Постанова

від 16.05.2018 по справі 907/865/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2018 р. Справа № 907/865/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді: Данко Л.С.,

суддів: Зварич О.В.,

ОСОБА_1;

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації № 01-19/709 від 01.03.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/758/18 від 03.03.2018р.)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 13 лютого 2018 року (суддя Йосипчук О.С.)

у справі № 907/865/17

за позовом: Приватного підприємства Хуст-Спецавтотранс , с. Нанково, Хустського району, Закарпатської області

до відповідача: Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації, м. Хуст, Закарпатської області,

про стягнення заборгованості в сумі 154233,60 грн. за перевезення пільгових пасажирів та стягнення судових витрат,

за участю представників:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: не прибув.

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством Хуст-Спецавтотранс до місцевого господарського суду подано позовну заяву, яка зареєстрована судом 12.12.2017 р. за вх. № 02.3.1-13/933/17 до Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації про стягнення заборгованості в сумі 154233,60 грн. за договором № 9 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян від 25.02.2015 року та стягнення судових витрат (а. с. 8-14).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 13.02.2018 року у справі № 907/865/17 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації (90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Поперечна, 1, код 03192916) на користь Приватного підприємства Хуст-Спецавтотранс (90435, Закарпатська область, Хустський район, с. Нанково, 555, корп. А, код 33157951) суму 154233,60 грн. та 2313,50 грн. на відшкодування судового збору (а. с. 52-56).

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, апелянт/відповідач: Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу № 01-19/709 від 01.03.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/758/18 від 03.03.2018р.)(а. с. 74-77), в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 907/865/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю (а. с. 74-77, 87-90).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному дослідженні обставин справи, що мають значення для справи, що стало підставою для прийняття незаконного рішення.

Так апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що Управління є розпорядниками коштів місцевих бюджетів у частині здійснення заходів, виконання державних програм соціального захисту населення, однак коштів на державну програму у 2016 році виділено не було, відповідно до наведеного апелянт вважає, що Управління не має зобов'язань перед Хуст-Спецавтотранс і правові підстави вимагати виконання зобов'язань у позивача відсутні.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що листом голови Хустської райдержадміністрації № 01-9/1241 від 18.05.2016 року, Управління було проінформовано про те, що із державного бюджету місцевим бюджетам не доведена субвенція на відшкодування послуг пільгового перевезення, інших передбачених законодавством пільг. Таким чином, має місце ситуація, коли через не залежні від Управління причини неможливим є проведення компенсаційних виплат за послуги пільгового перевезення як за рахунок субвенції із державного бюджету (згідно чинного станом на 2016 рік законодавства) через її не доведення до місцевих бюджетів, так і за рахунок місцевого бюджету через відсутність у ньому відповідних фінансових ресурсів.

Відповідно до наведеного, апелянт вважає, що оскільки такі факти не були належним чином враховані судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення по даній справі, так само не визначено судом яким саме чином Управління має компенсувати покладені на неї виплати, враховуючи не доведення субвенції із державного бюджету та відсутність фінансових ресурсів для здійснення компенсаційних виплат у місцевому бюджеті, є підставою для скасування рішення у даній справі та прийняття нового, яким у задоволенні позову слід відмовити повністю.

В процесі розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції позивачем надано відзив на апеляційну скаргу (а. с. 102-104), у якому останній заперечує доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі, покликаючись на те, що відповідач, в порушення умов укладеного договору та взятих на себе зобов'язань за договором № 9 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян від 25.02.2015 року та додаткових угод до нього, відповідно від 16.09.2015 р., від 10.12.2015 р. та від 18.12.2015 р., в повному обсязі не компенсував /не сплатив/ витрати перевізника за перевезення пільгових категорій громадян/пасажирів, внаслідок чого, на момент звернення з позовом до суду, утворилась заборгованість в сумі 154233,60 грн., про що свідчать акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги.

Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу покликається на те, що твердження апелянта в частині відсутності бюджетних коштів у зобов'язаної особи не виправдовує її фінансову бездіяльність та не звільняє від відповідальності за порушення зобов'язання, у зв'язку з чим, вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак скасуванню не підлягає.

27.03.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 907/865/17 (а. с. 70-71); ухвалою суду від 05.04.2018 р. призначено вищезазначену справу до розгляду у судовому засіданні на 24.04.2018 року з повідомленням сторін (а. с. 72), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (а. с. 69, 71а, 72/зворот, 111-112).

У зв'язку із відставкою головуючого судді Юрченка Я.О., розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 р, № 11 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 907/865/17, Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2018 р. для розгляду даної справи визначено склад колегії суддів: Данко Л.С. - головуючий суддя, судді Хабіб М.І. та Зварич О.В. (а. с. 109, 110).

