Рішення

від 12.02.2018 по справі 910/21610/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2018Справа № 910/21610/17

За позовомДержавного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Рівненська атомна електрична станція доТовариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Трейд простягнення 31 270,81 грн. Суддя Босий В.П.

при секретарі судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Годицький А.І.; від відповідача:не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Рівненська атомна електрична станція звернулося до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Трейд про стягнення 31 270,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару на підставі договору поставки № 332 від 12.03.2016, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення 20 042,65 грн. - штрафу за поставку неякісної продукції, 5 927,19 грн. - пені та 5 300,97 грн. - штрафу за прострочку поставки товару понад 30 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2017 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.12.2017.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2017 розгляд справи відкладено на 15.01.2018 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У зв'язку з тим, що з 15.12.2017 введено в дію зміни до Господарського процесуального кодексу України, ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2018 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено на 12.02.2018.

17.01.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заявник просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що поставлений товар оплачувався позивачем з порушенням строків встановлених договором поставки № 332 від 12.03.2016.

29.01.2018 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вказує на те, що заперечення відповідача викладені у відзиві не стосуються суті спору та не відносяться до предмету доказування у даній справі.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позов підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103040766166.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, а явку представників сторін визнано необов'язковою, суд вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 12.02.2018 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.03.2016 між Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Рівненська атомна електрична станція (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Стандарт-Трейд (постачальник) був укладений договір № 332 (надалі - Договір ), відповідно до умов п. 1.1 в порядку на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника певну продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації № 1.

Згідно з п. 3.1 Договору сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником у 2016 році на умовах: DDP Інкотермс-2000, в строк 30 днів з моменту направлення заявки замовником.

На виконання умов Договору, позивач направив відповідачу заявки з проханням здійснити поставку продукції, а відповідач зазначену в них продукцію поставив.

Спір у справі виник у зв'язку із порушенням, на думку позивача, відповідачем строків поставки продукції за Договором, а також позивач вказує на поставку відповідачем неякісної продукції.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується факт направлення позивачем відповідачу заявки № 1 (фіскальний чек № 1079 від 08.04.2016) та заявки № 2 (фіскальний чек № 5793 від 16.06.2016) на поставку продукції згідно Договору.

Продукція, яку містила заявка № 1, була поставлена відповідачем та прийнята позивачем 23.06.2016 та 26.08.2016 на загальну суму 32 417,52 грн., що підтверджується видатковими накладними № 33 від 22.06.2016 на суму 22 869,45 грн. та № 51 від 22.08.2016 на суму 9 548,07 грн., а також не заперечується відповідачем.

Продукція, яку містила заявка № 2, була поставлена відповідачем та прийнята позивачем 26.08.2016, 17.10.2016 та 21.10.2016 на загальну суму 43 310,61 грн., що підтверджується видатковими накладними № 51 від 22.08.2016 на суму 5 312,46 грн., № 84 від 13.10.2016 на суму 748,99 грн. та № 88 від 20.10.2016 на суму 37 249,16 грн., а також не заперечується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.1 Договору відповідач був зобов'язаний поставити продукцію згідно Договору не пізніше 30 днів з моменту направлення замовником Заявки № 1 та Заявки № 2.

Крім того, в матеріалах справи наявні Акти на забраковану продукцію № 161-02.09-97 від 27.04.2016 та № 161-02.09-127 від 04.07.2016, яка поставлялась за Договором видатковими накладними № 17 від 22.04.2016 та № 33 від 22.06.2016.

Судом встановлено, що на підставі зазначених актів на забраковану продукцію, накладними - вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № 1214 від 11.05.2016 на суму 63 979,82 грн. та № 1366 від 25.07.2016 на суму 36 233,44 грн., підписаними представинками сторін, частину продукції поставлену за Договором видатковими накладними № 17 від 22.04.2016 та № 33 від 22.06.2016 повернуто постачальнику.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочки виконання зобов'язання з поставки продукції на підставі Договору по Заявкам № 1 та № 2, а також підтверджується факт повернення частини неякісної продукції постачальнику. Відповідачем вказані факти не спростовані.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Судом встановлено, що відповідач допустив прострочення виконання зобов'язання з поставки товару за Договором, частина якого виявилась неякісною та повернута постачальнику, а тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Звертаючись із даною позовною заявою позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 09.05.2016 по 20.10.2016 у розмірі 5 927,19 грн., 7% штрафу за прострочку поставки понад 30 днів у розмірі 5 300,97 грн. та 20 % штрафу за поставку неякісної продукції у розмірі 20 042,65 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобовязаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобовязань.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки, постачальник зобов'язується сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 % від суми непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочки, при цьому, у випадку прострочки поставки (недопоставки) продукції понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 % від суми непоставленої (недопоставленої) продукції. У випадку порушення постачальником взятих на себе зобов'язань по поставці продукції відносно якості та/або комплектності, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 % вартості неякісної (некомплектної) продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє постачальника від виконання зобов'язань по договору.

Виходячи з того, що сторони умовами договору передбачили застосування у разі порушення терміну поставки продукції пені та штрафів від суми несвоєчасно поставленого товару та неякісного товару, спірні правовідносини є господарськими, а відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські санкції, зокрема, штраф, застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими.

Крім того, суд звертає увагу, що з урахуванням правової позиції Верховного Суду України (постанови від 28.02.2011 у справі № 23/225 та від 27.04.2012 у справі № 06/5026/1052/2011), одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Суд відзначає, що нарахування пені здійснено позивачем без врахування приписів ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а відтак, позивачем неправомірно нарахована пеня за 09.05.2016, 17.07.2016 та 18.07.2016.

Здійснивши власний розрахунок суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 808,15 грн.

Також, суд перевірив наданий позивачем розрахунок штрафів та вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача 7 % штрафу за прострочку поставки понад 30 днів у розмірі 5 300,97 грн. та 20 % штрафу за поставку неякісної продукції у розмірі 20 042,65 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 5 808,15 грн., 7% штрафу у розмірі 5 300,97 грн. та 20 % штрафу у розмірі 20 042,65 грн. В задоволенні інших позовних вимог (пені у розмірі 119,04 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Рівненська атомна електрична станція задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Трейд (03039, м. Київ, провулок Червоноармійський, будинок 14, офіс 2Б; ідентифікаційний код 39472017) на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Рівненська атомна електрична станція (01032, м. Київ, вул. Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) пеню у розмірі 5 808 (п'ять тисяч вісімсот вісім) грн. 15 коп., 7 % штрафу у розмірі 5 300 (п'ять тисяч триста) грн. 97 коп., 20 % штрафу у розмірі 20 042 (двадцять тисяч сорок дві) грн. 65 коп. та судовий збір у розмірі 1 593 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто три) грн. 91 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 14.02.2018.

Суддя В.П. Босий