Постанова

від 05.02.2018 по справі 914/1780/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2018 р. Справа № 914/1780/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І

суддів Желіка М.Б.

Костів Т.С.

секретар судового засідання Мазепа Н.В.

за участю представників:

від позивача: Макогон Ю.І.;

від відповідача-1 : не з'явився;

від відповідача - 2: Миколайчук О.І.;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "СТО-ВП", б/н від 29.11.2017р. (вх. № 01-05/5724/17 від 05.12.17)

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2017р.

у справі № 914/1780/17, суддя - Крупник Р.В.

за позовом: Керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави, м. Червоноград Львівської області

до відповідача-1: Червоноградської міської ради Львівської області, м. Червоноград Львівської області

до відповідача-2: Приватного підприємства "СТО-ВП", м. Червоноград Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця Грицак Марії Василівни, м. Червоноград Львівської області

про: визнання незаконним та скасування п.5 рішення Червоноградської міської ради Львівської області від 25.04.2017р. № 525, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2017р. , зобов'язання провернути земельну ділянку

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2017р. у справі №914/1780/17 позов Керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області в інтересах держави до Червоноградської міської ради Львівської області, Приватного підприємства "СТО-ВП", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця Грицак Марії Василівни про визнання незаконним та скасування п.5 рішення Червоноградської міської ради від 25.04.2017р. № 525, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25.05.2017р., зобов'язання провернути земельну ділянку - задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано пункт 5 рішення Червоноградської міської ради Львівської області 18 сесії 7 скликання від 25.04.2017р. №525 "Про вилучення та надання земельних ділянок".

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 25.05.2017р., укладений між Червоноградською міською радою Львівської області та ПП "СТО-ВП", зареєстрований 25.05.2017р. за реєстраційним № 4611800000040.

Зобов'язано Приватне підприємство "СТО-ВП" повернути Червоноградській міській раді Львівської області земельну ділянку площею 0,0020 га, кадастровий №4611800000:02:005:0048, яка знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Червоноград, вул. Сокальська, 10б.

Стягнуто з Приватного підприємства "СТО-ВП" на користь прокуратури Львівської області 2 400,00 грн. судового збору.

Стягнуто з Червоноградської міської ради Львівської області на користь прокуратури Львівської області 2 400,00 грн. судового збору.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд враховував те, що тимчасова споруда, яка є предметом укладеного між відповідачем 2 та третьою особою договору купівлі-продажу від 15.02.2017 р. не є об'єктом нерухомого майна (згідно інформації управління містобудування та архітектури Червоноградської міської ради, інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), відтак набуття права власності на дану споруду не є підставою для переходу прав на земельну ділянку на якій дана споруда розміщена.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 12.10.2017р. у справі №914/1780/17 відповідач-2 повторно звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 29.11.2017р. (вх. № 01-05/5724/17 від 05.12.17).

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

При цьому, скаржник зазначає, що відповідно до ч.2 ст.120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Таким чином, апелянт зазначає, що після укладення договору купівлі-продажу між Грицак М.В. та ПП "СТО-ВП", до останнього перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах, що були узгоджені між орендодавцем (міською радою) та орендарем (Грицак М.В.). Крім того, скаржник стверджує, що укладений договір оренди землі не змінив цільового призначення земельної ділянки, що була предметом договору, а також не порушило законодавства у сфері земельних відносин.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду КП "Документообіг господарських судів", 05.12.2017р. справу за № 914/1780/17 передано до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Желіка М.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2017р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "СТО-ВП", б/н від 29.11.2017р. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.01.2018р..

У зв'язку із перебуванням судді - члена колегії Желіка М.Б. у відпустці, судове засідання 15.01.2018р. не відбулось, про що відповідно до абз. 2 пп. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 21 від 03.03.2016р., було повідомлено прокурора та представника відповідача.

На адресу суду від позивача, відповідача 1 та третьої особи не надходили відзиви на апеляційну скаргу.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2018р. розгляд справи призначено на 05.02.2018р.

В судовому засіданні 05.02.2018р. представники позивача та відповідача 2 надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Відповідач -1 та третя особа участі своїх уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, відповідач - 1 та третя особа належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представників відповідача - 1 та третьої особи.

Відповідно до ст. 282 ГПК України у судовому засіданні 05.02.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача - 2, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 27.07.2016 р. між територіальною громадою Червоноградської міської ради (орендодавець) та ФОП Грицак Марією Василівною (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення під встановлення торгового павільйону для реалізації хлібобулочних та кондитерських виробів, яка знаходиться в м. Червоноград, вул. Сокальська, 10 "б".

