Оброшинською сільською радою Пустомитівського району Львівської області (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет (орендар за договором, відповідач у справі) було укладено договір оренди нежитлових приміщень (далі по тексту - договір оренди).

Вказаний вище договір укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними особами сторін за цим Договором, їх підписи посвідчено печатками сторін та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № 113, що не суперечить приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208, 209, 210 ЦК України.

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений вище правочин є договором найму (оренди).

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до Розділу 1 договору оренди від 13.03.2015р. «Орендодавець» на підставі рішення Виконавчого комітету Оброшинської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 32 від 25.11.2014р. на умовах, визначених цим договором, зобов'язується передати, а „Орендар» прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 488,5 (чотириста вісімдесят вісім цілих п'ять десятих ) кв. м., а саме: нежитлові приміщення № 33, 34, 35 площею 251,2 (двісті п'ятдесят один цілих два десятих) кв. м, та нежитлове приміщення № 36 площею 237,3 (двісті тридцять сім цілих три десятих) кв. м., що розташовані на першому поверсі двоповерхової будівлі Народного дому, що розташована за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Оброшине, вул. Шевченка, 5, згідно з технічним паспортом №7, виготовленим Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 25.03.2010 року, далі - «Об'єкт оренди» . Об'єкт оренди належить Оброшинській сільській раді Пустомитівського району Львівської області на праві комунальної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Оброшинською сільською радою Пустомитівського району Львівської області 20.04.2010 року, яке зареєстроване в обласному комунальному підприємстві Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 20.04.2010 року, реєстраційний номер 30229182 Державна реєстрація права власності здійснена реєстраційною службою Пустомитівського районного управління юстиції 06.03.2015 року, номер запису про право власності 8964293, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 590951346236. Технічна характеристика об'єкта оренди наводиться в технічному паспорті ОКП ЛОР „БІТ та ЕО» від 25.03.2010 року за інвентарним № 7. Ринкова вартість об'єкта оренди відповідно до звітів про оцінку майна, становить: нежитлові приміщення № 33,34,35 - 355200,00 грн., нежитлове приміщення №36 - 335600,00 грн.

Пунктом 2.1. договору оренди від 13.03.2015р. визначено, що майно передається в оренду для облаштування закладу громадського харчування - приміщення № 33, 34, 35, та танцювального майданчика - приміщення № 36.

Згідно із п. п. 3.1.-3.4. договору оренди від 13.03.2015р. приймання-передачу об'єкта оренди здійснюють Орендар та Орендодавець. Сторони домовились, що передача об'єкта оренди за актом приймання-передачі проводиться протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати підписання цього договору, для чого попередньо Орендодавець повинен звільнити об'єкт оренди та підготувати його до передачі Орендареві. При передачі об'єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписують Орендар та Орендодавець. Об'єкт оренди вважається переданим в оренду з часу підписання акту приймання передачі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищезазначеного договору, між сторонами у справі 13.03.2015 р. було укладено та підписано акт приймання-передачі майна до договору оренди нерухомого майна від 13.03.2015 р. (а. с. 26).

Акт приймання-передачі майна сторонами укладено в письмовій формі, підписано уповноваженими представниками сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін.

Відповідно до п. 4.1. договору оренди від 13.03.2015р. термін договору оренди визначений на 25 років з 13 березня 2015 року до 13 березня 2039 року включно.

Пунктами 5.1.-5.6. та 5.8. договору оренди від 13.03.2015р. орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами), становить без ПДВ за перший місяць оренди 4013,00грн. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається коригуванням орендної плати за попередній місяць щодо індексу інфляції за попередній місяць. Нарахування ІІДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України. Розмір орендної плати переглядається лише за згодою сторін або за рішенням суду. Орендну плату орендар сплачує не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця. Несплата орендної плати протягом шести місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

У розділі 6 договору передбачено Права та обов'язки орендодавця , зокрема, в п. 6.2.5. Договору передбачено право орендодавця достроково розірвати договір за наявності підстав, передбачених чинним законодавством України, якщо орендар:

- Користується майном всупереч цільовому призначенню, визначеному у пункті 2.1 цього договору;

- У порушення порядку, встановленого у підпункті 7.2.4 цього договору, передав приміщення (його частину) третім особам на підставі договору суборенди чи будь-якого іншого цивільно-правового договору;

- Не вносить плату за користування майном протягом шести місяців підряд.

Пунктом а п. 6.2.6. договору визначено, що орендодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього договору або його розірвання в разі погіршення стану об'єкта оренди внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору.