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України Про судоустрій і статус суддів (зміна складу колегії суддів) розгляд даної справи починається заново. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 273 ГПК України строків розгляду апеляційної скарги.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 24.04.2018 р. розгляд справи відкладено на 16.05.2018 р., про що сторони були належним чином повідомлені, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (доказ - оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення - знаходиться в матеріалах справи)(а. с. 116, 117. 122-123).

В судове засідання, яке відбулося 16.05.2018 р., представник апелянта/відповідача - не прибув, на адресу суду подав клопотання № 01-15/1536 від 11.05.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/2964/8 від 14.05.2018 р.)(а. с. 118), в якому повідомляє суд про неможливість забезпечити участь представника Управління в судовому засіданні 16.05.2018 р. та просить розглядати справу без їхньої участі за наявними в матеріалах документами.

Як вбачається з апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації № 01-19/709 від 01.03.2018р. (вх. № ЛАГС 01-05/758/18 від 03.03.2018р.), останній просить рішення Господарського суду Закарпатської області по справі № 907/865/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю (а. с. 74-77, 87-90).

Представник позивача в судове засідання - не прибув, на адресу суду подав клопотання вих. № 11/18 від 11.05.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/2986/8 від 14.05.2018 р.)(а. с. 120), в якому повідомляє суд про неможливість забезпечити участь представника позивача в судовому засіданні 16.05.2018 р. та просить розглядати справу без їхньої участі за наявними в матеріалах справи документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 05.04.2018р. на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 р., на адресу суду надіслано (а. с. 108) по-пошті відзив на апеляційну скаргу б/н від 02.04.2018р. (вх. № ЛАГС 01-04/2305/18)(а. с. 102-104), в якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 13 лютого 2018 року у справі № 907/865/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації - без задоволення. Також до відзиву долучено докази направлення відзиву на адресу апелянта (опис вкладення та фіскальний чек) (а. с. 105-107).

З огляду на наведене слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

27.03.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження та ухвалою суду від 05.04.2018 р. призначено справу № 907/865/17 до розгляду у судовому засіданні на 24.04.2018 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією (а. с. 72/зворот, 111-112).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 р. по даній справі, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, розгляд справи було відкладено на 16.05.2018 р., про що сторони, зокрема, апелянт/відповідач, були належним чином повідомлені (а. с. 115/зворот, 116, 117, 122-123).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 р. у справі № 907/865/17, участь уповноважених учасників по справі обов'язковою не визнавалась (а. с. 114-115).

Також слід зазначити, що учасниками справи (позивачем та відповідачем) на адресу суду було надіслано клопотання № 01-15/1536 від 11.05.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/2964/8 від 14.05.2018 р.) та клопотання вих. № 11/18 від 11.05.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/2986/8 від 14.05.2018 р.), в якому останні повідомляють суд про неможливість забезпечити участь своїх представників в судове засідання 16.05.2018 р. та просять розглядати справу без їхньої участі за наявними в матеріалах справи документами (а. с. 118, 120),

Як вбачається з матеріалів справи, станом на 16.05.2018 р. ні позивач, ні апелянт не клопотали перед судом про відкладення розгляду даної справи, такі клопотання в матеріалах справи - відсутні.

Відповідно до статті 216 ГПК України відкласти розгляд справи суд може у випадку настання обставин, що визначені ст. 202 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків визначених цією статтею.

У частині 2 статті 202 ГПК України визначено перелік підстав відкладення розгляду справи в межах встановленого цим Кодексом строку, які є вичерпними і не підлягає поширеному тлумаченню:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнані поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Частиною 3 статті 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

Як зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2018 р. у даній справі участь уповноважених учасників сторін по даній справі обов'язковою не визнавалась.

Частиною 4 статті 202 ГПК України передбачено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Як зазначено вище у цій постанові, в матеріалах даної справи є відзив позивача на апеляційну скаргу та останній був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи (а. с. 102-104, 120).

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, розглядати дану справу за наявними у ній матеріалами, без участі сторін, які були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду даної справи та надіслали суду клопотання про розгляд справи без участі їхніх представників, а нез'явлення представників сторін у судове засідання не перешкоджає вирішенню спору.

Апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.02.2018 р. у справі № 907/865/17, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається із матеріалів справи, 25 лютого 2015 року між Управлінням соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації (Платник - за договором, Відповідач - у справі) та Приватним підприємством Хуст-Спецавтотранс (Перевізник - за договором, позивач - у справі) було укладено договір № 9 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян (а. с. 28-29), 16.09.2015 р. між тими самими сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до договору № 9 від 25.02.2015 р. (а. с. 30), 10.12.2015 р. - Додаткову угоду № 2 до договору № 9 від 25.02.2015 р. (а. с. 31); 18.12.2015 р. Додаткову угоду № 3 до договору № 9 від 25.02.2015 р. (а. с. 32) (далі за текстом - Договір), невиконання умов якого є предметом спору у даній справі.

Колегією суддів встановлено, що вищезазначений договір та додаткові угоди до нього укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними особами сторін за цим Договором, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу статті 204 ЦК України, оскільки сторонами, зокрема, апелянтом, не доведено зворотнього.

За своїми основними та другорядними ознаками, зазначений вище правочин є договором перевезення, відповідає вимогам ст. 908 Цивільного кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до наявної в матеріалах справи ліцензії Серії АД № 033989 дата видачі: 08.05.2012 р. (а. с. 24) вбачається, що позивачу (Приватному підприємству Хуст-Спецавтотранс , ідентифікаційний код 33157951, місце знаходження юридичної особи: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, буд. 190, надано право надавати послуги з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом. Також дозволено наступні види робіт: внутрішні перевезення пасажирів автобусами та міжнародні перевезення пасажирів автобусами. Строк дії ліцензії, виданої позивачу на підставі рішення про видачу ліцензії від 08.05.2012 р. № 152 - необмежений.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що договір № 9 та додаткові угоди № 1, № 2 та № 3 до договору № 9 від 25.02.2015 р. визнані судом недійсними, оскільки сторонами, зокрема апелянтом зворотнього суду апеляційної інстанції не доведено, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до умов договору (п.1.1.), Перевізником взято на себе зобов'язання щодо перевезення пільгових категорій населення, з подальшим відшкодуванням, у відповідності до умов Договору за маршрутами: Хуст - Копашнево, Хуст - Копашнево - Лунка, Хуст -ОСОБА_2, Хуст - Липча, Хуст - Нижній Бистрий - Гес, Хуст - ОСОБА_2, Хуст - Кошельово, а Платник компенсує Перевізнику фактично понесені витрати за пільговий проїзд окремих категорій громадян на підставі поданих звітів, в межах бюджетних асигнувань (п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2 договору в редакції, викладеній в додатковій угоді № 3 до Договору № 9, розрахункова сума Договору становила 480864,30 грн. (а. с. 32).

Згідно з пунктом 2.1.3. договору, Платник зобов'язується на підставі поданих у встановленому порядку звітів проводити відшкодування Перевізнику видатків, які обліковуються за кодом економічної класифікації видатків 2730 інші виплати населенню , в межах бюджетних асигнувань, передбачених за бюджетний період поточного року з помісячною їх розбивкою пропорційно до обсягів фактичних перевезень окремих категорій населення на приміських маршрутах шляхом перерахування коштів з реєстраційного рахунку Платника на рахунок Перевізника відкритого в банківській установі.

Відповідно до п. 2.2.3. договору, Перевізник зобов'язується здійснювати перевезення окремих пільгових категорій громадян безкоштовно.

За приписами пункту 2.2.3. договору, Перевізник зобов'язаний щомісячно до 25 числа надавати Платнику список перевезених громадян на відшкодування фактично понесених витрат за поточний місяць Форма 2 - пільга (Додаток 1) на паперових та електронних носіях, складений на основі щоденних звітів за надані пільги конкретним громадянам, які зберігаються у Перевізника, та акт виконаних робіт з перевезення пільгових категорій пасажирів за поточний місяць (Додаток 2).

Також договором визначено, що Перевізник зобов'язано щомісячно до 3 числа місяця надавати Платнику акт звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги Форма 3 - пільга (Додаток 3) за звітний місяць.

Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що даний договір набирає чинність з моменту його підписання і діє в частині перевезення та компенсації фактично понесених витрат з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, в частині відшкодування за пільговий проїзд окремих категорій громадян - до повного виконання.

На виконання умов договору позивачем з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. було надано послуги перевезення пільгових категорій громадян на загальну суму 480864,30 грн., що підтверджується узгодженими сторонами за спірний період Актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги (а. с. 33-45).

З долучених до справи Актів звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги вбачається, апелянтом не заперечується, що відповідачем на виконання своїх зобов'язань щодо відшкодування витрат Перевізнику за перевезення пільгових категорій громадян здійснено часткову оплату на суму 326146,41 грн., непогашеною за спірний період залишилась решта у розмірі 154233,60 грн. (480864,30 грн. - 326146,41 грн.).

Відповідно до наведеного, позивачем у зв'язку з невиконанням відповідачем в повному обсязі умов договору та додаткових угод до нього, звернувся до останнього з претензією від 01 червня 2016 року № 162, у якій повідомив про наявність заборгованості за надані протягом 2015 року послуги з пільгового перевезення громадян автомобільним транспортом у приміському сполученні та вимагав погасити вказаний борг та перерахувати на рахунок ПП Хуст-Спецавтотранс грошові кошти в сумі 154233,60 грн. (а. с. 46).

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що вищезазначену претензію позивача відповідач отримав та надав відповідь на претензію, що підтверджується листом Про розгляд Претензії від 20.12.2016 р. № 01-16/4056 (а. с. 47-48), в якому останній повідомляв позивача про те, що заборгованість за здійсненні перевезення окремих пільгових категорій громадян району у 2015 році в сумі 154233,60 грн. буде виплачено при доведенні відповідних кошторисних призначень по мірі поступлення коштів, однак, як вбачається з матеріалів справи, доказів повного погашення відповідачем заборгованості за надані послуги в матеріалах справи відсутні.

У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку щодо оплати коштів за надані послуги згідно умов договору у повному обсязі, позивач звернувся до місцевого господарського суду для захисту порушеного права та просить суд стягнути з відповідача на свою користь решта 154233,60 грн. основного боргу за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В даному випадку між сторонами у справі було укладено договір № 9 про компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом з додатковими угодами № 1 та № 2 та № 3 (а. с. 28-29, 30, 31, 32).

Згідно зі ч.6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин Законом України Про автомобільний транспорт .

Відповідно до ст.7 Закону України Про автомобільний транспорт , забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

Положенням ч.1 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт , автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно ч.1 ст.31 Закону України Про автомобільний транспорт , відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Згідно з ч.1 ст.42 Закону України Про автомобільний транспорт , договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

За приписами ст.37 Закону України Про автомобільний транспорт , пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

В свою чергу, відповідно до ч.2 ст. 29 Закону України Про автомобільний транспорт , органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 916 ЦК України встановлено, що плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Пільгові умови перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися організацією, підприємством транспорту за їх рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законом та іншими нормативно-правовими актами.

Умови відшкодування компенсацій, зокрема, за пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом перевізникам визначається Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256.

Відповідно до ч.3 Порядку, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з п.2 Порядку, фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положення ст. 612 Цивільного кодексу України встановлюють, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід зазначити, що апелянт/відповідач не заперечує щодо наявної у нього перед позивачем заборгованості за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян, однак, як вважає, апелянт, дані обставини виникли у зв'язку з відсутністю виділених коштів з місцевого та державного бюджетах протягом 2016 року для розрахунків з Позивачем, оскільки такі кошти не надходили.

Враховуючи вищенаведене, колегія суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення з відповідача решта коштів в сумі 154233,60 грн. за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом є правомірними та такими, що підлягають до задоволенню.

Щодо тверджень апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, які є аналогічними викладеним у відзиві на позовну заяву про те, що відсутність бюджетного фінансування, оскільки відповідні субвенції були передбачені не в повному обсязі, що останній не мав бюджетних призначень щодо розпорядження коштами на компенсацію виплат за пільговий проїзд, а тому, на думку апелянта, Управління не повинно відповідати за не виконання Державного бюджету України у вигляді покладення на нього негативних фінансових наслідків, колегія суддів вважає такими, які не заслуговують на увагу суду, з наступних підстав.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 ЦК).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За приписами ст. 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Аналогічна приписи містяться у ст. 617 Цивільного кодексу України .

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави вважати, що сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Аналогічну позицію зазначено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2017 року по справі № 905/2358/16, а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 р. по справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01, Страсбург 18 жовтня 2005). В силу вимог ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, проаналізувавши спірні правовідносини та законодавство яким здійснюється їх правове регулювання, а також подані позивачем докази, суд констатує, чинним законодавством України не передбачена можливість надання або ненадання пільг з компенсації за послуги перевезення відповідним категоріям громадян залежно від стану фінансування видатків державного чи місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог чинних законів України.

Апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неоплати ним наданих позивачем послуг з пільгових перевезень пасажирів з покликанням на відсутність бюджетних коштів на рахунку відповідача, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18 жовтня 2005 року відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України на 2016 рік не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання скаржника: Управління соціального захисту населення Хустської районної державної адміністрації.

З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що саме відповідач є відповідальною особою за своїми зобов'язаннями, що виникли безпосередньо із Закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань, відтак у відповідача наявний обов'язок компенсована вартість послуг, наданих позивачем на пільгових умовах визначеній законодавством категорії громадян за 2015 рік, та складає решту непогашеної відповідачем перед позивачем суми 154233,60 грн.

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи в сукупності, проаналізувавши чинне законодавство, що регулюють спірні правовідносини, колегія суду апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 154233,60 грн. - компенсації витрат за перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом загального користування є правомірними та такими, що підлягає задоволенню повністю.

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 240, 269, 270, 275, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 13 лютого 2018 року у справі № 907/865/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складено та підписано 21.05.2018 року.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя О.В.Зварич

Суддя М.І.Хабіб