Постанова

від 07.02.2018 по справі 804/2897/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 лютого 2018 року справа № 804/2897/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді - доповідача: Олефіренко Н.А.,

суддів: Шальєвої В.А. Юрко І.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 р. (суддя Рябчук Олена Сергіївна) в адміністративній справі № 804/2897/17 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТІЛПЛЮС" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТІЛПЛЮС" з вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСТІЛПЛЮС" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій у розмірі 8386,43грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, посилаючись на порушення норм матеріального права, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСТІЛПЛЮС" не працевлаштував інвалідів у 2016 році відповідно до встановленого нормативу. Порушення норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підтверджується звітом про зайнятість і працевлаштування інвалідів Форми 10-ПІ від 24.01.2017 р. Невиконання нормативу у працевлаштуванні одного інваліда супроводжується накладенням адміністративно-господарських санкцій. Відповідач до 18.04.2017 р. повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 8386,43грн. за невиконання нормативу у 2016 році. Проте, відповідач відмовляється від самостійного погашення суми недоїмки із санкцій, що зумовило звернення до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із ст.20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України Про систему оподаткування (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Так, згідно до статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З аналізу норм Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Судом першої інстанції також встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОСТІЛПЛЮС", перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю. Відповідно Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, що надавався відповідачем 24.01.2017 року до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого у статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить 1 особу, однак у 2016 році на підприємстві працювало 0 осіб, яким встановлена інвалідність.

У зв'язку з цим, позивачем було зроблено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів на суму 8386,43 грн.

Також слід зазначити, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОСТІЛПЛЮС" протягом 2016 року подавалося до центру зайнятості щомісячні звіти за формою 3-ПН за вакантними посадами, що підтверджується інформацією про подання вакансій у 2016 році для осіб з інвалідністю, підтверджених формою 3-ПН.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення , N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 Про затвердження форми звітності № 3-ПН „Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання .

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Вказані вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що протягом спірного періоду на підприємстві відповідача була працевлаштована особа з обмеженими можливостями.

На підтвердження працевлаштування інваліда протягом спірного періоду відповідач надав суду наказ №17-к від 02.06.2016 р. "Про прийняття на роботу" ОСОБА_1, яка згідно з пенсійним посвідченням НОМЕР_1 є інвалідом ІІІ групи з дитинства.

Листом від 08 червня 2016 року відповідач повідомив директора Криворізького міського центру зайнятості про те, що вакантна посада інваліда укомплектована з 03.06.2016 р., у зв'язку з чим відповідач просив центр зайнятості зняти вакансію.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснювались усі належні від нього заходи для недопущення правопорушення, а відтак підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій, не існує.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а носять характер особистого тлумачення позивачем окремих норм матеріального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 р. в адміністративній справі № 804/2897/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили 07.02.18 р. та відповідно до ст. п.2 ч.5 ст. 328 КАС України оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач: Н.А. Олефіренко

Суддя: В.А. Шальєва

Суддя: І.В. Юрко