Постанова

від 05.02.2018 по справі 922/3572/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2018 р. Справа № 922/3572/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 28 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Добрелею Н.С., повний текст якого складено 11.12.2017 року, у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс", м. Дніпро,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій фарм", м. Харків,

про: стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров'я плюс", звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій фарм", в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором поставки № 01/09/13-я-55 у розмірі 17405,40 грн., з яких 9995,24 грн. сума основного боргу, 758,32 грн. 3% річних та 6651,84 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, кімната 8-7, код ЄДРПОУ 38117562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров`я плюс" (49000, м. Дніпро, вул. Гоголя, 19, кв. 84, код ЄДРПОУ 38433312) 9485,26 грн. основного боргу, 711,25 грн. 3% річних, 6179,81 грн. інфляційних втрат та 1600,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про те, що позивачем доведено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору та діючого законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №01/09/13-я-55 від 01.09.2013 року у розмірі 9485,26 грн. визнані судом обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 711,25 грн. та 6179,81 грн. інфляційних втрат також визнані судом такими, що підлягають задоволенню, оскільки нараховані належним чином.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає, що з урахуванням пункту 5.1 договору поставки №01/09/13-я-55 від 01.09.2013 року, обов'язок оплати товару за договором виникає після реалізації товару, проте будь-яких доказів які б могли свідчити про продаж зазначеного в позовній заяві товару позивачем не надано.

Щодо суми 9485,26 грн., яка фігурує в акті звірки взаєморозрахунків, відповідач зазначає, що ця сума є не боргом відповідача перед позивачем, а є сальдо взаєморозрахунків між підприємствами, а сам акт не містить відомостей про визнання боргу, та з боку відповідача підписаний невідомою особою.

Також, відповідач вказує на те, що місцевий господарський суд в своєму рішення не відобразив думку позивача щодо продажу товару з різних партій нерівномірно, та у зв'язку з цим - часткової оплати відповідачем товару, отриманого за накладними від 14.05.2014 року та 20.06.2017 року.

Представник в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник позивача у відзиві в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України , колегія суддів зазначає наступне.

01.09.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія здоров`я плюс" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (відповідач) було укладено договір поставки №01/09/13-я-55, у відповідності до умов якого позивач зобов`язується поставляти та передавати у власність відповідача товар, а відповідач приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п. 5.1 договору, оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації відповідачем поставленого товару третім особам.

Відповідно до п. 6.1 договору, граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 9485,26 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №ЗП-00721 від 14.05.2014 року на суму 559,97 грн.;

- №ЗП-00722 від 14.05.2014 року на суму 740,16 грн.;

- №ЗП-00950 від 14.05.2014 року на суму 509,76 грн.;

- №ЗП-00951 від 20.06.2014 року на суму 905,04 грн.;

- №ЗП-01540 від 13.10.2014 року на суму 3725,93 грн.;

- №ЗП-01587 від 17.10.2014 року на суму 1247,52 грн.;

- №ЗП-01637 від 23.10.2014 року на суму 696,24 грн.;

- №ЗП-01638 від 23.10.2014 року на суму 1100,64 грн.

Відповідач в свою чергу, в порушення умов, укладеного між сторонами договору, не здійснив оплати товару за поставлену продукцію. Заборгованість відповідача підтверджується наданим актом звірки взаємних розрахунків від 26.12.2014 року, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками сторін.

У зв`язку з чим у відповідача утворився борг перед позивачем, що станом на момент подачі позову складає 9485,26 грн.

Враховуючи те, що відповідач не сплатив наявну у нього заборгованість, відповідач звернуся до суду з відповідним позовом.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначав, що обов`язок з оплати товару виникає у відповідача після реалізації товару, в той час, як докази, що свідчили б про продаж зазначеного в позовній заяві товару позивачем не надано. Крім того відповідач вказував на те, що позивачем не було надано до суду звітів про реалізацію товару та не направлено претензію з метою досудового врегулювання спору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про те, що позивачем доведено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору та діючого законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №01/09/13-я-55 від 01.09.2013 року у розмірі 9485,26 грн. визнані судом обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 711,25 грн. та 6179,81 грн. інфляційних втрат також визнані судом такими, що підлягають задоволенню, оскільки нараховані належним чином.

Відповідно до положень частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає, що з урахуванням пункту 5.1 договору поставки №01/09/13-я-55 від 01.09.2013 року, обов'язок оплати товару за договором виникає після реалізації товару, проте будь-яких доказів які б могли свідчити про продаж зазначеного в позовній заяві товару позивачем не надано.

Щодо суми 9485,26 грн., яка фігурує в акті звірки взаєморозрахунків, відповідач зазначає, що ця сума є не боргом відповідача перед позивачем, а є сальдо взаєморозрахунків між підприємствами, а сам акт не містить відомостей про визнання боргу, та з боку відповідача підписаний невідомою особою.

Також, відповідач вказує на те, що місцевий господарський суд в своєму рішення не відобразив думку позивача щодо продажу товару з різних партій нерівномірно, та у зв'язку з цим - часткової оплати відповідачем товару, отриманого за накладними від 14.05.2014 року та 20.06.2017 року.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 6.1 договору граничним терміном реалізації товару є 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню позивачу.

Крім того, п. 6.2 договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого п. 6.1 договору, позивач зобов`язується вивести нереалізований товар у 5-ти денний строк та відповідач додатково сповіщає про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Враховуючи те, що сторонами у договорі було передбачено граничний термін оплати поставленого товару та в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем нереалізованого товару, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду про те, що посилання відповідача на не настання строку на реалізацію товару, є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Посилання ТОВ Родій Фарм про те, що строк обов'язку оплати за товар за договором поставки не настав, є таким, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Так, відповідно до п.5.1. договору поставки оплата за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем по мірі реалізації, один раз в 30 днів, після реалізації покупцем поставленого товару третім особам.

Згідно до п.6.1. вказаного договору, граничним терміном реалізації товару являється 90 діб, після чого поставлений, але не реалізований товар підлягає поверненню постачальнику.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого п.6.1. даного договору, постачальник зобов'язується вивезти нереалізований товар у 5-денний строк. Покупець додатково сповіщає постачальника про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

Як встановлено п.6.3. договору, у випадку не вивезення постачальником товару в термін передбачений п.6.2., Покупець не несе жодної відповідальності за збереження товару Постачальника.

Отже, після поставки відповідної партії товару, відповідачу надається 90 діб на його реалізацію. Після реалізації товару, у відповідача виникає обов'язок провести оплату за такий товар протягом 30 днів. Якщо по закінченню 90 діб у відповідача залишився не реалізований товар, ТОВ Компанія здоров'я плюс має вивезти такий товар у 5-денний строк.

Таким чином, в договорі поставки №01/09/13-я-55 від 01.09.20 Сторони передбачили граничний термін проведення розрахунків за кожну партію товару, а саме - не пізніше ніж 120 днів з моменту поставки товару (день поставки + 90 діб граничний термін реалізації товару + 30 днів на оплату після реалізації товару).

Обов'язок ТОВ Компанія здоров'я плюс щодо вивезення не реалізованого товару виникає тільки у разі не реалізації такого товару відповідачем, про що має бути відповідне повідомлення. Відповідно, якщо таких повідомлень немає, товар вважається таким, що є реалізованим.

Заперечення ТОВ Родій Фарм щодо не реалізації товару та не настання строку на його оплату не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами, натомість у ТОВ Компанія здоров'я плюс наявні всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення позивачем поставки за договором (що не оспорюється відповідачем) та наявність у відповідача господарського зобов'язання на оплату отриманого товару.

В матеріалах справи відсутні докази повернення позивачу товару за вищевказаними видатковими накладними. Листи, повідомлення, та інші документи відповідача на адресу позивача щодо не реалізації товару - також відсутні.

Викладені обставини дають колегії суддів підстави вважати, що поставлений позивачем товар був реалізований відповідачем, що в свою чергу свідчить про настання строку на його оплату.