Згідно із п.7.1.2. договору оренди від 13.03.2015р. орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

З наявних в матеріалах банківських виписок (а. с. 37-40) та довідки № 02-12/73 від 24.05.2017р. Управління державної казначейської служби, які долучені до матеріалів справи (а. с. 56) вбачається, що відповідачем частково оплачувалась орендна оплата.

Однак за період з липня 2015 р. по листопад 2016 р., відповідач належним чином свого обов'язку з оплати орендної плати не виконав, внаслідок чого, за вказаний період, у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 58731,50 грн.

Слід зазначити, що у зв'язку із зверненням відповідача до позивача із заявою від 13.03.2015 р. про звільнення його від сплати орендної плати за період 01.04.2015 р. по 01.07.2015 р. у зв'язку з проведенням капітального ремонту (а. с. 27), останнім було прийнято рішення № 11 від 13.03.2015 р. про звільнення Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет (директор ОСОБА_5П.) від орендної плати за оренду приміщення в селі Оброшине вул. Шевченка, 5, площею 251,2 кв. м. для облаштування закладу громадського харчування та 237,3 кв. м. для облаштування танцювального майданчика, на час проведення ремонту, з 01.04.2015 р. до 01.07.2015 р.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, доказів на підтвердження проведення відповідачем капітального ремонту в матеріалах справи не має, такі докази відсутні, до апеляційної скарги теж не долучені.

Крім того, дані обставини апелянтом/відповідачем не спростовані.

На підставі вищевикладеного та відповідно до ст. 188 Господарського Кодексу України, позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 947 від 01.12.2016 р. з вимогою усунути порушення зобов'язань за умовами підписаного між сторонами договору, сплатити орендну плату з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних в сумі 69882,46 грн.

Дана претензія позивачем була надіслана 01.12.2016 р. та отримана відповідачем 10.12.2016 р., що підтверджується квитанцією №115/99/766 та повідомленням про вручення поштового відправлення №8111500931766 (а. с. 32-33).

Однак, вищезазначена претензія позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, як вбачається з представлених суду доказів, боргу з орендної плати станом на день звернення позивач до суду (28.04.16 р.) в сумі 58731,50 грн. - не сплачена, оскільки доказів протилежного, апелянтом/відповідачем, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, не представлено, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, сума заборгованості з орендної плати є документально обґрунтованою.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд розірвати договір оренди, зобов'язання повернути об'єкт шляхом виселення з об'єкта оренди та стягнути заборгованість з орендної плати в розмірі 58731,50 грн.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Стаття 629 ЦК України встановлює обов'язковість договору для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться і у ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму.

При цьому повинні враховуватися приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених Договором або Законом.

Станом на день подання позовної заяви (28.04.2017 р.) Товариство з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет не сплатило позивачу орендної плати в повному обсязі, допустило несплату орендної плати за Договором оренди від 13.03.2015 р., за період з 01.07.2015 року по 01.11.2016 року, тобто апелянтом допущено прострочення виконання зобов'язання зі сплати оренди понад шість (6) місяців підряд, оскільки за весь період дії договору, відповідачем було сплачено кошти за користування майном в сумі 5000,00 грн., що встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами даної справи.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Згідно п. 5.6 договору оренди, орендна плата перераховується Орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць.

Зі змісту вищезазначених положень договору оренди (п. 5.8.) та норм Цивільного кодексу України (ч. 1 ст. 782) вбачається, що підставою для дострокового розірвання договору оренди є несплата орендної плати (протягом трьох місяців підряд згідно ст. 782 ЦК України), в нашому випадку, протягом шести місяців підряд з дня закінчення строку платежу. Визначальним, у даному випадку, є не наявність заборгованості чи її відсутність, а сам факт несплати орендної плати, протягом строку, визначеного законом або договором.

Орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України Про оренду державного та комунального майна , згідно з ч. 3 ст. 26 якого, підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, апелянт/відповідач, за час дії договору оренди, допустив порушення строків внесення орендної плати за період з 01.07.2015 року по 01.11.2016 року (1 р. 3 міс.), тобто понад 6 місяців підряд.

Положеннями ч. 1 ст. 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та інших підстав, передбачених законодавчими актами України (ч. 3 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна ).

Отже, істотне порушення орендарем такої умови договору оренди майна, як сплата орендної плати, є достатньою правовою підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 року у справі № 5021/966/2011.

Не заслуговує на увагу суду покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що так як позивачем не врегульовано спір відповідно до ч. 1 ст. 782 ЦК України, вимоги щодо розірвання договору є безпідставними, оскільки, згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Стаття 782 ЦК України передбачає можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч. 1 ст. 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, тим більше, що на дату звернення позивача з позовом до місцевого суду, апелянт/відповідач понад шість місяців підряд не сплачував орендних платежів орендодавцю.

Водночас, орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з ч. 3 ст. 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

За таких умов для цієї справи не мають істотного значення доводи заявника з приводу не з'ясування судом першої інстанції щодо не направлення орендодавцем орендарю повідомлення про односторонню відмову від договору оренди через несплату орендних платежів протягом шести місяців підряд, що є підставою вважати договір оренди розірваним в позасудовому порядку в силу ст. 782 ЦК України.

Місцевим господарським судом на підставі правової оцінки умов укладеного між сторонами договору оренди та інших наявних у справі доказів встановлено, а заявником (орендарем) не спростовано факти систематичного порушення ним обов'язків щодо внесення орендної плати, що згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 1 ст. 785 ЦК України є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди та повернення орендованого майна орендодавцю.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено ст. 785 ЦК України.

Також, відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Розділом 9 Договору оренди визначено порядок повернення Орендодавцю об'єкта оренди. Так, у разі припинення або розірвання Договору, Орендар повинен повернути Орендодавцеві об'єкт оренди протягом 15 днів за актом приймання - передачі у належному стані (п. п. 9.3 - 9.6. договору).

Таким чином, порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди майна, як недопущення невнесення орендної плати протягом шести місяців підряд, є достатньою правовою підставою для розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором оренди від 13.03.2015 року належним чином не виконував, орендну плату в повному обсязі не сплачував, внаслідок чого на момент звернення позивача до суду, мало місце не внесення орендної плати протягом шести місяців підряд, то, згідно з ст. ст. 782, 785 ЦК України та п. п. 5.8. договору оренди від 13.03.2015 р., договір оренди підлягає розірванню, а приміщення звільненню і поверненню орендодавцю - Оброшинській сільській раді Пустомитівського району Львівської області, при цьому чинним законодавством України не передбачено, в цьому випадку, ні наявності у орендодавця збитків від такої поведінки орендаря, ні обов'язковості виконання процедури, що визначена ст. 188 ГК України, без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2001 № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач без належних на те правових підстав своєчасно не сплачував орендну плату, в результаті чого у нього виникла заборгованість, що підтверджується матеріалами справи, апелянтом в цій частині доводи позивача та висновки суду - не спростовані належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України, в редакції чинній на дату постановлення судового рішення у даній справі. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 58731,50 грн. підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст.188 ГК України.

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Як зазначено вище у цій постанові, статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас суд зазначає, що орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України. (ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» ).

При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди .

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про розірвання договору є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Згідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як зазначив Верховний суд України в постанові №3-26гс12 від 08.05.2012 р. можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору у позасудовому порядку, передбачена ст. 782 ЦК є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, встановлене ч. 1 ст. 782 ЦК, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Аналогічна правова норма міститься в ч. 1 ст. 785 ЦК України.

З огляду на викладені положення законодавства, враховуючи те, що протягом періоду з 01.07.2015 р. по 01.11.2016 р. відповідач не сплачував коштів за орендоване майно, що в свою чергу є істотним порушенням умов договору, а тому вимоги позивача про розірвання договору та повернення об'єкта оренди є обґрунтованими та підлягають до задоволення повністю.

Щодо тверджень апелянта, які викладені у апеляційній скарзі, що позивачем не був дотриманий порядок розірвання договору оренди, який передбачений ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України, оскільки, на думку скаржника, одностороння відмова від договору не допускається, а у разі коли одна сторона має намір розірвати договір повинна була надіслати іншій стороні за договором повідомлення про розірвання договору, колегія суддів вважає безпідставними, так таким, що суперечить вищенаведеним положенням, оскільки позивачем вчинялись дії, а саме, позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити кошти, крім того, згідно наведених вище положень дії позивача в частині повідомлення відповідача про наміри розірвати договір в односторонньому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця, що і зазначено вище у цій постанові.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, дослідивши наявні в справі матеріали, враховуючи всі викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача підтверджені належними та допустимими доказами.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Також слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет до провадження та п. 2 резолютивної частини ухвали відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (а. с. 117-118).

Станом на час прийняття Львівським апеляційним господарським судом постанови по справі № 914/842/17, скаржником не було сплачено судового збору в сумі 4999,16 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Еліт-Бенкет (79070, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39437501) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) 4999,16 грн. судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 13 червня 2017 року у справі № 914/842/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕЛІТ-БЕНКЕТ (79070, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39437501) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) 4999,16 грн. судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку.

3. Місцевому господарському суду видати наказ.

4. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 06.02.2018 року

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин