Постанова

від 07.02.2018 по справі 826/6315/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/3208/18 826/6315/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року (судді: Літвіна Н.М. (головуючий), Ганечко О.М., Коротких А.Ю.) у справі №826/6315/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Експерт Сістем до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Експерт Сістем (далі - позивач, ТОВ Експерт Сістем ) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 листопада 2013 року №95226552207.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Експерт Сістем посилалося на проведення контролюючим органом перевірки з порушенням норм податкового законодавства у частині ненадання належної оцінки наявним первинним і розрахунковим документам та формування висновків на підставі неналежних доказів, що свідчить про відсутність правових наслідків такої перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги ТОВ Експерт Сістем задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2013 року №95226552207.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти рішення, яким постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 липня 2014 року залишити в силі.

У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що позивачем не підтверджена реальність вчинення господарських операцій з ТОВ Леонор , а судом апеляційної інстанції при винесенні зазначеної постанови не було взято до уваги вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к про визнання громадянина ОСОБА_3 винним у скоєнні злочину, передбаченого частинами першою та другою статті 205 ( Фіктивне підприємництво ) Кримінального Кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ Експерт Сістем з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом ТОВ Леонор за березень 2013 року, за результатами якої складений акт №601/26552207/35429759 від 4 листопада 2013 року, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.4, статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість за звітний період березень 2013 року на суму 44 910,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №95226552207 від 28 листопада 2013 року, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56 138, 00 грн, з яких 44 910, 00 грн - основний платіж, 11 228, 00 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Водночас, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, у спірний період позивач мав господарські відносини з ТОВ Леонор на підставі договору про надання послуг за №1/13 від 1 лютого 2013 року, укладеного між ТОВ Експерт Сістем (Замовник), в особі генерального директора Лукашина Т.Л., і суб'єктом господарської діяльності - ТОВ Леонор (Виконавець), в особі директора Горопацького А.Ю., предметом якого є надання інформаційно-консультаційних послуг щодо пошуку покупців нерухомості та супроводу процесу укладання договору купівлі-продажу нерухомості.

Укладення договору між ТОВ Експерт Сістем і ТОВ Леонор , згідно пояснень позивача, було зумовлено тим, що ТОВ Експерт Сістем укладено ряд договорів про надання послуг із підприємствами-замовниками - АТ Сведбанк і ТОВ Магна Люкс , за умовами яких позивач взяв на себе зобов'язання знайти покупців та орендарів на нерухомість замовників, оскільки здійснити повністю вказану роботу своїми власними силами та в короткий строк ТОВ Експерт Сістем не мало можливості, а тому було вирішено залучити до вказаного процесу третю особу - ТОВ Леонор .

За результатами виконання вказаних договорів були виписані акти надання послуг, податкові накладні, банківські виписки, рахунки на оплату наданих послуг, копії яких наявні у матеріалах справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з підтвердження позивачем реальності здійснення господарських операцій, з огляду на наявність первинних бухгалтерських документів.

При цьому, дослідження фактичності здійснення господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 24 вересня 2013 року у справі №761/22932/13-к про визнання громадянина ОСОБА_6 винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, яким встановлено факт фіктивності ТОВ Леонор , що не могло бути не врахованим судом апеляційної інстанції.

Вказані вище обставини справи досліджені судом апеляційної інстанції не в повному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Зазначене судом попередньої інстанції здійснено не було, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід повно та всебічно дослідити докази щодо реальності господарських операцій, з'ясувати їх економічний зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських операцій, а також використання отриманих послуг у господарській діяльності позивача з урахуванням рішення суду щодо господарської діяльності контрагента позивача.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає, оскільки судами не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому таке рішення підлягає скасуванню, а справа відповідно до правил статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2014 року у справі №826/6315/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова