Рішення

від 01.02.2018 по справі 914/2111/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2018р. Справа №914/2111/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Логістик» , м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК «РАС Логістик» , м. Львів

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Юнайтед Форест , м. Київ

про стягнення 24 893, 75 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: н/з

Від третьої особи: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю Транс-Логістик , м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК РАС Логістик , м. Львів за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю Юнайтед Форест , м. Київ про стягнення 24 893,75 грн.

Ухвалою суду від 20.10.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 02.11.2017р.

Для об'єктивного та всестороннього вирішення спору, 02.11.2017р. та 28.11.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, наведених у відповідних ухвалах суду. Ухвалою від 28.11.2017р. залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору - ТзОВ Юнайтед Форест .

В судовому засіданні 12.12.2017р. оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку. Ухвалою суду від 12.12.2017р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", відповідно до положень якого Господарський процесуальний кодекс України було викладено у новій редакції. Згідно з п. 9 ч. 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження або позовного провадження (загального або спрощеного).

Ухвалою від 04.01.2018р. суд продовжив розгляд справи за правилами позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті та ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 01.02.2018р.

Представник позивача в судове засідання 01.02.2018р. з'явився, на поштову адресу господарського суду направив відповідь на відзив. Вимоги ухвали суду від 04.01.2018р. виконав. Надав усні пояснення в заперечення на відзив відповідача, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив. Позов просить задоволити.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились. Вимог ухвали суду від 04.01.2018р. не виконали.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

04.02.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Логістик» (позивач, за договором - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕК «РАС Логістик» (відповідач, за договором - замовник) укладено договір № 2728 на виконання транспортних послуг.

Згідно умов п.п. 1.1., 1.2. договору, перевізник надає замовнику транспортні послуги на території України та за її кордоном. Під транспортними послугами розуміється перевезення вантажу та інші пов'язані з цим послуги.

Відповідно до п. 1.3. договору, умови перевезення вказуються в разовій заявці (замовленні), далі по тексту договору - заявка або замовлення, яка надається перевізнику замовником на перевезення конкретного вантажу і являється невід'ємною частиною даного договору. У заявці (замовленні), можуть бути встановлені додаткові умови щодо надання транспортних послуг (здійснення перевезення), які є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно п. 7.1. договору, моментом укладення цього договору є дата - з 4 лютого 2013 р. Цей договір діє до припинення прав та обов'язків сторін, які з нього виникли, а строк дії цього договору не обмежений будь-яким максимальним строком.

24.04.2017р. на виконання вищезазначених умов договору, позивачем прийнято до виконання замовлення ТзОВ ТЕК РАС Логістик на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 5 802-П та № 5 806-П, засвідчені підписом та печаткою відповідача, які є невід'ємними частинами до договору № 2728 на виконання транспортних послуг від 04.02.2013р. У зазначених замовленнях вказано вартість послуг у розмірі 15 500, 00 грн. на кожне замовлення. Також, у розділі додаткові умови вказано, що в разі простою автотранспорту розмір штрафу складатиме 50 дол. США за добу.

У відповідності до п. 2.2.8. договору передбачено, що перевізник зобов'язаний передати замовнику належним чином оформлені товарно-транспортні документи, а саме: товарні (видаткові) накладні та товарно-транспортні накладні з підписом та печаткою підприємства вантажоодержувача, який вказаний в товарно-транспортних накладних, довіреності, а в разі складення дефектних актів, такі дефектні акти, додаткові товарно-транспортні документи, а також їх конкретна кількість встановлюється в разовій заявці (замовленні) на перевезення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання взятих на себе зобов'язань надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними СМR №015359 та №015360. У відповідності до п. 2.2.8. договору, позивач скерував на адресу відповідача товарно-транспортні документи та рахунки на оплату наданих транспортних послуг № К-361-17 та № К-363-17 від 03.05.2017р. на загальну суму 31000,00 грн. та рахунок № К-356Ш-17 від 25.04.2017р. на суму 1600,00 грн. - за простій з вини замовника, які були отримані відповідачем 10.05.2017р., що вбачається з відмітки на повідомленні про вручення поштового відправлення (копія в матеріалах справи).

Згідно п. 3.1. договору, замовник перераховує на рахунок перевізника вартість транспортних послуг, яка була вказана в разовій заявці (замовленні) на перевезення на протязі 15 календарних днів після отримання замовником оригіналів належним чином оформлених товарно-транспортних документів по конкретному перевезенню (товарно-транспортних накладних (СМR), товарних (видаткових) накладних, довіреностей, дефектних актів (у разі їх складання), тощо), рахунків, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, якщо інші строки не передбачено заявкою (замовленням). Додаткові товарно-транспортні документи, а також їх конкретна кількість встановлюється в разовій заявці (замовленні) на перевезення.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати за надані транспортні послуги, позивач надсилав на адресу відповідача претензію від 10.08.2017р. вих. №630 з вимогою про погашення заборгованості в розмірі 30200,00 грн. - основного боргу та нараховані 944,25 грн. - інфляції, 1593,56 грн. - пені та 191,00 грн. - 3% річних протягом трьох днів з моменту отримання претензії.

Відповідач здійснив лише часткову оплату за надані позивачем послуги з перевезення згідно платіжних доручень №1506 від 27.07.2017р., №1599 від 10.08.2017р., №1677 від 23.08.2017р. та №1716 від 01.09.2017р. (в матеріалах справи), внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 20600,00 грн., яка включає заборгованість за надані транспортні послуги та за простій з вини замовника.

З метою захисту своїх прав, позивач звернувся з позовом до господарського суду та просить стягнути з відповідача 20600,00 грн. заборгованості, 622,84 грн. - інфляційних нарахувань, 1848,91 грн. - пені та 222,00 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до ст. 916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін.

Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Заперечуючи проти позову, відповідач у своєму відзиві ствердив що не отримував від позивача товарно-транспортних та розрахункових документів по заявкам № 5 802-П та № 5 806-П від 24.04.2017р., відтак згідно умов договору укладеного між сторонами, строк оплати транспортних послуг, щодо яких позивачем заявлено вимоги у даній справі, не настав. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не доведено факту замовлення відповідачем спірних транспортних послуг та факту їх виконання позивачем.

В спростування тверджень відповідача позивачем було подано до суду відповідь на відзив, згідно якої останній зазначив, що отримання відповідачем товарно-транспортних та розрахункових документів підтверджується проведеними оплатами згідно платіжних доручень №1506 від 27.07.2017р., №1599 від 10.08.2017р., №1677 від 23.08.2017р. та №1716 від 01.09.2017р., які містять посилання на направлений відповідачу рахунок на оплату №К-361-17 від 03.05.2017р. Позивач ствердив, що факт здійснення перевезення вантажу підтверджується вантажоодержувачем та проведеною відповідачем частковою оплатою.

Суд звертає увагу, що доказом замовлення відповідачем транспортних послуг є долучені до позовної заяви замовлення на перевезення вантажів автомобільним транспортом №5 802-П та №5 806-П від 24.04.2017р. з підписом та печаткою відповідача, на які останній посилається у своєму відзиві. Факт надання транспортних послуг підтверджується підписом та печаткою вантажоодержувача - ТзОВ Юнайтед Форест на товарно-транспортних накладних (СMR) в графі вантаж одержано (що не заперечується представником ТзОВ Юнайтед Форест ). Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи податкові накладні №3 та №5 від 03.05.2017р., які підтверджують виникнення податкового обов'язку позивача, як платника податків, у зв'язку з наданням послуг, що є доказом надання позивачем транспортних послуг (в матеріалах справи). Також, слід зазначити, що відповідачем не заявлено жодних заперечень щодо нарахованої позивачем до стягнення суми в розмірі 1600,00 грн. за простій з вини замовника.

З огляду на наведене, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, оскільки вони не підтверджені доказами та спростовуються наявними в матеріалах справи документами. Відтак, дослідивши матеріали справи суд визнає позовні вимоги підставними та обґрунтованими. Доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до приписів ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

У відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.10. договору, за несвоєчасну оплату наданих послуг замовник сплачує перевізнику пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день затримки оплати.

Відтак, на підставі п. 4.10. договору, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по оплаті товару, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у розмірі 1848,91 грн., згідно розрахунку зазначеного в позовній заяві.

Відповідно до ч.2. ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

На підставі вищенаведеного, згідно розрахунку наведеного в позовній заяві, позивачем за прострочення виконання зобов'язання правомірно нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 222,00 грн. та інфляційні втрати на суму 622,84 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань щодо оплати за надані транспортні послуги, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та становить 20600,00 грн. основного боргу, 622,84 грн. - інфляційних нарахувань, 1848,91 грн. - пені та 222,00 грн. - 3% річних.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 46, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕК «РАС Логістик» , м. Львів, вул. Олени Степанівни, б. 47 (код ЄДРПОУ 35774697) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Логістик» , м. Київ, пл. Спортивна, б. 1А, блок В 02/7 (код ЄДРПОУ 35917412) - 20600,00 грн. основного боргу, 622,84 грн. - інфляційних нарахувань, 1848,91 грн. - пені та 222,00 грн. - 3% річних та 1600, 00 грн. - судового збору.

Рішення складено 07.02.2018р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.