Постанова

від 12.02.2018 по справі 910/16042/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2018 р. Справа№ 910/16042/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Калатай Н.Ф.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.,

представників

від позивача Комлик В.В.

від відповідача не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Аромат"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 (повний текст складено 20.11.2017) по справі №910/16042/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Приватного підприємства "Каралесс"

до Дочірнього підприємства "Аромат"

про стягнення 356 701,70 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Каралесс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Аромат" про стягнення заборгованості за Договором поставки №003 від 01.01.2016 та Договором поставки №003 від 03.01.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, на виконання умов зазначеного договору, поставив відповідачу товар, однак відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору отриманий товар не оплатив в повному обсязі, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 313509,93 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 по справі №910/16042/17 позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Аромат" на користь Приватного підприємства "Каралесс" 313509,93 грн заборгованості, 7006, 57 грн 3% річних, 10 377, 76 грн інфляційних втрат, 5546,30 грн пені, 5000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката та витрати по сплаті судового збору в сумі 5 046,61 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач частково оплатив за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 313509,93 грн. При цьому, суд визнав обґрунтованим розрахунок 3% річних в розмірі 7006,57 грн. та інфляційних втрат в розмірі 10377,76 грн. В той же час, перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що при здійснені вказаного нарахування позивачем допущено арифметичні помилки.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Аромат" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 скасувати, в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що директор філії Сумський молочний завод ДП Аромат не мав повноважень на підписання договорів поставки, на підставі яких стягується заборгованість. Крім того, поставка товару не підтверджується первинними документами, оскільки видаткові накладні не містять печатки підприємства. При цьому, відсутні довіреності на отримання матеріальних цінностей.

Ухвалою від 15.01.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Аромат" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 по справі №910/16042/17 та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05 лютого 2018 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 призначено справу до розгляду 12.02.2018.

В судове засідання 05.02.2018 з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

01 січня 2016 року між Дочірнім підприємством "Аромат" філія Сумський молочний завод (покупець) та Приватним підприємством "Каралесс" (постачальник) укладено Договір постачання №003 (далі-Договір).

Відповідно до умов Договору постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки товар (заквасочні культури прямого внесення, ферменти, стабілізатори, захисні культури, антимікробні препарати, каррагинан тощо) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність і сплатити за нього обумовлену зазначеним договором суму.

Згідно з п.2.1 Договору, кількість та асортимент кожної партії товару зазначаються в рахунку-фактурі, яка складається на підставі замовлення покупця, поданого відповідно до розділу 4 даного договору, та являється невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.3.1 Договору, ціна за одиницю товару та загальна кількість товару, що поставляється, визначається на підставі рахунку - фактури.

Загальна вартість договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії договору (п.3.2 Договору).

Пунктом 3.4 Договору визначено, що покупець зобов'язується оплачувати кожну окрему партію товару на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару у наступному порядку:

- 20 відсотків загальної вартості товару, яка зазначена у рахунку - фактурі та видатковій накладній покупець зобов'язаний оплатити протягом 5 (календарних днів) з дати отримання товару.

- 80 відсотків загальної вартості товару, яка зазначена у рахунку - фактурі та видатковій накладній покупець зобов'язаний оплатити протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання товару.

Пунктом 5.3.1. Договору визначено, що постачальник зобов'язаний, у відповідно до договору та згідно з замовленням, забезпечити товаром покупця, а покупець своєчасно та, відповідно до договору, проводити оплату товару (п.5.4.1. )

Відповідно до п.6.1. Договору, у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець, на вимогу постачальника, сплачує на його користь пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховувалась пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.8.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №003 від 01.01.2016, позивач поставив відповідачу товар, обумовлений договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №108 від 30.05.2016, №119 від 17.06.2017, №135 від 19.06.2016, №139 від 07.07.2016, №156 від 04.08.2016, №171 від 29.08.2016, №214 від 20.10.2016, №259 від 14.12.2016 та копіями рахунків №128 від 30.05.2016, №141 від 13.06.2017, №167 від 07.07.2016, №194 від 04.08.2016, №208 від 29.08.2016, №263 від 20.10.2016, №328 від 14.12.2016.

Також, 03.01.2016 між Дочірнім підприємством "Аромат" філія Сумський молочний завод (покупець) та Приватним підприємством "Каралесс" (постачальник) укладено Договір постачання №003 (далі - Договір 2).

Відповідно до умов Договору 2 постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки Товар (заквасочні культури прямого внесення, ферменти, стабілізатори, захисні культури, антимікробні препарати, каррагинан тощо) у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти у власність і сплатити за нього обумовлену зазначеним договором суму.

Згідно з п.2.1 Договору 2, кількість та асортимент кожної партії товару зазначаються в рахунку-фактурі, яка складається на підставі замовлення покупця, поданого відповідно до розділу 4 даного договору, та являється невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.3.1 Договору 2, ціна за одиницю товару та загальна кількість товару, що поставляється, визначається на підставі рахунку - фактури.

Загальна вартість договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії договору (п.3.2 Договору 2).

Пунктом 3.4 Договору визначено, що покупець зобов'язується оплачувати кожну окрему партію товару на протязі 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару у наступному порядку:

- 20 відсотків загальної вартості товару,яка зазначена у рахунку - фактурі та видатковій накладній покупець зобов'язаний оплатити протягом 5 (календарних днів) з дати отримання товару.

- 80 відсотків загальної вартості товару, яка зазначена у рахунку - фактурі та видатковій накладній покупець зобов'язаний оплатити протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання товару.

Пунктом 5.3.1 Договору 2 визначено, що постачальник зобов'язаний у відповідності до договору та згідно замовлення забезпечити товаром покупця, а покупець своєчасно та у відповідності до договору проводити оплату товару (п.5.4.1. договору).

Відповідно до п.6.1 Договору, у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар покупець на вимогу постачальника сплачує на його користь пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховувалась пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.8.1 Договору 2 останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Договору 2 позивач поставив відповідачу товар, обумовлений договором, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №15 від 23.01.2017, №84 від 04.05.2017, №106 від 25.05.2017, №115 від 01.06.2017, №142 від 29.06.2017, №172 від 31.07.2017 та копіями рахунків №17 від 23.01.2017, №109 від 04.05.2017, №136 від 24.05.2017, №146 від 01.06.2017, №178 від 23.07.2017, №217 від 25.07.2017.

Положеннями ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач зобов'язаний здійснити повну оплату за отриманий товар.

Доводи апелянта, що позивачем не надано довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей на отримання спірного товару, колегією суддів визнано безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України по справі №903/679/14 від 29.04.2015.

При цьому, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що вищезазначені видаткові накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції та договірних відносин, вказаним вимогам відповідають. В тому числі, містять печатку відповідача, всупереч твердженням апелянта.

Посилання апелянта на те, що Договір підписаний неуповноваженою особою, колегія суддів також визнано безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що судам, відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Частина 1 п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначає, що необхідно, з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України , розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

Таким чином, відповідно до приписів чинного законодавства підписання договору неуповноваженою особою не свідчить про те, що такий договір є нікчемним (тобто таким, що є недійсним через невідповідність його вимогам закону, та таким, що не потребує визнання його недійсним судом) Такий правочин є оспорюваним, тобто таким, що може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, а саме те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів визнання Договору недійсним в судовому порядку, в тому числі із підстав підписання його неуповноваженою особою, колегія суддів вважає недоведеним такий факт та виходить з того, що цей правочин є правомірним.

Крім того, колегія суддів зазначає, що частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними встановлено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вбачається з матеріалів, відповідачем вчинено юридично значимі дії - прийняття товару постачальника та часткова оплата отриманого товару, що свідчить про подальше схвалення позивачем вказаного правочину та, відповідно до положень ч. 1 ч. 1 ст. 241 ЦК України, свідчить про неможливість визнання такого правочину недійсним.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач частково розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 313509,93 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянт не оспорює розмір заборгованості. В той же час, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначає позивач в позовній заяві останній поставив відповідачу товар, на виконання умов Договору, на загальну суму 514306,92 грн, з яких оплачено відповідачем 306626,43 грн, внаслідок чого, заборгованість за Договором становить 207680,49 грн.

Крім того, на виконання умов Договору 2 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 109588,74 грн, з яких оплачено відповідачем 3759,30 грн, внаслідок чого, заборгованість за Договором 2 становить105829,44 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за договорами №003 від 01.01.2016 та №003 від 03.01.2016 становить 313509,93 грн.

Як вбачається з рішення місцевого господарського суду останній погодився з сумою заборгованості 313509,93 грн, з посиланням на докази наявні в матеріалах справи.

Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В даному випадку такими документами є видаткові накладні.

Так, на підтвердження поставки товару за Договором №003 від 01.01.2016 позивачем надано належним чином засвідчені копії видаткових накладних: №108 від 30.05.2016 на суму 42444,00 грн, №119 від 17.06.2017 на суму 5985,50 грн, №135 від 19.06.2016 на суму 36768,10 грн, №139 від 07.07.2016 на суму 83152,80 грн, №156 від 04.08.2016 на суму 55957,20 грн, №171 від 29.08.2016 на суму 43430,40 грн, №214 від 20.10.2016 на суму 16350,24 грн та №259 від 14.12.2016 на суму 26706,12 грн.

З зазначених накладних вбачається, що позивач, на виконання умов договору №003 від 01.01.2016, поставив відповідачу товар на загальну суму 310794,36 грн.

На оплату товару за вищезазначеними накладним позивачем виписано рахунки на оплату: №128 від 30.05.2016, №141 від 13.06.2017, №167 від 07.07.2016, №194 від 04.08.2016, №208 від 29.08.2016, №263 від 20.10.2016, №328 від 14.12.2016.

Як вбачається з банківської виписки по рахунку позивача, відповідач частково оплатив за поставлений товар, а саме:

по рахунку №141 від 13.06.2016 оплачено товар поставлений за видатковими накладними №119 від 17.06.2016 та №135 від 19.06.2016 на загальну суму 25946,91 грн.

по рахунку №167 від 07.07.2016 оплачено товар поставлений за видатковою накладною №139 від 07.07.2016 на суму 15833,01 грн.

по рахунку №208 від 29.08.2016 оплачено товар поставлений за видатковою накладною №171 від 29.08.2016 на загальну суму 29700,00 грн.

Всього оплачено товару, поставленого за договором №003 від 01.01.2016, на суму 71479,92 грн.

Враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача за договором №003 від 01.01.2016 становить 239314,44 грн (310794,36 грн - 71479,92 грн).

Крім того, на підтвердження поставки товару за Договором №003 від 03.01.2016 позивачем надано належним чином засвідчені копії видаткових накладних: №15 від 23.01.2017 на суму 17637,12 грн, №84 від 04.05.2017 на суму 4379,04 грн, №106 від 25.05.2017 на суму 28540,08 грн, №115 від 01.06.2017 на суму 10557,60 грн, №142 від 29.06.2017 на суму 21976,20 грн, №172 від 31.07.2017 на суму 22739,40 грн.

Таким чином, із зазначених накладних вбачається, що позивач, на виконання умов договору №003 від 01.01.2016 поставив відповідачу товар на загальну суму 105829,44 грн.

На оплату товару за вищезазначеними накладними позивачем виписано рахунки на оплату: №17 від 23.01.2017, №109 від 04.05.2017, №136 від 24.05.2017, №146 від 01.06.2017, №178 від 23.07.2017, №217 від 25.07.2017.

Як вбачається з банківської виписки по рахунку позивача, відповідач частково оплатив по рахунку №217 від 25.07.2017 за поставлений товар, згідно з видатковою накладною №172 від 31.07.2017 на суму 14135,23 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що в банківській виписці міститься оплата по рахунку №109, проте останній датовано 29.05.15, в той час, як рахунок №109 виписаний по видатковій накладній №84 від 04.05.2017 датовано 04.05.2017. Таким чином колегія суддів не приймає до уваги оплату по рахунку №109 від 29.05.15.

Таким чином, заборгованість відповідача за договором №003 від 03.01.2016 становить 91694,21 грн (105829,44 грн - 14135,23 грн).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що загальна заборгованість відповідача (підтверджена первинними документами, наявними в матеріалах справи) за договорами №003 від 01.01.2016 та №003 від 03.01.2016 становить 331008,65 грн.

Поряд з цим, колегія суддів, не приймає наявні в матеріалах справи довідку позивача щодо стану заборгованості, а також акт звірки взаєморозрахунків, оскільки зазначені документи не є первинними, в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . При цьому, сума заборгованості, зазначена в акті звірки, не співпадає із заявленої до стягнення позивачем.

В той же час, оскільки сума заборгованості відповідача, яка підтверджена матеріалами справи перевищує заявлену до стягнення позивачем, а підстави для виходу за межі позовних вимог відсутні, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 313509,93 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст.547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.6.1 Договору та Договору 2, у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець на вимогу постачальника сплачує на його користь пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховувалась пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 3% річних, інфляційних втрат та пені, з врахуванням обставин встановлених апеляційною інстанцією, прийшла до висновку, що розрахунок місцевого господарського суду є обґрунтованим, оскільки не перевищує розрахунок здійснений судом апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апелянт, в межах доводів апеляційної скарги не заперечує зазначені суми 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відшкодування позивачу витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5000 грн, враховуючи категорію складності справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об'єм роботи проведеної адвокатом при підготуванні позовної заяви та під час розгляду справи, та з метою дотримання співмірності між заявленими позовними вимогами і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення суду ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального права, а обставини, які встановлені апеляційною інстанцією не призвели до неправильного вирішення спору місцевим господарським судом, в зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Аромат" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2017 по справі №910/16042/17 без змін.

2.Матеріали справи №910/16042/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.02.2018.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

Н.Ф. Калатай