Відповідно до п.п. 2, 3,5, 8 вказаного договору, в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 4611800000:02:005:0048, загальною площею 0,0020 га. На земельній ділянці знаходиться: торговий павільйон. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки ставить 19 574,49 грн. Договір укладено на три роки.

Як підтверджується матеріалами справи, 14.12.2016 р. Управлінням містобудування та архітектури Червоноградської міської ради видано ФОП Грицак Марії Василівні паспорт прив'язки стаціонарної тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на вул. Сокальська, 10 "б" в м. Червоноград терміном дії до 27.07.2019р.

15.02.2017р. між Грицак М.В. (продавцем) та ПП "СТО-ВП" (покупцем) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого у власність покупця було передано стаціонарну тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, яка на момент огляду покупцем була встановлена продавцем на орендованій ним земельній ділянці площею 0,0020 га за адресою: Львівська обл., м. Червоноград, вул. Сокальська, 10б, кадастровий №4611800000:02:005:0048.

25.04.2017 р. вісімнадцятою сесією сьомого скликання Червоноградської міської ради прийнято рішення №525 "Про вилучення та надання земельних ділянок".

Згідно п.5 вищезазначеного рішення, у зв'язку з продажем стаціонарної тимчасової споруди (торгового павільйону), розташованого на вулиці Сокальська, 10б в місті Червонограді відповідно до договору купівлі-продажу від 15.02.2017 р. № 337, вилучено від ФОП Грицак Марії Василівни і надано ПП "СТО-ВП" в оренду на 5 років, встановивши річну орендну плату у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки, земельну ділянку площею 0,0020 га під встановлення торгового павільйону для реалізації хлібобулочних та кондитерських виробів на вул. Сокальська, 10б в м. Червонограді. Кадастровий номер земельної ділянки 4611800000:02:005:0048.

25.05.2017 р. між територіальною громадою Червоноградської міської ради в особі першого заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Балка Д.І. та ПП "СТО-ВП" в особі директора Дошака Р.З. укладено договір оренди земельної ділянки для обслуговування торгового павільйону для реалізації хлібо-булочних та кондитерських виробів, з кадастровим номером 4611800000:02:005:0048, яка розташована в м.Червонограді на вул. Сокальська, 10б, строком на 5 років.

Водночас, при прийнятті 25.04.2017 р. Червоноградською міською радою рішення №525, головний архітектор міста Червонограда, начальник юридичного відділу Червоноградської міської ради, начальник відділу земельних відносин Червоноградської міської ради подали окрему думку щодо проекту рішення "Про вилучення та надання земельних ділянок".

Необхідно також вказати, що у окремій думці зазначено, що у наданні земельних ділянок необхідно відмовити, оскільки стаціонарна тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності не є об'єктом нерухомого майна, її купівля-продаж не є підставою для переходу права користування земельною ділянкою відповідно до ст.120 Земельного кодексу України.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта, №90731440 від 28.06.2017 р. за Грицак М.В. (РНОКПП НОМЕР_1) право власності на будівлю, споруду розташовану на вул. Сокальська, 10б не реєструвалося.

Крім цього, згідно листа Управління містобудування та архітектури Червоноградської міської ради №16-17/171 від 30.06.2017 р. на вул. Сокальська, 10б в м.Червонограді розміщена тимчасова споруда, без улаштування фундаменту, яка не відноситься до об'єктів нерухомого майна.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

За змістом статей 2 , 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Згідно зі статтею 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель всіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 Про державну інспекцію сільського господарства України є Держсільгоспінспекція України.

Разом з тим, цим законом не передбачено повноважень щодо звернення названого центрального органу виконавчої влади до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень також і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 .

Враховуючи, що у визначеному чинним законодавством державного органу, уповноваженим здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, відсутні повноваження щодо звернення до господарського суду, суд дійшов висновку, що прокурор, пред'являючи даний позов в інтересах держави, правомірно набув статус позивача, у зв'язку з чим твердження скаржника про відсутність порушення інтересів держави суд не приймає до уваги та визнає хибними.

Аналогічні висновки щодо участі прокурора зроблено Вищим господарським судом України у аналогічних спорах - у постановах від 14 травня 2015 року справа № 926/1280/14; 03 червня 2015 року права № 926/1360/14; 22 квітня 2015 року справа № 926/1348/14.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004р., де, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи суд ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

Необхідно також зазначити, що за правовими позиціями, викладеними в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп 2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19 , статті 144 Конституції України , статті 25, частини чотирнадцятої статті 46,частини першої, десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Фактично звернення прокурора з позовною заявою зумовлено потребою захистити інтереси держави, яка надала органам місцевого самоврядування право розпорядження землями територіальних громад в порядку та спосіб, передбачені чинним законодавством України.

З викладеного вбачається, що статтями 5 , 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" , Положенням про Державну інспекцію сільського господарства, Положенням про державну інспекцію сільського господарства в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на Держсільгоспінспекцію України та її територіальні органи покладено здійснення державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, проте не передбачено повноважень вказаного органу щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним рішення органу державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсним договору, а також звільнення земельних ділянок.

Таким чином, судом першої інстанції правомірно встановлено, що у спірних правовідносинах відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, а рішення відповідача порушує норми діючого земельного законодавства. З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку, що прокурором обґрунтовано наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Згідно ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ч.1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу , чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Також, ч.2 ст. 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (ч. 2 ст. 125 ЗК України).

Згідно ст. 126 ЗК України, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Крім цього, необхідно зазначити, що згідно ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

При цьому, відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у переднього землекористувача.

Отже, якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог згаданих Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 ЗК України, яка пов'язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права. Він за необхідності може звернутися до господарського суду також з позовом про визнання за ним права користування земельною ділянкою (п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Вказаної позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові пленуму №6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Як стверджує апелянт в апеляційній скарзі, після укладення договору купівлі-продажу між Грицак М.В. та ПП "СТО-ВП", до останнього перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах, що були узгоджені між орендодавцем (міською радою) та орендарем (Грицак М.В.). Крім того, скаржник стверджує, укладений договір оренди землі не змінив цільового призначення земльної ділянки, що була предметом договору, а також не порушило законодавства у сфері земельних відносин.

Колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що вищенаведене твердження апелянта є безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Також поняття споруди визначено Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, відповідно до котрого споруда - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з правомірним висновком місцевого господарського суду, що павільйон для реалізації хлібо-булочних виробів (з метою встановлення якого ФОП Грицак М.В. було передано в оренду земельну ділянку та який остання відчужила на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2017р. ПП "СТО-ВП") являється лише тимчасовою спорудою, оскільки встановлений без влаштування фундаменту та може бути переміщений в інше місце.

Таким чином, тимчасова споруда не є об'єктом нерухомого майна, відтак перехід права власності на тимчасову споруду не породжує наслідків переходу права оренди земельної ділянки.

Крім того, необхідно також зазначити, що у роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 1 Господарського процесуального кодексу України , які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, управління яким територіальні громади здійснюють безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст. 26, 59, 74 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 24.10.2011р. (із наступними змінами та доповненнями), а також судової практики, що склалася, розгляд заявлених позивачем вимог щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування, підвідомчі господарському суду так як, реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізується волевиявлення держави або територіальної громади, як учасника цивільно-правових відносин, і з якими виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

У п. 4 Рішення Конституційного Суду України у справі №7-рп/2009 від 16.04.2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19 , статті 144 Конституції України , статті 25 , частини чотирнадцятої статті 46 , частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) роз'яснено, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

В п. 5 цього Рішення Конституційний Суд України вказав, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Згідно з п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України N 7-рп/2009 від 16.04.2009 стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить законодавству і порушує цивільні права та інтереси (ст.21 ЦК України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно з статтю 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, як уже було вищезазначено, тимчасова споруда, яка є предметом укладеного між відповідачем 2 та третьою особою договору купівлі-продажу від 15.02.2017 р. не є об'єктом нерухомого майна, а відтак набуття права власності на дану споруду не є підставою для переходу прав на земельну ділянку, на якій дана споруда розміщена.

Як правомірно зазначив місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного пункту 5 рішення Червоноградської міської ради Львівської області 18 сесії 7 скликання від 25.04.2017р. №525 "Про вилучення та надання земельних ділянок", міською радою не було дотримано вимог чинного законодавства, що встановлено вище, що є підставою для визнання недійсним такого рішення.

Згідно ч.1 ст.215, ч.1 ст.203, ч.1 ст.216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, оскільки договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачами на підставі прийнятого відповідачем-1 оспорюваного незаконного рішення, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про визнання недійсним спірного договору як такого, що суперечить чинному законодавству. При цьому, у зв'язку зі скасуванням оскаржуваного пункту рішення та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, вимога прокурора про повернення відповідачем - 2 земельної ділянки відповідачеві - 1 також підлягає задоволенню.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі, враховуючи вищенаведене не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2017р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.10.2017р. в справі за номером 914/1780/17 залишити без змін , апеляційну скаргу Приватного підприємства "СТО-ВП", б/н від 29.11.2017р. без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287 , 288 ГПК України .

3. Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.282 ГПК України 07 лютого 2018р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.