Рішення

від 01.02.2018 по справі 442/7298/17

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/7298/17

Провадження №2/442/382/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі :

головуючого - судді Хомика А.П.

з участю секретаря - Лужецької С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КП Туристичний комплекс Дрогобич про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі,-

з участю представника позивача - ОСОБА_2,

та представника відповідача - ОСОБА_3,

встановив :

17.10.2017 позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.12.2017 року стягнути з відповідача в її користь 63983,16 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі та 100 000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 22.01.2015 року рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області по справі №442/4947/14-ц визнано незаконним наказ №43 від 16.06.2014 року, виданий виконуючим обов'язки директора КП Туристичний комплекс Дрогобич ОСОБА_4 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера підприємства, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера КП Туристичний комплекс Дрогобич та стягнуто з останнього середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 311472,75 грн., 2000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 15.06.2015 року зменшено розмір середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення, а саме до 20425, 90 грн.

Однак, розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1, який був поданий КП Туристичний комплекс Дрогобич вих. №69 від 08.06.2015 року, взятий за основу Апеляційним судом Львівської області є невірним, що підтверджується пояснювальною запискою ОСОБА_5 та постановою про закриття кримінального провадження №12016140110001359 від 24.06.2017 року, оскільки посадовий оклад становив не 2700 грн., а 2862 грн. згідно наказу №141/2 від 01.12.2013 року, а також бухгалтер помилково при розрахунку зазначила, що у травні 2014 року було 20 робочих днів, хоча насправді їх було 19, визначивши середньоденний заробіток у розмірі -131, 78 грн. Однак, такий становить - 143,46 грн.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.04.2016 року по справі №442/2389/16-ц вирішено стягнути з Комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич на користь позивача 27820,86 грн. середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду. Таким періодом є з 23 січня 2016 року по день звернення до суду, тобто 14.03.2016 року. При цьому судом взято також не вірний розмір середньоденного заробітку - 131,78 грн. ОСОБА_6 рішення залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 року.

Оскільки відповідач станом на 22.12.2017 року не поновив позивача на роботі, тому починаючи з 15.03.2016 року по 22. 12.2017 року із КП Туристичний комплекс Дрогобич підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі ( 446 робочих днів х 143, 46 грн. = 63983,16 грн.).

Зважаючи на істотність порушення права позивача, що суттєво ускладнило звичний спосіб життя, реалізацію особистих інтересів, а також беручи до уваги глибину душевних страждань визначає моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

12.01.2018 року представником відповідача подано відзив на позов.

Позивач та її представник ОСОБА_2 збільшені позовні вимоги підтримали, дали пояснення, які по суті та змісту відповідають викладеному у заяві. Вимоги просили задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечив з підстав, які викладені у відзиві на позов, зокрема через те, що 29.03.2016 року наказом №2 КП Туристичний комплекс Дрогобич ОСОБА_1 було звільнено з посади бухгалтера вказаного підприємства, тому трудові відносини між сторонами припинені, а звернення до суду 13.10.2017 року є абсолютно безпідставним та необґрунтованим.. Поновлювати ОСОБА_1 немає жодних підстав, рішення про поновлення ОСОБА_1 було виконано ще 23.03.2016 року, в день видачі відповідного наказу директором підприємства. Як наслідок підстав для стягнення моральної шкоди немає.

Перевіривши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов слід частково задоволити.

Встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в цивільній справі №442/4947/14-ц за позовом ОСОБА_1 до КП Туристичний комплекс Дрогобич - визнано незаконним наказ №43 від 16.06.2014 року, виданий виконуючим обов'язки директора КП Туристичний комплекс Дрогобич ОСОБА_4 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера КП Туристичний комплекс Дрогобич ; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера КП Туристичний комплекс Дрогобич та стягнуто з КП Туристичний комплекс Дрогобич середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 31472,75 грн., 2000 грн. моральної шкоди.

Вказане рішення залишено в силі рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22.01.2015 року - лише змінено в частині стягнення з КП Туристичний комплекс Дрогобич середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 20425,90 грн..

У подальшому, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26.04.2016 року по справі №442/2389/16-ц позов ОСОБА_1 до КП Туристичний комплекс Дрогобич задоволено - вирішено стягнути з КП Туристичний комплекс Дрогобич на користь ОСОБА_1 37820,86 грн. середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду з 23.01.2016 року по день звернення до суду (14.03.2016 року). Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04.10.2016 року рішення суду залишено без змін, при цьому зазначено, що Рішення суду в частині стягнення з КП Туристичний комплекс Дрогобич на користь ОСОБА_1 37820,86 грн. середньомісячного заробітку за час затримки виконання рішення суду сторонами не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється .

Суд бере до уваги зміст ч. 4 ст. 82 ЦПК України, де обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач акцентувала увагу, що відповідач видав наказ про її поновлення на роботі, однак до робочого місця вона не допущена, потрапити до приміщення не може, оскільки її не пускають.

Будь-яким чином вирішити питання фактичного допуску до робочого місяця не може, оскільки керівництво відповідача ухиляється від вирішення даного питання.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.06.2017 року скаргу ОСОБА_1 у справі №442/4947/14-ц задоволено частково - скасовано постанову ВП №49887548, від 24.03.2016 року старшого держаного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_7 Про закінчення виконавчого провадження по справі № 442/4947/14-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Туристичний комплекс Дрогобич , з тих підстав, що державний виконавець передчасно ухвалив таку, не переконавшись у додержані законної процедури поновлення стягувача на роботі.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

В ч.1 ст.76 Закону України Про виконавче провадження (чинного на момент здійснення виконавчого провадження) зазначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

З наведеного вище випливає, що рішення суду вказує на обов'язок, а не право роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Таким чином, встановлення факту порушення власником підприємства вимог ст.235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника, є підставою для стягнення з підприємства середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 1 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, яка, з точки зору ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковою для суду.

Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як встановлено вище, рішення про поновлення позивача на роботі було ухвалено судом 22.01.2015 року, а тому у відповідача виник обов'язок видати про це відповідний наказ.

Суд критично ставиться до покликання представника відповідача на підставу для відмови в позові на те, що наказом від 23.03.2016 року №18 КП Туристичний комплекс Дрогобич ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді головного бухгалтера КП Туристичний комплекс Дрогобич на виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03.02.2015 року №442/4947/14-ц, а 29.03.2016 року наказом №2 КП Туристичний комплекс Дрогобич ОСОБА_1 було звільнено з посади бухгалтера вказаного комунального підприємства на підставі п. 4 ст. 40 КУЗпП України, тому трудові відносини між сторонами припинені.

Таке спростовується, вище встановленим, зокрема і тим, що ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.06.2017 року скаргу ОСОБА_1 у справі №442/4947/14-ц задоволено частково - скасовано постанову ВП №49887548, від 24.03.2016 року старшого держаного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції Львівської області ОСОБА_7 Про закінчення виконавчого провадження по справі № 442/4947/14-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Туристичний комплекс Дрогобич , з тих підстав, що державний виконавець передчасно ухвали таку, не переконавшись у додержані законної процедури поновлення стягувача на роботі . Також такою ухвалою суду встановлено, що як вбачається із заяв ОСОБА_1 написаних 28-29 березня 2016 року та адресованих ТК Дрогобич , міському голові, після видачі наказу про поновлення на роботі, фактично до роботи її не допущено.

Також, в той же час, трудова книжка у позивача прийнята не була, запис про поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення з роботи в неї не занесений, до робочого місця позивачка не допущена, коло посадових обов'язків їй не визначено і заробітна плата їй не нараховується.

Що стосується, акту №1 від 23.03.2016 року, складеним ОСОБА_4 - заступником директора КП Туристичний комплекс Дрогобич , ОСОБА_6 - бухгалтером-касиром, ОСОБА_8 - кастелянкою про відмову ОСОБА_1 щодо ознайомлення та отримання наказу про її поновлення, відмову в наданні трудової книжки для здійснення в ній запису для поновлення, суд вважає такий неналежним доказом, з огляду на неприязність відносин між сторонами, а також відсутність підпису на такому державного виконавця, враховуючи примусове виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок)основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 23 січня 2012 року, від 15.12.2015 року.

Разом з тим, суд бере до уваги матеріали справи, зокрема пояснювальну записку головного бухгалтера КП Туристичний комплекс Дрогобич ОСОБА_5 про те, що при підготовці розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1, який здійснювався на вимогу Апеляційного суду Львівської області №69 від 08.06.205 року, що нею було допущено помилку і взято до уваги Штатний розпис. який було затверджено наказом №130 від 01.11.2013 року, а не наказом №141/2, від 01.12.2013 року, яким посадовий оклад головного бухгалтера встановлювався в розмірі 2 862 грн., відтак розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 склав 143,1 грн., а не 131, 78 грн., які було взято судами до уваги.

Також, суд вважає вірним розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу через затримку виконання рішення суду від 22.01.2015 року за період з 15.03.2016 року ( день звернення до суду з позовом у справі №442/2389/16-ц, за яким вже нараховане стягнення) по 25.01.2018 року, що складає 468 дні х 143,46 грн. ( середньоденний заробіток) = 67139,28 грн..

За таких обставин вимоги позивача в цій частині є обгрунтованими і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 67139, 28 грн. середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі.

Разом з тим, щодо заявлених позовних вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., то суд приходить до наступних висновків.

У п.п. 3, 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами та доповненнями) судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, затримка виконання рішення про поновлення на роботі, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (висновки Верховного Суду України, викладені в постанові №6-23цс12 від 25.04.2012 року).

Беручи до уваги вищевикладене, а також зважаючи на встановлені обставини справи, суд вважає, що порушення законних прав позивача, яке полягає у тривалому невиконанні рішення суду про поновлення на роботі, призводить до моральних страждань позивача, втрати ненормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. враховуючи також медичні характеристики, долучені нею до матеріалів справи.

ОСОБА_3, виходячи із засад розумності та справедливості, оцінюючи доводи позивача щодо обґрунтованості спричинення моральних страждань останньому, суд знаходить суму моральної шкоди обґрунтованою в розмірі 5000 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

За замістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема у разі у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 1762 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, ч. 4 ст. 206, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич ( 82100, м.Дрогобич, майдан Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 36527548, індивідуальний податковий № 365275413094, р/р 26003075219001 в ПАТ ОСОБА_9 кредит) в користь ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає ІНФОРМАЦІЯ_2), середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 67139,28 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Туристичний комплекс Дрогобич 1762 грн. судового збору в дохід держави.

Апеляційну скарга на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хомик А.П.