Постанова

від 06.02.2018 по справі 914/2172/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2018 р. Справа № 914/2172/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Бонк Т.Б.

суддів Кравчук Н.М.

Матущак О.І.

при секретарі Борщ І.О.

за участю представників:

від позивача - Герей О.Д. (представник за довіреністю)

від відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів" від 14.12.2017 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.11.2017, суддя З.В. Горецька, повний текст складено - 04.12.17 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Свобода", с.Свобода Берегівський р-н Львівська обл.,

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів", смт. Красне, Буський р-н, Львівська обл.,

про стягнення заборгованості в розмірі 96 098,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 30.11.2017 року у справі № 914/2172/17 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства Красненський комбінат хлібопродуктів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Свобода 74 534,96 грн. заборгованості, з яких: 54 456,00 грн. основного боргу, 4 055,11 грн. - 3% річних, 16 023,85 грн. - інфляційних втрат, а також 1 118,02 грн. судового збору. В задоволенні решти частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду про задоволення позову мотивоване тим, що будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи накладні, погодився із обємом та вартістю поставленого товару. Доказів погашення вказаної заборгованості станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Рішення суду про часткову відмову в позові мотивоване неправильним розрахунком спірної суми боргу.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи це тим, що представник відповідача не приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, відповідачу не було надіслано копії позовної заяви у справі та копії доданих до неї документів, а відтак, вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що наявний в матеріалах справи опис вкладення до поштового відправлення є доказом того факту, що позивач відправив відповідачу позовну заяву з додатками на вказану адресу. Зміст апеляційної скарги свідчить про те, що відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, не скориставшись правами, передбаченими ст. 22 ГПК України відповідач не надав суду письмового клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомив суд про поважні причини неприбуття у судове засідання, відтак, реалізовував право на участь у розгляді справи на власний розсуд.

Слід зазначити, що 15.12.2017 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України в редакції ЗУ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судове засідання 06.02.2018 року відповідач не забезпечив явки уповноважених представників, причини неявки не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи строки розгляду справи, те, що явка представників сторін не визнавалася судом обов'язковою у даній справі, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Встановлено, що 25.01.2015 року між ТОВ Агро-Свобода (надалі позивач) та ПАТ Красненський комбінат хлібопродуктів (надалі відповідач) укладено договір поставки №02/2015 (надалі договір).

Відповідно до п.1.1, п.2.1, п.3.1 договору, ТОВ Агро-Свобода (постачальник) зобов язане було у період з 26.01.2015 року по 10.02.2015 року поставити ПАТ Красненський КХП (покупець) 600 тонн кукурудзи (надалі товар), а покупець - прийняти та оплатити товар плату, виходячи із ціни 2250,00 грн. за 1 тонну.

За умовами Договору:

-поставка Товару здійснюється окремими партіями, якою є кількість Товару переданого протягом одного робочого дня (п.2.3 Договору);

-передача Товару оформляється видатковими накладними, підписаними представниками обох Сторін (пункт 2.4 Договору);

-датою поставки окремих партій Товару є дата, вказана у видаткових накладних на Товар (п.2.5 Договору);

-місцем передачі Товару визначено склад постачальника за адресою: Закарпатська обл., Ужгородський рай., с. Велика Добронь, вул. Таньа, 14 (п.2.2 Договору);

-перевезення Товару здійснюється покупцем за рахунок покупця (п.2.6 Договору).

Згідно з п.3.2 Договору покупець зобовязаний провести повну оплату за окрему партію Товару у день її прийняття та до початку її перевезення.

Факт виконання позивачем своїх зобовязань по договору підтверджується наступним:

-позивач 26 січня 2015 року поставив 255,04 т Товару на суму 573 840,00 грн., а відповідач 26 січня 2015 року оплатив 583 165,00 грн. Відтак, станом на 26.01.2015 р. переплата становила 9 325,00 грн. (583 165,00 грн. - 573 840,00 грн. - 9 325,00 грн.)

-позивач 27 січня 2015 року поставив 240,76 т Товару на суму 541 710,00 грн., а відповідач 27 січня 2015 року оплатив 276 934,00 грн. Відтак, станом на 27.01.2015 р. залишок боргу з урахуванням переплати за 26.01.2015 р. становив 255 451,00 грн. (541 710,00 грн. - 276 934,00 грн. - 9 325,00 грн. = 255 451,00 грн.)

-відповідач 28 січня 2015 року до початку перевезення третьої партії Товару перерахував позивачу 389 160,00 грн.

Відтак, до початку перевезення третьої партії Товару - 28 січня 2015 року, переплата відповідача становила 133 709,00 грн. (389 160,00 грн.-255 451,00 грн. = 133 709,00 грн.)

Отже, відповідач повністю розрахувався за партії Товару, поставлені 26 і 27 січня 2015 року, при цьому мав переплату у сумі 133 709,00 грн.

Водночас, 28 січня 2015 року позивач поставив відповідачу:

1)30,88 т Товару на суму 69 480,00 грн. відповідно до видаткової накладної №15 від 28.01.2015 р.

2)30,24 т Товару на суму 68 040,00 грн. відповідно до видаткової накладної №16 від 28.01.2015 р.

3)33,62 т Товару на суму 75 645,00 грн. відповідно до видаткової накладної №17 від 28.01.2015 р.

