Постанова

від 01.02.2018 по справі 910/13452/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2018 р. Справа№ 910/13452/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Гончарова С.А.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання Каніковський А.О.

за участю представників:

від позивача: Лютий О.В.

від відповідача: Антонова Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт"

на рішення господарського суду міста Києва

від 10.10.2017 (повний текст рішення складено 17.10.2017)

у справі №910/13452/17 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт"

про стягнення 214319,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкор" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" 163338 грн. грошових коштів перерахованих відповідачу за товар, який не був отриманий позивачем; 8524,26 грн. штрафу, нарахованого на підставі п.7 договору МФ/2015П-34 поставки від 02.06.2015; 34777,83 грн. втрат від інфляції; 7679,12 грн. 3% річних, а всього 214319,21 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2017 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкор" 163338 (сто шістдесят три тисячі триста тридцять вісім) грн. грошових коштів; 34777 (тридцять чотири тисячі сімсот сімдесят сім) грн. 83 коп. втрат від інфляції; 7679 (сім тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 12 коп. 3% річних; 8524 (вісім тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн. 26 коп. штрафу та 3214 (три тисячі двісті чотирнадцять) грн. 79 коп. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13452/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. При цьому скаржник зазначає, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки МФ/2015 П-34 від 02.06.2015 виконав, адже 25.06.2015 здійснив поставку обумовленого стронами товару - емалі КО-168 Ral 7047, загальною вагою 3500 кг. Скаржник вказує, що судом не надано належної оцінки позиції відповідача, яка була відображена у відзиві на позовну заяву, в якому відповідач зазначав, що додатковим свідченням того, що спірна поставка товару - емалі КО-168 Ral 7047 мала місце 25.06.2015 є та обставина, що позивачем до позовної заяви додана засвідчена з оригіналу копія рахунку на оплату товару №723 від 18.06.2015, який був наданий відповідачем винайнятому позивачем перевізнику-водієві ОСОБА_4 разом з іншими товаросупровідними документами. На думку скаржника, листування між сторонами щодо невідповідності відтінків фарби-емалі підтверджує поставку товару - емалі КО-168 Ral 7047, загальною вагою 3500 кг. Також скаржник звертає увагу на відповідь на адвокатський запит, відповідно до якої ПАТ "Хмільницький елеватор" повідомило, що протягом травня-серпня 2015 року позивачем виконувались роботи з ремонту, герметизації будівлі та споруд елеватора, що включало також і фарбування стін; одночасно ПАТ "Хмільницький елеватор" вказало, що всі підрядні роботи позивачем були виконані своєчасно та якісно, про що свідчать підписані акти приймання виконаних будівельних робіт; ПАТ "Хмільницький елеватор" у відповіді на адвокатський запит також зазначило, що при проведенні підрядних робіт з фарбування позивач використовував фарбу емаль КО-168 Ral 7047.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 (у складі: головуючого судді: Іоннікова І.А., суддів Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 05.12.2017.

04.12.2017 відповідачем надано суду копію протоколу пояснень ОСОБА_4 від 30.09.2017, відібраних уповноваженою службовою особою Святошинського УП ГУ НП у м. Києві.

20.12.2017 відповідачем надано письмове обґрунтування неможливості подання ним суду першої інстанції копії протоколу пояснень ОСОБА_4 від 30.09.2017, відібраних уповноваженою службовою особою Святошинського УП ГУ НП у м. Києві, також надані копії заяви свідка ОСОБА_4, повідомлення про кримінальне правопорушення, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Святошинському УП ГУ НП у м. Києві, ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 09.10.2017 у справі №1-кс/759/3187/17, повідомлення про початок досудового розслідування, клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12017100080009384, заяви про залучення до кримінального провадження як потерпілого.

З 15 грудня 2017 року набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII (далі - ГПК України).

Відповідно до пп. 9 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснювати розгляд справи за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у главі 1 "Апеляційне провадження" розділу IV ГПК України.

Згідно останнього розпорядження Київського апеляційного господарського суду у справі №910/13452/17 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/13452/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Гончаров С.А., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 (у складі: головуючого судді: Іоннікова І.А., суддів Гончарова С.А., Тарасенко К.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" на рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13452/17; призначено справу до розгляду на 18.01.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017 (у складі: головуючого судді: Іоннікова І.А., суддів Гончарова С.А., Тарасенко К.В.) розгляд справи відкладено на 01.02.2018. Зобов'язано сторін надати через канцелярію суду специфікації до договору МФ/2015П-34 поставки від 02.06.2015.

Сторонами не виконано вимог, викладених в ухвалі суду від 18.01.2018 щодо надання специфікації до договору МФ/2015П-34 поставки від 02.06.2015.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

02.06.2015 між ТОВ "Інкор", як покупцем, та ТОВ "Монолитфорт", як постачальником, укладено договір поставки МФ/2015П-34, за умовами якого постачальник зобов'язується виробити і поставити покупцю лакофарбові матеріали (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах Договору (пункт 1.1 Договору).

Найменування, кількість та ціна товару визначається згідно з специфікаціями та рахунками-фактурами на кожну партію поставки, які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами Договору (пункт 2.1 Договору).

Виходячи зі змісту пунктів 3.1, 3.2 Договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Умова оплати - 100% передоплата, або відстрочка за умовами, визначеними відповідно до специфікацій на кожну партію поставки.

Поставка товару здійснюється партіями на умовах франко/склад постачальника або склад перевізника (пункт 4.1 Договору).

Строк поставки товару визначається в специфікаціях (пункт 4.2 Договору).

В пункті 4.3 Договору сторони погодили, що при поставці партії товару постачальник зобов'язаний передати покупцю такі документи: рахунок-фактуру; видаткову накладну; сертифікат якості (який містить тільки ті параметри якості, вимірювання яких може забезпечити виробник).

Приймання товару за якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і Товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 №П-7, а за кількістю - відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і Товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П-6 (пункт 5.1 Договору).

У випадку порушення строку поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штраф у розмірі 0,01% від вартості товару за кожний робочий день (пункт 7.2 Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, а в частині гарантійних зобов'язань - до закінчення строку гарантії (пункт 11.1 Договору).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю юридичною природою є договором поставки.

Частинами першою і другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок від 18.06.2015 №723 на загальну суму 163338 грн.

На виконання умов Договору позивачем 19.06.2015 було перераховано відповідачу 163338 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.06.2015 №1515 на суму 163338 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

Проте, як стверджує позивач, товар відповідачем так і не був поставлений позивачу.

Частиною другою статті 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Листом від 23.07.2015 №23 позивач повідомив відповідача про те, що ТОВ "Інкор" було встановлено факт невідповідності відтінків фарби та її якості, у зв'язку з чим фарбу емаль КО-168 Ral 7047 в кількості 3500 кг на суму 163338 грн. згідно з рахунок від 18.06.2015 №723 ТОВ "Інкор" не отримувало; позивач просив повернути перераховані за платіжним дорученням від 18.06.2015 №1515 кошти в сумі 163338 грн.

Листом від 07.08.2015 №39/08.15 (у відповідь на лист від 23.07.2015 №23) відповідач повідомив позивача про те, що товар за рахунком від 18.06.2015 №723 був відвантажений ТОВ "Інкор" 25.06.2015 за видатковою накладною від 24.06.2015 №537 в повному обсязі; вказаний товар, цієї ж виробничої партії, використовувався в підготовці контрольного зразка кольору 01 липня 2015 року, в присутності співробітників позивача та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" на об'єкті ПАТ "Хмільницький елеватор" за адресою: Вінницька область, м. Хмільних, вуд. В.Парика, 26.

Як зазначає позивач з вимогою про повернення сплачених ТОВ "Інкор" коштів за рахунком від 18.06.2015 №723 у сумі 163338 грн останній звернувся 20.06.2017, в якій між іншим повідомив відповідача про те, що товар емаль КО-168 Ral 7047 в кількості 3500 кг, оплачену ТОВ "Інкор", позивач не отримував, повідомлення щодо дати, часу і місяця відвантаження товару на адресу ТОВ "Інкор" не надходило, передачі видаткової накладної та сертифікату якості на дану партію товару постачальником покупцю не надавалось, що є порушенням з боку відповідача розділу 4 Договору.

Проте відповідач відповіді на вказану вимогу не надіслав, грошові кошти позивачу не повернув.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що 25.06.2015 виготовлений відповідачем товар був відвантажений винайнятому позивачем перевізнику, а саме - водію ОСОБА_4; 25.06.2015 водій ОСОБА_4 за дорученням позивача прибув для завантаження товару, за місцезнаходженням складу відповідача: Київська обл., с. Дмитрівна, вул. Леніна, 10, на вантажному автомобілі марки MAN, державний номерний знак НОМЕР_1; 25.06.2015 уповноваженими особами відповідача за місцезнаходженням складу (Київська обл., с. Дмитрівка, вул. Леніна, 10), виготовлений для позивача товар був відвантажений водію позивача ОСОБА_4; одночасно водію позивача ОСОБА_4 були надані і товаросупровідні документи на товар, а саме: рахунок на оплату від 18.06.2015 №723; видаткова накладна від 24.06.2015 №537 у 2-х примірниках; податкова накладна від 19.06.2015 №106; товарно-транспортна накладна від 25.06.2015 №Р537; сертифікат якості на товар; таким чином, відповідач свої зобов'язання за Договором виконав, оскільки відбулася передача обумовленого Договором товару представнику позивача.

На підтвердження викладених обставин відповідач подав суду першої інстанції копію товарно-транспортної накладної від 25.06.2015 №Р537, з якої вбачається, що товар було передано водію ОСОБА_4; замовник - ТОВ "Інкор"; вантажовідправник - ТОВ "Монолитфорт"; вантажоодержувач - ТОВ "Інкор".

Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, товарно-транспортна накладна не є належним доказом підтвердження поставки відповідачем ТОВ "Інкор" емалі КО-168 Ral 7047 в кількості 3500 кг, оскільки з вказаної товарно-транспортної накладної неможливо встановити на підставі якого документа водію ОСОБА_4 було передано товар; крім того, в товарно-транспортній накладній не вказано переліку супровідних документів на вантаж, що виключає можливість дійти висновку про те, що відповідачем були передані документи на товар.

Крім того, в товарно-транспортній накладній відсутні відомості щодо вантажоодержувача на відпуск вантажу.

Вказана накладна складена одноособово - відповідачем.

В матеріалах справи відсутні докази передачі вказаної накладної позивачу.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на пояснення ОСОБА_4, відібрані уповноваженою службовою особою Святошинського УП ГУ НП у м. Києві, стосовного того, що підпис в графі прийняв водій/експедитор на зворотній стороні товарно-транспортної накладної №Р537 від 25.06.2015 не належить водію ОСОБА_4

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзіу, про те, що додатковим свідченням того, що поставка товару - емалі КО-168 Ral 7047 мала місце 25.06.2015 є та обставина, що позивачем до позовної заяви додана засвідчена з оригіналу копія рахунку на оплату товару №723 від 18.06.2015, який був наданий відповідачем винайнятому позивачем перевізнику-водієві ОСОБА_4 разом з іншими товаросупровідними документами, є безпідставними з огляду на те, що 19.06.2015 позивачем була здійснена оплата товару на суму 163338, що підтверджується платіжним дорученням від 18.06.2015 №1515. При цьому, колегія суддів враховано, що в призначенні платежу у вказаному платіжному дорученні зазначено наступне: за емаль, згідно рахунку №723 від 18.06.2015 , що вказує про отримання позивачем рахунку на оплату товару №723 від 18.06.2015 раніше, ніж вказує відповідач.

Відповідь ПАТ "Хмільницький елеватор" на адвокатський запит про надання інформації та її документального підтвердження щодо захисту прав та інтересів ТОВ "Монолитфорт", на який відповідач посилається як на доказ поставки товару, також не є належним доказом на підтвердження факту поставки відповідачем позивачу товару, оскільки дана відповідь не підтверджує використання позивачем при виконанні робіт продукції виробництва саме ТОВ "Монолитфорт". Так, у відповіді зазначено: Будь-якою інформацією стосовно якості матеріалів, інформацією про виробника, та сертифікатами відповідності замовник не володіє .

Копія протоколу пояснень ОСОБА_4 від 30.09.2017, відібраних уповноваженою службовою особою Святошинського УП ГУ НП у м. Києві, та копія заяви свідка ОСОБА_4, наданих суду апеляційної інстанції, також не є належними доказами на підтвердження поставки товару, оскільки дані пояснення не містять точних відомостей стосовно поставки товару.

Отже, враховуючи те, що відповідачем не надано доказів на виконання свого обов'язку за договором щодо поставки товару, суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати товару.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зобов'язання відповідача щодо повернення суми попередньої оплати товару виникло після закінчення строку договору, оскільки відсутність специфікації (в якій відповідно до п.4.2 Договору зазначається строк поставки товару) унеможливлює встановити дату, з якої виникло порушення зобов'язання відповідача з поставки товару в період дії Договору.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 163338 грн. - суми попередньої оплати товару є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 8524,26 грн штрафу згідно п. 7 Договору колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування відповідно заявленої вимоги позивач посилається на порушення відповідачем строків виконання зобов'язання щодо поставки товару, як підставу нарахування зазначеного штрафу, передбаченого приписами ст. 230 Господарського кодексу України та ст. 549 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 7.1. Договору, у випадку порушення строку поставки товару постачальник зобов'язаний сплатити покупцю штрафу розмірі 0,01 % від вартості товару за кожний робочий день.

Приписами ст. 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з правового аналізу вищезазначених норм закону, слід зазначити, що пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань, у той час як штраф має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання.

Виходячи з правового тлумачення змісту договору, суд дійшов висновку про те, що грошова сума, передбачена п. 7.1 Договору, за своєю правовою природою не є штрафом у розумінні ч. 2 ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, оскільки алгоритм нарахування відповідних коштів не носить одноразового характеру.

Крім того, як зазначено вище відсутність специфікації (в якій відповідно до п.4.2 Договору зазначається строк поставки товару) унеможливлює встановити дату, з якої виникло порушення зобов'язання відповідача з поставки товару в період дії Договору.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 8524,26 грн штрафу згідно п. 7 Договору є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 34777,83 грн. втрат від інфляції, 7679,12 грн. 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в п.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України, не застосовується до зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати товару, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 34777,83 грн. втрат від інфляції, 7679,12 грн. 3% річних не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу в розмірі 8524,26 грн., втрат від інфляції в розмірі 34777,83 грн., 3% річних в розмірі 7679,12 грн., а рішення суду - скасуванню в частині вказаних позовних вимог, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові; в іншій частині рішення необхідно залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" задовольнити частково, рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у справі №910/13452/17 скасувати в частині стягнення 34777,83 грн. втрат від інфляції; 7679 (сім тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 12 коп. 3% річних; 8524,26 грн. штрафу.

Викласти резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкор" 163338 грн. основного боргу; 2450,07 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині позовних вимог відмовити."

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Монолитфорт" витрати по сплаті судових витрат за подання апеляційної скарг в розмірі 841,11 грн.

Матеріали справи №910/13452/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді С.А. Гончаров

К.В. Тарасенко