Отже, посилання відповідача про ненастання строку на реалізацію товару є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення і судовій практиці Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 15.03.2017р. по справі №911/4620/15 та від 09.08.2017р. по справі №910/17610/15., де Верховний Суд України, розглядаючи спору з аналогічними умовами договорів поставки вказав, що аналіз чинного законодавства у сукупності з умовами договору дає підстави для висновку, що нереалізація товару протягом встановленого у договорі строку із моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

Колегія суддів вважає, що господарським судом Харківської області в оскаржуваному рішенні правомірно враховано те, що сторонами у договорі був передбачений граничний термін оплати поставленого товару (90 діб) і те, що в матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем нереалізованого товару, тому посилання відповідача на те, що строк реалізації товару не настав місцевий господарський суд вірно вважав безпідставними.

Твердження ТОВ Родій Фарм про те, що місцевий господарський суд не зробив належну правову оцінку факту не надання позивачем в судовому засіданні звітів про реалізацію товару, які регулярно направлялись відповідачем на адресу позивача електронною поштою, є безпідставними.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, позивач не повинен подавати докази на підтвердження доводів відповідача, оскільки такий обов'язок чинним Господарським процесуальним кодексом України покладено саме на відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд не дослідив питання про те, яким чином відповідач міг би повернути не реалізований товар, яким транспортом, за чий рахунок і на які склади, колегія суддів відхиляє, оскільки ці питання не мають значення для розгляду справи, не стосуються предмету спору, а їх вирішення не дасть підстав для звільнення відповідача від обов'язку оплати поставленого за договором товару.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині акту звірки взаємних розрахунків між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за договором поставки №01/09/13-я-55 від 01.09.2013р. сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків від 26.12.2014р., який скріплений печатками підприємств.

Відтиск печатки підприємства є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції, у даному випадку - прийнятті товару від позивача. В матеріалах справи відсутні докази втрати, викрадення чи використання печатки ТОВ Родій Фарм третіми особами.

У зв'язку з цим, акт звірки взаєморозрахунків від є належним та допустимим доказом, в якому зазначені господарські операції за видатковими накладними, на які посилається позивач у своєму позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.12.2015 року по справі № 918/468/15.

Господарський суд Харківської області в своєму рішенні правомірно визнав твердження відповідача про те, що акт звірки взаємних розрахунків не був підписаний з боку відповідача необґрунтованими, внаслідок наявності на ньому офіційної печатки підприємства, що свідчить про його підписання уповноваженою на те особою боржника разом з кредитором, який підтверджує заборгованість в сумі, щодо якої виник спір та є дією, що свідчить про визнання боргу відповідачем.

Посилання ТОВ Родій Фарм в апеляційній скарзі на часткову оплату товару за видатковими накладними є безпідставними.

Як пояснює позивач, за договором поставки №01/09/13-я-55 від 01.09.2013р. відповідачем дійсно проводились оплати за поставлений товар. У зв'язку з відсутністю в платіжних дорученнях посилань на видаткові накладні, за якими відповідачем здійснювалась оплата, такі оплати зараховані позивачем в порядку черговості за оплату товару за попередніми поставками. Товар, поставлений за заявленими видатковими накладними, є повністю неоплаченим (сума неоплаченого товару заявлялась позивачем з урахуванням всіх оплат здійснених відповідачем за договором). Відповідачем не надано доказів часткових оплат за заявленими видатковими накладними, що вказує на безпідставність таких посилань.

За викладеного, колегія суддів вважає, що в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд вірно акцентує увагу на тому, що відповідач не надав суду доказів повної оплати товару саме за видатковими накладними, вказаними позивачем у позовній заяві.

Доводи апеляційної скарги про те, що у даному випадку відповідач не має перед позивачем грошових зобов'язань, а тому відсутні підстави нарахування індексів інфляції та трьох відсотків річних колегія суддів відхиляє.

Колегією суддів обов'язок відповідача оплатити товар було встановлено з мотивів, викладених вище. Оплата товару є грошовим зобов'язанням, яке відповідач у передбачений договором строк не виконав. Прострочення строку оплати за поставлений товар стало підставою для звернення позивача до суду про стягнення належних йому грошових коштів в примусовому порядку та нарахування інфляційних втрат та відсотків річних.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно враховано факт прострочення відповідачем виконання основного зобов'язання та обґрунтовано задоволено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Таким чином, Господарський суд Харківської області враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, в повному обсязі з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення даного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, на підставі встановлених фактичних обставин справи правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні відносини та обґрунтовано зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.12.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складання повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12.02.2017

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.