Рішення

від 01.02.2018 по справі 910/17066/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2018Справа № 910/17066/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Рижонкова С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Володимирський ринок"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Англійський сад"

про стягнення 77780,71 грн.,

за участі представників:

від позивача - Коваленко С.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - Гербеда Г.Г. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного 29.12.2014 між сторонами Договору про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі № 29-12/14, позивач надавав відповідачу послуги з оренди трьох торгівельних місць, однак відповідач своєчасно та в повному обсязі орендну плату не сплачував, заборгувавши позивачу 71000 грн. У зв'язку з цим, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану суму боргу, а також нараховану пеню в розмірі 5980,34 грн. та 700,37 грн. трьох процентів річних.

На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов.

У судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення та просив задовольнити позов.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, пославшись у відзиві, зокрема, на те, що позивач неправомірно в односторонньому порядку змінив умови Договору щодо розміру орендної плати та не надавав можливості відповідачу користуватися торгівельними місцями, що свідчить про ненадання позивачем послуг за Договором та про відсутність підстав для сплати орендної плати.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.12.2014 між сторонами укладено Договір про надання послуг для забезпечення здійснення торгівлі № 29-12/14, за умовами якого позивач зобов'язався надавати відповідачу послугу протягом визначеного в Договорі строку у вигляді надання можливості користуватися трьома торгівельними місцями, що розташовані в квітковому павільйоні ринку на умовах, визначених Договором, та інші послуги для здійснення торгівлі (п. 1.1, 1.2. Договору).

Відповідно до п. 2.1. вказаної угоди (у редакції Додаткового договору від 19.04.2016) вартість послуг ринку, крім відшкодування вартості спожитої електроенергії, визначається сторонами в сумі 9900 грн., у т.ч. ПДВ 20 % у сумі 1650 грн., за один календарний місяць, згідно з встановленими позивачем тарифами.

Пунктом 2.3. даного правочину передбачено, що відповідач зобов'язався здійснювати розрахунки з позивачем один раз на місяць з першого до п'ятого календарного дня місяця, в якому будуть надаватися послуги, та здійснювати 100 % авансовий платіж у розмірі, визначеному п. 2.1. Договору.

Згідно з п. 6.1. зазначеної угоди остання укладається строком на 60 календарних днів і набирає чинності з дня її підписання сторонами. Договір вважається подовженим на наступний аналогічний строк, якщо не менш ніж за 30 днів до закінчення строку його дії жодна із сторін не заявить письмово про розірвання Договору.

Відповідно до п. 6.2. зазначеного правочину всі зміни та доповнення до нього мають бути зроблені письмово. Всі додатки до цього Договору є його невід'ємними частинами, якщо складені письмово та підписані особисто чи уповноваженими представниками сторін.

Як зазначив позивач, за грудень 2016 року та січень 2017 року відповідач сплачував по 9000 грн., замість 9900 грн., та починаючи з лютого 2017 року по серпень 2017 року включно не вносив плату взагалі, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 71000 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.04.2016 між сторонами укладено Додатковий договір до Договору, відповідно до якого вартість послуг ринку становить 9900 грн. за місяць.

Водночас, суд вважає за необхідне зауважити, що господарський суд міста Києва при винесенні рішення від 19.06.2017 у справі № 910/5134/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання Додаткового договору від 19.04.2016 недійсним, а також встановив, що відповідно до банківських виписок відповідач (орендар) сплачував орендну плату в розмірі 9900 грн. за період з травня 2016 року по лютий 2017 року.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Перевіривши доданий позивачем до позову розрахунок, суд дійшов висновку про те, що з урахуванням встановлених у рішенні суду від 19.06.2017 у справі № 910/5134/17 обставин щодо оплати відповідачем орендної плати в розмірі 9900 грн. за період з травня 2016 року по лютий 2017 року та, в той же час, часткової сплати відповідачем грошових коштів у розмірі 18000 грн. 30.01.2017 (докази врахування якої у рішенні відсутні), заборгованість останнього станом на серпень 2017 року складає 61200 грн. Доказів існування заборгованості в іншому розмірі позивачем не подано.

Таким чином, ураховуючи підписання між сторонами Додаткового договору від 19.04.2016, в якому останні дійшли згоди встановити орендну плату в розмірі 9900 грн., та який в установленому законом порядку недійсним не визнаний та є чинним, суд дійшов висновку про необґрунтованість заперечень відповідача щодо односторонньої зміни позивачем розміру орендної оплати за Договором.

Також, не є обґрунтованими заперечення відповідача щодо ненадання позивачем послуг за Договором та перешкоджання користування торгівельними місцями, оскільки жодних доказів наявності вказаних фактів відповідачем не було додано, а посилання останнього на встановлення даних обставин рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2017 у справі № 910/5134/17 не знайшли свого підтвердження. Так, у вказаному рішенні суду зазначено, що невиконання орендодавцем (позивачем) своїх обов'язків за Договором у вигляді ненадання можливості користуватися на території критого ринку трьома торговельними місцями не підтверджується належними та допустимими доказами і не можуть бути підставою для визнання додаткового договору від 19.04.2016 недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з ч. 3 зазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.

Здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені в розмірі 5980,34 грн. за обрахований позивачем період (з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України та встановленого судом розміру заборгованості), суд дійшов висновку про те, що дана позовна вимога підлягає задоволенню частково в розмірі 4625,32 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 700,37 грн.

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги в розмірі 549,17 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Англійський сад" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 43/45, оф. 16; ідентифікаційний код 39472620) на користь Комунального підприємства "Володимирський ринок" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 115; ідентифікаційний код 01565129) 61200 (шістдесят одну тисячу двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 4625 (чотири тисячі шістсот двадцять п'ять) грн. 32 коп. пені, 549 (п'ятсот сорок дев'ять) грн. 17 коп. трьох процентів річних, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1365 (одна тисяча триста шістдесят п'ять) грн. 37 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 12.02.2018

Суддя Я.В. Маринченко