Рішення

від 13.02.2018 по справі 907/865/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.02.2018 м. Ужгород Справа № 907/865/17

Суддя господарського суду Йосипчук О.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу

за позовом приватного підприємства «Хуст-Спецавтотранс» , с, Нанково Хустського району

до відповідача ОСОБА_1 соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, м. Хуст

про стягнення 154233,60 грн.

Позивачем заявлено позов про стягнення 154233,60 грн. компенсації витрат, понесених у зв'язку з наданням послуг перевезення пільговим категоріям населення. Підставою позову є факт невиконання відповідачем, як розпорядником коштів, зобов'язання по відшкодуванню наданих на виконання укладеного між сторонами договору №9 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян послуг перевезення за 2015 рік. На підтвердження своїх вимог позивачем подано копії Актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги, складені та підписані сторонами спору.

Ухвалою суду від 28 грудня 2017 року відкрито провадження у справі та розглянути спір в порядку спрощеного провадження; встановлено строк для подання сторонами процесуальних документів.

В установлений судом строк відповідач подав суду відзив, яким заборгованість перед позивачем визнає в повному обсязі. При цьому пояснив, що сума боргу зареєстрована у органах Державного казначейства, а непогашена - в зв'язку з відсутністю кошторисних призначень.

За приписами ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про призначення судового розгляду у справі учасниками не заявлялось. Встановлений судом строк для подання сторонами процесуальних документів зійшов. За таких обставин суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено з матеріалів справи, 25 лютого 2015 року між ОСОБА_1 соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації(Платник) та приватним підприємством Хуст-Спецавтотранс (Перевізник) укладено договір №9 на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, з наступними змінами , внесеними Додатковими угодами № 1 від 16.09.2015р., №2 від 10.12.2015р., №3 від 18.12.2015р.

Відповідно до умов договору Перевізником взято на себе зобов'язання щодо перевезення пільгових категорій населення, з подальшим відшкодуванням, у відповідності до умов Договору за маршрутами: Хуст-Копашнево, Хуст-Копашнево-Лунка, ОСОБА_2, Хуст-Липча, Хуст-Нижній Бистрий-Гес, Хуст-Поляна, Хуст-Кошельово, а Платник компенсує Перевізнику фактично понесені витрати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на підставі поданих звітів, в межах бюджетних асигнувань.

Пунктом 1.2 договору в редакції, викладеній в додатковій угоді №3 до Договору №9, розрахункова сума Договору становила 480864,30грн.

На підставі спірного договору позивачем з 01.01.2015 по 31.12.2015 надано послуги перевезення пільгових категорій громадян на суму 480864,30 грн., що підтверджується узгодженими сторонами за спірний період Актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги.

Як стверджує позивач та вбачається з долучених до справи матеріалів (копій згаданих Актів звірки) відповідачем на виконання своїх зобов'язань щодо відшкодування витрат Перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян здійснено частково, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем за спірний період в розмірі 154233,60 грн. вказана сума боргу визнана позивачем як у відповіді на направлену йому відповідачем претензію (лист від 20.12.2016 №01-16/4056), так і в надісланому суду відзиві на позов.

Вивчивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ч. 6 ст. 306 ГК України відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Зокрема, відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України «Про автомобільний транспорт» .

Відповідно до ст.7 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Згідно з ч. 1, 2, 4 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Частиною 2 статті 916 ЦК України передбачено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 (далі - Порядок).

Виходячи із змісту пункту 2 вказаної Постанови розпорядниками коштів місцевих бюджетів щодо розрахунків з постачальниками послуг визначені управління праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п. 2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення проводиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Підприємства, установи та організації для належного функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності укладають відповідні договори з іншими суб'єктами господарювання. При цьому, в деяких випадках оплата за відповідними договорами здійснюється за рахунок коштів, виділених з Державного бюджету України.

Не зважаючи на те, що у відносинах між бюджетними установами та не бюджетними підприємствами залучені бюджетні кошти, такі відносини не є бюджетними, та відносяться до цивільно - правових. Для таких цивільно - правових відносин характерна юридична рівність сторін. Тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь - яких привілеїв чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за договірними відносинами.

За порушення термінів оплати, визначених умовами договору, установа чи підприємство, що фінансуються з Державного бюджету України, несуть відповідальність відповідно до законодавства і укладеного договору.

Згідно з ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Такої позиції дотримується і Верховний Суд України в постанові від 15.05.2012р.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в частині компенсації позивачу витрат за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян на підставі договору №9 від 25.02.2015 р., позовні вимоги про стягнення суми 154233,60 за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян підлягають задоволенню повністю.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 12, 50, 129, 236-238, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2 . Стягнути з управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації (90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Поперчна, 1, код 03192916) на користь приватного підприємства «Хуст-Спецавтотранс» (90435, Закарпатська область, Хустський район, с. Нанково, 555. Корп. А, код 33157951) суму 154233,60грн. ( Сто п'ятдесят чотири тисячі двісті тридцять три гривні 60 коп.) та 2313,50 грн. (Дві тисячі триста тринадцять гривень 50коп.) на відшкодування судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду.

Суддя О. С. Йосипчук