Тобто, протягом 28 січня 2015 року відповідно до цих видаткових накладних позивач поставив відповідачу 94,54 т Товару на суму 213 165,00 грн.

Відповідач 3 лютого 2015 року заплатив 10 000,00 грн., 11 лютого 2015 року- 5 000,00 грн., 5 березня 2015 року - 5 000,00 грн. та 17 квітня 2015 року - 5 000,00 грн., разом = 25 000,00 грн.

Отже, станом на час подання даного позову борг відповідача за поставлену позивачем 28 січня 2015 року партію Товару на суму 213 165,00 грн. з урахуванням переплати у сумі 133 709,00 грн., яка існувала до початку перевезення вказаної партії товару, та оплати за період з 29 січня 2015 року по цей час у сумі 25 000,00 грн., складав 54 456,00 грн. (213 165,00 грн. - 133 709,00 грн. - 25 000,00 грн. = 54 456,00 грн.)

Позивач стверджує, що свої зобов язання за договором виконав, а відповідач повністю не оплатив поставлений товар, у зв язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 54 456,00 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 4 068,53 грн., та інфляційні втрати в розмірі 37 574,01 грн., що становить предмет даного позову.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (надалі ГК України) за договором поставки одна сторона постачальник зобов язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи накладні, погодився із обємом та вартістю поставленого товару. Доказів погашення вказаної заборгованості станом на час розгляду справи по суті в суді першої інстанції та при перегляді справи в суді апеляційної інстанції - сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд зазначає, що підписання покупцем накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобовязання відповідачем не подано.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч.2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобовязань за договором.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне. У пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розяснено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши проведені позивачем розрахунки, апеляційний суд погоджується, що позивач припустився помилки у визначенні початку періоду, адже 18.04.2015 року припадає на суботу вихідний день, а також, як вбачається з розрахунку інфляційних втрат, позивач наступний індекс інфляції нараховує на індексовану заборгованість за попередній період, що є порушенням норм чинного законодавства.

Згідно ч.5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, отже, період нарахування становить з 20.04.2015 року по 12.10.2017 року.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Відтак, розмір інфляційних втрат в перерахунку складає 16 023,85 грн., а 3% річних 4 055,11 грн. Решта позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 21 550,16 та 3% річних в розмірі 13,42 грн. є безпідставними, враховуючи здійснений перерахунок спірної суми боргу.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума заборгованості в розмірі - 74 534,96 грн.

Доводи скаржника про те, що йому не надіслано позовної заяви не підтверджуються матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи наявна копія опису вкладення з поштовим штампом від 20.10.2017 року про надіслання на адресу відповідача позовної заяви з додатками (а.с.12).

Скаржник зазначає, що він не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції у зв'язку з неналежним повідомленням скаржника судом першої інстанції. Проте апеляційний суд зазначає, що такі доводи скаржника також є необґрунтованими, враховуючи наступне.

Так, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення поштового відправлення сторонам, а зокрема, копій ухвали про порушення провадження у справі судом першої інстанції, проте такі дійсно містять дефекти (покреслення, та, як встановлено, переплутані наклеєні поштові штрихкодові ідентифікатори відправлення). Проте, апеляційним судом було здійснено відстеження поштового відправлення за зазначеними штрих кодовими ідентифікаторами на відповідному веб-сайті Укрпошти та встановлено, що 31.10.2017 року у населеному пункті Красне відповідному адресату було вручено поштове відправлення особисто , про що також зазначено у повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.4). Крім того, надсилання судом першої інстанції ухвали про порушення провадження у справі від 24.10.2017 року та ухвали про відкладення розгляду справи підтверджується копіями списків №№ 939, 1015 згрупованих внутрішніх повідомлень (а.с.84,85). Також, у своїй апеляційній скарзі відповідач не зазначає про неотримання ухвали суду першої інстанції про порушення провадження у справі від 24.10.2017 року (а лише примірника позовної заяви), проте зазначає, що йому було відомо про зобов'язання його судом надати відзив по справі. Скаржником не подано доказів про ненадіслання йому ухвали суду про порушення провадження у даній справі.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 року, та "Трух проти України" (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003 року).

Крім того, згідно ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Відтак, скаржник, володіючи інформацією про порушене провадження у даній справі, не зазначив про перешкоди щодо неможливості отримання інформації стосовно дати та часу судового засідання, та неможливості уповноваження іншого представника на участь у розгляді даної справи в суді першої інстанції, враховуючи відрядження представника скаржника, як зазначено в апеляційній скарзі.

Скаржник також зазначає, що ним подавалося клопотання про відкладення розгляду справи по телефону, однак суд першої інстанції відхилив таке клопотання, проте чинне процесуальне законодавство не передбачає такого способу подання клопотань про відкладення розгляду справи.

Скаржник у своїй апеляційній скарзі не наводить доводів стосовно порушення судом першої інстанції матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, контрозрахунку спірної суми боргу не подає..

Згідно ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2017 року у справі № 914/2172/17 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Згідно ст.129 ГПК України судовий збір покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Красненський комбінат хлібопродуктів" від 14.12.2017 року - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 30.11.2017 року у справі №914/2172/17 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складений 09.02.2018 року.

Головуючий-суддя Т.Б. Бонк

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак