Рішення

від 30.01.2018 по справі 910/80/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 30.01.2018Справа №  910/80/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи за позовом           Фермерського господарства «Ріца» до                     Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖ.М.Агрофінанс» про                     стягнення 82999,92 грн. За участі представників: від позивача                    –    не з'явився; від відповідача          –    не з'явився. ВСТАНОВИВ: У січні 2018 року Фермерське господарство «Ріца» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖ.М.Агрофінанс» про стягнення 82999,92 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки сплатив на користь відповідача попередню оплату в розмірі 82999,92 грн., проте відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору не виконав взятих на себе зобов'язань та не поставив позивачеві обумовлений договором товар, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 82999,92 грн. Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.01.2018 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 30.01.2018, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 13.01.2018, для подання відзиву на позов – протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 23.01.2018 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) – протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 29.01.2018. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 26.01.2018. Позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив, жодних пояснень з приводу неявки представника не подав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку. Відповідач уповноваженого представника у судове засідання не направив, відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час і місце проведення судового засідання був повідомлений у встановленому законом порядку. Так, з метою повідомлення відповідача    про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.01.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01030, м.    Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 17/52. Однак, станом на дату розгляду справи на адресу господарського суду міста Києва повернувся поштовий конверт №0103044634540 із відміткою про неможливість вручення відправлення адресату. В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. Також господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.01.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представників відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами. Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається укладення між Фермерським господарством «Ріца» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЖ.М.Агрофінанс» (постачальник) Договору поставки мінеральних добрив №05092017/80 від 05.09.2017, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у встановлені договором строки мінеральні добрива (товар) у власність покупця для використання у підприємницькій діяльності, а покупець прийняти товар та оплатити його вартість за цінами та на умовах, визначених цим договором (п.1.1 Договору). Пунктом 1.2 Договору визначено, що ціна, кількість, асортимент, терміни і пункти поставки товару обумовлюються в додатках (специфікаціях) до даного договору, які погоджуються сторонами та є невід'ємними частинами даного договору. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. В той же час, як вбачається із наявних у справі документів, Договір поставки мінеральних добрив №05092017/80 від 05.09.2017 підписано лише керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖ.М.Агрофінанс», підпису уповноваженої особи зі сторони позивача вказаний договір не містить. Крім того, за умовами п.1.2 наданого позивачем договору визначено, що ціна, кількість, асортимент, терміни і пункти поставки товару обумовлюються в додатках (специфікаціях) до даного договору, які погоджуються сторонами та є невід'ємними частинами даного договору. Проте позивачем не надано жодних укладених між сторонами специфікацій, в яких було б відображено ціну, кількість, асортимент та терміни поставки товару. Разом з тим, відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку-фактури та оплати позивачем виставленого рахунку, що не суперечить вимогам ст.181 Господарського кодексу України. Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України). Виходячи зі змісту ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. За приписами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Таким вином, враховуючи приписи наведений вище норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що обов'язок щодо поставки обумовленого сторонами товару виникає у відповідача з моменту пред'явлення відповідної вимоги, а прострочення виконання зобов'язання виникає зі спливом семиденного терміну, визначеного законодавством. Проте матеріали справи не місять доказів звернення позивача до відповідача із відповідною вимогою щодо поставки товару, або повернення суми попередньої оплати. Відтак, суд приходить до висновку, що обов'язок відповідача щодо поставки товару наразі не настав. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає. Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин. На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються позивача в повному обсязі. Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129 ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: У задоволенні позову відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено: 07.02.2018 Суддя                                                                                                      Я.В. Маринченко