Рішення

від 29.01.2018 по справі 127/14388/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №127/14388/16-ц

Провадження № 2/127/1047/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі: головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі Бедрак М.М.,

за участі представника позивача по первісному позову/відповідача по зустрічному ОСОБА_1,

представника відповідача по первісному позову/позивача по зустрічному позову ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО , ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна у добросовісного покупця та зустрічним позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю Авто Гео , ОСОБА_3 про визнання частково недійсною додаткової угоди № 1 до договору доручення № 10/10 від 26.10.2015 року , -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО , ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна у добросовісного покупця.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 являється власником автомобіля FIAT DOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський -В, 2007 року випуску. Даний автомобіль було придбано ним згідно довідки рахунку від 10.03.2013р. № 17667333.

26 жовтня 2015 року позивач уклав договір доручення з ТОВ АВТО ГЕО , відповідно до умов якого останній зобов'язався укласти договір купівлі-продажу належного позивачу транспортного засобу. Згодом між даними сторонами було укладено додаткову угоду до договору доручення № 10/10 від 26.10.2015р., згідно якої ТОВ АВТО ГЕО зобов'язалося за дорученням ОСОБА_3 за плату вчинити від імені довірителя, за рахунок довірителя та в інтересах довірителя угоду - укласти договір купівлі-продажу належного довірителю транспортного засобу, зазначеного в Додатку №1 до Договору, на умовах визначених цим договором та передати вилучені за продаж транспортного засобу кошти довірителю. Також угодою передбачалося продаж автомобіля протягом 32 календарних дні з моменту підписання акту прийому-передачі транспортного засобу, за ціною, не нижче ціни погодженої сторонами. Однак, станом на сьогоднішній день умови договору дорученняТОВ АВТО ГЕО не виконано.

Позивач зазначає, що за поданими ним заявами про вчинення кримінального правопорушення та іншими ошуканими громадянами, в даний час слідчим кримінальної поліції проводиться досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 ККУ. Під час розслідування, слідчий наклав арешт на вказаний автомобіль. Проте, хоч автомобіль і перебуває під арештом, ним користуються інші особи. Так, було здійснено реєстрацію автомобіля за ОСОБА_4, на підставі довідки рахунку № 024378, який наступного ж дня зняв з реєстрації для відчудження. Останнім власником транспортного засобу є ОСОБА_6

Оскільки договір доручення № 10/10 ТОВ АВТО ГЕО не виконано, то договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений між ТОВ АВТО ГЕО та ОСОБА_4, оформлений довідкою рахунком від 27.10.2015р. № 024378, на думку позивача, слід визнати недійсним. Враховуючи вищевикладене, Мазур звернувся до суду з даним позовом та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між ТОВ АВТО ГЕО та ОСОБА_4, оформлений довідкою-рахунком від 27.10.2015р. № 2024397, недійсним, а також витребувати у ОСОБА_5 належний ОСОБА_3 на праві приватної власності автомобіль FIAT DOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський -В, 2007 року випуску.

Ухвалою суду від 27 грудня 2016 року було об'єднано в одне провадження дану цивільну справу №127/14388/16-ц з цивільною справою №127/20013/16-ц за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю Авто Гео , ОСОБА_3 про визнання частково недійсною додаткової угоди №1 до договору доручення №10/10 від 26.10.2015 року (а.с. 198 Т.1). Присвоївши їм спільний номер 127/14388/16-ц.

Позовні вимоги ОСОБА_5 мотивував тим, що 26 жовтня 2015 року ОСОБА_3 уклав з ТОВ АВТО ГЕО договір доручення № 10/10, згідно якого доручив останньому укласти договір купівлі продажу належного йому автомобіля FIAT DOBLO на умовах визначених договором. В цей же день між даними сторонами також була укладена ОСОБА_7 угода №1 до Договору доручення №10/10. Відповідно до однієї з умов ОСОБА_7 угоди, всі правочини, що стосуються відчудження транспортного засобу будуть вважатися недійсним в разі, якщо повірений після укладення з третьою особою договору купівлі-продажу транспортного засобу не оформить та не підпише звіту про виконання доручення, а також не передасть виручених за продаж транспортного засобу коштів. Уклавши дану угоду, на думку позивача, ОСОБА_3 зробив неможливим для виконання договір доручення. Уклавши договір доручення, ОСОБА_3 уповноважив ТОВ АВТО ГЕО укласти договір купівлі-продажу належного йому автомобіля з третьою особою, що і було зроблено в строки, передбачені договором. Договір купівлі-продажу автомобіля FIAT DOBLO та його відчудження ОСОБА_4 відбулися у відповідності з чинним на той час законодавством через довідку-рахунок від 27.10.2015р. Таким чином, ОСОБА_5 вважає себе також власником вказаного автомобіля, оскільки купив його у ОСОБА_4 згідно встановленого на той час порядку, в зв'язку з чим його право власності на автомобіль порушується п. 2.1. та п. 8.1. ОСОБА_7 угоди №1, які суперечать ч. 1 ст. 1000, ст.. 334 ЦК України. З огляду на вищевказане, ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом та просить визнати недійсним (нікчемним) пункти 2.1. та 8.1. ОСОБА_7 угоди №1 до Договору доручення №10/10 від 26.11.2015 року про внесення змін до Договору доручення №10/10 від 26.11.2015 року .

В судовому засіданні представник позивача по первісному позову/відповідача по зустрічному ОСОБА_3 - ОСОБА_1 позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позов ОСОБА_5 не визнала, надала письмові заперечення та пояснила, що позивач не обґрунтував в чому ж полягає порушення додатковою угодою до Договору доручення №10/10 його прав на момент укладення договору від 26.10.2016р. Просила відмовити ОСОБА_5 в задоволенні його позову.

Представник відповідача по первісному позову/позивача по зустрічному позову ОСОБА_5 - ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_5 є власником автомобіля FIATD OBLO, який був куплений в ОСОБА_4 на законних підставах і оформлено відповідно до норм чинного законодавства. Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу укладеного з ОСОБА_4, то дане відчудження автомобіля відбулося у відповідності з чинним на той час законодавством через довідку-рахунок.Просив відмовити в задоволенні первісного позову. Позовні вимоги ОСОБА_5 підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

В судове засідання представник відповідача по первісному та зустрічному позовах Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО не з'явився з невідомих причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання відповідач по первісному позову ОСОБА_4 не з'явився з невідомих причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача по первісному позову/відповідача по зустрічному - ОСОБА_1, представника відповідача по первісному позову/позивача по зустрічному позову ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чиінтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов протиУкраїни" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченихцим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З документів, наданих Територіальним сервісним центром №0541 вбачається, що автомобіль FIAT DOBLO, номер кузова НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_2 було зареєстровано за МазуромАндрієм Віталійовичем 12 березня 2013 року (а.с. 13, 22 Т.2). Даний автомобіль був ним придбаний за 26 400 грн., на підставі довідки-рахунку № 176333 від 10.03.2013 року (а.с. 14 Т.1). Також факт реєстрації права власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії САО 836432 (а.с. 176-177 Т.1).

22 жовтня 2015 року ОСОБА_3 зняв з обліку автомобільFIAT DOBLO з метою подальшої реалізації (а.с. 24, 123 Т.1).

Згідно ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

26 жовтня 2015 року, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 довіреністю, ОСОБА_3 уповноважив Товариство з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО розпоряджатисявід його імені (продати, обміняти, за умови сплати податку з доходу фізичних осіб, здати в оренду, позичку), належним йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ САО 836432, виданого Жмеринським ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області, 11.04.2013р., автотранспортним засобом марки FIATDOBLO , випуску 2007 року, шасі (кузов) № ZFA223000005561123, реєстраційний номер НОМЕР_2, знятий з обліку 22.10.2015 року, транзитний номер 02АР6902 (а.с. 135 Т.1). Факт посвідчення даної довіреності також підтверджується повним витягом з Єдиного реєстру довіреностей від 25.11.2015 року (а.с. 139-140 Т.1).

Судом встановлено, що 26 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО та ОСОБА_3 було укладено Договір доручення №10/10, відповідно до умов якого ТОВ АВТО ГЕО зобов'язалося за дорученням останнього за плату вчинити від імені довірителя, за рахунок довірителя та в інтересах довірителя угоду - укласти договір купівлі-продажу належного довірителю транспортного засобу, зазначеного в Додатку №1 до Договору, який є його невід'ємною частиною на умовах, визначених цим договором (а.с. 6-8 Т.2). Основні характеристики, а також ціна транспортного засобу вказані сторонами в Додатку до Договору.

Згідно Додатку №1 до вищевказаного договору, укладеного 26.10.2015 року, предметом договору є транспортний засіб марки FIAT, модель DOBLO, 2007 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1, оціночна вартість згідно акту огляду т/з становить 151 250,34 грн., що станом на дату підписання Додатку №1 - 6 700,00 дол. США. Виплата коштів буде проведена 26.11.2015р. за курсом НБУ на дату виплати в сумі 6 500,00 дол. США (а.с. 9 Т.1).

Також 26 жовтня 2015 року міжТовариством з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО та ОСОБА_3 було укладено ОСОБА_7 угоду №1 до Договору Доручення №10/10 від 26.10.2015 року (а.с. 10 Т.1). Даною угодою було внесено зміни до Договору доручення та викладено деякі пункти в наступних редакція:

-п. 1.1. договору: Повірений зобов'язується за дорученням Довірителя за плату вчинити від імені довірителя, за рахунок довірителя та в інтересах довірителя угоду - укласти договір купівлі-продажу належного довірителю транспортного засобу, зазначеного в Додатку №1 до Договору, який є його невід'ємною частиною на умовах, визначених цим договором та передати виручені за продаж транспортного засобу кошти довірителю ;

-п. 2.1.: Повірений зобов'язується виконати дії, вказані в п. 1.1. цього договору протягом 32 календарних дні з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі транспортного засобу за ціною, не нижче ціни, погодженої сторонами в Додатку до Договору № 1 та передати їх Довірителю, у іншому випадку усі правочини, що стосується відчуження транспортного засобу будуть вважатися недійсними ;

-п. 4.1. Повірений гарантує продаж транспортного засобу за ціною не нижче узгодженої сторонами у Додатку до Договору №1 шляхом укладення договору купівлі-продажу з третьою особою від імені довірителя протягом 32 календарних дні та передачу виручених за продаж транспортного засобу коштів довірителю ;

-п. 7.1.: Повірений зобов'язаний реалізувати транспортний засіб за ціною, вказаною довірителем в Додатку до Договору та передати виручені за продаж транспортного засобу кошти довірителю ;

-п. 8.1.: Транспортний засіб, переданий довірителем повіреному, є приватною власністю довірителя до укладення Договору купівлі-продажу повіреним з третьою особою та підписання звіту про виконання доручення, а також передачі виручених за продаж транспортного засобу коштів довірителю, у іншому випадку усі правочини, що стосуються відчудження транспортного засобу будуть вважатися недійсними .

ОСОБА_7 угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та є невід'ємною частиною Договору доручення.

Матеріалами справи встановлено, що 26 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО та ОСОБА_3 було підписано акт прийому-передачі вказаного транспортного засобу (а.с. 11 Т.1). В акті зазначено, що власником т/з до моменту його продажу шляхом заключення Договору купівлі-продажу повіреним з третьою особою, є довіритель.

З довідки-рахунку серії ААЕ №024397 від 27.10.2015р. вбачається, що спірний автомобіль було продано ОСОБА_4 за 47 000,00 грн. (а.с. 23 Т. 1). Даний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_4 28 жовтня 2015 року (а.с. 25, 170 Т.1), що також підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 16 Т.2). Отже, продаж спірного автомобіля здійснено на наступний день після укладення Договору доручення № 10/10. Разом з тим, слід зазначити, що ОСОБА_4 на наступний день - 29.10.2015р., зняв з обліку даний автомобіль для подальшої реалізації (а.с. 25 Т.1).

Так, 30 жовтня 2015 року спірний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_5 (а.с. 25 Т.1, 12 Т.2). З довідки-рахунку серії ААЕ від 30.10.2015 року вбачається, що спірний автомобіль було придбано ОСОБА_5 за 178 000,00 грн. (а.с. 15 Т.2). Отже, останній наразі є власником спірного автомобіля, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХТ 539773 (а.с. 21-22 Т.3).

Представник позивача по первісному позову/відповідача по зустрічному ОСОБА_3 - в судовому засіданні пояснив, що її довіритель жодних коштів за продаж спірного автомобіля не отримував та звіт про виконання доручення не підписував.

З огляду на це, ОСОБА_3 звернувся до поліції. Так, в провадженні Вінницького відділу поліції ГУНП України у Вінницькій області перебувають матеріали досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. В результаті розгляду даних матеріалів за клопотанням слідчого Вінницьким міським судом Вінницької області 26 листопада 2015 року було накладено арешт на транспортні засоби, зокрема, і автомобіль FIAT DOBLO, номер кузова НОМЕР_1 (а.с. 26-27 Т.3).

Слід зазначити, що під час розгляду справи судом неодноразово витребовувалися докази по справі.

Так, ухвалою суду від 26 вересня 2016 року клопотання позивача ОСОБА_3 було задоволено та витребувано у:

-Територіального сервісного центру №0541 копії документів, що стали підставою для проведення реєстрації за ОСОБА_4 автомобіля FIATDOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський-В, 2007 року випуску, згідно облікової картки № 75440084 від 28.10.2015р. та копії документів що стали підставою зняття з реєстрації з ОСОБА_4 відповідного автомобіля згідно облікової картки № 75526638 від 29.10.2015 року;

-Територіального сервісного центру №0541 копії документів, що стали підставою для проведення реєстрації за ОСОБА_5 автомобіля FIATDOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський-В, 2007 року випуску, згідно облікової картки №75654272 від 30.10.2015 року;

-Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО та слідчого Вінницького відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області лейтенанта поліції ОСОБА_9 в письмовому та електронному вигляді копії журналів обліку надходження і реалізації або передачі для реалізації автомобіля FIATDOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський-В, 2007 року випуску, копії укладених договорів купівлі-продажу, виданих актів приймання-передачі, біржових угод і номерних знаків Транзит (а.с. 75 Т.2).

На виконання даної ухвали суду Територіальним сервісним центром №0541 було надіслано лист про те, що реєстраційні операції з транспортними засобами, вказаними в ухвалі суду, проводили інші територіальні сервісні центри, а саме: 1801, 8006 (а.с. 88 Т.2). В зв'язку з цим, вони позбавлені можливості виконати ухвалу суду.

З огляду на вищевикладене, ухвалою суду від 31 жовтня 2016 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_3 та витребувано в:

- Територіального сервісного центру №1801 копії документів, що стали підставою для проведення реєстрації за ОСОБА_4 автомобіля FIATDOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський-В, 2007 року випуску, згідно облікової картки № 75440084 від 28.10.2015р.;

- сервісному центрі 8006 копії документів, що стали підставою зняття з реєстрації з ОСОБА_4 відповідного автомобіля згідно облікової картки № 75526638 від 29.10.2015 року, копії документів, що стали підставою для проведення реєстрації за ОСОБА_5 автомобіля FIATDOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський-В, 2007 року випуску, згідно облікової картки № 75654272 від 30.10.2015 року (а.с. 99 Т.2).

Також ухвалою суду від 26 квітня 2017 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 та витребувано з Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві належним чином завірені копії документів, що стали підставою зняття з реєстрації з ОСОБА_4 автомобіля FIAT DOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський - В, 2007 року випуску, згідно облікової картки № 75526638 від 29.10.2015 року, копії документів, що стали підставою для проведення реєстрації за ОСОБА_5 автомобіля FIAT DOBLO, номер кузова НОМЕР_1, легковий/пасажирський - В, 2007 року випуску, згідно облікової картки № 75654272 від 30.10.2015 року (а.с. 236 Т.2).

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд виходив з наступних обставин.

За загальним правилом ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Такий правовий висновок Верховного Суду України, який відповідно до положень ст. 263 ЦПК України враховується судом, зроблено у справі № 6-95цс13.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України, загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Такий правовий висновок Верховного Суду України, який відповідно до положень ст. 263 ЦПК України враховується судом, зроблено у справі № 6-2233цс16.

Аналогічна правова позиція викладена Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляд у цивільних і кримінальних справ у п. п. 21, 22, 26 Постанови від 07 лютого 2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав .

Із наведеного висновку Верховного Суду України вбачається, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Слід зазначити, що при розгляді даної категорії справ обов'язковою для з'ясування судом є та обставина чи вибуло майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд критично ставиться до твердження, що автомобіль ОСОБА_3 вибув із його володіння поза його волею, оскільки довіреністю від 26 жовтня 2015 року, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8, він особисто уповноважив ТОВ АВТО ГЕО бути його представником з питань розпорядження (продавати, обмінювати, здати в оренду, позичку) належним йому автомобілем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САО 836432, виданого Жмеринським ВРЕР УДАІ УМВС України у Вінницькій області 11 квітня 2013 року, визначивши строк дії цієї довіреності до 26 жовтня 2016 року.

Слід заначити, що ч.ч. 1, 2 статті 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Таким чином, з огляду на положення ст.ст. 10, 60 ЦПК України (який діяв на час подання позову та розгляду справи), позивач ОСОБА_3, посилаючись у своїх позовній заяві на положення ст. 388 ЦК України, не довів належними та допустимими доказами, що спірний автомобіль вибув з його володіння не з його волі.

За таких обставин, пред'явлений ОСОБА_3 позов задоволенню не підлягає, оскільки наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Статтею 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно із ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

З огляду на матеріали справи, суд приходить до висновку, що твердження позивача ОСОБА_3 про те, що він наразі є власником спірного автомобіля, не відповідає дійсності.

Крім того, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованих Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти ОСОБА_1 , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ), що положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/WestAllianceLimited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . -

Щодо позовної вимоги ОСОБА_5, суд зазначає наступне.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст.ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч.1, ч.3, ч.5ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Кожна із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Як роз'яснив Верховний Суд України в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 6 листопада 2009 року, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Пунктом 1 вищевказаної Постанови визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Ознайомившись з п.п. 2.1. та 8.1. ОСОБА_7 угоди №1 до Договору доручення, суд приходить до висновку, що вони відповідають законодавству, тому підстав для визнання їх недійсними немає. Крім того, ОСОБА_5 в своєму позові жодним чином не довів (належними доказами) порушення свого права на момент укладення договору від 26.10.2016р., а також наявність порушення вимог цивільного законодавства під час укладення додаткової угоди.

Частиною першою статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованихпрезумпцій щодо фактів.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_10 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому позови не підлягають задоволенню.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 понесені ними судові витрати слід залишити за ними.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 182, 202, 203, 207, 215, 249, 317, 319, 334, 388, 1000 ЦК України, п.п. 1,8 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 6 листопада 2009 року, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у судіпершоїінстанції", ст.ст. 12, 13, 76-81 , 89, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ГЕО , ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна у добросовісного покупця - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_3.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю Авто Гео , ОСОБА_3 про визнання частково недійсною додаткової угоди № 1 до договору доручення № 10/10 від 26.10.2015 року - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_5.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня моменту проголошення, а вразі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач по первісному позову/відповідач по зустрічному позову ОСОБА_3, місце реєстрації: Вінницька область, Вінницький район, м. Бар, вул. Маяковського, буд. 8, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3, паспорт серії АВ 537700, виданий Барським РВ УМВС України у Вінницькій області.

Відповідач по первісному позову/відповідач по зустрічному позову Товариство з обмеженою відповідальністю Авто Гео , місцезнаходження: м. Вінниця, вул. А. Іванова, 3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 39981895.

Відповідач по первісному позову ОСОБА_4, останнє відоме місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач по первісному позову/позивач по зустрічному позову ОСОБА_5, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Повний текст рішення виготовлено 08.02.2018 року.

Суддя О.О. Жмудь