Постанова

від 29.01.2018 по справі 910/14401/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2018 р. Справа№ 910/14401/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Костюк Є.В. ( за довіреність №2955 від 21.11.17)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"

на рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2017р.

по справі № 910/14401/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"

про стягнення 37602,85 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 37602,85 грн., з яких: 8905,00 грн. інфляційних, 2095,89 грн. 3% річних, 26351,27 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі №910/14401/17 позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на користь приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 8905,00 грн. інфляційних, 2095,89 грн. 3% річних, 26351,27 грн.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив про те, що прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Також, на підставі статті 36 (36.5) Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів стягнув пеню за період з 01.09.2015 року по 23.01.2017 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Еталон" звернувся з апеляційною скаргою в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції безпідставно було застосовано положення ч.2 ст. 625 ЦК України, щодо стягнення інфляційних , 3% річних , оскільки зазначені положення не поширюються на правовідносини, що виникають у зв'язку з відшкодуванням збитків та шкоди. Також, зазначив, що при стягненні пені суд першої інстанції не врахував вимоги п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" та призначено справу до розгляду.

10.01.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засідання, 29.01.2018 року представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача, у судове засідання, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 69,71).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин нявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника позивача за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 04.09.2014 приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" та ОСОБА_3 уклали договір добровільного страхування наземного транспорту № АЗ-027/000/14, предметом якого було страхування майнових інтересів, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля "Ford Kuga", державний номер НОМЕР_1.

20.11.2014 у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля та автомобіля "Daewoo Lanos", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4

Відповідно до постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 22.12.2014, ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_4 Правил дорожнього руху України.

Цивільно-правова відповідальність винної особи на момент вказаної ДТП, була застрахована приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Еталон" за полісом № АС/9234872.

Зазначені обставини встановлені відповідно до рішення господарського суду м. Києва від 25.08.2016 року, при розгляді справи за позовом приватного акціонерного товариства Українська пожежно - страхова компанія до приватного акціонерного товариства Страхова компанія Еталон про стягнення 50 000 грн., а тому на підставі вимог ч.5 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

29.05.2015 року приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" звернулося до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" з вимогою № 225 від 29.05.2015 про відшкодування в порядку регресу 50000,00 грн..(а.с.12)

Як вже зазначалось раніше, рішенням господарського суду міста Києва від 25.08.2016 року було стягнуто з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на користь приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" 50000,00 грн.

На підставі вищевказаного рішення, 20.09.2016 року було видано наказ про примусове виконання рішення № 910\11899\16 (а.с.13)

Вищевказане судове рішення було виконано в примусовому порядку лише 23.01.2017 року, що підтверджується платіжним дорученням № 268 від 17 січня 2017 року (а.с. 14)

Позивач звернувся з позовними вимогами, у зв'язку з тим, що з моменту пред'явлення претензії відповідачу до моменту стягнення боргу за рішенням суду, виконання грошового зобов'язання було прострочено на 601 день, тому позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, три проценти річних на підставі ст.625 ЦК України та пеню на підставі ст. 36 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки відповідачем несвоєчасно виконано грошове зобов'язання страховика про виплату страхувальнику страхових виплат у разі настання страхового випадку, яке є грошовим, то зазначене є підставою стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України втрат від інфляції та 3 відсотків річних. Також стягнув пеню, передбачену статтею 36 (п.36.5) Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Як унормовано у ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Вимогами ст.625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Частиною2 вищевказаної статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Статтею 979 ЦК України унормовано, що в разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму ( страхову виплату).

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням , а правовідношення з відшкодування шкоди в порядку регресу, які склалися між сторонами у справі , що розглядається є, також, грошовим зобов'язанням.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що статті 625 ЦК України знаходиться в розподілі Загальні положення про зобов'язання книги 5 Цивільного кодексу, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

При цьому, відповідно до змісту ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової ( матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин, що виникли між сторонами, як грошових зобов'язань, колегія суддів приходить до висновку про те, що на них поширюється дія ч.2 статті 625 ЦК України.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач направляв відповідачу претензію № 225 від 29.05.2015 року (а.с.12) з вимогою про відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП. Однак, відповідач коштів у встановлений строк не перерахував, в результаті чого з боку відповідача є прострочення строку виконання грошового зобов'язання та як наслідок

Аналізуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що у зв'язку з невиконанням божником грошового зобов'язання з випати страхового відшкодування на підставі ст.526 ЦК України суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення втрат від інфляції 8905,00 грн. та 3% річних в сумі 2095,89 грн. за період 01.09.2015 року до 23.01.2017 року, розрахунок яких зроблений судом першої інстанції є обґрунтованим та арифметично вірним. При цьому, контрозрахунку втрат від інфляції та трьох відсотків річних відповідачем надано не було.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 26351,27 грн. за період з 01.09.2015 року по 23.01.2017 рік, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи даний спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розмір неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Відповідно до ст. 547 ЦК України , правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України ).

Згідно з п.1 ч.2 ст.551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з цим, згідно з вимогами ст. 36 (п.36.5) Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Отже, положення п36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика .

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо необхідності застосування до правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу положень п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які регулюють грошові правовідносини за участю страхувальника та страховика, пов'язані з нарахуванням пені.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, колегія суддів зазначає про те, що оскільки колегією суддів відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 26 351,27 грн. по суті у зв'язку з їх необґрунтованістю, то відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності визначені відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України.

Такі положення викладені, відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29 травня 2013 року № 10 , відповідно до якого - перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою особою у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги підлягають задоволенню в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо стягнення пені, в іншій частині скаржник не обґрунтував належним чином доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується частково з рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі № 910/14401/17, отже рішення підлягає скасуванню в частині стягнення пені в розмірі 26 351,27 грн.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" на рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року у справі № 910/14401/17 задовольнити частково .

Рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року по справі № 910/14401/17 скасувати в частині стягнення пені в розмір 26351,27 грн., в задоволені позовних вимог в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2017 року по справі № 910/14401/17 залишити без змін.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (код ЄДРПОУ 33231631) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (код ЄДРПОУ 20080515) 514,80 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (код ЄДРПОУ 20080515) на користь приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (код ЄДРПОУ 33231631) судовий збір в розмірі 1 131,20 грн. за подачу позовної заяви.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/14401/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.02.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко